Підприємство і його роль в ринковій економіці

Недоліки партнерства полягають у тому, що фінанси все ж таки обмежені. Поділ управлінських повноважень між його учасниками може призвести до неузгодженості дій. У разі виходу з бізнесу або смерті одного з партнерів доводиться призупинити діяльність фірми, а той здійснювати її повну ліквідацію та реорганізацію [6, с. 317].

Розрізняють такі види партнерства [9, с. 205]:

• повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);
• товариство з обмеженою відповідальністю;
• змішане (командитне) товариство.

Повне товариство – об’єднання громадян та (або) юридичних осіб з метою здійснення спільної господарської діяльності на основі угоди (договору) між ними. Повне товариство не є юридичною особою, його члени зберігають повну самостійність, але несуть повну солідарну відповідальність за зобов’язаннями не тільки майном підприємства, а й своїм власним майном. Ця форма застосовується там, де переважає частка інтелектуальної праці (брокерські, аудиторські, адвокатські фірми) [14, с. 174].

Товариство з обмеженою  відповідальністю (ТОВ) – це форма організації підприємства, за якої його учасники роблять певний пайовий внесок і несуть обмежену відповідальність у межах своїх внесків. Основними рисами товариства з обмеженою відповідальністю є [2, с. 162]:

• відповідальність за своїми зобов’язаннями всім майном (вкладники ж несуть відповідальність в межах внеску);
• статус юридичної особи;
• регулювання діяльності з боку держави, як правило, відповідно до норм чинного законодавства.

Товариство з обмеженою  відповідальністю ґрунтуються на відповідальності, яка обмежується тільки капіталом підприємства, і підприємець не відповідає своїм майном. Ця форма менш ризикована для підприємця і тому більш поширена [14, с. 174].

Партнерства з обмеженою  відповідальністю типові для фірм, зайнятих здійснення будівельних проектів, розробкою природних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах підприємництва. Партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю оподатковуються за одними і тими ж принципами [6, с. 317].

Змішане товариство (командитне) – об’єднання кількох фізичних і (або) юридичних осіб для спільної діяльності на основі договору. Воно складається  із дійсних членів (комплементарів), які несуть повну (необмежену) відповідальність за зобов’язаннями товариства, та членів-вкладників (командистів), які відповідають за зобов’язаннями товариства тільки своїми внесками [14, с. 174].

Асоціації – об’єднання, створені з метою постійної координації  господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або комерційну діяльність будь-якого з учасників) [9, с. 205].

Корпорація (акціонерне товариство) – форма об’єднання капіталів учасників акціонерного товариства (АТ). Вона засвідчує внесення капіталу у формі акцій і дає  право акціонеру на отримання  доходу та участь в управлінні товариством. Акціонерні товариства бувають закритого (ЗАТ) та відкритого типу (ВАТ). Різниці між ними у тому, що перші не випускають акції, або випускають їх без права вільної купівлі-продажу, а другі (ВАТ) – випускають акції, які вільно купуються та продаються [14, с. 175].

Акціонерні товариства також утворюються шляхом об’єднання на пайовій (частковій) основі коштів своїх  учасників (акціонерів) і належать до компанії з обмеженою відповідальністю, оскільки відповідають за своїми зобов’язаннями тільки власним капіталом. Таким чином, майновий ризик акціонерів обмежується лише тими коштами, які вони внесли для вступу в акціонерне товариство. Відмінність акціонерних товариств від повних товариств полягає передусім у тому, що їх капітал утворюється, як правило, в грошовій формі.

Увесь акціонерний капітал  компанії складається з власного та позиченого. Власний формується із коштів, отриманих від продажу  акцій і облігацій, відрахувань  від прибутку. Позичений капітал  складають банківські кредити. Основну частку капіталу фірми зазвичай отримають від продажу акцій – більше 50% [14, с. 175].

Стимулом для придбання  акцій є вищі дивіденди на них  порівняно з вкладом певної суми в банк. Акція дає право на участь в управлінні підприємством. Оскільки акції є предметом купівлі-продажу, то вони мають свою ціну. Ціна, зазначена в акції, називається номінальною, а та, за яку її продано на ринку цінних паперів – курсом. Він визначається за формулою:

 

  (1.1)

 

Курс акцій зростає  зі зростанням розміру виплачуваних по них дивідендів та зниженням рівня банківського процента, і навпаки [14, с. 175].

У сучасній ринковій економіці  активізується роль об’єднання підприємств (рис. 1).

Концерни – об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців [9, с. 205].

Синдикат – форма  об’єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію, що передбачає збереження виробничої самостійності  при втраті права на самостійний збут продукції. Створена спільна структура займається реалізацією товарів, а доходи розподіляються за часткою кожного підприємства у реалізованій продукції [1, с. 239].

Диверсифікати – багатогалузеві корпорації, об’єднанні системою участі, виробничою кооперацією, патентно-ліцензійними угодами, спільним виробничим та науково-дослідницькими програмами, єдиною системою фінансування.

Риси диверсифікату [14, с. 175 – 176]:

1. Наявність галузевого ядра.
2. Об’єднання суміжних галузей.
3. Впровадження принципово нових видів діяльності та їхніх результатів – товарів і послуг.
4. Допоміжна роль банків та інших фінансово-кредитних установ.

Консорціум – тимчасові  статутні об’єднання промислового і  банківського капіталу для досягнення спільної мети [12, с. 189].

Трест – форма об’єднання, яка передбачає втрату юридичної та економічної самостійності як і у виробництві, так і в реалізації. Трест несе повну відповідальність усім своїм майном за результатами господарської діяльності усіх підприємств, що входять до його складу. Частка кожного підприємства визначається пакетом акцій, пропорційно цій частці розподіляються і доходи [1, с. 239].

Конгломерат – багатогалузеве об’єднання, яке виникає на основі інтенсивної експансії головної фірми у чисельні, мало пов’язані  між собою галузі економіки шляхом скуповування пакетів акцій інших підприємств.

Риси конгломерату [14, с. 176]:

• відсутність галузевого ядра;
• зміна власника підприємства за незмінних виробничих програм;
• незмінність товарів та послуг, що пропонуються на ринку;
• провідна роль банків та інших фінансово-кредитних установ, які здійснюють стратегію поглинання та підпорядкування через інтенсивну спекулятивну діяльність.

Картель – угода (гласна або негласна) між незалежними  підприємствами щодо проведення єдиної цінової політики, розподілу ринків збуту, узгодження умов обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича діяльність картельною угодою не регламентується [1, с. 238].

Фінансово-промислові групи (ФПГ) – організаційна форма об’єднання великих промислових фірм із банківськими структурами, в якій кожен член-учасник самостійно вирішує власні завдання, але не нехтує при цьому інтересами групи. Координаційну діяльність може здійснювати банк або промислове підприємство.

Функції фінансово-промислової групи [14, с. 176]:

1. Акумуляція фінансових ресурсів.
2. Створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності.
3. Належний контроль за ефективним використанням фінансових ресурсів.
4. Сприяння розвитку науково-дослідницьких розробок.
5. Міжгалузевий перерозподіл ресурсів.

За розмірами підприємства поділяють на малі, середні та великі.

Малі підприємства законодавчо найчастіше визначаються чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки сфер, галузей та видів економічної діяльності. В Україні чинне законодавство до малих відносить підприємства, чисельність зайнятих на яких не перевищує [1, с. 244]:

• у промисловості та будівництві – 200 чол.;
• в інших галузях виробничої сфери – 50 чол.;
• у науці та науковому обслуговуванні – 100 чол.;
• у галузях невиробничої сфери – 25 тис. чол..;
• у роздрібній торгівлі – 15 чол.

Переваги малих підприємств [11, с. 127]:

1. Вони гнучкі, ніж великі, легко пристосовуються до змін на ринку, реагують на коливання смаків споживачів.
2. Швидко освоюють нову продукцію.
3. Орієнтуються на місцеві ринки, тому краще знають потреби невеликого кола своїх клієнтів.
4. Не потребують великих інвестицій.

Недоліки малих підприємств [11, с. 127]:

• неспроможні здійснювати дорогі науково-дослідні розробки;
• дуже чутливі до змін у цінах і відсоткових ставках;
• схильні до банкрутства.

Функції дрібних підприємств [1, с. 245]:

1. Оперативно реагують на кон’юнктурні коливання економіки.
2. Коригують структуру економіки відповідно до змін у структурі смаків, потреб, уподобань.
3. Розширюють межі економічної свободи, керуючись у своїй діяльності економічною доцільністю, а не рішеннями управлінських кооперативних чи державних органів.
4. Забезпечують розвиток конкуренції.
5. Сприяють послабленню монополізму.
6. Створюють додаткові робочі місця.
7. Насичують ринок товарами та послугами за відсутності великих стартових капіталів.
8. Швидко відшкодовують витрати і відновлюють здатність заново інвестувати.
9. Є основою для формування середнього класу.
10. Активні щодо інноваційної діяльності.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої  номенклатури виробів з малою капіталомісткістю та незначними витратами у значних обсягах. Вони, як правило, здатні швидко пристосовуватись до регіональних ринків, краще використовувати місцеві виробничі ресурси (трудові і сировинні) та забезпечувати насичення ринку регіону необхідними товарами та послугами [15, с. 188].

Двоїста роль середніх підприємств [1, с. 244]:

• створюють конкурентне середовище для крупних підприємств;
• є проміжною сходинкою до монополізації;
• максимальна кількість саме середніх підприємств підпадає під процес поглинання;
• саме середні підприємства прагнуть займати монопольне становище в певних сегментах ринку.

Великі підприємства часто асоціюються з монополіями, але можуть мати різні масштаби діяльності. Вони постійно перебувають у двоїстому  стані: з одного боку монополізувати свою сферу діяльності, а з іншого – зазнають впливу конкуренції, у тому числі з боку малого бізнесу. Конкуренція спонукає великі підприємства до зниження цін і постійної турботи про якість. Вважається навіть, що загроза конкуренції є джерелом прогресу не тільки великих компаній, а й усієї економіки [11, с. 128].

Переваги великого виробництва  порівняно з дрібним [1, с. 243 – 244]:

1. Технічні й технологічні переваги, зумовлені значно кращими фінансовими можливостями для використання досягнень НТП.
2. Економія від масштабу виробництва, комбінування та зайнятості.
3. Порівняно вища стійкість і стабільність (навіть в умовах скрутного фінансового становища великі підприємства, як правило, не ліквідуються, а тільки змінюють власника та структуру управління).
4. Більші можливості використання кредиту.

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. Підприємство в  ринковій економіці

2.1. Особливості ринкової економіки в сучасній Україні

 

Капіталістична система  чітко виявляє значення свободи  підприємства і вибору. Споживачі  вільні купляти те, що вони бажають; підприємства – виготовляти і продавати те, що вони вважають необхідним; постачальники ресурсів можуть за власним вибором знаходити місце застосування наявних в них матеріальних  людських ресурсів. Якщо задуматись, можна тільки дивуватися, чому економіка не потрапляє у стан повного хаосу. Коли споживачі потребують кукурудзяні пластівці, підприємства передбачають виготовлення спортивного взуття, а постачальники ресурсів бажають запропонувати свої послуги для розробки засобів програмного забезпечення комп’ютерів, весь процес виробництва, здавалося б, повинен зайти в глухий кут внаслідок явної неузгодженості цих вільно вибраних  рішень.