Інфляція, її суть, причини та соціально-економічні наслідки

В цілому, чинники розвитку інфляції можна класифікувати у  вигляді двох груп – зовнішні і  внутрішні.

До внутрішніх чинників відносять:

1. Незбалансованість бюджету,  що виявляється в його дефіциті  або криза державних фінансів;

2. Надмірні військові  витрати, що сприяє втраті частини  суспільного багатства, створює  додатковий грошовий попит за  рахунок військових асигнувань  без відповідного надходження  товарів в оборот породжує  дефіцит державного бюджету і  збільшення державного боргу; 

3. Надмірні інвестиції;

 4. Необгрунтоване підвищення цін і заробітної платні. Цей чинник може бути сформульований інакше. Це є результат прояву в першому випадку монопольної влади фірм, що визначають свої витрати і ціни, а в другому випадку профспілкової монополії задаючої розмір і тривалість того або іншого рівня заробітної платні.

5. Кредитна експансія  - розширення масштабів банківського  кредитування понад реальні потреби  господарства, що веде до емісії  грошей в безготівковій формі; 

6. Надмірна емісія грошей  в наявній і безготівковій  формах, збільшення швидкості їх  обігу; 

7. Інфляційні очікування.

Зовнішні чинники обумовлені зростанням цін на товари, що експортуються  і імпортуються, обміном банком іноземної  валюти на національну, світовими кризами.

До зовнішніх чинників відносяться:

1. Структурні світові  кризи (сировинний, енергетичний, екологічний), що супроводяться багатократним  зростанням цін на сировину, паливо, імпорт яких став приводом  для різкого підвищення цін  монополіями. Дія цього чинника  посилюється при зростанні відвертості  економіки. 

2. Обмін банками національної  валюти на іноземну, що викликає  потребу в додатковій емісії  грошей, що поповнює канали грошового  обігу і веде до інфляції.

Як правило, інфляція виникає  в тих випадках, коли зростання  доходів в суспільстві вище за можливості їх товарного забезпечення. Тому як основна причина інфляції можна виділити порушення натурально-вартісної  збалансованості, а розширення паперово-грошового  обігу - її основної умови.

 Таким чином, інфляцію  слід розглядати як процес  багаточинника, але все таки  органічно пов'язаний із зростанням  цін. Але не дивлячись на  те, що інфляція викликає зростання  цін, ціни теж у свою чергу  впливають на інфляцію.

 

1.2. Порівняльний аналіз кейнсіанського та монетаристського тлумачення інфляції в ринковій економіці

 

Теоретичне осмислення проблем  інфляції, хоча і не було стрижнем економічної  теорії, але йому приділялась чільна увага. Періодично інтерес до проблем інфляції то зростав, то вщухав у міру того, як суспільство переживало періоди її підвищення та згасання. Різні напрями та школи політичної економії розглядали цю проблему з різних боків і вносили свій внесок у її розробку. Інфляція стала предметом економічної дискусії в середині 50-х років XX ст. Однак і до того часу їй приділялася значна увага. Основи пояснення інфляції з позицій теорії сукупного попиту сформульовані Дж. М. Кейнсом у памфлеті "Як оплатити війну". Вихідні положенням кейнсіанського пояснення такі:

• ціни і заробітні плати є  нееластичними лише у стані депресії. У період економічного піднесення, коли досягається повна зайнятість, вони стають еластичними. Отже, інфляція — це явище періоду піднесення;

• у періоді піднесення еластичні  ціни зростають під впливом надлишкового (такого, що перевищує потенційні можливості виробництва) попиту.Логіку кейнсіанського пояснення можна проілюструвати, використовуючи графік "кейнсіанського хреста" (рис. 1.2.1.).

                                    Рис. 1.2.1. „ Кейнсіанський хрест” [ 6, c.45]

Графік показує, що в економіці  можлива рівновага за повної зайнятості ресурсів , а також за надлишкового попиту.Розрив інфляції — це надлишок попиту над тим природним попитом , який забезпечує повну зайнятість.

Розрив інфляції розраховують за формулою (1):

                                       

=                                                                   (1)

де m – витратний мультиплікатор.

Інфляція, спричинена надлишковим  попитом, може переростати в інфляцію витрат тому, що надлишковий попит  на товари формує надлишковий попит  на працю і як наслідок — завищення  заробітної плати. Це може статися принаймні  через конкуренцію між підприємцями за кваліфікованих працівників. До того ж завищення заробітної плати  може виправдовувати втручання держави  у переговорний процес між профспілками і підприємцями.

Дж. М. Кейнс вважав, що «справжня  інфляція» настає тоді, коли «подальше збільшення ефективного попиту вже не веде до збільшення обсягу виробництва, а повністю витрачається на підвищення одиниці витрат, яке відбувається строго пропорційно до збільшення попиту».

Найважливіший момент кейнсіанського тлумачення інфляції — виділення  певного «критичного рівня», який відокремлює просте збільшення грошової маси в обігу від інфляції. Аж до цього моменту наслідки грошової експансії відрізняються один від іншого тільки кількісно, і до досягнення цього положення немає таких точок, де можна було б провести риску і оголосити, що умови інфляції вже наявні. Всяке попереднє збільшення кількості грошей, оскільки воно збільшує ефективний попит, витрачатиметься частково на зростання витрат на одиницю продукту і частково на збільшення обсягу виробництва».

Збереження тривалої стійкої галопуючої інфляції та неможливість її подолання при спиранні на кейнсіанскі заходи стимулювання розвитку привели наприкінці 70-х років до різкого падіння авторитету кейнсіанства і в теоретичному, і в практичному плані. В цей період розпочинається ренесанс антипода кейнсіанської теорії — теорії неокласичної, насамперед у вигляді так званого монетаризму (монетаристська контрреволюція).Монетаризм є економічною теорією, в якій проблемі інфляції належить визначальна роль. Найвідомішими представниками цієї теорії є М. Фрідман, К. Брюннер, М. Паркін. [ 26, c. 138]

 Основний зміст монетаристського пояснення інфляції відображає відомий вислів Мілтона Фрідмана, що "інфляція скрізь і завжди є інфляцією грошей".

 Отже, щоб пояснити інфляцію, треба дослідити пропозицію грошей. Таке пояснення інфляції цілком узгоджується з монетаристським тлумаченням змінних рівності (2):

                                           М

У =Р У                                               (2)

 Якщо це так, то справедливе рівняння:  ,де m — відсоткова зміна грошової пропозиції; - відсоткова зміна цін.

Економічний зміст останнього рівняння такий: відсоткова зміна грошової пропозиції визначає відсоткову зміну рівня  цін, тобто темп інфляції.

     Відомо, що монетаризм — теорія антиактивізму. Це означає, що прихильники виступають проти активних дій уряду на грошовому ринку, а також у фінансовій (податково-бюджетній) сфері. Причому обґрунтування антиактивізму у фінансовій сфері також пов'язується з поясненням інфляції як виключно грошового явища. Логіка в цьому випадку така:

якщо  , а m= , то                                                         (3)

Перший дріб у формулі  можна тлумачити як дефіцит бюджету, який фінансується за рахунок емісії . Підставою для такого тлумачення є те, що у практиці реального господарювання саме перевищення державних видатків над надходженнями до бюджету стає причиною додаткової емісії, не підкріпленої змінами реального ВВП.

Другий дріб є показником швидкості обігу грошей, що випливає з монетаристської рівності:

                                      V=

                                                   (4)

У такий спосіб формула інфляції трансформується в рівняння:

                                           

                                                       (5)

 Економічний зміст цього  рівняння такий: темп інфляції  виз часткою дефіциту бюджету  у ВВП і швидкістю обігу  грошей. Швидкість є незмінною, то інфляція залежить лише від дефіциту бюджету.

 Саме так обґрунтовується застереження монетаристів щодо регулювання економіки податково-бюджетними інструментами, тобто щодо активних дій держави у фінансовій сфері.

 Монетаристське пояснення інфляції як виключно грошового явища викликає небезпідставні заперечення.

 По-перше, під сумнів може бути поставлене твердження про незмінність швидкості обігу грошей. Дані не лише щодо перехідних економік ,а й щодо розвинених ринкових свідчать, що такі зміни швидкосі можуть бути досить значними. Наприклад, швидкість обігу грошей у Великій Британії за показником МЗ скоротилася з 1980 по 1990 рік у 1,74.

З формули Фішера, якою послуговуються монетаристи ( , випливає: (v –відсоткова зміна швидкості обігу грошей; у – відсоткова зміна реального ВВП). Отже, зв'язок між зміною цін і зміної пропозиції опосередковується принаймні швидкістю обігу грошей та зміною реального продукту.

По-друге, при аналізі інфляції навряд чи можуть ігноруватись інші функції, які виконують гроші, а саме: функція  засобу платежу, що передбачає існування  кредиту, функція засобу збереження вартості.

По-третє, реальні факти свідчать на користь того, що інфляційне зростання  цін спричиняють й інші (негрошові) чинники.

Інфляція, в розумінні  монетаристів, є чисто грошовим явищем, яке викликане їх надмірною емісією. «Під інфляцією, — пише М. Фрідман, —  я розумію стійке і невпинне зростання цін, що завжди і скрізь виступає як грошовий феномен, викликаний надлишковою масою грошей у відношенні до випуску продукції». Отже, причини інфляції теоретики школи монетаризму вбачають лише у сфері обігу. [ 2, с. 57]

  Отже, кейнсіанська теорія інфляції, зумовлена надлишковим попитом, ґрунтується на аналізі доходів і витрат суб'єктів господарювання і впливу їх на збільшення попиту, що приводить до зростання виробництва і зайнятості. Водночас збільшення попиту населення як явище непродуктивне стимулює зростання інфляції. А монетаристське трактування інфляції наголошує на жорсткій політиці кредитно-грошових обмежень у боротьбі з інфляцією. Монетаристи розглядали інфляцію як грошовий феномен, тобто результат надлишкової кількості грошей в обігу. Методика розрахунків при цьому полягає у зіставленні індексів грошової маси і фізичного обсягу валового внутрішнього продукту. У цих розрахунках грошам відводилася активна роль: грошова маса "створює" попит.

 

РОЗДІЛ 2

Соціально – економічні наслідки інфляції

     

Найефективнішим індикатором  «здоров'я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система  не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки в економіці, вона є одним з  найвпливовіших важелів макроекономічного  регулювання, інструментом, за допомогою  якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної  системи та фінансового стану  в цілому. Запорукою цього, серед  іншого, має бути стан "керованості" інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних  наслідків - за умов інфляції втрачається  ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

 Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана.

 Наслідки інфляції різноманітні і суперечливі:

1. інфляція приводить  до перерозподілу національного  доходу і багатства між різними  групами суспільства, економічними  і соціальними інститутами довільним  і не прогнозованим чином. Боржники  багатіють за рахунок своїх  кредиторів. Інструментом перерозподілу  є:

- дефіцит державного бюджету;

- державний борг;

- інфляційний податок  – капіталу. Він сплачується автоматично  під час купівлі товарів за  вищими цінами.

- держава отримує сеньйораж  внаслідок монопольного права  друкувати гроші. Він обраховується  як різниця між сумою номіналів  додатково випущених банкнот  і затратами на їх друкування.

2. Високі темпи інфляції  і різка зміна структури цін  ускладнюють планування (особливо  довгострокове) фірм та домогосподарств.  В результаті збільшується невизначеність  і ризик ведення бюджету. Платою  за це є ріст процентних  ставок та прибутків, а інвестиції  починають носити короткостроковий  характер.

3. Населення та корпорації  прагнуть матеріалізувати грошові  кошти, які швидко знецінюються. Результатом є ріст сукупного  попиту і ріст цін (інфляція  попиту).

4. Реальна грошова процентна  ставка зменшується на величину  щорічного проценту росту інфляції.