Соціальне партнерство – основа ефективної діяльності підприємства

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Полтавський національний технічний  університет

імені Юрія Кондратюка

Фінансово-економічний  факультет

Кафедра економіки підприємства

 

 

Студентська наукова робота

 на тему: «Соціальне партнерство  – основа ефективної діяльності  підприємства»

за спеціальністю 77: «Економіка підприємства та управління

виробництвом»

 

 

 

 

 

виконала:

студентка групи 302-ЕО

Коротка І.А.

науковий керівник:

к.е.н., доцент кафедри

 економіки підприємства

Бейгул С.Б.

 

 

 

 

Полтава 2011

 

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………………...3

Сутність та функції соціального  партнерства…………………………………….5

Форми і принципи соціального  партнерства………………………………….…..8

Держава в системі соціально-трудових відносин………………………………..12

Роль найманих працівників  і профспілок у системі соціального  партнерства та організації та об'єднання роботодавців як суб'єкти соціального партнерства...13

Основні напрямки розвитку соціального партнерства в Україні…………...…..25

Висновок……………………………………………………………………………29

Список використаних джерел……………………………………………………..30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Мета розгляду даної теми полягає в досконалому законодавчому дослідженні всіх понять, що стосуються профспілок, їх поняття, функції та сфери діяльності.

Актуальність даної теми складає комплекс узагальнених структурних  елементів діяльності профспілкових  органів та їх значення для розвитку трудових відносин зокрема. Об’єктом характеристики є ті напрямки діяльності, на які націлені профспілкові органи та комітеті при вступі в трудові відносини тощо. Отож, розпочинаючи характеристику, вагомо перш за все відзначити, що ситуацію, яка склалась на сьогоднішній день на ринку праці України можна назвати умовно задовільною. Велика кількість трудових суперечок і страйків, визначаються насамперед економічними факторами зростанням інфляційних процесів, недосконалістю організації оплати праці більшій половині галузей народного господарства. Але причини такого стану справ нерідко криються і в позаекономічних факторах, що безсумнівно впливають на рівень соціальної захищеності працюючих. Соціологічні дослідження показали, що крім низького рівня оплати праці причинами численних трудових суперечок в Україні є затримки з виплатою заробітної плати. Мають місце також численні порушення трудового законодавства, зв’язані з необґрунтованими відмовами в прийомі на роботу, незаконними звільненнями працюючих. Порушується законодавство про індексацію заробітної плати, з метою запобігання масових вивільнень працівників практикуються “змушені” відпустки без збереження заробітної плати, що суперечить трудовому законодавству. Всі ці фактори не могли не торкнутись профспілкового руху. Перехід до ринкової економіки, різноманіття форм власності, жадають від професійних союзів пошуку інших форм і методів роботи, переосмислення пріоритетних напрямків діяльності, удосконалювання організаційної структури. В даний час у профспілках України йдуть складні процеси пристосування. І якщо на великих підприємствах профспілкові організації мають визначений досвід роботи з захисту прав і інтересів своїх членів, а також володіють для цього засобами, то колективи малих підприємств, такими можливостями не володіють. Найчастіше працівники малих приватних підприємств не знають своїх прав і, як наслідок, їх права обираються роботодавцями. Більш того, власники не зацікавлені в створенні профспілкового органа на своїх підприємствах. Отже, взявши до уваги всю важливість вище сказаного, я вирішив написати роботу, яка являє собою спробу осмислення і аналізу відносин, що складаються в сфері діяльності профспілкових організацій по захисту законних прав і інтересів працюючих, визначення ролі профспілок по підвищенню ефективності функціонування профспілкових органів. Тепер, я хотіла б перейти конкретно до визначення поняття профспілок та їх правової діяльності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Сутність  та функції соціального партнерства

Соціальне партнерство —  це механізм для функціонування розвинутого, здорового суспільного організму. Він успішно "працює" в умовах стабільної економіки і злагодженого суспільства. Такі нагальні українські проблеми як корумпованість, непосильний  податковий, адміністративний і кримінальний тиск, повсюдне порушення законів, примусовий переділ власності тощо викликають у багатьох людей сумніви щодо адекватності соціального партнерства  як способу вирішення цих складних проблем. Однак ця обставина не зменшує, а, навпаки, збільшує значення соціального  партнерства для України. В нашій  країні соціальне партнерство —  це, в повному значенні — інструмент подолання системної кризи, а  вже зокрема — шлях досягнення розумного компромісу між працею і капіталом. Соціальне партнерство — це система взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками — з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями — з другого, і державою та органами місцевого самоврядування — з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які (взаємозв'язки) полягають у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Суть соціального партнерства  полягає в тому, що це специфічний  вид громадських відносин між  різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво  відмінні соціально-економічні й політичні  інтереси. Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе  їх поєднання, забезпечення певного  балансу їхньої реалізації. Соціальне партнерство має цілком визначене суспільне призначення: створення і діяльність певних органів, впровадження в життя гуманістичних ідей і принципів регулювання соціально-трудових відносин, розробку, прийняття і реалізацію конкретних взаємовигідних рішень. Суспільне призначення соціального партнерства полягає також і у практичному втіленні узгодженої соціально орієнтованої політики, у сприянні врегулюванню соціальних конфліктів, подоланню кризових явищ, в кінцевому підсумку — зростанні якості життя громадян країни в найширшому розумінні.

Становлення і розвиток соціального  партнерства забезпечується створенням системи соціального партнерства, що являє собою складне і динамічне  утворення структурно-організаційних елементів (суб'єктів, предмета, нормативно-правового  забезпечення), форм, ідеології, культури, принципів, методів, засобів, тактики, технологій взаємовідносин, об'єднаних певним механізмом. Ця система постійно знаходиться під дією, з одного боку, регулюючого впливу соціальної системи, а, з іншого боку — впливу стихійних чинників соціального життя.

Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях: міжнародному (мегаекономічному), національному (макро-економічному), галузевому і регіональному (мезоекономічному), виробничому (мікроекономічному). Суб'єктами соціального партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки — з одного боку, роботодавці та їх об'єднання — з другого, і держава та органи місцевого самоврядування — з третього, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин. На міжнародному (мегаекономічному) рівні суб'єктами соціального партнерства є окремі держави та міжнародні організації.

Об'єктом (предметом) соціального  партнерства є узгоджена соціально-трудова  політика, що на різних рівнях має своє конкретне наповнення.

Реалізується соціальне  партнерство через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на державному, галузевому, територіальному рівнях, укладання колективних договорів  на підприємствах або у їхніх  підрозділах, укладання індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником, а також через  систему вирішення трудових спорів, узгодження й захисту інтересів  сторін.

Отже, для успішного виконання  своїх суспільних функцій система  соціального партнерства має включати в себе такі елементи:

1. Сукупність постійних і тимчасових дво-, три- і багатосторонніх органів, що формуються представниками найманих працівників та роботодавців, а також виконавчої влади і здійснюють взаємодію між ними на різних рівнях регулювання соціально-економічних відносин (національному, регіональному, галузевому, рівні підприємств та їхніх підрозділів);

2. Сукупність різних спільних документів (колективних договорів, угод, рішень, ухвал тощо), які схвалюються цими органами на основі взаємних консультацій, переговорів між зацікавленими сторонами і приймаються ними до виконання;

3. Відповідну культуру, традиції, форми взаємодії, співвідношення вказаних органів і порядок, послідовність розробки й виконання, пріоритетність документів, які ними приймаються.

Базове значення для реального  поширення соціального партнерства  в країні має поширення його культури й ідеології. У країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою соціальне партнерство є:

1. організаційно-економічним важелем підвищення ефективності виробництва, що, в свою чергу, стає потужним чинником підвищення соціальних гарантій і прискорення нагромадження капіталу.
2. елементом механізму розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки.
3. організаційно-економічно-правовою основою захисту інтересів усіх суб'єктів соціального партнерства;
4. чинником формування соціально-відповідальної політики, що передбачає різні форми відповідальності: висловлення недовіри уповноваженій особі, звільнення з посади, відшкодування завданих збитків та ін.
5. організаційним принципом гармонізації відносин власності, що за погодженістю партнерів визначає рівнозначні умови створення додаткової вартості на ринках праці, природних ресурсів і капіталу через узгодження політики оплати праці, цін, податків тощо.

В Україні у зв'язку зі специфікою завдань перехідного  періоду соціальне партнерство  виконує не лише названі вище традиційні функції, а й специфічні завдання. Серед них як найактуальніші слід виділити такі:

1. залучення всіх суб'єктів соціального партнерства до управління і подолання на цій основі монополізму в розподілі новоствореного продукту;
2. посилення мотивації до праці, включаючи підприємницьку діяльність, до досягнення високих результатів роботи, ефективності виробництва як необхідної умови підвищення якості життя і економічного розвитку підприємства;
3. усунення непорозумінь і суперечностей щодо намірів, які відображають законні інтереси кожної зі сторін;
4. досягнення взаємного прагнення до виконання намічених програм, сприяння утвердженню в суспільстві соціальної злагоди.

В процесі реалізації цих  завдань в Україні мають бути вирішені такі нагальні проблеми: формування нової трудової і підприємницької  мотивації суб'єктів соціального  партнерства, яка відповідає вимогам  ринкової конкуренції; утвердження  соціально-трудових відносин, що визнають рівноправність усіх видів власності  і всіх економічних факторів і  встановлюють недискримінаційні умови  формування їх вартості й ціни; усунення чинників економічної напруженості в суспільстві.

 

Форми і принципи соціального партнерства

Соціальне партнерство між сторонами  соціально-трудових відносин, їх суб'єктами та органами здійснюється водночас на різних рівнях і у різних формах. Основні форми соціального партнерства такі:

1. спільні консультації представників сторін на всіх рівнях;
2. колективні переговори на всіх рівнях;
3. укладання договорів та угод на всіх рівнях;
4. погодження на національному й регіональному рівнях політики доходів і соціально-економічної політики в цілому, включаючи основні критерії і показники соціальної справедливості, заходи щодо захисту місцевого ринку праці та виробника і т. ін.;
5. спільне розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), запобігання їм на всіх рівнях;
6. організація примирних та арбітражних процедур на всіх рівнях;
7. участь найманих працівників в управлінні виробництвом;
8. участь представників сторін у роботі органів соціального партнерства на всіх рівнях;
9. спільне управління представниками сторін фондами соціального страхування;
10. участь найманих працівників у доходах підприємства на умовах, визначених колективним договором;
11. розгляд претензій та розбіжностей, що виникають між сторонами соціального партнерства відповідного рівня і їх вирішення шляхом компромісів, співробітництва, узгодження позицій;
12. обмін необхідною інформацією;
13. контроль за виконанням спільних домовленостей на всіх рівнях та ін.

Соціальне партнерство як форма  узгодження інтересів сторін може бути ефективним лише в тому випадку, якщо воно базується на взаємоузгоджених принципах. Міжнародною організацією праці вироблені принципи, які можуть і мають скласти основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні. Це такі принципи:

1. Загальний і міцний мир може  бути встановлений лише на  основі соціальної справедливості.

2. Ненадання в якій-небудь країні  працівникам нормальних умов  праці є перешкодою для інших  країн, які бажають покращити  становище трудящих.

3. Свобода слова і свобода  об'єднання є необхідними умовами  постійного прогресу.

4. Злиденність у будь-якому місці  є загрозою для загального  добробуту.

5. Всі люди, незалежно від раси, віри і статі, мають право  на матеріальний добробут і  духовний розвиток в умовах  свободи і гідності, сталості  в економіці і рівних можливостей.

6. Повна зайнятість і зростання  життєвого рівня.

Орієнтуючись на принципи діяльності МОП, яка по суті є вищою структурною ланкою загальносвітового механізму системи соціального партнерства, суб'єкти партнерства в Україні на всіх рівнях — від загальнодержавного до виробничого – повинні також визначити взаємоприйнятні принципи своєї діяльності й керуватися ними.

Основними принципами соціального  партнерства в Україні мають  бути:

• законність;
• повноважність та рівноправність сторін та їх представників;
• сприяння держави розвиткові соціально-трудового партнерства на демократичних засадах;
• свобода вибору та обговорення питань, які входять у сферу соціально-трудового партнерства;
• добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;
• обов'язковість виконання досягнутих домовленостей;
• відповідальність за виконання прийнятих зобов'язань;
• контроль за виконанням досягнутих домовленостей.
• трипартизм, тобто представництво уряду (виконавчих органів місцевої влади), найманих працівників і роботодавців;
• рівність сторін на переговорах і недопустимість обмеження законних прав працівників і роботодавців;
• знання і поважання прав і обов'язків один одного, недопущення конфронтації;
• повага, відкритість і довіра у стосунках;
• відкритість і доступність рівноправних переговорів;
• вміння вислухати партнера;
• дотримання культури спілкування, полеміки, дискусії, критики;
• обов'язковість і надійність, націленість на досягнення домовленості.