Шляхи підвищення ефективності використання персоналу на підприємствi

ЗМІСТ

 

                                                                                                                          Стор                                                              

Вступ _______________________________________________________3

Глава І. Суть персоналу і його роль в господарській діяльності  підприємства ______________________________________________5

         1.1  Поняття персоналу і його  класифікація _____________________5

         1.2  Показники, що характеризують стан персоналу і його       використання ___________________________________________25

 

Глава ІІ. Аналіз ефективності використання персоналу на

    ЗАТ «АВС Кемікалс Індастрі» ___________________________52

2.1. Характеристика діяльності ЗАТ «АВС Кемікалс Індастрі»____52

2.2. Аналіз використання  персоналу на ЗАТ «АВС Кемікалс Індастрі» ______________________________________________________________73

 

Глава ІІІ.  Шляхи підвищення ефективності використання персоналу на               підприємстві____________________________________________ 90

3.1. Вдосконалення організації праці на ЗАТ «АВС Кемікалс Індастрі» ________________________________________________________________90  

3.2.  Підвищення технічного рівня виробництва _____________93

 

 

Заключение____________________________________________________109

 

Список використаної літератури_______________________________112

 

 

Вступ

 

       Для всіх підприємств - великих і малих, комерційних і некомерційних, промислових і таких, що діють у сфері послуг,  управління і ефективне використання персоналу має важливе значення. Без персоналу немає підприємства. Без потрібного, кваліфікованого  персоналу жодне підприємство не зможе досягти своїх цілей і вижити.

         Персонал складає основу будь-якого підприємства. Люди є творцями підприємств, визначають їх цілі, вибирають методи, здійснюють функції, направлені на реалізацію цілей.

     Персонал  окремих підприємств є складовою  частиною трудових ресурсів країни в цілому. З ефективною організацією і використання персоналу на підприємствах зв'язано вирішення основних проблем суспільства: з одного боку результативності і масштабів виробництва в країні, з іншої – зайнятості населення і рівня його життя.

      Сьогодні основними чинниками конкурентоспроможності стали забезпеченість робочою силою, ступінь її мотивації, організаційні структури і форми роботи, що визначають ефективність використання персоналу.

     Успіхи провідних західних фірм в забезпеченні високої якості продукції, її швидкого оновлення, зниженні витрат виробництва і інтеграції зусиль персоналу пов'язані з тим, що в них створені високоефективні системи керівництва персоналом.

Достатня забезпеченість підприємства необхідним персоналом, його  раціональне використання, високий рівень продуктивності праці, мають велике значення для збільшення об'ємів продукції і підвищення ефективності виробництва. Зокрема, від забезпеченості підприємства персоналом і ефективності його використання залежать об'єм і своєчасне виконання всіх робіт, ефективність використання устаткування, машин, механізмів і як результат - об'єм виробництва продукції, її собівартість, прибуток і ряд інших економічних показників.

       Мета  забезпечення успішної роботи  підприємства може бути досягнута шляхом здійснення комплексу заходів щодо приведення умов функціонування підприємства у відповідність з виробленою стратегією його розвитку: поліпшення  використання персоналу, підвищення ефективності виробництва,  конкурентоспроможності продукції, що випускається, зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва, поліпшення фінансово-економічних результатів діяльності.

У зв'язку з цим представляється  особливо актуальним аналіз фінансових результатів діяльності підприємства і аналіз стану використання персоналу на підприємстві, а також виявлення нових шляхів і методів для підвищення ефективності його використання.

Метою роботи є на підставі діагностики стану  використання персоналу підприємства, виявити  і оцінити резерви, а також  запропонувати шляхи кращого його використання на підприємства.

Відповідно до поставленої  мети були визначені основні завдання роботи:

• досліджувати суть персоналу і його роль в господарській діяльності;
• проаналізувати показники, що характеризують перебування персоналу і його використання на підприємстві;
• на підставі аналізу виявити шляхи кращого і ефективнішого  використання персоналу.

           Об'єктом роботи є промислове  підприємство ЗАТ «АВС Кемікалс  Індастрі».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Розділ І. Сутність персоналу і його роль в господарській

                              діяльності підприємства

 

1. Поняття персоналу і його класифікація

 

     Найбільш  важливим елементом продуктивних  сил і головним джерелом розвитку  економіки є люди, тобто їх  майстерність, освіта, підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурентоспроможності економіки і рівня добробуту населення від якості трудового потенціалу персоналу підприємств і організацій країни.

      Персонал  підприємства формується і змінюється під впливом внутрішніх (характер продукції, технології і організації виробництва) і зовнішніх ( демографічні процеси, юридичні моральні норми суспільства, характер ринку праці і т.п.) чинників. Вплив останніх конкретизується в таких параметрах макроекономічного характеру: кількість активного (працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропозиція робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою чергу ці характеристики визначають кількісні і якісні параметри трудових ресурсів.

    Термін «трудові ресурси» було введено в науку в 20-і роки 20-го сторіччя академіком З. Струміліним. Цей термін використовували як планово-економічний показник вимірювання робочої сили. Сучасне розуміння трудових ресурсів трактується як людські ресурси, що є значно ширшим і включає такі поняття, як трудовий потенціал, стан здоров'я, рівень освіти, здібностей і культури, професійні знання для роботи у сфері суспільної корисної діяльності.

     Поняття  «Трудові ресурси» можна розглядати  як економічну категорію і як обліковий показник.

      У першій  якості трудові ресурси позначають  частину населення, яка володіє  фізичним розвитком, розумовими  здібностями і знаннями, необхідними  для роботи в тій або іншій  сфері діяльності. Дане визначення  відображає встановлювані державою умови відтворення робочої сили, які є критеріями виділення трудових ресурсів із загальної чисельності населення      (встановлення меж працездатного віку, визначення умов залучення до праці пенсіонерів і інвалідів, термінів навчання і служби в армії і т.д.).

       Відповідно  до чинного законодавства, до  трудових ресурсів в Україні  відносять:

• населення в працездатному ( робочому) віці (чоловіки від 16 до 60, жінки від 16 до 55 років), за винятком непрацюючих інвалідів праці і війни 1-ї і 2-ї груп і непрацюючих осіб працездатного віку, що одержують пенсії через старість на пільгових умовах;
• населення старше і молодше за працездатний вік, зайняте в суспільному виробництві.

        Як обліковий показник трудові  ресурси з кількісного боку  характеризують ресурси праці і їх структуру. Іншими словами, вони відображають чисельність населення, яке зайняте в суспільному виробництві, і чисельність населення працездатного віку, зайнятого суспільно-корисною працею.

      Трудові  ресурси на підприємстві - це об'єкт постійної турботи з боку керівництва підприємства. Особливо роль трудових ресурсів зросла в період ринкових відносин, а інвестиційний характер виробництва, його висока наукоємка змінили вимоги до працівника - підвищили значущість творчого відношення до праці. Зараз основне завдання підприємця-керівника підприємства - добре підібраний трудовий колектив, що є командою однодумців і партнерів, здатних розуміти, усвідомлювати і реалізовувати задуми керівництва підприємства. Тільки вона служить запорукою успіху підприємницької діяльності, виразу і процвітання підприємства.

       Трудові  ресурси – частина населення  країни, яка має необхідні фізичні  і духовні здібності загальноосвітні  і професійні знання для роботи в народному господарстві. Слід розрізняти трудові ресурси реальні ( ті люди, які вже працюють) і потенційні (ті, що свого часу можуть бути привернуті до конкретної праці). Кількість трудових ресурсів характеризує масу живої праці, яке має суспільство для задоволення своїх потреб.

       Чисельність працездатного населення характеризується загальною чисельністю населення його віковим і статевим складом, (чим більше жінок, дітей і людей похилого віку, тим менше питома вага працездатного населення), чисельністю підлітків і людей пенсійного віку, які працюють, межами працездатного віку, встановленими в даній країні. Географічні відмінності в співвідношенні працездатного і непрацездатного населення залежить головним чином від вікової структури, яка у свою чергу визначається типом відтворення населення.

        Визначення нижньої межі працездатного  віку в різних країнах істотної  різниці не має, в той же  час розбіжність верхньої межі  може складати до 20 років. Така  велика різниця верхньої межі  працездатного віку обумовлена  відмінністю в середній тривалості життя, і матеріальними можливостями суспільства в частині пенсійного забезпечення людей. У більшості країн світу верхня межа працездатного віку встановлена в 60-65 років, а в багатьох країнах Азії і Африки вік виходу на пенсію визначений в 65 років. У країнах з високою тривалістю життя (Данія, Швеція) – в 67 і навіть 70 років (Норвегія).

Нижня межа працездатного  віку передбачає, що до початку трудової діяльності людина повинна отримати певний рівень фізичного і розумового розвитку, для чого необхідний час ( мінімум перші 16 років життя). Верхня межа працездатного віку показує громадську думку про те, в якому віці людина може претендувати на соціальну допомогу через старість.

        Для деяких видів  трудової діяльності, що пов'язані з несприятливими умовами роботи або вимагає від працівника якостей, які з віком помітно зменшуються ( наприклад, спорт, балет) пенсійний вік наступає раніше на 5-10 років, а іноді і більш. Такі люди називаються пільговими пенсіонерами. В більшості випадків вони продовжують працювати і залишаються у складі трудових ресурсів.

       Більше  половини країн світу не робить  різницю у віці виходу на  пенсію чоловіків і жінок. У  інших країнах жінки мають  право виходу на пенсію на 3 (США, Швеція) або 5 років (Швейцарія,  Фінляндія, Росія, Україна) раніше чоловіків.

       У  країнах які розвиваються і  мають високий приріст населення,  трудові ресурси складають 50-55% всій чисельності населення. Питома вага трудових ресурсів серед міського населення (як правило) вища, ніж серед сільського. Так, у великих і середніх містах він складає 62-65%, а в сільській місцевості знижується до 56-57%.  Слід зазначити, що в більшості розвинених країнах законодавчо встановлена верхня межа працездатного віку на 5-10 років вище, ніж в Україні, але і середня тривалість життя там значно перевищує аналогічні показники нашої країни. Поширеною світовою практикою є нижня межа пенсійного віку для жінок, хоча майже скрізь середня тривалість життя чоловіків значно нижча, ніж жінок.

          Все сказане стосується працездатних, тобто людей фізично і психічно достатньо здорових для того, щоб трудиться. У місці з тим, в кожному суспільстві є люди недостатньо здорові, щоб працювати, тобто непрацездатні.

           На кількість інвалідів серед  населення великий вплив робить економічна ситуація, рівень матеріального забезпечення, якість живлення, доступність і якість медичного обслуговування, безпека умов праці і ін. За період з 1986г. по 2002 рік кількість пенсіонерів по інвалідності збільшилася з 1352 тис. чоловік до 2033 тис. чоловік, тобто на 50%.

         Слід сказати, що одним з  принципів цивілізованого, гуманного  суспільства є створення умов  для трудової самореалізації  інвалідів. Наша держава зобов'язує працедавців створювати до 5% робочих місць для осіб з обмеженою конкурентоспроможністю на ринку праці ( в т.ч. інвалідів). Проте, проблема праці пристрою інвалідів вирішується дуже складно, внаслідок чого інваліди складають значну частину економічно неактивного населення. У місці з тим серед людей непрацездатного віку є досить вагома частина працездатних і охочих трудитися.

         Як видимий, в економічній літературі  використовуються різні поняття  для позначення людських ресурсів. Важливо чітко з'ясувати їх  смислове навантаження і межі  використання. Поняття «Трудові  ресурси» ширше, ніж поняття «Економічно активне населення», оскільки включає ще і працездатних непрацюючих людей і тих, що стаціонарно навчається. Реально за поняттям «Трудові ресурси» коштує кількість населення, яке можна примусити працювати, тобто яке фізично здатне працювати. Поняття ж «Економічно активне населення» - це та реальна частина трудових ресурсів, яка добровільно працює або хоче трудитися. Оскільки Україна вибрала шлях на побудову вільного демократичного суспільства в її конституції проголошено закріплення примусової праці, поняття «Трудові ресурси» поступово втрачає своє економічне значення. Ресурсами можна називати лише реальні джерела задоволення потреби в робочій силі. Тому не можна називати «трудовими ресурсами» ту частину населення, яку можна привернути до праці тільки насильно. Реальними ж людськими ресурсами для праці (це визнано на міжнародному рівні) є економічно активне або трудоактивное населення.