Перспективи оптимізація структури пасивів ПрАТ „МТС Україна” на наступний період

Нмп = Вп + Вк – Вс,                                          (1.12)

де Вп – сума коштів, які вкладені у витрати майбутніх періодів на початок планового року, грн.;

Вк – витрати майбутніх періодів, передбачені кошторисом у плановому році, грн.;

Вс – витрати майбутніх періодів, які згідно кошторису будуть включені у собівартість продукції у плановому році, , грн.

Для створення запасів готової продукції також використовують метод нормування обігових коштів. Норматив обігових коштів для створення запасів готової продукції (Нгп) обчислюють за формулою:

Нгп = Огп х Тгп,                                        (1.13)

де Огп – одноденний випуск товарної продукції у IV кварталі планового року за виробничою собівартістю, грн.;

Тгп – норма запасу обігових коштів для готової продукції у днях.

Норма запасу обігових коштів для готової продукції (Тгп) рівна сумі витрат часу на комплектування готової продукції для поставки (Тк), часу на упакування продукції (Ту), часу на оформлення і здавання платіжних документів у банк (Тс).

Тгп = Тк + Ту +Тс                                         (1.14)

Сукупний норматив обігових коштів підприємства (Тс) на плановий рік визначається підсумовуванням нормативів за кожною статтею нормованих обігових коштів. Порівнюючи сукупний плановий норматив обігових коштів з фактичною їх наявністю на початок планового періоду обчислюють обсяг приросту (зменшення) суми обігових коштів підприємства у плановому періоді. Ці дані використовуються для складання фінансового плану. У фінансовому плані визначають джерела фінансування приросту нормативу обігових коштів підприємства.

Розрахунок нормативів обігових коштів прямим методом вимагає значних витрат коштів і часу. Тому часто їх використовують на підприємстві протягом ряду планових періодів. Однак, щорічно обчислені прямим методом нормативи обігових коштів коригують відповідно до змін виробничої програми підприємства, швидкості обертання його обігових коштів тощо. Для коригування нормативів використовують економічний метод.

Визначення нормативу обігових коштів економічним методом здійснюється у такій послідовності:

1)  нормативи обігових коштів, обчислені методом прямого розрахунку розподіляють на дві частини. До першої частини відносять нормативи обігових коштів за статтями, розмір яких пропорційно залежить від обсягу виробництва. До них належать нормативи обігових коштів у запасах сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів, допоміжних матеріалів, готової продукції. Суму нормативів обігових коштів за цими статтями називають виробничим нормативом. До другої частини належать нормативи обігових коштів за статтями, розмір яких прямо не залежить від обсягу виробництва, суму нормативів за цими статтями нормованих обігових коштів називають невиробничим нормативом. До невиробничих належать нормативи обігових коштів у запасні частини для ремонту обладнання, нормативи малоцінних та швидкозношуваних предметів, витрат майбутніх періодів тощо;

2)   на плановий рік виробничий норматив збільшують пропорційно до темпів зростання виробничої програми, а невиробничий норматив – лише на 50%;

3) отримана загальна сума обігових коштів зменшується на суму коштів, що вивільняються унаслідок прискорення їх обертання у плановому періоді порівняно зі звітним.

Економічний метод розрахунку нормативу обігових коштів підприємства є простим, не вимагає значних витрат праці, однак його можна застосувати лише на вже діючих підприємствах.

Таким чином, методи, що використовуються при розрахунках необхідної кількості активів, мають базуватися на принципі практичності використання. Разом з тим отримані результати після їх використання мають забезпечувати безперервний процес поточної діяльності підприємства, відповідати критерію оптимальності активів певної форми. А сам процес формування активів має опиратися на раціональність використання того чи іншого джерела їх фінансування.

 

1.3. Методи оцінки ефективності формування та використання капіталу підприємства

 

В умовах ринкової економіки стратегічною метою управління підприємством є підвищення рівня його вартості, яка визначається вартістю майна підприємства. Отже дослідження фінансування як основи формування активів підприємства, оцінка розміщення та ефективності формування його фінансових ресурсів є важливими завданнями управління підприємством, вирішення яких в значній мірі залежить від оптимальної структури активів та пасивів підприємства.

В умовах ринку підприємству необхідно позбавлятися від непотрібних засобів, скорочувати об'єми незавершеного будівництва, а також максимально прискорювати оборот по реалізації продукції (робіт, послуг) – саме про це і піде мова далі.

Процес управління активами та пасивами споріднений з аналізом та оцінкою фінансово-господарської діяльності, проте аналіз, в основному, фіксує результати кінцевої діяльності, тоді як процес управління активами та пасивами або оптимізація їх структури націлює на досягнення певних стратегічних цілей підприємства.

В найбільш широкому розумінні управління активами та пасивами являє собою процес оптимізації їх структури, при якому досягається забезпечення визначених стратегій та цілей фінансового менеджменту.

Прикладами таких стратегій та цілей можуть бути:

- оптимальна структура активів, що забезпечує максимальний рівень доходності. В разі вирішення такої задачі в процесі фінансового менеджменту має бути сформована така структура активів підприємства, яка забезпечить максимальну величину доходності або віддачі з кожного елементу активу при всіх інших рівних умовах;

- оптимальну структуру пасивів, що забезпечує мінімізацію витрат по залученню джерел фінансування. При формування такої мети має бути сформована така структура пасивів підприємства, яка мінімізує витрати по формуванню фінансових ресурсів підприємства;

- формування структури активів та пасивів, що забезпечує досягнення максимальної величини маржі, тобто позитивної різниці між доходністю активів та затратністю пасивів.

Крім наведених цільових задач процес побудови структури активів та/або пасивів може враховувати наявність інших додаткових фінансово-економічних умов чи обмежень, однак на відмінність від зазначених трьох стратегій, що вимагають оптимізаційних рішень, інші стратегії мають не оптимізаційну природу, оскільки пропонують побудову структури активів та пасивів з врахуванням додаткових умов, які можуть бути пов’язані з оптимізаційними стратегіями. Але в будь-якому випадку вирішення вищезазначених завдань потребує достатньо складних механізмів розрахунків з використанням сучасних інформаційних технологій, тому для спрощення цього процесу можна активи та пасиви представити у вигляді укрупнених показників, які можна використовувати для тактичного та стратегічного фінансового планування. Так активи можна розглядати як: необоротні активи, запаси, дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти. Пасиви групують в наступні показники: власний капітал, довгострокові зобов’язання, короткострокові зобов’язання, кредиторська заборгованість. Наведене групування активів та пасивів є універсальним, проте може бути деталізовано у відповідності до конкретних вимог.

В якості додаткових умов чи обмежень при оптимізації структури активів та пасиві можуть бути запропоновані наступні:

- підтримання  запланованого чи нормативного  рівня ліквідності;

- забезпечення  фінансової стійкості;

- підтримання  необхідного рівня платоспроможності;

- підтримання  запланованого рівня ділової  активності.

Зазначений перелік обмежень може бути звичайно доповнений в залежності від реально сформованих ринкових умов.

Важливим питанням оптимізації структури активів та пасивів є валюта балансу. Необхідно зазначити, що вирішення окреслених завдань може бути здійснено як при збільшенні чи зменшенні валюти балансу так і при незмінній її величині. Зміна валюти балансу може відбутися за рахунок збільшення статутного капіталу, зростання довгострокових чи короткострокових позик, зміні кредиторської заборгованості тощо. Разом з тим, якщо це продиктовано потребами фінансового менеджменту можна зафіксувати діапазон зміни деяких статей балансу чи груп укрупнених показників. Підсумовуючи вищезазначене, процес формування та оптимізації структури активів та пасивів можна представити у вигляді:

- вибір об’єкта дослідження та його вихідних даних;

- вибір стратегії з врахуванням цільової задачі;

- визначення фінансово-економічних умов та обмежень;

- формування оптимальної структури активів та пасивів;

Розглянемо окремі положення оптимізації структури активів та пасивів.

Сучасна концепція формування та використання активів може бути сформована наступним чином: максимізація прибутку при забезпеченні фінансової стійкості та платоспроможності. Основні положення формування та використання активів зводяться до наступних постулатів:

- виробляти  те, що можна реалізувати;

- скорочувати витрати, це стосується передусім умовно-постійних витрат, що непов’язані з забезпеченням відтворення основних та оборотних засобів, в такому випадку відбувається зниження рівня беззбитковості та зростання запасу стійкості;

- забезпечення  балансу між доходністю та  платоспроможністю, тобто процес реінвестування прибутку повинен бути погоджений з регулювання структури активів, а саме, реструктуризації активів, що не приносять дохід у високоліквідні активи.

В умовах конкретної економічної ситуації постає проблема вибору між доходністю та платоспроможністю. В умовах кризи платежів краще нарощувати ІІ розділ активу балансу, знижуючи при цьому дебіторську заборгованість. При економічній кризі стійка платоспроможність важливіша за прибутковість. Процес продажу не використовуваних ( непрофільних) активів може стикатися з проблемою: продавати швидше, але дешевше (вклавши фінансові ресурси у справу) чи дорожче, проте затративши більше часу. В будь-якому випадку необхідно проводити розрахунки.

Розглянемо окремі питання формування та використання пасивів. В широкому розумінні пасиви підпорядковані активам підприємства. Формування пасивів орієнтоване на забезпеченні стійкої фінансової діяльності підприємства, а для акціонерного товариства, крім того актуальним є питання врахування інтересів акціонерів.

Процес задоволення підприємства в фінансових ресурсах базується на наступних принципах: достатності, мінімізації затрат на ресурси; адекватності структури джерел активам; раціональним співвідношенням між залученими джерелами та власним капіталом.

Задача формування та використання активів та пасивів нерозривно пов’язана з конкретною цільовою задачею та тими конкретними обмеженнями, що випливають з практичних умов діяльності.

При побудові стратегії спрямованої на оптимізацію структури активів цільова задача зводиться до максимізація доходів від оптимізованої структури, яку необхідно розрахувати. В даному випадку базова структура активів підприємства доповнюється інформацією про доходність кожного елемента активу, а також межі коливань цього показника. Інші умови чи обмеження відсутні.

При формування оптимальної структури пасивів цільова задача зводиться до мінімізації затрат на фінансових ресурсів (елементів пасивів). При цьому можна збільшити, зменшити або не змінювати валюту балансу, а також додатково використовувати інформацію про затратність певного виду ресурсу.

Якщо стратегія формування базується на забезпеченні максимальної маржі то структура активів та пасивів має забезпечувати максимальну позитивну різницю між доходністю активів та затратністю пасивів. Разом з тим буде виконуватися умова дотримання нормативного значення коефіцієнта поточної ліквідності (Кпл), яке складає більше 2-ох та коефіцієнта забезпеченості власними засобами (Кзвз), нормативне значення якого складає більше 0,1.

В деяких випадках рентабельність може бути істотно підвищена, якщо підприємство активно використовує позикові засоби, тобто оптимізує структуру свого капіталу шляхом кредитної політики. В цілях вироблення такої кредитної політики підприємства рекомендується провести аналіз структури пасиву балансу і рівень співвідношення власних і позикових засобів. На підставі цих даних підприємство вирішує питання про достатність власних оборотних коштів або про їх нестачу (йдеться про необхідність ухвалити рішення про залучення позикових засобів, для чого прораховується ефективність різних варіантів).

Ухвалюючи рішення про залучення позикових засобів, підприємству доцільно скласти план їх повернення, розрахувати за період кредиту відсоткову ставку і визначити суми відсотків за даним кредитним договором, а також джерела їх виплати з урахуванням порядку і умов оподаткування прибутку. Слід також враховувати порядок оподаткування курсових різниць в тому випадку, якщо кредит отримано у валюті.

Підприємству може бути вигідно отримати вексельний кредит, при цьому слід порівняти процентні ставки по векселю і кредиту. Фінансовим службам рекомендується враховувати всі можливі вигоди і витрати по залученню фінансових ресурсів як через систему кредитування, так і через інструменти ринку цінних паперів, а також розробити схему забезпечення їх погашення з урахуванням всіх можливих джерел.

Фінансовій службі підприємства необхідно для цього:

1) Розрахувати потребу в позикових засобах (при її відсутності - можливу вигоду від їх залучення);

2) Правильно вибрати кредитну організацію (враховуючи наявність ліцензії, розмір процентної ставки, способи її розрахунку - складним відсотком або простим відсотком, терміни погашення, форми видачі, репутацію на ринку цінних паперів, умови пролонгації кредитів і т.д.);