Сутність тіньової економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Генезис і соціально-економічні наслідки тіньової економіки

 

Тінізація економіки України  характеризується певними специфічними тенденціями, які виявляються у  яскраво виявленій інституціалізації  іллегальних процесів. Пряме чи опосередковане проникнення суб'єктів тіньового  сектору в органи законодавчої, виконавчої та судової гілок державної влади  унеможливлює подальший процес ефективної трансформації економіки, зважаючи на лобіювання інтересів окремих суб'єктів соціально-економічного та політичного процесу, часто з порушенням нормативно-правової бази. Таким чином, формується «асоціальна» економічна система, або відбувається формування останньої в інтересах тіньових фінансових політичних груп. І зруйнувати її неможливо доки залишаються нелегальні зв'язки між підприємницькими структурами, органами державної влади та суб'єктами тіньового і кримінального секторів.

 

Сьогодні до найгостріших в Україні належать проблеми тінізації  економіки та криміналізації суспільного  життя, від розв'язання яких безпосередньо  залежить забезпечення сталого економічного розвитку, підвищення добробуту народу і зміцнення національної безпеки держави. Окремі аспекти тіньової економіки вже висвітлювалися на сторінках журналу. Однак теоретичні питання генезису і соціально-економічних наслідків тіньової економіки, а також шляхів її детінізації ("висвітлення") потребують подальших наукових розробок.

 

З появою приватної власності  та держави починається відчуження працівників від засобів виробництва і результатів праці, посилюється майнова нерівність. Якщо безпосередні працівники володіють, здебільшого, домашнім майном, то економічно панівні класи - всіма об'єктами власності. Причому цінність нагромадженого ними багатства стала переважати над здобутками людей праці в десятки тисяч разів. Еволюція суспільного розвитку виробила чимало дійових форм реформування господарського порядку та цивілізованого удосконалення механізму економічних (розподільних) відносин. Але коли економічна роль держави в усуненні надмірної майнової дискримінації порушується, то певні групи населення вдаються до індивідуального захисту своїх прав, до крадіжок, шахрайства, привласнення майна тощо. Найвищою формою протесту, захисту зневажених прав є акти масової непокори (страйки, маніфестації, революції), що створюють соціально-економічну базу для поширення тіньової економіки [10, c. 167-168].

 

Деякі дослідники пов'язують процес тінізації економіки в Україні та в інших постсоціалістичних державах з функціонуванням командно-адміністративної системи у попередній період, з надмірним одержавленням і надцентралізацією економіки. Тому великого поширення набув на перший погляд логічний, а по суті банальний постулат: коли в результаті ринкових реформ з'явиться "новий господар - власник", то в самого себе він не крастиме.

 

Що ж до генезису цієї економіки, то наведеному твердженню суперечать факти її активізації за 18 років  ринкових реформ в Україні та її наявність (у обсягу від 5% до 30% ВНП) у західних державах з розвинутою ринковою економікою. На наш погляд, тут можна говорити тільки про посилення тінізації економіки, викликане помилковою, руйнівною стратегією трансформування економіки командного типу та недосконалістю чинного законодавства. Як слушно зауважує академік НАН України В. Прісняков, раптова ліквідація консолідуючої ролі партії, а потім і держави, ейфорія псевдодемократії, слабкість релігії, корозія людських цінностей і моралі зумовили хаос на пострадянському просторі та призвели до потужної криміналізації економіки, що почалася, справедливо кажучи, ще з радянських часів.

 

На нашу думку, генезис  тіньової економіки не можна пояснювати окремими причинами або факторами. Своїм корінням походження тіньових процесів сягає у неправильні, не адекватні існуючій економічній  системі дії владних, регулюючих і контролюючих структур держави, форми  та методи господарювання, а також  у соціально-психологічні спотворення господарської поведінки суб'єктів економічного порядку, які входять у суперечність з об'єктивними економічними законами і не відповідають інтересам переважної більшості населення.

 

Суть поняття "тіньова  економіка" спеціалісти визначають по-різному. У західній літературі її звичайно визначають за Е. Фейгом - як економічну діяльність, яка з якихось причин не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до ВНП. В Україні найприйнятнішим можна вважати дещо удосконалене визначення цього поняття О. Турчиновим - як сфери прояву економічної активності, спрямованої на одержання доходів від заборонених видів діяльності або на ухилення від суспільного (державного) контролю та від сплати податків при легальних видах економічної діяльності.

 

У структурі тіньової економіки  найчастіше виділяють 4 сегменти:

 

- легальний "світлий" (legal economy), який користується недосконалістю чинного законодавства;

 

- напівлегальний "темний" (dark economy), в якому суб'єкти узаконеної  діяльності ухиляються від сплати  податків;

 

- неофіційний "сірий" (grey economy), до якого входять незареєстровані  форми підприємництва;

 

- підпільний "чорний" (black economy), пов'язаний з прямими порушеннями чинного законодавства[11, c. 160-161].

 

Отже, науковий аналіз показує, що тіньовий сектор економіки являє собою досить складне поліморфічне соціально-економічне утворення з високим рівнем таємничості та інтеграції. Тому кількісна оцінка тіньової економіки є, мабуть, одним з найслабших місць у вітчизняній науці. Навіть існує думка, що визначити масштаби тіньової економіки взагалі неможливо. Для їх імовірного обчислення застосовуються такі основні методи: монетарний (попиту на готівку); балансу витрат і грошових доходів; аналізу зайнятості та затрат електроенергії; соціологічних опитувань; та ін. Найвірогіднішим вважається структурний метод розрахунку всіх основних сегментних джерел доходів тіньової економіки.

 

Звичайно, тіньова економіка  з різними назвами ("вторинна", "паралельна", "неформальна", "криміногенна" та ін.) є загальносвітовим, глобальним явищем, певною мірою характерним  для всіх країн. У загальносвітовому  масштабі її частка становить 5-10% ВВП, в африканських і південноамериканських  державах - 25-30%, у Бєларусі - 19,3%, у Казахстані - 34,3% і в Росії - 41,6%.

 

Основними напрямами поширення  і прояву тіньової економіки в  Україні виступають тіньова політика, корупція та злочини у сфері економіки. Тіньова політика являє собою  сукупність заходів щодо лобіювання (від англійського lobby - кулуари) корисливих інтересів нової кланово-олігархічної еліти тіньового бізнесу у сфері управління державою. Як стверджують добре обізнані політики, в Україні два десятки угруповань заволоділи половиною об'єктів колишньої державної власності. Найбагатшими і найвпливовішими є дніпропетровські, донецькі, київські, львівські та інші кланово-регіональні групи, що включають відомих політиків і величезні капітали, значна частина яких має сумнівні джерела 7. Політико-економічний вплив таких груп з метою власного збагачення досягається найодіознішими методами: це, зокрема, виведення належних їм структур з-під оподаткування шляхом надання податкових пільг або створення ВЕЗ; відстоювання для себе сприятливих умов щодо приватизації прибуткових підприємств; сприяння своїм структурам у наданні кредитів під урядові гарантії; тощо.

 

Корупція (від латинського corruptio - підкуп) означає зловживання державною владою для власної вигоди. Масштаби й наслідки корупції в Україні є фактором, який дестабілізує суспільне життя, ставить під загрозу конституційний лад. За даними міжнародної організації Transparency International, за рівнем корумпованості Україна перебуває на 106-му місці з 133 країн, які аналізувалися 8. У 2001 р. кожний 10-й державний службовець був притягнутий до відповідальності за корупцію. У цьому зв'язку можна нагадати, що, за свідченням історика V ст. Сільвіона, розгул корупції державних чиновників зумовив епоху занепаду (а потім і падіння) колись могутньої держави - Римської імперії.

 

Як відомо, вершиною "айсберга" тіньової економіки є її кримінальний сегмент у двох основних формах: організованої злочинності та економічної (за визначенням американського кримінолога  Е. Сатерленда, "білокомірцевої"). Суб'єкти цих форм злочинів "співпрацюють" з органами державного управління і контролю у привласненні надвисокого "сукупного тіньового доходу". Головними технологіями тінізації економіки і, відповідно, основними формами прояву тіньових доходів у сучасній Україні є такі [17, c. 3-4]:

 

1. Тіньова зайнятість  і нелегальне виробництво товарів  і послуг. За експертними оцінками  вітчизняних дослідників, у 90-х роках в Україні у тіньовому секторі економіки на різних умовах було залучено половину дорослого населення.

 

Найбільшого розмаху тіньова  доходність набула у виробництві  та реалізації лікеро-горілчаних і  тютюнових виробів, а також нафтопродуктів. Так, за оцінками експертів, до цього  часу в тіньовому обігу перебуває 25-30% ринку алкоголю. Більш як третина алкогольних напоїв не відповідають вимогам щодо якості та безпеки цієї продукції, внаслідок чого щороку 10 тис. чол. помирають і ЗО тис. чол. втрачають здоров'я. Тільки в ході оперативно-профілактичної операції під кодовою назвою "Підробка" припинено діяльність 283 підпільних цехів, вилучено десятки мільйонів пляшок фальсифікату, скасовано 2400 ліцензій, закрито близько тисячі "точок" незаконної торгівлі алкогольними напоями, виведено "з тіні" понад 1 млрд. грн. У цьому зв'язку було запроваджено державну монополію у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних і тютюнових виробів.

 

2. Приховування прибутків  підприємств і доходів громадян від оподаткування, необґрунтовані податкові пільги та заборгованість із заробітної плати.

 

За розрахунками В. Вишневського і А. Вєткіна, в Україні середня  ставка податку для підприємців, які працюють на внутрішньому ринку, є найбільшою у СНД -45% (у Росії - 31%, у Казахстані - 18%).

 

Тим часом неписаний закон  бізнесу, що визнається підприємцями та податківцями всього цивілізованого світу, говорить: не сплачувати податки - це злочин, а не використовувати всі законні можливості для мінімізації податкових платежів - безглуздя. Незважаючи на те, що, за інформацією ДПА, за останні 5 років добровільність сплати податків в Україні зросла майже вдвічі і на сьогодні не перевищує 60-70% усіх податкових зобов'язань платників податків. На практиці ймовірність порушень податкового законодавства є дуже високою - наближається до 100%. До цього треба додати, що податкова політика в Україні передбачає надання пільгового режиму (а це означає зменшення платежів до бюджету на 46,8 млрд. грн.), яке є потужним стимулом до тінізації економічних відносин. З огляду на це, здається, що праві спеціалісти-кримінологи, стверджуючи, що податкова злочинність визначається не стільки вадами в оподаткуванні, скільки недосконалістю (скоріше, профілактичним характером) норм КК, недоліками у діяльності фінансових, податкових і правоохоронних органів [18, c. 190-192].

 

Першим істотним кроком у  здійсненні комплексу заходів щодо обмеження тіньової економіки у  сфері оподаткування логічно  вважати Закон України "Про  податки з доходів фізичних осіб" (яким замість прогресивної шкали 10—40% встановлено єдину ставку податку 13%) і Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування  прибутків підприємств" (яким замість податку на рівні 30% встановлено його ставку 25%). Здійснюються невідкладні заходи щодо підвищення ефективності стягнення ПДВ, які дадуть можливість поетапно скоротити його ставку з 20% до 15%, а згодом - до 12% 10. На нашу думку, подальше зниження податкових ставок (вони вже і так є нижчими від звичайних європейських) нічого не вирішує з "детінізацією" економіки. Навпаки, завдання на 2005-2011 pp. полягає у підвищенні частки податків з 30% ВВП до її звичайних європейських показників - 35-40% 11. Адже не тільки економістам з елементарного курсу економічної теорії добре відома крива Лаффера, яка виявляє оптимальну податкову ставку для максимізації податкових надходжень. При цьому головне - створити у країні такі економічні, соціальні та правові умови, за яких би чесно працювати і правильно сплачувати податки було вигіднішим, ніж заганяти доходи "в тінь".

 

Неозброєним оком видно також, як активи заробітної плати підприємств "перекочовують" з легального сектора економіки до тіньового. Загальна сума невиплаченої заробітної плати в Україні хоч і скоротилася за останні 5 років майже у 3 рази, але залишається ще досить значною - 2,1 млрд. грн., що становить близько половини середньомісячного фонду оплати праці всіх працівників. Вважаємо, що безплатна експлуатація працівників є протиправною і неприпустимою. У Конституції України записано: "Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом".

 

3. Шахрайство у фінансово-кредитній  сфері та у ціноутворенні. Внаслідок  застосування різноманітних технологій тінізації операцій доведено до банкрутства з привласненням величезних доходів 10 комерційних банків, у тому числі найбільший з них - банк "Україна" [16, c. 38-40].

 

При зменшенні за останні 4 роки частини готівки з 41% до 35%, позабанківський оборот "чорного  налу" становить ще майже 5,4 млрд. грн. До цього слід додати і величезну  платіжну кризу, викликану штучним  високоліквідним банкрутством підприємств.

 

Великої шкоди суспільству  завдала також підтримувальна валютна політика НБУ першої половини періоду незалежності України.

 

Неабиякі (нерідко 200—300%) надприбутки  дають небачені монопольні маніпуляції ("завищення - заниження") з цінами на внутрішньому і зовнішньому ринках, особливо на продукцію металургійної, хімічної, вугільної та легкої промисловості, а також сільського господарства. Наприклад, для уникнення платежів до бюджету в останні 2-3 роки товари повсякденного попиту завозилися з-за кордону за явно заниженими цінами (пара шкіряного взуття - за 1 дол., чоловіча сорочка - за 25 центів, чоловічий костюм - за 80 центів). Підприємці з Донецька намагалися відправити до Туреччини велику партію горілки за завищеними цінами (за 1 пляшку- близько 200 грн.), з можливим відшкодуванням ПДВ у розмірі 12 млн. грн. Для запобігання реалізації цієї схеми тінізації доходів створено портал електронної системи торгів "Державні закупівлі України", завдяки якому можна зекономити, щонайменше, 4 млрд. грн.

 

4. Масове розкрадання  державної власності, в тому  числі у процесі її роздержавлення  та приватизації. Щоб підрахувати масштаби такого розкрадання, науковці вивели індекс "розкрадання держави". У Словенії цей показник становив 7 пунктів, у Латвії - 30, у Росії - 32. Вважаємо, що в Україні він є ще вищим. Про це яскраво свідчить реалізований механізм приватизації, за яким майже половину промислового потенціалу п'ятдесятимільйонної європейської країни, що створювався протягом життя кількох поколінь, було через посередників продано за приватизаційні сертифікати (кожний вартістю близько 2-10 дол.) "своїм людям" з купки колишньої номенклатури та криміналітету - у цілому за вартість одного (правда, великого) літака - до 180 млн. дол.