Підприємство і його роль в ринковій економіці

На щастя, дві інших  риси капіталізму – система ринків і цін та сильний фактор конкуренції  – забезпечують координуючі і організаційні механізми, які виключать потенційний хаос, який могла б створити свобода підприємств і вибору.

Та що означає термін „Ринкова економіка”? Це економіка, в  якій продукцію товарообміну визначається, в основному, попитом і пропозицією (або попитом і пропозицією більшою мірою, ніж дерективно) або самим суб’єктом товарообміну.

Основними рисами ринкової економіки є:

1. цивілізована конкуренція  виробників товарів;

2. вільний перелив  капіталу між галузями і регіонами;

3. розвиток кредитно  – банківської системи, утворення фінансового і валютного ринку;

4. свобода підприємництва, незалежність товаровиробників  і відносна свобода їх діяльності;

5. лібералізація цін  залежно від попиту і пропозиції;

6. вільний обмін товарами  і послугами;

7. певний рівень попиту населення та місткість ринку;

8. нормальне оподаткування;

9. забезпечення правових, юридичних норм;

10. економічна свобода  і обмеження державних монополій;

11. боротьба з мафією;

Для кращої ефективності функціонування ринкової економіки  необхідно визначити її інфраструктуру, яка є надзвичайно актуальною  для країн з перехідною економікою, в тому числі для України.

Перехід національної економіки  до ринкових відносин досі супроводжується  ослабленням державного регулювання, що негативно позначається на ефективності суспільного виробництва та підтримує існування постійної кризової ситуації в країні, яка стала вже іманентною ознакою національної економіки. У перші роки незалежності України це можна було пояснити трансцендентним характером державного управління, який спричинив домінування ліберальних підходів з мімізацією важелів впливу держави на конструювання національної ринкової моделі економіки. Однак цей процес затягувався майже на два десятиліття, що призвело до нехтування науковими методами в державному регулюванні [7, с. 6].

У ринковій економіці  підприємство не може легковажно відноситись до свого майнового, фінансового стану, до споживачів своєї продукції, постачальників сировини, напівфабрикатів, ринкового попиту, цін. Інакше воно опиниться у кризовому стані чи навіть збанкрутує.

Налагодити ефективне  функціонування підприємства у ринковій економіці, уникнути кризи та банкрутства можна лише при наявності чіткої, досконалої форми організації господарювання, яка передбачає:

всебічне знання свого  конкретного ринку, споживача, конкретних цін на свою продукцію чи послуги. Це досягається маркетингом підприємства;

чітку взаємодію з  постачальниками, ринками усіх факторів виробництва, внутрішньофірмової організації виробничого процесу тощо. Це досягається виробничим менеджментом підприємства;

постійну увагу та контроль за бюджетом підприємства, який за умов ринкової економіки відокремлений  від державного бюджету. Це досягається  фінансовим менеджментом підприємства;

повсякчасне забезпечення діяльності підприємства оптимальною кількістю найманих робітників, що мають відповідні якості та професійну підготовку. Це досягається менеджментом з персоналу підприємства;

поточний і періодичний  контроль за станом ліквідності (спроможності у будь-який час виконати свої зобов'язання перед будь-яким контрагентом: споживачем, постачальником, банком, бюджетом держави, податковою установою тощо). Це досягається менеджментом обліку та контролю підприємства.

Отже, можна підкреслити, що за умов ринкової економіки підприємство діє не як мікрочастка єдиного народногосподарського комплексу країни, а як первинна ланка економіки країни.

Економіка країни складається  із взаємодії первинних ланок. Чим  досконаліше організована ця ланка, тим вищий ефект функціонування економіки в цілому. Форма організації господарювання на мікрорівні за такою теоретичною доктриною є самостійним фактором економічного зростання, економіки взагалі.

Маючи у своєму розпорядженні достатню за якістю та кількістю робочу силу, матеріально-технічну забезпеченість, підприємство організацією господарювання може бути приведене до процвітання або доведене до банкрутства.

Матеріальна відповідальність підприємства в командно-адміністративних умовах за незбереження індивідуального відтворення, за тримання зайвих робітників, надлишкових запасів устаткування, оборотних засобів тощо, тобто за неефективну організацію господарювання, не мала ніякого сенсу, бо майно було чужим і збитки покривались державою за рахунок інших підприємств. Були навіть планово збиткові підприємства, які в плановому порядку перекривали свої збитки за рахунок прибутків інших підприємств. В ринкових умовах такі збиткові підприємства стають банкрутами. [16. С. 179-180]

Аналіз стану діяльності підприємств в Україні показує, що сектор малого і середнього бізнесу потребує ефективної фінансової підтримки як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Сьогодні стає очевидним, що становлення та розвиток підприємства в Україні, формування сприятливого конкурентного середовища неможливе без аналізу світового досвіду підприємства, а саме досвіду США, Японії, Німеччини та інших розвинутих країн, що дозволить зробити узагальнення, які можуть мати певний інтерес і для України [9, с. 220 – 221].

Зміст підприємства в США, наприклад, зводиться до спроб сміливих людей зробити щось нове або взяти на себе ризик, пов’язаний з реалізацією нових ідей.

Аналіз діяльності підприємств дозволив визначити такі суттєві чинники її успіху [6, с. 310- 311]:

1. Висока кваліфікація. Підприємець або сам має бути висококваліфікованим спеціалістом, або найняти того, хто має професійні знання і досвід в обраній сфері діяльності.

2. Влада й обґрунтована ідея виробництва конкретного товару або послуги. Концепція повинна бути чітко сформульована в бізнес-плані та обґрунтована з усіх боків – фінансового, матеріально-технічного, маркетингу, трудових ресурсів тощо.

3. Широкі особисті контакти. Треба пам’ятати, що нова справа не починається з ізоляції від інших підприємств. Досвід показує, що успіху можна досягти тільки з допомогою партнерів і соратників, які поділяють ідею підприємця.

4. Достатні матеріальні та фінансові ресурси. Концепція ресурсів – одне з головних завдань підприємств. Успішний пошук і залучення ресурсів визначають його майбутню ефективність.

5. Наявність замовлень споживачів. Необхідно глибоко вивчити попит споживачів, свою “ринкову нішу”.

За даними деяких досліджень, в економіці промислово розвинутих країн на середній та малий бізнес припадає приблизно 90 – 95% усіх підприємств, до 40 – 60% виробництво валового національного  продукту.

Малі, середні та великі підприємства у США поділяють  на п’ять категорій: найменші (1 – 24 службовців), малі (25 – 99), проміжні (100 – 499), середні (500 – 999), великі (1000 і більше службовців).

Оптові торгові підприємства належать до категорій малого бізнесу, якщо їхній річний оборот становить 3 – 18 млн. дол. У роздрібній торгівлі та серед обслуговування ця межа дорівнює 1 – 5 млн. дол. [9, с. 221], [19] (Додаток 4).

Аналіз практики діяльності суб’єктів малого бізнесу свідчить про те, що багато створених дрібних і малих підприємств не можуть почати діяльність через обмеженість фінансових ресурсів, сировини та матеріалів, виробничих площ та устаткування, практичних навичок. Через невиробничі обсяги господарської діяльності деякі малі підприємства не можуть залучити кваліфікованих фахівців, наймати дрібних працівників з високою оплатою їх праці. Вони мають проблеми виробничого характеру, а також проблеми збуту продукції, труднощі у пошуку інвесторів і отриманні кредитів, формуванні клієнтури [9, с. 224].

За статистичними даними фінансовий результат (сальдо) до оподаткування великих та середніх підприємств м. Кіровограда (крім банків та бюджетних установ) за січень – вересень 2012 року склав 156,5 млн. грн. прибутку, в цілому по Кіровоградській області – 170 млн. грн. прибутку.

За видами економічної  діяльності з найбільшим прибутковим  фінансовим результатом до оподаткування (сальдо) спрацювали великі та середні  підприємства промисловості – 219,3 млн. грн., будівництва та сфери операцій з нерухомим майном, оренди, інжинірингу та надання послуг підприємцям по 3,7 млн. грн., діяльності транспорту та зв’язку – 2,5 млн. грн.,

За переважною більшістю  видів промислової діяльності склався  прибутковий фінансовий результат  до оподаткування (сальдо), найбільший – по переробній промисловості – 265,5 млн. грн.

Прибуток до оподаткування  у сумі 368,4 млн. грн. отримали 62,3% великих та середніх підприємств м. Кіровограда.

За видами економічної  діяльності найбільший збитковий фінансовий результат до оподаткування (сальдо) склався по підприємствах торгівлі; ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку – 70,7 млн. грн.

Збиток до оподаткування  у сумі 211,9 млн. грн. отримали 37,7% великих та середніх підприємств м. Кіровограда, що, відповідно, на 54,7 млн. грн. більше та на 3,5 в. п менше порівняно з відповідним періодом попереднього року. [18] (Додаток 4).

Відомо, що всі країни, які йдуть ринковим шляхом, мають  різні ринкові моделі. Скажімо, є  американська, канадська, німецька, японська моделі ринкової економіки. На яку з них може орієнтуватися Україна?

Специфікою економіки  України є і те, що в ній переважного  розвитку набули промисловість (особливо важка) і сільське господарство. Тут  виробляється понад 80 відсотків суспільного  продукту.

Враховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, нам недоцільно обирати модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів Адама Сміта та відповідних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення у "стихійному режимі", самопливом. Такий шлях не тільки неефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

На початку 90-х років  Україна розпочала побудову багатоукладної змішаної економіки, яка базується  на різних формах власності і господарювання. Але ефективність її значною мірою  залежить від співвідношення ринкового і неринкового секторів та їх взаємодії. Як свідчить світовий досвід, ринковий сектор повинен бути переважаючим, у ньому має працювати більшість активного населення. Своєю динамічністю і високою ефективністю він активно впливає на неринковий сектор, забезпечуючи загальний високий рівень розвитку економіки. Це дає підстави говорити, що така економіка є ринковою, головною ланкою якої виступають підприємства.

Підприємство — це самостійний суб’єкт господарювання, який має права юридичної особи  і здійснює свою діяльність (виробничу, комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку. Таке визначення підприємства є узагальненим.

В умовах ринкової економіки  підприємство не може ефективно працювати, якщо не матиме економічної свободи  у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни. Але економічна свобода підприємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забезпечення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяльності і способу отримання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цінні папери, банківських процен­тів за збереження в банку грошових коштів, здачу в оренду майна і землі, через одержання підприємницького доходу.

Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція  — це змагальність підприємств (підприємців) з метою здобуття завдяки власним  досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Як бачимо, конкуренція між підприємствами ведеться, насамперед, за споживача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку. Але цього можна досягти тільки за умови повнішого задоволення потреб споживачів порівняно зі своїми конкурентами. Сказане дає підстави розглядати конкуренцію як важливу умову підвищення життєвого рівня людей, удосконалення виробництва, зростання продуктивності праці та прибутковості підприємств.

Конкуренція між підприємствами супроводжується конкуренцією між працівниками як власниками своєї робочої сили. Вона впливає на ефективність їх праці, породжує почуття відповідальності за доручену ділянку роботи і збереження робочого місця.

Для ефективної роботи підприємств  та інших учасників ринку їм необхідно  забезпечувати автономність дій, тобто  відповідну незалежність у діяльності, здійснюваній у власних інтересах. Досягти тут повної самостійності неможливо, тому відбувається певна інтеграція груп виробників. У цих межах кожному забезпечується автономність і поінформованість про дію своїх партнерів. Крім того, для правильного прийняття рішень вони повинні мати можливість за відповідну плату одержати надійну і повну інформацію з пріоритетних для них питань. У нашому випадку йдеться про забезпечення належної поінформованості всіх економічних суб’єктів, без чого ринкова економіка не може бути повноцінною, а отже, ефективною. Важливу роль у формуванні такої ринкової економіки відіграє її інфраструктура — насамперед біржі.