Соціальне партнерство – основа ефективної діяльності підприємства

Ефективне функціонування системи  соціального партнерства забезпечується рівноправністю і рівноцінністю  сторін. Нерівноправність веде до переважання  інтересів сильнішої сторони, її диктату й ігнорування інтересів  слабшого партнера. Результатом цього  буде не соціальна злагода, а конфронтація сторін. Баланс інтересів можуть забезпечити  лише рівноправні сторони. Партнери на переговорах і в ході консультацій повинні бути однаковою мірою  компетентними. Тому важливим завданням  є формування професійно-компетентних органів і всіх інших інститутів соціально-трудового партнерства.  Звісно, для того щоб забезпечити задоволення трудових принципів обох сторін необхідне укладання колективних договорів і угод, які в ході соціального партнерства мають здійснюватися на таких принципах:

1. дотримання норм законодавства;
2. повноважність представників сторін;
3. рівноправність сторін;
4. свобода вибору та обговорення питань, які складають зміст колективних договорів і угод;
5. добровільність і реальність зобов'язань, які беруть на себе сторони;
6. відповідальність за виконання взаємних зобов'язань;
7. умови кожного наступного рівня колективних угод (договорів) не можуть бути гіршими порівняно з умовами більш високого рівня, і, як правило, мають відрізнятися від умов вищих рівнів більшою вигідністю для працівників.

При взаємних консультаціях та контролі потрібно дотримуватися таких принципів:

1. регулярність проведення консультацій в ході співробітництва;
2. систематичність контролю і неминучість відповідальності;
3. відповідальність за ненадання інформації;
4. гласність в ході здійснення контролю за дотриманням договорів і угод.

При вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів) партнери повинні  дотримуватися таких принципів:

1. пріоритетність примирних методів і процедур, що застосовуються примирними комісіями і трудовим арбітражем;
2. застосування страйку лише як надзвичайного заходу вирішення колективних трудових спорів (конфліктів).

Держава в системі соціально-трудових відносин

Важливим чинником і передумовою  поширення й розвитку соціального  партнерства є проголошення і  конституційне оформлення ідеї створення  соціальної держави. Після Другої світової війни у конституціях багатьох західних країн були сформульовані завдання побудови соціальної держави. В ст. 1 Конституції 1996 р. Україна проголошена  як "суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава"1. Однак, звичайно, це проголошення означає  не реальний факт, а лише визначення пріоритетних шляхів розбудови української  держави.

Для становлення й розвитку соціально  орієнтованої ринкової економіки важливо  формування саме української національної моделі соціальної взаємодії. Могутнім суспільно-політичним чинником становлення  в Україні соціальної держави  має стати усвідомлення і практична  реалізація державною владою, об'єднаннями  роботодавців, найманих працівників, суспільством в цілому основних принципів соціального  партнерства.

Ефективні партнерські відносини  владних структур з об'єднаннями  роботодавців та найманих працівників, інституалізація цих відносин не лише покращує соціально-економічну ситуацію в країні, але й звільняє державу  від багатьох соціальних функцій. Соціальна держава, яку проголошено в Конституції України, бере на себе цілий комплекс загальнонаціональних функцій в галузі забезпечення гідного життя і вільного розвитку людини — освіти, охорони здоров'я, культури, реалізації в трудовій сфері, соціального захисту, тобто здійснення соціально орієнтованої політики, що має безпосереднє відношення до соціального партнерства. Саме держава має коректувати стихійні процеси майнового розшарування суспільства, встановлювати і гарантувати дотримання мінімальних соціальних стандартів (розмірів пенсій, допомог, заробітної плати і т. ін.), турбуватися про безпеку громадян тощо.

Завдання держави саме і полягає  у створенні за участю організацій  роботодавців і найманих працівників  ефективної системи соціального  партнерства та запровадженні механізму, що забезпечує життєдіяльність цієї системи заради задоволення суспільних потреб у галузі соціально-трудових відносин.

Держава в соціальному партнерстві  відіграє кілька важливих ролей: власника, роботодавця, законодавця, арбітра (посередника), координатора. Стосовно державних підприємств  органи державної влади виступають як роботодавці, і, відповідно, виконують  характерні для роботодавців функції (зокрема, укладання і виконання  колективних договорів). Інші основні  функції держави в системі  соціального партнерства такі: законодавча, право- і нормотворча, прогностична, організаторська, контрольна й арбітражна. Розвиваючи систему соціального  партнерства, держава ратифікує  конвенції Міжнародної організації праці.

Держава як гарант конституційних прав громадян, найбільший роботодавець, законодавець, арбітр та активний учасник соціально-трудових відносин має бути ініціатором розвитку системи соціального партнерства, а отже, сприяти укріпленню позицій  представницьких органів та роботодавців, і найманих працівників.

Роль  найманих працівників і профспілок у системі соціального партнерства

Професійна спілка — це добровільна громадська організація громадян, пов'язаних спільними професійними, виробничими інтересами за родом їхньої діяльності, яка створюється з метою представництва і захисту їхніх соціально-трудових прав та інтересів.

15 вересня 1999 р. було прийнято  Закон України "Про профспілки, їх права та гарантії діяльності"1. У ст, 19 цього Закону підкреслюється, що "представництво інтересів  членів профспілки у взаємовідносинах  із роботодавцями, органами державної  влади та органами місцевого  самоврядування здійснюється на  основі системи колективних договорів  та угод, а також відповідно  до законодавства". Хоча в цьому  абзаці не зазначено, що такі  взаємовідносини базуються на  соціальному партнерстві, її зміст відповідає принципу трипартизму. Згідно з цим законом, іншими нормами законодавства України та міжнародними нормами профспілки здійснюють представництво від імені працівників на колективних переговорах, при укладанні угод на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Профспілки є нині в Україні  найбільш інституційно-структурованою ланкою соціального партнерства. Вони мають свої структури практично на всіх великих підприємствах і на багатьох інших, представництва на регіональному, галузевому та національному рівнях. За даними Федерації профспілок України, членами профспілок є понад 90 % найманих працівників. Сучасний профспілковий рух в Україні репрезентують понад 80 всеукраїнських профспілок і профоб'єднань загальною чисельністю понад 16 млн членів. Найбільш представницькою організацією трудящих є Федерація профспілок України, яка складається з 40 галузевих профспілок та 26 регіональних міжгалузевих об'єднань. У 2001 р. вона налічувала загалом 14,3 млн членів.

У 90-ті pp. XX ст. в Україні відбулися  певні позитивні зміни, деяка  модернізація профспілкового руху порівняно  з радянськими часами. Результатом  цієї модернізації стало: визначення профспілок як організації з захисту інтересів  найманих працівників; роздержавлення профспілок, започаткування опозиції владним структурам і роботодавцям; нове політичне самовизначення профспілок у суспільстві (проголошення нейтральності  профспілок щодо політичних партій, рухів, об'єднань і організацій; співробітництво  з партіями лише з конкретних питань захисту соціально-економічних інтересів  найманих працівників); зміна централістської  структури профспілок України на федеративну; визнання конфедеративності й плюралізму профспілкового руху; відмежування від невластивих функцій, форм і методів роботи; застосування принципів соціального партнерства у взаємовідносинах з роботодавцями та виконавчою владою.

Реалізація профспілками своїх функцій як сторони соціального партнерства та суб'єкта соціальної політики має здійснюватися за такими основними напрямами:

• Розширення суспільної бази своєї діяльності за рахунок поширення реального членства трудящих в профспілках з метою створення громадянської основи для забезпечення соціальної безпеки людини, її надійного соціального захисту.
• Цілеспрямована робота зі створення умов для подолання соціального відчуження людини, подолання у свідомості багатьох працівників стереотипу сприйняття себе як "гвинтика" системи, яке веде до поглиблення відчуження особистості, її соціальної пасивності та апатії.
• Формування в економічно активного населення конкурентоспроможності в умовах ривку, сучасного соціального менталітету, соціально-психологічної зрілості, готовності до соціальних інновацій, подолання утриманських настроїв, ідей зрівняльної справедливості тощо.
• Активізація трудового потенціалу громадян на основі посилення трудової мотивації, подолання деструктивних явищ, що поширилися у трудовій сфері в кризовий період.
• Реалізація функцій захисту прав та інтересів працівників (а також представників інших груп суспільства) у соціально-трудовій сфері.
• Досягнення соціальної злагоди й миру в суспільстві на основі соціального партнерства з держаною та роботодавцями.
• 3 метою залучення нових членів профспілки мають розробляти більш активні стратегії діяльності та надавати трудящим нові види послуг. Це можуть бути додаткові соціальні допомоги, пільгові кредити, послуги в галузі профорієнтації та профнавчання, сприяння у працевлаштуванні тощо.

Розвиток відносин соціального  партнерства обумовлений п сучасному  світі ще й зростаючою складністю та інтелектуалізацією праці, зростанням ролі людського чинника на виробництві, перетворенням найманого працівника із простого виконавця у активного, творчого, освіченого суб'єкта розвитку виробництва, прихильність і активна участь якого значно підвищує економічну ефективність організації й управління виробництвом. У зв'язку з цим як самі працівники, так і роботодавці стають зацікавленими у залученні найманих працівників до свідомої, активної участі в управлінні підприємством, а це викликає необхідність враховувати інтереси, думки, позиції працівників.

Роботодавці зацікавлені у стабільному  отриманні високого прибутку, розвитку виробництва, зміцненні позицій  на ринку, підвищенні іміджу підприємства, посиленні конкурентоспроможності продукції. Але нині вже ні в кого немає сумнівів щодо того, що високих  економічних результатів можна  досягти лише за умови ефективного  використання людських ресурсів. Тому зростання ролі людського капіталу як визначального чинника конкурентоспроможності виробництва стає за сучасних умов основою для зближення економічних  інтересів роботодавців та найманих працівників. Протиріччя між роботодавцями  та найманими працівниками при цьому  не зникають, але з'являється більше підстав та мотивів для ефективного  вирішення їх на основі домовленостей  і угод, шляхом пошуку можливостей  досягнення компромісу. ФПУ