Бюджетний дефіцит та сучасні шляхи його подолання в Україні

Доходи Державного бюджету — це частина централізованих  фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання ЇЇ функцій. Основним джерелом доходів бюджету є ВВП. Методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу ВВП і утворення доходів бюджету, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей. Джерела доходів державного бюджету України визначені Бюджетним кодексом.

Доходи бюджету  відображають економічні відносини  держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у прцесі стягнення бюджетних платежів [15, 273].

Залежно від  конституційного устрою держави  може бути кілька рівнів доходів бюджету  – від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є  унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні – державний і місцеві.

Доходи бюджету  класифікуються за такими розділами: 
1) податкові надходження; 
2) неподаткові надходження;  
3) доходи від операцій з капіталом; 
4) трансферти. 
          Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

         До даної групи доходів належить:

1. податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток підприємств;
2. податок на власність;
3. інші податки.

Неподатковими надходженнями  визнаються:  
1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 
2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 
3) інші неподаткові надходження.  
         Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:

         1)надходження від продажу основного капіталу;

         2)надходження від реалізації державних запасів товарів;

         3)надходження від продажу землі та нематеріальних активів;

      Трансферти –  це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі (Додаток А, Б).

Важливим доходом  Державного бюджету України є  доходи від приватизації, які особливо зросли в 2005 р. (за рахунок продажу  Криворіжсталі). Водночас у багатьох країнах ці доходи не враховуються у доходах бюджету, оскільки вони є разовими, а не постійними [10, 40-41].

Розмежування  видатків за економічними ознаками здійснюється, з позицій впливу державних видатків на рух сукупного продукту та процес розширеного відтворення, і базується  на визначенні поточних і капітальних видатків та кредитування за вирахуванням погашення, їх склад визначається Кабінетом Міністрів України [10, 42-43].

До видатків на соціальний захист населення відносять:

1) на оплату  праці працівників бюджетних  установ та нарахування на заробітну плату;

2) придбання  товарів і матеріалів;

3) відрядження;

4) оплату послуг  бюджетних установ;

5) оплату комунальних  послуг та енергопостачання;

6) дослідження  і дослідно-промислові та інші  розробки;

7)трансферти (бюджетам місцевого самоврядування, населенню або певним групам населення, підприємствам та іншим країнам).

Поточні видатки - охоплюють видатки, які не належать до видатків розвитку. Сюди відносяться: фінансування національної оборони, державного управління, судової влади, правоохоронної діяльності, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту та соціального забезпечення, культури і мистецтва та ін. Вони складають біля 90 % суми видатків бюджету [10, 45-47].

Капітальні  видатки (видатки розвитку) — це видатки на фінансування інвестиційної  та інноваційної діяльності, зокрема фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення, фінансування структурної перебудови національної економіки, субсидії, субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням. До капітальних належать видатки: на придбання обладнання і предметів довгострокового користування; придбання основного капіталу; капітальне будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт; створення державних запасів і резервів; придбання землі і нематеріальних активів; капітальні трансферти;  нерозподілені витрати.

Рівновага доходів і  видатків бюджету є його найбільш доцільним і обгрунтованим станом. Вона означає, що всі видатки бюджету  мають відповідні джерела фінансування. З позицій фінансового забезпечення реалізації функцій держави немає потреби, з одного боку, формувати зайві доходи, а з іншого — передбачати у своєму плані видатки без гарантованих надходжень для їх фінансування. Досягнення врівноваженості бюджету є головним завданням бюджетного планування. Враховуючи розгалужений склад видатків бюджету та різноманітність джерел формування доходів, а головне — систему фінансових інтересів у суспільстві стосовно бюджету, коли кожний суб'єкт заінтересований отримати якомога більше асигнувань і сплатити якнайменше податків та платежів, можна відзначити, що практична реалізація цього завдання є дуже складною.

З позицій адміністративного управління фінансами проблеми, начебто, немає. Залежно від конкретної ситуації можна або збільшити податки, або скоротити видатки. З позиції ж оптимізації бюджету та його ролі в суспільстві цього досягти дуже важко, адже будь-яке скорочення видатків чи збільшення рівня оподаткування веде до певних наслідків, які необхідно виявити та проаналізувати. Завдання врівноваженості бюджету зачіпає інтереси численних суб'єктів фінансових відносин, потребує врахування багатьох чинників і обмежень. Його реалізація повністю залежить від фахівців з бюджетного менеджменту, їх професіоналізму й ерудиції, чесності і порядності, мужності і стійкості, вміння знаходити вихід із здавалось би безвихідного становища.

Досягти рівноваги між доходами і видатку Держбюджету сьогодні дуже важко. Перш за все це характеризується поширенням фінансової кризи на території  України. Адже основним її наслідком  є розвиток бюджетного дефіциту. В Україні для того, щоб врівноважити дохідну і вихідну частину бюджету перш за все необхідно впорядкувати податкову і банківську системи, бо саме ці дві галузі є першими, які можуть допомогти у боротьбі із цим станом.

Отже, рівень державних витрат і податків, безсумнівно, грає головну роль у визначенні обсягу випуску продукції й зайнятості в економіці. Різниця ж між витратами й прибутками уряду, а зокрема засіб покриття цієї різниці має не менш серйозні наслідки для макроекономіки країни.

Як ми побачили основу бюджету становлять дві частини, зокрема, доходи і видатки. Які мають свої певні особливості: класифікацію, склад, характер поділу і залежність одних від інших.

 

РОЗДІЛ 2.

АНАЛІЗ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ  УКРАЇНИ ЗА 2007-2009 РОКИ

 

 

 

2.1. Основні  причини виникнення та показники бюджетного дефіциту

 

 

Головною ланкою і одночасно важелем забезпечення стійкості фінансової системи кожної країни є її державний бюджет як структурний план доходів та видатків держави [11]. В залежності від стану державного бюджету, який визначається рівністю доходів та видатків, центральний бюджет держави може бути збалансованим (надходження і видатки є урівноваженими), профіцитним (надходження перевищують видатки) і дефіцитним (надходження є меншими за видатки).  Раніше вважалося, що щорічно збалансований державний бюджет є головною метою державної фінансової політики. Але реалії сучасних фінансових систем різних держав свідчать, що баланс між доходами і видатками має досягатися не в межах того року, коли приймається державний бюджет, а протягом досить тривалого періоду часу, який в  спрощеному зображенні є проміжком між економічним піднесенням та рецесією. Таке оперування статтями бюджету є одним з методів антициклічної стабілізаційної політики  [9, 156].

Причинами виникнення дефіциту бюджету в Україні є:

1) виникнення надзвичайних обставин (війни, стихійні лиха, техногенні аварії).

2) зміна економічного устрою.

3) криза політичної системи.

4) некомпетентність керівництва держави.

5) незадовільна робота державних служб.

6)необхідність здійснення крупних державних вкладень.

7) надання безкоштовної допомоги іншим державам.

8) структурна незбалансованість народного господарства.

9) крупномасштабний оборот "тіньового" капіталу.

10) недосконалість податкової системи.

11) низька ефективність суспільного виробництва.

12) нераціональна структура бюджетних витрат.

13) великі витрати на отримання силових структур.

14) неможливість одержання міжнародних кредитів.

15) низький рівень життя населення.

16) низький рівень соціального забезпечення [16,61].

Якщо говорити ще про сьогоднішню ситуацію в  Україні, то можна сказати, що одним  із найважливіших причин виникнення державного дефіциту є політизованість  економіки, тобто економікою в нашій  державі керують не економісти, а  політики.

На даний  момент Державний бюджет України на 2010 рік, що був затверджений 26 грудня 2009 року, є дефіцитним: надходження складають 238,96 млрд. гривень (у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України – 183,69 млрд. грн., доходи спеціального фонду Державного бюджету України – 55,23 млрд. грн.). Видатки – 267,36 млрд. гривень (у тому числі загального фонду Державного бюджету – 193,33 млрд. грн., видатки спеціального фонду Державного бюджету – 74,035 млрд. грн.). Отже, дефіцит становить приблизно 31,15 млрд. гривень [2].

Розрахунки  проведено, виходячи з приросту ВВП  на рівні 0,4%. Прогнозований ВВП дорівнює 1062 млрд. грн., прогнозований рівень інфляції – 9,5% [2].

Сам факт існування  дефіциту в Державному бюджеті є  типовим для сьогочасних умов. Адже в умовах фінансової кризи потреба у видатках значно зростає у зв’язку з необхідністю стимулювання попиту населення, підтримки вітчизняних підприємств, малого та середнього бізнесу, тобто підтримки життєдіяльності економічної системи всієї країни загалом. Перевищення видатків над доходами у період кризи є загальноприйнятою світовою практикою, але така регуляторна політика є ефективною та економічно обґрунтованою лише за умови нагромадження коштів в попередні роки економічного піднесення. Однак, Україна знаходиться в парадоксальній ситуації [3]. Звернемось до статистичних даних, які зображені на діаграмі.

Рис. 2.1. Стан Державного бюджету України у 2007-2009 роках

Ці дані свідчать про те, що навіть у відносно спокійний  докризовий період головний фінансовий план держави був дефіцитним. Звідси випливає, що в ці роки кошти не нагромаджувалися, а навпаки – дуже стрімко витрачалися. Це означає, що вся фінансова система загалом працювала на споживання, а не на нагромадження. І це також зважаючи на те, що для України є характерним явище прихованого бюджетного дефіциту, яке проявляється у неповному або невчасному фінансуванні бюджетної сфери економіки . Тож реальний дефіцит бюджету може бути вищим за офіційно затверджений через систематичне скорочення видатків. Наслідком цього процесу є те, що зараз, у період розгортання світової кризи, державна фінансова система не має того необхідного фінансового резерву, який вона мала б мати, якщо зважати на здоровий глузд та теоретичні відомості про проведення антициклічної державної політики, (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Стан Державного бюджету України у 2007-2009 роках

Показники Державного бюджету	2007 рік	2008 рік	2009 рік
Доходи, млрд. грн	127,516	157,287	231,931
Витрати, млрд. грн	140,199	174,631	253,207
Граничний дефіцит, млрд. грн	13,245	15.715	25,020

Якщо порівнювати  показники дефіциту Державного бюджету та офіційний прогноз ВВП на 2010 рік, то їх відношення складає приблизно 3%. Цю цифру сьогодні називає також Міжнародний валютний фонд. Хоча ще в грудні 2008 року урядом в особі прем’єр-міністра озвучувався більш оптимістичніший показник у розмірі 2,5 % у зв’язку з тим, що тогочасний прогнозований приріст ВВП складав 6%. Тобто можна говорити про те, що показник дефіциту бюджету з урахуванням ВВП вже досяг свого гранично допустимого рівня, за якого він ще вважається більш-менш безпечним для фінансової системи, оскільки дефіцит, що перевищує 2-3 %, створює реальну загрозу значних інфляційних явищ в державі [2, 3].

Якщо охарактеризовувати дані таблиці і рисунка, то можна сказати, що на таке різке збільшення дефіциту бюджету вплинули наслідки економічної кризи, зокрема:

1. падіння обсягів виробництва;
2. падіння фондових індексів;
3. ріст безробіття і массові звільнення;
4. падіння обсягу споживання індивідуальними господарствами та ін.

А ці показники в свою чергу зумовило зменшення потрапляння доходів до бюджету пропорційно в різних роках. Адже через закриття підприємств, скорочується безробіття, а цим самим і знищується певний вид податків, які функціонують за їх існування. 

Треба враховувати, що наведені вище цифри стосуються лише офіційно затверджених показників. Але в умовах фінансової кризи взагалі та в сучасних умовах України, зокрема, офіційно затверджені показники можуть відрізнятися від реально досягнутих, причому інколи ця різниця є досить значною. Так, міжнародна рейтингова агенція «Fitch» прогнозує від’ємний приріст ВВП України на рівні -3,5%, а темп інфляції  17,5 % [17]. Світовий банк говорить про цьогорічне зниження вітчизняного ВВП  на  4% [22], Міжнародний  валютний фонд передбачає спад ВВП України на 6-8 %, Міжнародний центр перспективних досліджень стверджує про від’ємний приріст валового внутрішнього продукту на  -5,2 %, а темп інфляції  16 % [17]. При цьому, за словами Президента України, від’ємний показник росту ВВП -5% слід оцінювати як найбільш оптимістичний варіант з усіх можливих [20].