Сутність тіньової економіки

 

Тіньова економіка, як неконтрольоване  суспільством виробництво, розподіл, обмін  і споживання товарно-матеріальних цінностей, є важливим об'єктом дослідження  та пильної уваги органів влади  з метою її детінізації. Глобалізація тіньових соціально-економічних відносин, приховування фінансових результатів  від оподаткування та використання їх у корисливих особистих і групових інтересах впливають на поглиблення економічної кризи, зростання корупції, криміногенного потенціалу. Економічна діяльність в тіньовому секторі здійснюється поза законом, що унеможливлює стабільний розвиток суспільства та набуває особливої актуальності у зв'язку з формуванням державної незалежності України.

 

Головними джерелами формування тіньового сектору є кримінальна  та прихована діяльність, що спотворює  офіційні дані про стан економіки, гальмує  соціально-економічні реформи, здійснює криміналізацію суспільства, сприяє процесу глобалізації та виведення тіньової української економіки за національні межі. Існування тіньової економіки у надкритичних обсягах завдає країні не лише прямих збитків, а й зумовлює негативні наслідки, зокрема невигідність проведення технічного переоснащення, скорочення інвестицій, зниження продуктивності праці, посилення податкового тягаря у легальному секторі та подальше зростання тіньової економіки.

 

Проблема зростання тінізації  економіки актуальна для усіх країн світу. Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) установила щорічне зростання рівня тінізації в середньому на 6,2%, а загальне економічне зростання — на 3,5%3. Групою з розроблення фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) та Світовим банком установлено, що у 2002—2003 роках середній рівень обсягів тіньової економіки для 21 країни ОЕСР становив 16,4% ВВП, із них у США — 8,6%; Японії — 11,0%; Іспанії та Португалії — 22,3%; Італії — 26,2%; Греції — 28,3%. Середня частка тіньової економіки країн Азії була на рівні 26% ВВП, Південної та Північної Америки і країн Африки — 41% ВВП. Для країн з перехідною економікою Європи та Азії середній рівень обсягу тіньової економіки становив 38% ВВП, із них у Словаччині — 18,9%; Чехії — 19,1%; Угорщині — 25,1%; Україні — 52,2%; Азербайджані — 60,6%; Грузії — 67,3%. Розбіжності оцінок та їхня достовірність зумовлені недосконалістю використовуваних методів, які в цілому орієнтовані на зіставлення декларованих доходів з реальним споживанням товарів і послуг (метод балансів доходів та видатків), кількості незареєстрованих безробітних із загальною чисельністю працездатних (метод аналізу зайнятості), використання готівки тіньовим сектором порівняно з грошовою масою (монетарний метод), спожитої електроенергії усього та в задекларованому обсязі випущеної продукції (метод технологічних коефіцієнтів), метод опитування керівників підприємств4. Запропоновані авторами економетричні моделі визначення обсягу тіньової економіки з урахуванням низки чинників впливу на приватні доходи (попит на товари і послуги, офіційного й тіньового доходів, реальні ризики, грошові доходи населення, рівень інфляції, ціни товарів нетривалого і тривалого користування, швидкість зростання грошової маси М0 та М3, процентна ставка тощо) дали можливість визначити, що обсяг тіньових доходів за варіантами становить 50% та 32,8% [4, c. 8-9].

 

За оцінками спеціалістів Ради Європи, на пострадянському просторі існують 4 основні сфери кримінальної активності, які дають можливість отримувати нелегальні прибутки: контрабанда, ухилення від сплати податків, нелегальне маніпулювання процесом приватизації (у тому числі приватизація за рахунок "відмитих" коштів) та корупція.

 

Головними проблемами, наслідками тінізації економіки визначаються:

 

— тінізація економіки  над критичну межу є реальною загрозою для національних інтересів і  національної безпеки України в  економічній сфері через скорочення податкових надходжень до бюджету та фінансування інноваційно важливих і стратегічних напрямів розвитку держави, поглиблення некерованості економічними процесами, збавлення міжнародного престижу країни та довіри інвесторів, погіршення умов існування соціального сектору країни, відплив капіталу за кордон, скорочення обсягів офіційного виробництва, вивільнення працівників.

 

— серед побічних наслідків  тінізації економіки є невигідність проведення технічного переоснащення, що спричиняє гальмування технічного прогресу, скорочення інноваційно-інвестиційних вкладень, зниження продуктивності праці.

 

Головним джерелом фінансових ресурсів для інвестицій кожної країни є національний капітал і його складова — заощадження населення  та підприємств.

 

В Україні ці заощадження  лише в 2,2 разу перевищують тіньові  фінансові ресурси, що перебувають  в обігу поза банківською системою, а у США й Канаді — в 15, Австралії — в 17, Великобританії — в 36 разів більше;

 

— залучення у тіньовий сектор економіки значної частки трудових ресурсів, що призводить до заниження  реального розміру доходів населення. За даними Держкомстату України, у 2004 році витрати населення на товари й послуги були більшими майже на 1 млрд. грн., ніж офіційно було зароблено. Ця різниця не була оподаткована, що призвело до звуження фіскальної (податкової) бази, необхідної для формування дохідної частини бюджету та забезпечення виконання державою своїх функцій. Простежувана останніми роками тенденція до зростання у структурі доходів зведеного бюджету частки неподаткових надходжень та значне зменшення податкових надходжень підтверджує диспропорції у податковому навантаженні, ускладнює об'єктивність формування показників та їх прогнозування;

 

— завищення обсягу експорту товарів і послуг за рахунок псевдоекспортних операцій для незаконного відшкодування з бюджету обсягу ПДВ;

 

— заниження обсягу імпорту  для ухилення від сплати митних зборів;

 

— незаконне відчуження державного майна за заниженими цінами, а також приватизація за рахунок тіньових коштів з подальшою їх легалізацією;

 

— контрабандна діяльність [2, c. 78-79].

 

Формування національної системи протидії отриманню доходів  злочинного походження мало доволі тривалий і складний шлях:

 

· осмислення тіньової економіки  як соціально-економічного процесу антидержавної діяльності і накопичення суб'єктами господарювання капіталу злочинного походження (1990—1997 роки) — поява наукових матеріалів дослідження поняттєвого апарату, проблем становлення та поширення, економічні наслідки;

 

· законотворчий (1998—2002 роки) — прийняття законів, указів Президента, постанов KM України;

 

· розбудовчий (2003—2004 роки) — налагодження державного моніторингу та організованої протидії тіньовій економіці;

 

· виконавчий (з 2005 року) —  локалізація тіньової діяльності, викриття злочинних угруповань, припинення функціонування тіньових схем.

 

Обмеження тінізації економіки  й легалізації тіньових доходів  здійснюється заходами законодавчого, процедурного та організаційно-виконавчого  характеру спеціально створеними органами контролю шляхом спрощення процедури  сплати податків і ліквідації причин, що змушують підприємців переводити свій бізнес у "тінь". Законодавчі заходи здебільш орієнтовані на організацію контролю державними органами і банками за вкладами й рухом грошей на стадіях:

 

· входження готівкових грошей у вітчизняну кредитно-фінансову систему;

 

· переходу готівкових грошей кордону для інтегрування в іноземних  фінансових системах;

 

· переходу готівкових грошей з-за кордону у вигляді законних переказів.

 

Головну роль у боротьбі з "відмиванням" грошей надано Міністерству фінансів у частині відповідальності за розроблення інструктивних матеріалів, правил застосування положень і законів, а також здійснення координації діяльності усіх організацій, залучених до реалізації законів. Відповідальність за здійснення контролю та нагляду за рухом фінансів надано Банківському департаменту. У державній системі обмеження тіньової економіки визначальне місце відводиться податковій службі: окрім функції контролю за доходами фізичних і юридичних осіб, справляння податків, вона здійснює заходи боротьби з кримінальною економікою. Для виконання функцій боротьби з відмиванням грошей Генеральний прокурор може залучати різні державні установи. У 2002 році у США розроблено Національну стратегію з питань протидії відмиванню грошей та модель оцінки ефективності заходів уряду щодо виявлення, запобігання та протидії відмиванню грошей.

 

Окрім проаналізованих проблем, наслідків тінізації економіки, її обсяги істотно деформують макроекономічні показники, зменшують обсяги державних й іноземних інвестицій, відштовхують кредиторів, що в цілому зумовлює гальмування науково-технічного розвитку, подальше відставання від розвинених країн, а в умовах світових глобалізаційних процесів та розподілу праці — формує систему численних внутрішніх і зовнішніх викликів та загроз національній безпеці й суверенітету. Розуміння значущості цих викликів і загроз змушує тверезо оцінювати наявну ситуацію, давати об'єктивну оцінку негативним тенденціям розвитку та розробляти обґрунтовані пропозиції щодо забезпечення детінізації економіки і на цій підставі — національної безпеки в економічній сфері [8, c. 39-41].

 

Зауважимо, що труднощі, які  виявилися у зв'язку зі спробами України вступити до СОТ та ЄС, підтвердили технологічну відсталість нашої економіки та неспроможність влади запропонувати напрями й мобілізувати суспільство на їх реалізацію.

 

Формування державної  політики, визначення напрямів та заходів щодо детінізації економіки зумовлені положеннями Закону України "Про основи національної безпеки України", в якому, зокрема, накреслено:

 

— подолання тінізації  економіки шляхом реформування податкової системи;

 

— оздоровлення фінансово-кредитної  сфери;

 

— припинення відпливу капіталу за кордон;

 

— зменшення позабанківського обігу грошової маси.

 

Для реалізації зазначених напрямів в Україні в основному сформовано економічний механізм державного впливу на забезпечення національної безпеки в економічній сфері. Створено, зокрема, розгалужену нормативно-правову базу, спеціальний уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — Державний комітет фінансового моніторингу України, налагоджено активну співпрацю між Держфінмоніторингом і правоохоронними органами (МВС, СБУ, Генпрокуратурою), а також відповідними державними органами таких країн, як: Республіка Кіпр, Бразилія, Польща, Португалія, Румунія, Панама, Іспанія, Словаччина, Бельгія, Російська Федерація та іншими.

 

Подальше удосконалення  економічного механізму спричинене необхідністю прийняття нових законів, змін до чинних законів, удосконалення  методичного й інформаційного забезпечення, а також формування та впровадження фінансової моделі ринкової економіки [13, c. 9].

 

 

5. Шляхи обмеження тіньової  економіки в Україні

 

Тінізація економіки веде до розквіту правового нігілізму, посилення  процесів криміналізації економічних  відносин, заміщення прозорого державного контролю кримінальним, поширення корупції в органах державної влади, що, зрештою, підриває довіру до держави. Украй важливо зважати на те, що проблема тіньової економіки виходить за межі суто правових відносин і має насамперед макроекономічну природу. Основними системними наслідками тінізації в економічній сфері є: втрата дієвості важелями грошово-кредитної політики через значний обсяг оборотів грив-невої та валютної маси, які не регулюються засобами банківської системи; втрата дієвості фіскальними інструментами; марнотратство дефіцитних бюджетних ресурсів; зниження потенціалу соціальної політики, занепад соціальної сфери, поширення тіньової зайнятості, зростання диференціації доходів населення; зниження рівня нагромадження в суспільстві та втрата ним інвестиційного потенціалу, вилучення ресурсів з процесу суспільного відтворення; гальмування переходу до інноваційної моделі розвитку у зв'язку з недостатнім розвитком інвестування та неефективним відтворенням людського капіталу.

 

Окреслені фактори розвитку тіньової економіки призводять до негативних наслідків в офіційному економічному секторі, серед яких: втрата податкових надходжень до бюджету і, як результат, — ускладнення виконання фінансових зобов'язань держави; недієвість управлінських рішень внаслідок відсутності повної та об'єктивної офіційної інформації про розвиток економічних процесів в Україні; зниження рівня внутрішньої інвестиційної активності через неможливість відкритого витрачання тіньовими структурами прихованих від оподаткування доходів та їх відплив за кордон; зменшення інтересу потенційних стратегічних інвес-торів до українських підприємств, що відчутно гальмує процеси прива-тизації та фінансового оздоровлення виробництва; зростання рівня криміналізації суспільства та економіки через збільшення кількості економічних злочинів і проникнення капіталів кримінального походження.

 

Специфічної формою прояву тіньової економіки в Україні  останнім часом стало рейдерство — силове захоплення або поглинання підприємств. Воно набуває вражаючих масштабів, цинізму та агресії. Рейдерство має цілу низку негативних наслідків: погіршує підприємницький клімат; дестабілізує роботу вітчизняних підприємств; руйнує трудові колективи; формує несприятливий інвестиційний клімат та імідж країни тощо [1, c. 57-58].

 

Детінізація економіки —  це цілісна система дій, спрямована передусім на подолання та викорінення  причин та передумов тіньових явищ та процесів. Стратегічною метою детінізації  економіки має стати істотне  зниження рівня тінізації шляхом створення сприятливих умов для залучення тіньових капіталів у легальну економіку та примноження національного багатства. Виведення на "світло" тіньових капіталів сприятиме відчутному збільшенню національного інвестиційного потенціалу і ступеня його реалізації, матиме значний позитивний ефект для бюджетної сфери, слугуватиме зміцненню довгострокової стабільності та зорієнтованості національної економіки на стратегічний розвиток і зростання, сприятиме зміцненню економічної безпеки держави. Сьогодні детінізація економіки входить до стратегічних засад державної політики України. Проте дотепер не створено чіткого механізму: міжвідомчої координації, ефективного і системного використання усіх наявних ресурсів і засобів розвідувальних, контррозвідувальних, правоохоронних, контролюючих, фінансових та інших державних органів, потенціалу громадянського суспільства у вирішенні поставлених проблем. Поряд з витісненням кримінальних та інших незаконних сфер тіньового економічного обігу існує необхідність впровадження ефективних механізмів повернення до офіційного сектору економіки капіталів некримінального походження.