Аналіз створення і використання нематеріальнихї активів ЗАТ "Лукор"

За способом придбання  нематеріальні активи підприємства можна підрозділити на активи отримані шляхом купівлі, безоплатно, дарування чи на правах відчуження. Відзначимо, що господарчу корисність об’єкт інтелектуальної власності здобуває тільки у випадку його залучення до господарського обороту підприємства. До цього стан нематеріального активу можна розцінювати як пасивний, що характеризується прихованими потенційними можливостями. Іншими словами, поза виробництвом нематеріальні активи позбавлені своєї споживної вартості та не приносять власнику вигоди.

 Споживна вартість  — це динамічний стан корисності  нематеріального активу в конкретних  умовах господарювання.

По мірі розвитку ринкових відносин значення та частка нематеріальних активів у майні підприємства постійно зростає, що зумовлено швидкістю та масштабністю технологічних змін у галузі, розповсюдженням інформаційних технологій, розвитком та ускладненням фінансових відносин, рівнем конкуренції. Отже, залучаючи той чи інший об’єкт інтелектуальної власності до господарського обороту підприємство повинно враховувати:

- якісні характеристики об’єкту з позицій його корисності;

- вартість нематеріального активу з позицій незалежного оцінщика та власного уявлення про його цінність, враховуючи його вплив на вартість кінцевої продукції;

- строк корисного використання нематеріального активу з позицій споживчих якостей товару, що несе в собі позитивні якості нематеріального активу;

- ефекти використання нематеріального активу з позицій дохідності (прибутковості) та конкурентоспроможності;

- капіталізацію об’єкту нематеріальних активів з товарних позицій, тобто нематеріальний актив виступає об’єктом куплі-продажу.

З позицій корисності нематеріальні активи слід досліджувати в контексті узгодженості зі стратегією та тактикою розвитку підприємства, ситуацією  на ринках. Економічні фактори корисності в значній мірі впливають на управлінські рішення щодо придбання того чи іншого об’єкту інтелектуальної власності. Але не слід забувати, що адекватно їх можна оцінити лише з позицій системного підходу. Нематеріальний актив повинен органічно входити в загальну систему цілей підприємства та плідно працювати задля збільшення його капіталу. На корисні якості активу впливає технічний та виробничий рівень підприємства, його здатність сприймати найновіші наукові досягнення, положення на ринку та його ділова активність, підготовленість управлінського та технічного персоналу до інновацій. Одночасно, слід враховувати і властивості самого об’єкту з позицій його конкурентоспроможності, оригінальності рішення, економічності, простоти освоєння, правової захищеності і т.д.

З позицій вартості нематеріальний актив слід розглядати в таких  аспектах:

- джерело походження нематеріального активу, враховуючи його вплив на процес виробництва, та способи управління цим процесом;

- придбання прав власності (чи аналогічних) при одночасному позбавленні всіх прав власника нематеріального активу;

- механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його придбання;

- механізм формування ціни нематеріального активу в процесі його прийняття на баланс підприємства.

За джерелами походження нематеріальні активи підприємства можна класифікувати наступним чином:

1. з позицій розробника — результати науково-дослідних робіт, проектно-конструкторських розробок, винаходи, раціоналізаторські пропозицій тощо;

2. з позицій продавця та покупця — фізичних та юридичних осіб; резидентів чи нерезидентів (відповідно діючому законодавству);

3. за сферами прояву ефекту від використання — зменшення собівартості, покращання управлінських рішень, зростання обсягів продаж тощо.

Механізм формування ціни нематеріального активу в значній  мірі пов’язаний з методами оцінки, що визначаються залежно від природи об’єкту, його походження, мети оцінки тощо. Слід відзначити одну особливість ціноутворення у цій сфері — ціна нематеріального активу тісно пов’язана з об’єктом його матеріального втілення. Оцінювач, як правило, оперує не абстрактними явищами, а конкретними об’єктами. Взагалі, ринок товарів і послуг виступає ніби відображенням ринку нематеріальних активів. Відзначаючи особливості ціноутворення на об’єкти інтелектуальної власності, потрібно пам’ятати, що в багатьох випадках ціну на них неможливо визначити на основі ринкових механізмів. Більшість нематеріальних активів підприємства за своєю суттю є унікальним, тобто кожен продавець виступає ніби монополістом у короткостроковому й, навіть, у середньостроковому періоді часу. У свою чергу той чи інший об’єкт має споживну вартість тільки стосовно певного майнового комплексу, що створює на ринку диктат покупця. Встановлена ціна нематеріального активу виступає компромісом між цими факторами. Формування ціни покупця базується на витратах і можливих доходах, що він сподівається отримати в майбутньому та окупить сьогоднішні витрати. В якості обмежень при цьому виступають валові витрати на виробництво та ціна кінцевої продукції. У ціни продавця навпаки вплив фактору собівартості та ціни продукції майже не враховується.

З позицій строку корисного  використання покупцю нематеріального  активу слід враховувати життєвий цикл продукту, а також пов’язаних з  цим технологій, методів організації  виробництва і т.д. У цілому життєвий цикл нематеріального активу дещо не співпадає з життєвим циклом товару, звичайно, випереджаючи його на один-два етапи.

З позиції дохідності (прибутковості) об’єктів нематеріальних активів покупцю доводиться враховувати бажання продавця щодо механізму поділу прибутку від використання активу. Продавець, реалізуючи об'єкт нематеріальних активів, прагне не тільки окупити свої витрати, але й отримати прибуток. Розмір такого прибутку (роялті) залежить від ефекту (успіху) використання корисних якостей об'єкта нематеріальних активів і попиту на продукцію (товар) на ринку. Якщо в першому випадку розмір прибутку піддається передбаченню, то в другому — його спрогнозувати важко. Проте прибуток можна і не одержати, якщо на продукцію (товар) не буде попиту (не буде достатнього обсягу реалізації). У цьому випадку можна говорити тільки про відшкодування продавцю вартості самого об'єкту нематеріальних активів.

З позиції капіталізації, об'єкти нематеріальних активів купують  як й інші товари (продукцію), тому їм притаманні всі властивості типового  ринкового товару. Об'єкт може бути проданий, перепроданий, закладений у якості застави під зобов'язання, переданий на збереження (без прояву своїх споживчих властивостей), безоплатно переданий іншому суб’єкту господарювання. Іншими словами, об'єкт нематеріальних активів стає товаром із усіма властивими йому рисами. Звичайно, цими операціями займаються посередники і при цьому ціна на об'єкт нематеріальних активів повинна враховувати витрати та прибуток посередника, крім перерахованих вище факторів. Роль посередника в таких угодах може бути вирішальною, оскільки він знає кон’юнктуру ринку, реагує на зміни попиту і пропозиції, враховує можливості клієнтів (агентів) ринку, він же може виступати і замовником об’єкта нематеріальних активів, точно знаючи адресата і спосіб використання. Посередник може виступати також у ролі агента, що діє за доручення клієнта. Зауважимо, що й у цих операціях нематеріальні активи проявляють свої особливості — вони не можуть довго бути поза виробничим або господарським процесом через швидке моральне старіння. От чому і продавець, і посередник намагаються якнайшвидше реалізувати нематеріальний актив.

З позиції загального впливу об'єктів нематеріальних активів  на діяльність підприємства в комплексі  застосовується поняття “гудвіл” — нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства і його звичайної вартості як цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу, яка виникає внаслідок реалізації оптимальних управлінських рішень, позиції на ринку, нових технологій тощо. Вплив нематеріальних активів у даному контексті ще недостатньо вивчено, оскільки важко виділити частку участі нематеріальних активів у загальному прибутку. Гудвіл виступає ніби прибутком, очищеним від всіх інших чинників.

Розділ 3. Напрями вдосконалення методів оцінки нематеріальних активів

3.1 Напрями вдосконалення методів оцінки нематеріальних активів

Оцінка вартості нематеріальних активів виробляється за допомогою методів, що спираються на прибутковий або витратний підхід. Вживання порівняльного підходу тут дуже важке, оскільки ці об'єкти є оригінальними і частенько не мають аналогів.

На прибутковий підхід спираються два найбільш поширених  метода: метод дисконтованих доходів і метод прямої капіталізації. Це найбільш універсальні методи, застосовані до будь-яких видів майнових комплексів.

Метод дисконтованих  доходів передбачає перетворення по певних правилах майбутніх доходів, очікуваних інвестором, в поточну  вартість оцінюваних нематеріальних активів. Майбутні доходи включають:

-  періодичний грошовий потік доходів від експлуатації нематеріальних активів впродовж терміну володіння; це чистий дохід інвестора, що отримується їм від володіння власністю (за вирахуванням прибуткового податку) у вигляді дивідендів, орендної плати і т.п

- грошові надходження  від продажу нематеріальних активів  в кінці терміну володіння,  тобто майбутня виручка від  перепродажу нематеріальних активів  (за вирахуванням витрат по  оформленню операції).

Щоб зрозуміти суть методу дисконтованих доходів, торкнемося таких понять, як складний відсоток, накопичення, дисконтування і аннуїтет.

Вкладений капітал як би самовозрастає за правилом складних відсотків. При цьому можна вказати  деяку норму (ставку) доходу, яка  вказує на приріст одиниці капіталу після закінчення певного періоду (року, кварталу, місяця). У методі дисконтованих доходів норму доходу називають ставкою дисконту.

Метод прямої капіталізації  досить простий і в цьому його головне і єдине достоїнство. Проте він статичний, будучи прив'язаним до даних одного найбільш характерного року, і тому потрібна особлива увага  до правильного вибору показників чистого  доходу і коефіцієнтів капіталізації. Розрахунок поточної вартості нематеріальних активів даним методом виконується в три послідовні етапи:

• Розрахунок щорічного чистого доходу
• Вибір коефіцієнта капіталізації. Коефіцієнт капіталізації має зв'язати з раніше вибраним показником доходу, що капіталізується
• Розрахунок поточної вартості нематеріальних активів

 При оцінці ринкової вартості нематеріальних активів виходячи з даних про недавні операції з аналогічними нематеріальними активами використовується порівняльний підхід. Метод базується на принципі заміщення, згідно з яким раціональний інвестор не заплатить за даний об'єкт більше, ніж вартість доступного до покупки аналогічного об'єкту, що володіє такою ж корисністю, що і даний об'єкт. Тому ціни продажу аналогічних об'єктів служать вихідною інформацією для розрахунку вартості даного об’єкту.

Розрахунки методами, що використовують порівняльний підхід здійснюються по наступних етапах:

Етап 1. Вивчення відповідного ринку і збір інформації про недавні операції з аналогічними об'єктами на даному ринку. Точність розрахунків значною мірою залежить від кількості і якості зібраної інформації. Коли інформації вистачає, необхідно переконатися, що продані об'єкти дійсно порівнянні з оцінюваними нематеріальними активами по своїх функціях і параметрах.

Етап 2 . Перевірка інформації. Необхідно переконатися, перш за все в тому, що ціни не спотворені якими-небудь надзвичайними обставинами, що супроводили операціям, що відбулися. Перевіряється також достовірність інформації про дату операції, фізичних і інших характеристиках аналогічних об'єктів.

Етап 3. Порівняння оцінюваного об'єкту з кожним із аналогічних об'єктів і виявлення відмінності по даті продажу, споживчим характеристикам, місцю розташування, виконання, наявності додаткових елементів і так далі. Всі відмінності мають бути зафіксовані і враховані.

Етап 4. Розрахунок вартості даних нематеріальних активів шляхом корегування цін на аналогічні нематеріальні активи. У тій мірі, в який оцінюваний об'єкт відрізняється від аналогічного, в ціну останнього вносять поправки з тим, щоб визначити, за якою ціною міг бути проданий об'єкт, якби володів тими ж характеристиками, що і оцінюваний об'єкт. При аналізі цін аналогічних об'єктів можуть застосовуватися наступні розрахункові процедури:

1. визначення вартості додаткових елементів шляхом парних порівнянь;
2. визначення коефіцієнтів, що корегують та враховують відмінності між об'єктами за окремими параметрами;
3. розрахунок вартості за питомими вартісними показниками, єдиними для визначення групи аналогічних об'єктів;
4. розрахунок вартості за допомогою мультиплікатора доходу;
5. розрахунок вартості за допомогою кореляційних моделей.

Визначення вартості додаткових елементів здійснюється шляхом порівняння цін в двох груп об'єктів: що мають і не мають цих  елементів. Наприклад, таким чином можна визначити вартість допоміжних пристроїв до верстатів, допоміжних споруд до будівель і тому подібне.

Визначення коефіцієнтів, що корегують, використовується тоді, коли порівнювані нематеріа