Підприємство і його роль в ринковій економіці

Підприємства і ринкова  економіка в цілому можуть динамічно  розвиватися за умови факторної  мобільності. Вона характеризується постійним рухом виробничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Цей рух відбувається переважно через акціонерний механізм на принципах саморегуляції — ресурси спрямовуються туди, де можна одержати вищу норму прибутку на їх авансовану вартість.

Роль підприємств в  економіці полягає насамперед у  тому, що в них здійснюється поєднання  засобів виробництва з робочою  силою. Будучи основними суб’єктами господарської діяльності, вони забезпечують зайнятість для переважної частини  населення (в США, наприклад, 75 % зайнятого населення працює на підприємствах) і виробляють необхідні для людей і народного господарства товари й послуги. Вони до певної міри мають закінчений тип відтворення, оскільки реалізують свою продукцію, від­шкодовують витрати і забезпечують черговий цикл виробництва.

Важливою є і соціальна  роль підприємств. Саме там формуються трудові навички людей, підвищується їх кваліфікація, виховується організаційна  культура (дисциплінованість, відповідальність за доручену справу, колективізм та ін.), відбувається реалізація здібностей працівників. Підприємства беруть на себе функцію задоволення значної частки соціальних потреб своїх працівників (часткове забезпечення житлом, безплатними або пільговими путівками, створення мережі дошкільних закладів для дітей своїх працівників тощо).

Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державного і місцевих бюджетів, оскільки є  об’єктом оподаткування. Тому держава, місцеві органи влади заінтересовані в ефективній роботі підприємств, зростанні прибутків, створюючи для цього через законодавчі акти необхідні умови.

 

2.2. Проблеми  та перспективи розвитку підприємства

Одним із перспективних  шляхів економічного зростання підприємств  є їх інноваційний розвиток. Практика показує, що інноваційні

перебудови на сучасному  етапі розвитку суб’єктів господарювання можуть не лише забезпечити високі показники економічного розвитку, але  й підвищити конкурентоспроможність сучасних підприємств, їх експортний потенціал, а також допоможуть вирішити економічні, екологічні, соціальні проблеми.

Інноваційна діяльність є однією з основних складових  процесу забезпечення успішного  функціонування підприємств. Тому сучасні  економічні умови вимагають інтенсивної  інноваційної діяльності, ефективної організації досліджень та розробок, нововведень, зниження інноваційних ризиків, стратегічного управління в інноваційній діяльності кожного підприємства.

Дослідженням щодо проблем  та економічних умов інноваційного  розвитку вітчизняних підприємств  присвятили свої праці українські вчені, серед яких М.П.Денисенко, Ж.А. Говоруха, Р. С. Квасницька, Н. С. Ардашкіна. Однак враховуючи швидкоплинність економічних процесів питання інноваційного розвитку підприємств потребують подальших досліджень.

В Україні питання  інноваційної діяльності у напрямі підвищення ефективності та якості аспектів виробничо-господарської діяльності може забезпечуватися не лише постійним вдосконаленням виробничого процесу, а й на основі переходу підприємств на інноваційний шлях розвитку.

Відомо, що економічне зростання підприємств значно залежить від їх інноваційної активності. Суб’єкти інноваційної діяльності повинні творчо підходити до визначення способів задоволення потреб споживачів, на основі чого вдосконалювати та оновлювати продукцію, отримуючи надприбутки, зміцнюючи свої ринкові позиції.

Проаналізуємо ситуацію активності підприємств щодо інноваційної діяльності в динаміці за період 2006-2009 рр. Згідно з даними (рис.2) [20] з 2006 року по 2009 рік частка підприємств, які впроваджували інновації протягом 2006-2007 років значно зросла (на 1,5%), але потім в період 2007-2009рр. – зменшилась на 0,8%.

Дослідимо економічні умови, у яких працюють підприємства, що здійснюють інноваційну діяльність та виявимо причини зниження інноваційної активності.

Підприємства, що прагнуть реалізовувати інноваційну діяльність потребують значних капіталовкладень, а особливо інвестиційного забезпечення. Але на сьогодні інвестиційний клімат в Україні оцінюється як високо ризиковий. Причиною такого стану є не лише відсутність коштів для вкладень, але й підвищений ризик будь-яких форм інвестування.

Розвиток інноваційної діяльності підприємств потребує супутньої підтримки, яку мають забезпечувати інноваційні структури різних типів.

Одними із основних таких  структур є технопарки, які забезпечують функціонування інноваційної моделі національної економіки. Однак, аналізуючи ситуацію в Україні, спостерігаємо, що діяльність технопарків знаходиться на низькому рівні. Так, у 2009 році кількість діючих проектів технопарків зменшилася в 7 раз (з 108 до16). Загальний обсяг реалізованої інноваційної продукції у першому півріччі 2009 року становить 227,5 млн. грн., що у 6,7 рази менше за результати першого півріччя 2007 року. Причиною такої ситуації в Україні є невиконання Закону «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» [21].

В сучасних умовах господарювання інновації – це необхідний і об’єктивний чинник конкурентоспроможного розвитку кожного підприємства.

Україна стала на інноваційний шлях розвитку економіки. На користь цього свідчить велика кількість заходів, прийнятих на державному рівні, зокрема, прийняття в новій редакції Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»; Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України, яка передбачає підвищення конкурентоспроможності економіки на основі структурно-інноваційної моделі економічного зростання, інтенсивного технічного та технологічного оновлення виробництва. Слід зазначити, що за останні роки урядом було прийнято багато постанов та рішень, державних програм, спрямованих на підвищення інноваційної результативності підприємств, але більшість з них не вдалося реалізувати в повному обсязі в реальній економіці. Через це виникають економічні суперечності між інтересами держави та підприємствами, орієнтованими на інноваційний шлях розвитку, розв’язання яких потребує ґрунтовних досліджень.

Визначимо екзогенні  та ендогенні чинники, які уповільнюють або сприяють інноваційному розвитку підприємств (додаток 5).

З огляду на зазначене  в додатку 5, серед стримуючих чинників інноваційного розвитку підприємств вагоме місце посідає недостатня кількість та різноманітність джерел фінансування, серед яких головним джерелом фінансування інноваційної діяльності підприємств України є кошти самих підприємств. Це не дає змогу суб’єктам господарювання реалізовувати ефективну інноваційну політику, тому важливим завданням є пошук та залучення фінансових ресурсів в інноваційний сектор.

Також до чинників, що стримують  інноваційний розвиток підприємств  є відплив наукових кадрів за кордон. Щороку через таку тенденцію Україна втрачає більше ніж 1 млн. дол. США. Тому, одним із ефективних засобів скорочення відпливу наукових кадрів є збільшення фінансування науки, що передбачає поповнення бюджету, зміну ставлення влади до науки. Саме перехід від моделі з дешевою робочою силою до моделі з високим рівнем оплати ефективної праці стане першим кроком до формування конкурентоспроможної економіки. Підвищення професійного рівня паралельно зі зростанням оплати праці підвищить інноваційний розвиток підприємств.

Негативним фактором також є відсутність повноцінної  інформаційної бази щодо інноваційних проектів, що призводить до неможливості координації функціонування суб’єктів інноваційної діяльності [22].

До заходів, які спрямовані на вирішення цих проблем, можна віднести: створення єдиної функціонуючої національної інноваційної системи, яка формується на різних рівнях; формування загальнодержавної системи пошуку, збору, накопичення, обробки, зберігання, розповсюдження та надання інформації в сфері інноваційного розвитку; забезпечення використання існуючого науково – технічного доробку щодо його інноваційного впровадження. Крім цього необхідно визначити напрями, в яких вітчизняні вчені та виробники мають наукові резерви та розробки, які відповідають міжнародним стандартам та забезпечуватимуть сильні позиції на світовому ринку. Потрібно забезпечити фінансування фундаментальних досліджень. Знайти додаткові джерела на фінансування, одним з яких є реформування податкової системи. Не менш важливим напрямом є створення нових та розвиток існуючих технологічних парків, вільних економічних зон для притягнення інвестицій в модернізацію виробництва.

Є потрібними також законодавчі  зміни у галузі інноваційної діяльності щодо пільг і стимулів; розширення джерел фінансування; тісна співпраця з іноземними підприємствами, обмін досвідом; розширення практики надання інноваційним підприємствам середньострокових кредитів із зниженням процентної ставки. Щоб підвищити процес розробки та впровадження інновацій на підприємстві потрібно залучати персонал, а для цього необхідно створювати преміальні фонди за розробку, давати працівникам додаткові бонуси.

Рівень розвитку підприємств  значно залежить від придбання нових  технологій, що забезпечують тривалу  конкурентоспроможність продукції, високі економічні результати діяльності підприємств. Потрібно зазначити, що не слід інвестувати кошти в ті проекти, що вже розроблені і використовуються в інших державах.

Одним із основних факторів забезпечення стабільного економічного розвитку нашої країни є інноваційна діяльність підприємств. Тому важливим є вчасне виявлення проблем та розроблення дієвих інструментів їх інноваційного розвитку. Забезпечення інноваційної активності підприємств України повинно здійснюватися в комплексі національної інноваційної системи, створення високотехнологічних виробництв і промислового освоєння результатів науково-дослідних робіт.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Висновок

 

До числа  найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, що перешкоджають  їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, варто віднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальності керівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень, збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного механізму виконання судових рішень; незабезпеченість єдності підприємства як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-комунального господарства; відсутність достовірної інформації про фінансово-економічний стан підприємства для власників, акціонерів, керівників підприємства та ін. Для усунення негативних тенденцій необхідно сконцентрувати увагу на забезпеченні ефективного розвитку підприємства як основного елемента економічної системи України.

Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці  принципи функціонування складає зміст  реформи підприємств. Метою реформи  підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню ефективності виробництва і конкурентоздатності продукції, що випускається, а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню фінансово-економічних результатів.

Як показує  вивчення закордонного досвіду, неодмінною умовою успіху в розвитку малого бізнесу  є положення про те, що малі підприємства має потребу у всебічній і стабільній державній підтримці. Вона здійснюється в різних формах, у першу чергу шляхом стимулювання виробництва найбільш пріоритетних видів продукції, надання податкових пільг, дотацій пільгово банківського кредитування, створення інформаційно-консультативних і науково-технічних центрів, розвитку системи страхування, організації матеріально-технічного постачання. Важливу роль грають прийняття і виконання законодавства, розробка і реалізація конкретних комплексних програм.

Дуже гостра проблема формування фінансової бази становлення і розвитку малого бізнесу. Для цього йому повинні бути надані визначені пільги. Це можуть бути пільги по оподатковуванню. Але проведена в нашій країні податкова політика не тільки не ефективна, але економічно небезпечна. Вона йде врозріз із встановленою у світі практикою і сучасними світовими тенденціями розвитку економіки. Невиправдано високе оподатковування "убиває" в Україні мале підприємництво.

Загальний напрямок удосконалювання податкової системи - посилення стимулюючої ролі податків у розвитку виробництва. Треба звільнити малі підприємства від податків на інвестиції, ввезені технології. І, звичайно, потрібні податкові пільги на період становлення малого підприємства. Зовсім очевидна необхідність диференційованого податкового підходу до підприємств різного профілю діяльності. Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для найбільш важливих, пріоритетних галузей. В наш час зроблені тільки найперші кроки в правовому й організаційному забезпеченні формування малого підприємництва як особливий сектор економіки України. Діючої системи стимулювання утворених малих підприємств не існує, як немає і господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена державна програма розвитку малих підприємств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Базелевич В. Д. Економічна теорія [Текст]: підручник/ В. Д. Базелевич. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.
2. Беляєв О. О., Політична економія [Текст]: навч. посібник/ О. О. Беляєв, А. С. Бебело – К.: КНЕУ, 2001. – 328 с.
3. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки і підприємництва [Текст]: навч. посібник/ В. Я. Бобров. – К.: Вища школа, 2003. – 719 с.
4. Бойчик І. М. Економіка підприємства [Текст]: підручник/ І. М. Бойчик, П. С. Харів, М. І. Хопчпн, Ю. В. Піча. – К.: Львів: "Новий світ – 2000", 2001. – 298 с.
5. Виноградська А. М. Основи підприємництва[Текст]: навч. посібник/ А. М. Виноградська. – 2-ге видання, перероб. і допов. – К.: Кондор, 2005. – 544 с.
6. Дзюбик С. Д. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посібник/ С. Д. Дзюбик, О. С. Рикав. – К.: Знання, 2006. – 481 с.
7. Дрига С. Теоретичні основи розбудови ефективної системи підприєммтва в Україні [Текст] / С. Дрига // Вісник КНТЕУ. – 2009. – №6. – С. 5 – 14.
8. Кваша С. М. Основи підприємництва [Текст]: навч. посібник для дистанційної форми навчання. – К.: Ун-т «Україна», 2004. – 452 с.
9. Кривенко К. Т. Політична економія [Текст]: навч. посібник/ К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв. – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.
10. Логвінова М. Основи правознавства [Текст]: навч. посібник/ М. Логвінова, В. Кафарський. – К.: Кондор, 2003. – 385 с.
11. Мазур О. Є. Основи економіки. Теорія і практикум. [Текст]: навч. посібник/ О. Є. Мазур. – К.: Лібра, 2008 – с. 288.
12. Предборський В. А. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посібник/ В. А. Предборського. – К.: Кондор. – 2002. – 621 с.
13. Теребух А. А. Організація підприємництва в Україні [Текст]: навч. посібник./ Й. М. Петрович, Г. М. Захарчин, А. А. Теребух. – Львів: «Оксарт», 2000, - 320 с.
14. Тульчинський С. О. Основи економічної теорії [Текст]: навч. посібник/ П.В. Круш, В. І. Депут, С. О. Тульчинський. – К.: Каравела, 2007. – 448 с.
15. Федоренко В. Г. Політична економія [Текст]: підручник/ В. Г. Федоренко, О. М. Діденко, М.М. Руженський, О.Ф. Іткін О.Ф. – К.: Алерта, 2008; - 487 с.
16. Чухно А.А. Основи економічної теорії: політекономічний аспект [Текст]: підруч. для студ. екон. спец. вищ. закл. осв. / Г.Н. Климко, Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О., Чухно А.А. – 2. вид., перероб. і доп. – К.: Вища школа, 1999. – 743 с.