Перспективи оптимізація структури пасивів ПрАТ „МТС Україна” на наступний період

3) Скласти план погашення позикових засобів і розрахунок процентної суми з урахуванням особливостей оподаткування прибутку.

Формування оборотних коштів (грошових коштів, ринкових цінних паперів), дебіторської заборгованості, кредиторської заборгованості, нарахувань і інших засобів короткострокового фінансування (окрім виробничих запасів), а також рішення питань по цих проблемах вимагає значної кількості часу, і на цьому напрямі найяскравіше виявляється основна проблема управління фінансами: вибір між рентабельністю і вірогідністю неплатоспроможності (вартість активів підприємства стає менше його кредиторської заборгованості).

Фінансовій службі підприємства доцільно постійно контролювати черговість термінів фінансування активів, вибираючи один з декількох існуючих на практиці способів:

- хеджування (компенсація активів зобов'язаннями  при рівному терміні погашення);

- фінансування  по короткострокових позиках;

- фінансування  по довгострокових позиках;

- фінансування  переважне по довгострокових  позиках (консервативна політика);

- фінансування  переважне по короткострокових  позиках (агресивна політика).

У справжніх умовах підприємство може підтримувати забезпеченість узятих позик наступними методами:

1) Збільшення частки ліквідних активів;

2) Подовження термінів, на які видаються позики підприємству.

Проте слід врахувати, що ці методи ведуть до зниження прибутковості:

1) Шляхом вкладення засобів в малоприбуткові активи;

1) За допомогою можливості виплати відсотків по позиці в період наявності власних засобів.

Крім того, може бути застосований метод фінансування за рахунок відкладання виплат за зобов'язаннями, проте існують межі, встановлені законодавством, до яких підприємство може відносити терміни платежів. В результаті аналізу оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості з урахуванням їх нормативних значень рекомендується провести наступні заходи:

- ухвалення  рішення про заміну не грошових форм розрахунків або принаймні про встановлення їх оптимального критичного рівня на основі аналізу ефективності вексельних розрахунків або операцій по переуступці прав вимоги до боржника;

- складання  програми по ліквідації заборгованості  по виплаті заробітної платні (за наявності такої заборгованості);

- розгляд  можливості реструктуризації заборгованості  по платежах до бюджету і  позабюджетних державних фондів.

В результаті такого аналізу доцільно провести повну інвентаризацію заборгованості в цілях реалізації можливості взаємного погашення заборгованості або її реструктуризації або провести аналіз і списання безнадійних боргів і незатребуваних сум. У ряді випадків підприємству слід почати претензійну роботу або звертатися з позовами до арбітражного суду.

При цьому підприємству рекомендується робити аналіз впливу курсових різниць на систему показників звітності і рівень оподаткування в тому випадку, якщо є заборгованість у валюті, причому при виробленні податкової політики і облікової політики підприємства слід враховувати, що ступінь впливу курсових різниць по дебіторській і кредиторській заборгованості різний.

Фінансовим службам доцільно розглянути і заборгованість, виражену у векселях, розрахувавши при цьому дисконтні суми по векселях як до отримання, так і до сплати. Цю роботу слід проводити спільно з бухгалтерією підприємства і його аналітичними службами (як правило, керує цією роботою фінансовий менеджер).

Мета деталізованого аналізу фінансового становища – більш докладна характеристика майнового і фінансового становища суб'єкта, що хазяює, результатів його діяльності в минулому звітному періоді, а також можливостей розвитку суб'єкта на перспективу. Він конкретизує, доповнює і розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від бажання аналітика.

У загальному виді програма поглибленого аналізу діяльності підприємства виглядає так:

- Попередній огляд економічного і фінансового становища суб'єкта господарювання:

1) Характеристика загальної спрямованості фінансово-господарської діяльності;

2) Виявлення „хворих” статей звітності;

- Оцінка й аналіз економічного потенціалу суб'єкта господарювання:

1) Оцінка майнового положення:

а) Побудова аналітичного нетто;

б) Вертикальний аналіз балансу;

в) Горизонтальний аналіз балансу;

г) Аналіз якісних зрушень у майновому положенні;

2) Оцінка фінансового становища:

а) Оцінка ліквідності;

б) Оцінка фінансової стійкості;

- Оцінка й аналіз результативності фінансово-господарської діяльності  суб'єкта господарювання:

1) Оцінка виробничої (основний) діяльності;

2) Аналіз рентабельності;

3) Оцінка положення на ринку цінних паперів підприємства.

Сума господарських засобів, що знаходяться в розпорядженні підприємства дає узагальнену вартісну оцінку активів, що числяться на балансі підприємства. Це облікова оцінка, що не збігається із сумарною ринковою оцінкою активів підприємства. Ріст цього показника свідчить про нарощування майнового потенціалу підприємства. При аналізі балансів в оцінці брутто цей показник розраховується вирахуванням регулюючих статей з підсумку балансу.

Частка активної частини основних засобів. Відповідно до нормативних документів під активною частиною основних засобів розуміють машини, устаткування і транспортні засоби. Ріст цього показника в динаміці звичайно розцінюється як сприятлива тенденція.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що залишилася до списання на витрати в наступних періодах. Звичайно використовується в аналізі як характеристика становища основних засобів. Доповненням цього показника до 100% (або одиниці) є коефіцієнт придатності.

Коефіцієнт відновлення показує, яку частину від наявних на кінець звітного періоду основних засобів складають нові основні засоби.

Коефіцієнт вибуття показує, яка частина основних засобів, з якими підприємство початок діяльність у звітному періоді, вибула через старість і з інших причин.

Величина власних оборотних коштів характеризує ту частину власного капіталу підприємства, що є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, що мають оборотність менш одного року). Це розрахунковий показник, що залежить як від структури активів, так і від структури джерел засобів (пасивів). Показник має особливо важливе значення для підприємств, що займаються комерційною діяльністю й іншими посередницькими операціями. За інших рівних умов ріст цього показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Основним і постійним джерелом збільшення власних оборотних коштів є прибуток.

Не слід змішувати поняття „оборотні кошти” і „власні оборотні кошти”. Перший показник характеризує активи підприємства, другий – джерела засобів, а саме частина власного капіталу підприємства, розглянуту як джерело покриття поточних активів.

Величина власних оборотних коштів чисельно дорівнює перевищенню поточних активів над поточними зобов'язаннями. Теоретично (іноді і практично) можлива ситуація, коли величина поточних зобов'язань перевищує величину поточних активів. З позиції теорії така ситуація аномальна, оскільки в, цьому випадку одним із джерел покриття основних засобів і необоротних активів є короткострокова кредиторська заборгованість. Фінансове становище підприємства в цьому випадку розглядається як хитливе, потрібні негайні заходи для його виправлення.

Маневреність функціонуючого капіталу характеризує ту частину власних оборотних коштів, що знаходиться у формі готівки, тобто засобів, що мають абсолютну ліквідність. Для нормально функціонуючого підприємства цей показник міняється в межах від нуля до одиниці. За інших рівних умов ріст показника в динаміці розглядається як позитивна тенденція. Прийнятне орієнтоване значення показника встановлюється підприємством самостійно і залежить, наприклад, від того, наскільки висока щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.

Коефіцієнт покриття (загальний) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства приходиться на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка вирахування даного показника полягає в тім, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів; отже, якщо поточні активи перевищують по величині поточні зобов'язання, підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче (але в крайній мері теоретично). Розмір перевищення і задається коефіцієнтом покриття. Значення показника може значно варіюватися по галузях і видам діяльності, а його розумний ріст у динаміці звичайно розглядається як сприятлива тенденція. У західній обліково-аналітичній практиці приводиться критичне нижнє значення показника – 2; однак це лише орієнтоване значення, що вказує на порядок показника, але не на його точне нормативне значення.

Коефіцієнт швидкої ліквідності аналогічний коефіцієнтові покриття; однак обчислюється по більш вузькому колу поточних активів, коли з розрахунку виключена найменш ліквідна їхня частина – виробничі запаси. Логіка такого виключення складається не тільки в значно меншій ліквідності запасів, але, що набагато більш важливо, і в тім, що грошові кошти, які можна виручити у випадку змушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижче витрат по їх придбанню. Зокрема, в умовах ринкової економіки типової є ситуація, коли при ліквідації підприємства виручають 40% і менш від облікової вартості запасів. У західній літературі приводиться орієнтоване нижнє значення показника – 1, однак ця оцінка також носить умовний характер. Крім того, аналізуючи динаміці цього коефіцієнта, необхідно звертати увагу і на фактори, що обумовили його зміна. Так, якщо ріст коефіцієнта швидкої ліквідності був зв'язаний в основному з ростом невиправданої дебіторської заборгованості, навряд чи це характеризує діяльність підприємства з позитивної сторони.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) є найбільш твердим критерієм ліквідності підприємства; показує, яка частина короткострокових позикових зобов'язань може бути при необхідності погашена негайно. Рекомендаційна нижня границя показника, що приводиться в західній літературі, – 0,2. У вітчизняній практиці фактичні середні значення розглянутих коефіцієнтів ліквідності, як правило, значно нижче значень, що згадуються в західних літературних джерелах. Оскільки розробка галузевих нормативів цих коефіцієнтів – справа майбутнього, на практиці бажано проводити, аналіз динаміки даних показників, доповнюючи його порівняльним аналізом доступних даних по підприємствах, що має аналогічну орієнтацію своєї господарської діяльності.

Частка власних оборотних коштів у покритті запасів характеризує ту частину вартості запасів, що покривається власними оборотними коштами. Традиційно має велике значення в аналізі фінансового становища підприємств торгівлі: нижня границя показника, що рекомендується, у цьому випадку – 50%.

Одна з найважливіших характеристик фінансового становища підприємства – стабільність його діяльності у світлі довгострокової перспективи. Вона зв'язана з загальною фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів і інвесторів. Так, багато бізнесменів, включаючи представників державного сектора економіки, воліють вкладати в справу мінімум власних засобів, а фінансувати його за рахунок грошей, узятих у борг. Однак якщо структура „власний капітал – позикові засоби” має значний перекіс убік боргів, підприємство може збанкрутувати, якщо трохи кредиторів, одночасно зажадають свої гроші назад у „незручне” час.

Фінансова стійкість у довгостроковому плані характеризується співвідношенням власних і позикових засобів. Однак цей показник дає лише загальну оцінку фінансової стійкості. Тому у світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблена додаткова система показників.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку коштів власників підприємства в загальній сумі засобів, авансованих у його діяльність. Чим вище значення цього коефіцієнта, тим більше фінансово стійке, стабільне і незалежне від зовнішніх кредиторів підприємство.

Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації притягнутого (позикового) капіталу – їхня сума дорівнює 1 (або 100%). З приводу ступеня залучення позикових засобів у закордонній практиці існують різні, часом протилежні думки. Найбільш поширена думка, що частка власного капіталу повинна бути досить велика. Вказують і нижня межа цього показника – 0,6 (або 60%).

Коефіцієнт фінансової залежності є зворотним до коефіцієнта концентрації власного капіталу. Ріст цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення знижується до одиниці (або 100%), це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство. Інтерпретація показника проста і наочна: його значення, рівне 1,25, означає, що в кожної 1,25 грн., вкладеного в активи підприємства, 25 коп. позикові. Даний показник широко використовується в детермінованому факторному аналізі.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто вкладена в оборотні кошти, а яка частина капіталізована. Значення цього показника може відчутно варіюватися в залежності від структури капіталу і галузевої приналежності підприємства.