Прибутковість торгівельного підприємства та шляхи її підвищення

Регламентуючи окремі аспекти  діяльності підприємств, держава водночас зацікавлена в активному розвитку як ринкової економіки в цілому, так і кожного конкретного  підприємства.

Регулювання діяльності підприємств  в умовах ринку докорінно відрізняється  від втручання держави в економіку підприємств, як це мало місце в умовах командної економіки. Відсутність директивних вказівок державних органів підприємствам, застосування переважно економічних методів впливу, відсутність суб'єктивного підходу до умов роботи окремих підприємств, захист судом інтересів підприємств від посягань державних чиновників, захист комерційної таємниці підприємства - це характерні особливості взаємодії підприємства та держави в ринковому середовищі, що повинні бути створені в Україні.

На підприємстві виробничої сфери можуть бути використані 3 методи розрахунку прибутку від реалізації продукції:

1) Метод прямого розрахунку. При даному методі прибуток розраховується по окремих видах продукції, що проводиться і реалізується на підприємстві.

Для розрахунку використовуються такі данні:

• перелік і кількість продукції відповідної номенклатури або асортименту, що планується до випуску і реалізації;
• собівартість продукції;
• ціна одиниці продукції (ціна вироблена).

Цей метод застосовується щодо невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, проте трудомісткий, даний метод не дає можливість визначити вплив на прибуток окремих чинників.

2) Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції. Це укрупнений метод, що може використовуватися на підприємстві для розрахунку прибутку від випуску реалізації продукції. При даному методі передбачається використання даних про виробничі витрати, витрати на реалізацію продукції за попередній період, а також очікувальна їхня зміна, прогнозована в майбутньому періоді.

Цей метод розрахунку також у повному обсязі не дозволяє визначити вплив окремих чинників на об’єм прибутку і його зміна.

3) Економічний або розрахунково-аналітичний метод. Даний метод відрізняється від уже розглянутих методів тим, що дає можливість визначити не тільки загальну суму прибутку, а і вплив на її розмір окремих чинників обсягу виробництва і реалізації продукції, собівартості продукції, асортименту і якості продукції.

Розрахунки прибутку цим методом здійснюються окремо по порівнюваної не зрівнюється продукція в плановому періоді.

Порівнювана продукція  – це продукція, що провадилася у  попередньому періоді.

Не порівнювана продукція-це продукція, що у попередньому плановому періоді не вироблялась.

Розрахунок прибутку за порівнюваною продукцією здійснюється в такій послідовності:

• визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;
• порівнювана продукція планового періоду визначається по собівартості періоду, що передував плановому;
• виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток по порівнюваній продукції в плановому періоді;
• розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на основі звітних  або очікуваних даних за попередній період.

Базовий прибуток – це прибуток від випуску (реалізації )продукції в період, що передував плановому[5,35]. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх . Від точності розрахунку базового прибутку залежить точність усіх попередніх і майбутніх розрахунків продукції може бути розрахована методом прямого розрахунку при наявності відповідних даних.

При відсутності таких  даних прибуток для всієї не зрівнюваної  продукції може бути розрахована  з застосуванням показника середньої  рентабельності продукції по підприємству.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і  використання одержаного прибутку як основного джерела фінансування, інвестування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів  власників. Розподіл прибутку підприємства є важливим економічним важелем, що забезпечує гармонізацію економічних інтересів держави, підприємства як господарюючого суб’єкту ринку, його трудового колективу. Порядок розподілу прибутку підприємства залежить від чинного законодавства, яке регулює взаємовідносини підприємства з бюджетом, форм власності і організаційно-правового статусу підприємства. Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування, поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішенням власників для матеріального заохочення і соціального розвитку, формування резервного фонду, фондів комерційного ризику, виробничого розвитку, виплати дивідендів, поповнення інших фондів, що формуються за рішенням підприємства. Розмір фондів фінансових коштів, що утворюються підприємством за рахунок чистого прибутку, не регламентуються, за винятком резервного фонду (для акціонерних товариств).

Формування і використання прибутку (фінансового результату підприємства) відповідно до діючих нормативних документів представимо у вигляді схеми, рисунок 1.4.

 

 

Рисунок 1.4 – Схема формування і використання прибутку

 

Валовий прибуток розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції, робіт, послуг і собівартістю реалізованої продукції. Валовий прибуток може бути зменшений на величину супутніх платежів, таких як податок на майно. Податок з власників транспортних засобів, плата за землю.

Інші операційні доходи утворюються від операційної  діяльності підприємств, а саме це дохід  від оренди майна, від операційних  курсових різниць, доходи від реалізації оборотних активів, відшкодування  раніше списаних активів.

Інші операційні витрати включають адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства), витрати на збут, інші операційні витрати (собівартість реалізованих виробничих запасів, сумнівні безнадійні борги та витрати від знецінення запасів, втрати від операційних курсових різниць, економічні санкції, а також всі інші витрати, що виникають у процесі операційної діяльності підприємства) [16,157].

Прибуток від звичайної  діяльності – це операційний прибуток, скоригований на величину фінансових та інших доходів та фінансових та інших витрат. До фінансових та інших доходів належать дохід від інвестицій в інші підприємства, дивіденди, відсотки та інші доходи від фінансових інвестицій, дохід від не операційних курсових різниць та ін. До фінансових та інших витрат належать сплата відсотків на позиковий капітал, втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів.

Цю загальну схему  розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними  організаційно-правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств. Власники акції одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначно впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акцій та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв’язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. Тому акціонерне товариство повинно  вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної  політики можуть бути:

• виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років;
• виплата дивідендів із щорічним певним зростанням;
• спрямування на дивіденди встановленої частки чистого прибутку;
• виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб;
• виплата дивідендів не грошима, а випуском акцій.

Кожен з цих варіантів  має свої переваги й недоліки і  застосовується не постійно, а в  межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон’юнктури та фінансового стану підприємства.

Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивідендів у  відсотках (d) розраховують по формулі 1.4

 

                                  D = (Пd / Кст) * 100,                                     (1.4)

 

де Пd – частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

Кст – статутний капітал  підприємств.

Обґрунтування обсягу формування прибутку підприємства на плановий період передбачає з одного боку, визначення цільової величини прибутку, що забезпечує умови самофінансування підприємства і вирішення стратегічних і тактичних задач, що стоять перед ним, з другого – розрахунок можливості отримання прибутку при прогнозному обсязі товарообороту, доходу і витрат.

Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. Як відомо, вона може бути мінімальною, нормальною і необхідною.

Для визначення мінімального і нормального прибутків як цільової функції підприємства виходять із прогнозної величини капіталу підприємства, прогнозу мінімального рівня рентабельності капіталу (прогноз процентної ставки банків ) і прогнозу норми прибутку на капітал (середньогалузева рентабельності капіталу). При прогнозуванні величини капіталу потрібно враховувати склад і розмір джерел його збільшення (кредити банків, випуск облігацій, продаж акцій), а також вплив на його вартість інфляційних очікувань.

Необхідна величина прибутку підприємства розраховується, виходячи із потреби підприємства в фінансуванні його виробничого і соціального розвитку, забезпечення необхідного соціального споживання, утворення фондів ризику і фонду виплати дивідендів власникам підприємства, створення фінансових резервів, а також виплати податкових і інших обов’язкових платежів, що здійснюються з прибутку. Таким чином, необхідний прибуток визначає умови для самофінансування підприємства.

Система планових розрахунків  охоплює наступні напрямки роботи, рисунок 1.5 [18,148].

Розрахунок розміру  необхідного прибутку на плановий період здійснюється у такому порядку:

1) Проводиться обґрунтування потреб підприємства в фондах фінансових ресурсів на виробничий і соціальний розвиток, що утворюються за рахунок чистого прибутку підприємства.

2) Визначається питома вага податків і обов’язкових платежів із прибутку в його загальній величині, що склалася в передплановому періоді. В таких випадках, коли у плановому періоді змінюється порядок оподаткування або ставка податків, необхідно за звітними даним минулого періоду провести розрахунок питомої ваги податків у складі прибутку, які підлягатимуть сплаті з врахуванням змін в умовах їх сплати.

3) Розраховується величина необхідного прибутку (П необх), виходячи із потреби прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, та частка обов’язкових платежів в загальній сумі прибутку.

 

 

Рисунок 1.5 – Процес планування формування та розподілу прибутку

 

Величина необхідного  прибутку розраховується по формулі 1.5:

 

                                    ,                           (1.5)

 

де ЧП необх – потреба в чистому прибутку підприємства в грошовому вимірі;

Сп – середній рівень податків і обов’язкових платежів, у відсотках до балансового прибутку.

Розрахунок можливого  розміру одержання прибутку може здійснюватись методом прямого розрахунку або аналітичним методом.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення суми прибутку як різниця між прогнозним розміром доходів підприємства, податком на додану вартість і його поточними витратами.

Розрахунково-аналітичний  метод базується на вивченні тенденції змін прибутку і рентабельності та прогнозуванні змін факторів, що впливають на їх величину. Величина можливого прибутку визначається за формулою 1.6

 

                           П можл. = Р рп * Т п + 1 П ф,                         (1.6)

 

де Р рп – рівень рентабельності товарообороту звітного п-ого періоду, %

Т п + 1 – плановий товарооборот (п + 1)-ого періоду;

П ф – прогнозовані зміни прибутку підприємства за рахунок змін факторів, що впливають на його величину.

Результати розрахунків цільового  та можливого прибутку потрібно порівняти. Якщо можливості отримання прибутку відповідають його цільовому розміру, то такий варіант приймається як плановий. У тому разі, коли можливості підприємства по одержанню прибутку недостатні для забезпечення самофінансування, слід розробити заходи з урегулювання цієї невідповідності шляхом пошуку і мобілізації додаткових резервів збільшення доходів або зниження витрат [18,164].