Предмет и задачи политической экономии

      Міжнародні стандарти ISO серії 14000, що з’явилися в 1996 р., орієнтовані на системну організацію екологічного менеджменту, спрямованого на зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище. Мета створення цих стандартів — розроблення критеріїв оцінки, поліпшення екологічних характеристик підприємств та створення умов для надання населенню екологічної інформації.

      Стандарти  ISO 14000 офіційно вважаються добровільними.  Стимулом для їх упровадження  є бажання отримати сертифікат  про випуск «екологічно чистої продукції». Для вітчизняних виробників актуальність стандартів ISO 14000 підвищується тим, що на ринок країн Європейського союзу (ЄС) допускається тільки сертифікована за МС ISO 14000 продукція.

      Міжнародні  стандарти ISO серії 14000 розроблені  на загальних принципах системи адміністративного управління і кореспондуються на 70 % зі стандартами ISO серії 9000 відносно процедур та вимог сертифікації.

      Документи  системи ISO 14000 поділяються на  три основні групи: принципи  створення та використання системи екологічного менеджменту; інструменти екологічного контролю та оцінки; стандарти, що орієнтовані на продукцію.

      Упровадження  системи екологічного менеджменту  на підприємстві забезпечує: поліпшення  організації виконання природоохоронного  законодавства; досягнення реального поліпшення екологічних показників; скорочення шкідливих відходів, утрат енергії та ресурсів; зменшення виробничих та експлуатаційних витрат; отримання додаткового прибутку; підвищення конкурентоспроможності підприємства на внутрішньому та зовнішньому ринках; створення сприятливішого іміджу підприємства серед населення і громадськості; інвестиційну привабливість; запобігання виникненню надзвичайних екологічних ситуацій та аварій; податкові та митні пільги за наявності екологічного сертифіката; збільшення вартості акціонерного капіталу; сприяння розвитку двосторонніх відносин з вітчизняними та зарубіжними партнерами; зменшення ставок страхових платежів та скорочення процедур екологічного страхування тощо.

      Екологічна  експертиза полягає у встановленні ступеня впливу на природне середовище, запобіганні заподіянню шкоди довкіллю в процесі виготовлення та експлуатації нової продукції чи надання послуг шляхом перевірки їх кількісних параметрів показників (обсяг викидів, концентрації шкідливих речовин і т. д.) та технології (вимога використовувати ту або іншу технологію).

      Екологічна  експертиза здійснюється на всіх  стадіях та етапах науково-технічної  підготовки виробництва нових  виробів.

      На стадіях  НДР та ДКР під час розроблення концепції нового виробу (технології) аналіз передбачає специфікацію заходів з охорони навколишнього середовища на підставі чинних законодавчих актів, нормативів та стандартів.

      На стадії  технічної підготовки розглядається  додаткова інформація з метою визначення можливості уникнути небезпечного впливу спроектованих процесів виготовлення або експлуатації нових виробів на довкілля та здоров’я споживачів.

      У процесі  освоєння нової продукції аналіз  впливу на довкілля поєднується  з визначенням технічних, інституціональних, соціальних та фінансових аспектів. Залежно від розміру і категорії (типу) виробу та особливостей місця його використання під час аналізу потенційного впливу на людські та природні ресурси може виникнути потреба в проведенні всебічного і всеосяжного дослідження.

      Детально  аналізуючи спроектований виріб,  слід ураховувати всі види  витрат, які виникають унаслідок  здійснення заходів з охорони  навколишнього середовища та  технології контролю, а також  остаточного впливу на довкілля.

      Важливою умовою екологічної експертизи є її паралельність з науковими дослідженнями, проектно-конструкторськими роботами, технологічною підготовкою та процесом освоєння виробництвом нової продукції.

      Загальна  схема екологічної експертизи  проектів нової продукції, що відображена на рис. 1.1, містить декілька типових етапів. На першому етапі аналізуються екологічні умови виробництва, експлуатації та утилізації продукції, що проектується. Здійснюється порівняння екологічних параметрів нових виробів та технології їх виготовлення з діючими екологічними стандартами.

   На другому  етапі визначаються позитивні  та негативні екологічні наслідки  виробництва і використання нових  виробів, розробляються заходи  щодо приведення їх до стандартних  умов.

      Третій етап передбачає визначення та аналіз альтернативних можливостей поліпшення економічних наслідків. Наприклад, заміну матеріалів, удосконалення технології з погляду екології відповідних місцевих умов та стандартів.

      На четвертому  етапі визначення альтернатив дає змогу розробити план заходів, що спрямовані на зменшення негативного впливу на довкілля.

      Завершальний  етап екологічної діагностики  процесів виробництва та експлуатації  нових виробів передбачає розроблення  плану моніторингу (поточного  контролю) стану навколишнього середовища та впливу на нього. У плані конкретизується вид поточного контролю. Визначаються посадові особи та підрозділи (групи), які мають його здійснювати, а також система зворотного зв’язку з проектувальниками виробів та технології.

      Жорсткі  екологічні вимоги зумовлюють  проведення постійного спостереження  за процесами, що відбуваються  у виробництві, їх аналізу;  розроблення і проведення запобіжних  заходів на всіх стадіях життєвого  циклу виробів та технологічних  процесів їх виготовлення.

      Екологічний  моніторинг. Здійснення екологічного  контролю та заходів з підготовки  виробництва з метою зменшення  негативного впливу спроектованих  виробів (технологій) на довкілля  є надзвичайно важливим для  успіху їх на ринку.

      Екологічний моніторинг передбачає регулярне стеження за функціонуванням виробництва шляхом вимірювання апаратурою дозіметричного контролю його параметрів, які можуть суттєво впливати на довкілля. Програма моніторингу орієнтована на зворотний зв’язок з дійсним екологічним станом та впливами виробництва на навколишнє середовище, порівняно з тим, що був запланований. Це дає змогу вживати необхідні заходи в процесі проектування, підготовки і освоєння виробництвом нової продукції з метою подолання неприпустимого впливу чи негативних змін у довкіллі.

      Виходячи  із сучасних вимог конкурентоспроможності, особлива увага маркетологів, конструкторів,  технологів, екологів, економістів  та організаторів виробництва  має бути приділена взаємозв’язку  між вибором конструктивних рішень, технологічного процесу або між його розробленням та потенційною можливістю зменшення безпосереднього впливу відходів виробництва на навколишнє середовище.

      Відомо, що проектування виробів (технологій), вибір ефективних варіантів техніко-технологічних рішень здійснюються не тільки за критеріями економічності та ефективності, — дедалі більше набуває важливості чинник впливу на довкілля і здоров’я людей. Негативні та позитивні впливи на довкілля можуть бути оцінені кількісно з допомогою екологічних та фінансових показників. Тому техніко-технологічні та організаційні рішення треба приймати на підставі чинних екологічних стандартів.

     

2. Екологічні витрати  виробництва  шляхи їх скорочення, та управління ними.

 

      Будь-яка  виробнича діяльність обов'язково пов'язана з впливом на навколишнє середовище. Питання лише в тому, що такий вплив може бути більшим або меншим. Поряд з тим, що виробництво різних товарів призводить до неоднакового забруднення, самі масштаби шкідливої дії можуть бути скорочені, якщо виробник робить якісь заходи для боротьби з ним.

      З точки  зору економіки в цілому даний  виробничий процес призводить  до виникнення витрат двох  видів: з одного боку, це економічний  збиток, спричинений викидами шкідливих  речовин в навколишнє середовище, з іншого - витрати запобігання забруднення, тобто витрати на реалізацію природоохоронний заходів.

      Економлячи  на природоохоронних витратах, ми  зазнаємо збитків через те, що  природне середовище стало гірше.  Запобігаючи збитків, ми несемо  витрати з природоохоронної діяльності. Дві складові витрат, таким чином, взаємозамінюють або взаємодоповнюють один одного.

      З точки  зору практики визначення величини  природоохоронних витрат

      - завдання  саме по собі не зовсім просте  і, хоча вона істотно простіше, ніж оцінка збитку, тим не менш виникає ряд непростих питань. Наприклад,заміна технології, з одного боку - її застосування може бути пов'язане з отриманням додаткового прибутку.

      У розвинених  країнах підприємці, що здійснюють  природоохоронні інвестиції, користуються податковими пільгами. Якщо, наприклад, для природоохоронних витрат передбачені податкові пільги, то необхідно мати методику, яка однозначно дає відповідь на питання, яка частина витрат має податкові пільги. Процедура визначення цієї частини витрат з'явиться результатом компромісу податкової служби з промисловістю і навряд чи буде мати під собою науковий ґрунт.

      Говорячи  про природоохоронні витрати,  необхідно розрізняти наступні  категорії:

       - загальні  або сумарні витрати, що характеризують розміри коштів,витрачених в цілому на реалізацію природоохоронного заходу;

       - середні  витрати, одержувані розподілом  сумарних витрат на обсяг запобігання  забрудненню (обсягу уловлені  домішок);

      - граничні  природоохоронні витрати. Вони визначаються як пріростная величина і характеризують додаткові витрати, що витрачаємо на знешкодження додаткової тонни викидів.

      За суспільним  визнанням екологічні витрати  поділяються на суспільно-неминучі  і суспільно-невизнані.

      Суспільно-неминучі екологічні витрати – це частина загальних екологічних витрат, яка на сучасному етапі розвитку науки, техніки та економіки є неминучою. Такі екологічні витрати повинні включатися у собівартість, а відповідно, і в ціну продукції.

      Суспільно-невизнані екологічні витрати – це витрати суспільства, що

пов'язані із понадлімітним  використанням природних ресурсів і забрудненням довкілля. Ці витрати  не повинні визнаватися національним законодавством, оскільки є результатом  поганого господарювання і нераціонального використання природних ресурсів і довкілля.

      За еколого-економічним  походженням екологічні витрати  виробництва поділяють на поточні,  минулі та майбутні.

     Поточні  екологічні витрати пов'язані  з поточними негативними змінами  стану природних ресурсів і довкілля, які викликані діючими технологічними процесами. До них рекомендується включати: поточні втрати валового національного продукту під впливом негативного впливу виробництва на природні ресурси і довкілля; поточні втрати природних ресурсів від їх нераціонального використання і забруднення довкілля; витрати на відтворення природних ресурсів і попередження забруднення довкілля.

      Минулі  екологічні витрати – це витрати  на ліквідацію забруднення довкілля  і негативних соціальних, економічних і екологічних наслідків, що пов'язані з незадовільною виробничо-господарською діяльністю в минулому.

      Майбутні  екологічні витрати – це витрати  суспільної праці на ліквідацію  акумулятивних забруднень в майбутньому,  на усунення негативних наслідків нераціонального природокористування, які будуть проявлятися в майбутньому, але які є результатом теперішньої деструктивної по відношенню до природи діяльності.

      Існує  два основних типи природоохоронних  технологій: «кінця праці» і комплексні  та маловідходні.

      Перші  є  «додатком» до основного  процесу. Використання другі передбачають  докорінну зміну технології, яка  використовується в основному  виробничому процесі.

      Управління  екологічними витратами – це  цілеспрямований вплив підприємства  на попередження і ліквідацію забруднення довкілля та усунення негативних економічних, екологічних і соціальних наслідків, що спричинені теперішнім забрудненням і нераціональним використанням природних ресурсів.

      Управління  екологічними витратами розглядається як процес досягнення цілей за допомогою комплексу дій і відображається через низку функцій, які перебувають в безперервному циклічному взаємозв'язку. До них відносять:

      1. Планування  екологічних витрат. Під плануванням  необхідно розуміти вид управлінської діяльності, який визначає перспективу і майбутній стан організації. За допомогою планування створюється орієнтир майбутньої діяльності організації . На цьому етапі обґрунтовується склад, структура та обсяги екологічних витрат за характерними елементами витрат для здійснення ефективної діяльності підприємства. Планування екологічних витрат як функція управління екологічними витратами дає змогу ефективно сформулювати цілі екологічної політики на підприємстві та розробляти програми для конкретних видів діяльності, характерних для тієї чи іншої організації.

      2. Організування  центрів відповідальності за  екологічними витратами. На етапі  організування центрів відповідальності  за екологічними витратами здійснюється  формування центрів, які відповідатимуть за екологічну ситуацію на підприємстві, а також здійснюватимуть регулювання екологічних витрат на всіх стадіях операційного циклу виготовлення товару. Основною метою роботи відповідних організаційних структур є ефективне управління екологічними витратами.

      3. Мотивування  працівників за оптимізацію екологічних  витрат. Мотивування працівників  за оптимізацію екологічних витрат  – це вид діяльності, який здійснює  спонукання персоналу підприємства  до оптимізації