Ціни і ринкова політика підприємства на світовому ринку

Разові (індивідуальні) ліцензії - разовий іменний дозвіл на здійснення окремої операції, що видається на період не менше необхідного для здійснення операції. Індивідуальна ліцензія - разовий дозвіл на ввіз певного товару, дійсний протягом обмеженого терміну. Відкриті (індивідуальні) ліцензії - дозвіл на експорт (імпорт) протягом окремого періоду часу з визначенням його загального обсягу.

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (розд. 2, ст. 16) в Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) ліцензій: генеральна; разова (індивідуальна); відкрита (індивідуальна); антидемпінгова (індивідуальна); компенсаційна (індивідуальна); спеціальна (індивідуальна). За кожним видом товару встановлюється лише один вид ліцензії. Рішення про встановлення режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування та квотування, і строків дії цього режиму по кожному товару.

Контингентування - це обмеження державною владою ввозу товарів певною кількістю або сумою на встановлений період часу. Контингенти можуть установлюватися через укладення двосторонніх угод. Такі контингенти дійсні тільки для країн, що уклали угоду. В іншому випадку уряд країни встановлює загальний (глобальний) контингент, який можуть використовувати всі країни.

Загальний контингент дає імпортеру країни свободу вибору контрагента серед тих країн, на які поширюється дія контингенту, тоді як двосторонній контингент обмежує вибір імпортера тільки тією країною, котрій цей контингент надано. Від контингентів, що встановлюють кількість товарів, які дозволено імпортувати в країну, слід відрізняти так звані тарифні контингенти, які дозволяють ввозити певну кількість товарів за зниженим митом або безмитне. Товар, що ввозиться понад тарифного контингенту, оподатковується звичайним митом, установленим у митному тарифі. Тарифні контингенти широко використовують країни Європейського Співтовариства і СІЛА. За ліцензійної системи вільний ввіз тих або інших товарів забороняється. Імпорт таких товарів може здійснюватися тільки за спеціальним дозволом - ліцензією.

Квотування - кількісне або вартісне обмеження експортно-імпортних операцій. Розрізняють глобальні, групові та індивідуальні квоти. Глобальні квоти - визначаються за товарами без зазначення конкретних країн, куди товар експортується (імпортується). Групові квоти - визначаються за товарами із зазначенням групи країн, куди вони експортуються або з яких вони імпортуються. Індивідуальні квоти - визначаються за товарами із зазначенням конкретної країни, куди вони можуть експортуватися або з якої вони можуть імпортуватися.

В Україні квотування здійснюється встановленням режиму видачі індивідуальних ліцензій згідно з цією статтею, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. Запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні; групові; індивідуальні; антидемпінгові; компенсаційні; спеціальні. За кожним видом товару може встановлюватись лише один вид квоти.

Разом із зазначеними засобами адміністративного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які відносять до прямих обмежень ввозу товарів, розвинені країни широко використовують цілу систему заходів непрямих обмежень, або непрямого протекціонізму. До них відносять різні види технічних бар'єрів, система внутрішніх податків і зборів, різноманітні адміністративні правила, що стосуються використання іноземних товарів, та ціла низка інших положень, які прямо не перешкоджають імпорту, але створюють приховані перешкоди для ввозу іноземних товарів.

Технічні бар'єри - комплекс заходів з перевірки відповідності продукції, що імпортується, вимогам міжнародних і національних стандартів. Різновидами технічних бар'єрів є технологічні, технічні, санітарні, радіаційні норми, та сертифікація. Такі бар'єри є перешкодами для імпорту іноземних товарів, що виникають у зв'язку з їх невідповідністю національним стандартам, системам виміру та інспекції якості, вимогам технічної безпеки, санітарно-ветеринарних нормам, правилам упаковки, маркування та іншим подібним вимогам.

Санкції - заходи економічного впливу, що застосовуються державою до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що порушили Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та пов'язані з ним закони України. Зокрема, у разі порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, пов'язаного з їх зовнішньоекономічною діяльністю, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки. Спеціальними санкціями є індивідуальний режим ліцензування чи тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності.

Індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економіки України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена в статті 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності щодо українських суб'єктів ЗЕД та іноземних суб'єктів господарської діяльності визначає позбавлення права займатися всіма видами зовнішньоекономічної діяльності, передбаченими ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", за винятком завершення розрахунків по раніше (до санкції) розпочатим зовнішньоекономічним операціям. Для завершення таких операцій українському суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності слід у встановленому порядку одержати разову (індивідуальну) ліцензію Мінекономіки України.

Ембарго - державна заборона на імпорт-експорт певних товарів, технологій і капіталу у окремі країни. Умовно ембарго поділяють на три різновиди: 1) політичного характеру (введені рішенням ООН або однією державою та здійснення ідеологічного тиску на іншу державу (здебільшого ембарго на поставки зброї); 2) економічного характеру (санкції, пов'язані з вирішенням проблем у сфері економіки; 3) тимчасового характеру (введене на певний час, здебільшого пов'язане з вирішенням проблем охорони здоров'я, екології, а також клімату.

Індикатори планування зовнішньоекономічної діяльності пов'язані із системою регулювання цін, спрямованою на досягнення стабілізації цін, уникнення їх різких коливань, підтримки цін на рівні, який дозволяє суб'єктам ЗЕД вести розширене відтворення, регулювання обсягів і структури виробництва. Регулювання цін передбачає запровадження верхніх і нижніх меж коливання цін, введення індикативних та умовних цін, здійснення товарних інтервенцій.

Важливим напрямом державного регулювання ЗЕД є регулювання ввезень і вивезень капіталу, яке здійснюється переважно методами адміністративного регулювання.

Регулювання руху капіталу - комплекс заходів для залучення і використання іноземних інвестицій на території держави та регулювання вивезення інвестицій за кордон. Таке регулювання спрямоване на ефективне використання іноземного капіталу для розвитку національної економіки.

Регулювання ввезень капіталу з-за кордону має подвійний характер. З одного боку, держава заінтересована у залученні іноземного капіталу, особливо інвестицій, а тому створює для цього відповідний клімат за допомогою гарантій від націоналізації, переведення прибутків, репатріації капіталу, надання різних пільг, а з другого - провадить політику обмеження впливу закордонного капіталу на національну економіку. Заходи державного регулювання руху капіталу стосуються таких аспектів руху капіталу:

o визначення іноземного  інвестора, видів і форм іноземних  інвестицій;

o участі у власності;

o репатріації прибутку;

o вимог до результатів  діяльності та гарантії щодо  прав іноземного інвестора;

o системи інвестиційних  пільг та обмежень.

Зниження податків з експортерів здійснюється двома способами: прямим та непрямим. Пряме зниження податків з експортерів - зменшення рівня податкових відрахувань залежно від частки експорту у загальному обсязі виробництва. Непряме зниження податків з експортерів - державний дозвіл відраховувати частину прибутку до фонду розвитку експортного виробництва з неоподаткованої частини прибутку.

Фінансування експортного виробництва буває пряме і непряме. Пряме фінансування експортного виробництва - субсидування експортного виробництва. Непряме фінансування експортного виробництва здійснюється через мережу комерційних банків, яким держава надає спеціальні дотації на зменшення кредитних ставок експортерам.

Податкові пільги - це непрямі експортні премії, коли експортерам надаються різноманітні фінансові пільги. Часто це звільнення компаній, що експортують товар, від сплати внутрішніх податків або надання податкових пільг.

Одна з форм непрямих експортних премій, що давно застосовується, - це система звільнення від мита або його повернення компаніям, що використовують імпортну сировину для виготовлення експортних товарів (так званий умовно безмитний ввіз і повернення мита). Сутність цієї системи полягає в тому, що з метою розширення вивозу товарів експортерам повертають мито при вивозі товарів, які були сплачені за ввіз імпортної сировини або напівфабрикатів, використаних для виготовлення цих товарів.

Кредитування експортного виробництва поділяють на внутрішнє та зовнішнє. Внутрішнє кредитування експортного виробництва - здійснюється через державні банки наданням середньострокових та довгострокових кредитів на розвиток експортного виробництва. Зовнішнє кредитування експортного виробництва - надання фінансових та комерційних кредитів імпортерам для закупок у фірми або країни - кредитора. При цьому держава субсидує такі кредити з бюджету.

До кредитування експорту входять такі засоби: експортні кредити, державні гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам. Інший напрямок у розвитку торговельно-політичних засобів розширення експорту - продаж товарів на експорт за цінами нижчими, ніж ціни, встановлені конкуруючими монополіями, і нижчими, ніж світові ціни, у підсумку - за демпінговими цінами.

Страхування експорту поділяється на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє - держава бере частину ризиків під час великих капіталовкладень в експортне виробництво. Зовнішнє - прийняття державою на себе частини комерційних та політичних ризиків під час здійснення ЗЕД.

Субсидування експорту - це форма державної політики, яка дає змогу продавати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за нижчими цінами, часто нижчими від цін внутрішнього ринку, а іноді навіть і від витрат виробництва. Така практика застосування субсидій може призвести до гострих торговельно-політичних конфліктів.

Експортні премії також є одним із торговельно-політичних засобів розширення експорту. Експортні премії можуть бути у прямій і непрямій формах. Прямі експортні премії застосовуються у формі надання експортерам прямих разових субсидій при експорті товарів. Вони виплачуються з фондів державного бюджету і дають можливість експортерам знижувати ціни товарів, що вивозяться, і в такий спосіб розширювати експорт.

Тарифне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності - комплекс заходів фінансово-економічного характеру, що впливають на економічні інтереси суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, перешкоджаючи проникненню іноземних товарів на внутрішній ринок країни.

Митний тариф будь-якої країни являє собою перелік товарів, що обкладаються митом. Ці товари об'єднані в групи за ознакою походження (рослинні, тваринні, промислові тощо) і за ступенем обробки товару. Навпроти кожного товару (чи товарної позиції) вказується розмір мита, яким товар оподатковується. Для групування товарних позицій застосовуються класифікації, розроблені 00Н. Іншими словами, митний тариф є систематизованим переліком мита.

Функціями митного тарифу є: 1) захист національного товаровиробника; 2) сприяння розвитку національного виробництва та експорту; 3) одержання торгово-політичних уступок від партнерів; 4) контроль за проходженням товарів через кордон; 5) фіскальна.

Цілі митного тарифу:

o раціоналізація товарної  структури імпорту та експорту;

o підтримка раціонального  співвідношення імпорту та експорту  товарів, валютних доходів та  витрат на території країни;

o створення умов для  прогресивних змін у структурі  виробництва та споживання товарів  в країні;

o захист економіки країни  від несприятливого впливу іноземної  конкуренції;

o забезпечення умов для  ефективної інтеграції країни  до світової економіки.

Тарифне (митне) регулювання передбачає введення певних видів мит і розглядає та надає детальну характеристику дії таких митних режимів, як:

o випуск для вільного  обігу;

o реімпорт;

♦ транзит;

♦ митний склад;

♦ вільний склад, магазин безмитної торгівлі;

♦ переробка на митній території;

♦ тимчасовий ввіз (вивезення);

♦ вільна митна зона;

♦ переробка поза митною територією;

♦ експорт;

♦ реекспорт;

♦ знищення;

♦ відмова на користь держави.

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) і складні (багатоколонні) тарифи. Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару незалежно від походження цього товару. Складний митний тариф передбачає для кожного товару дві та більше ставок мита. Як правило, найвища ставка складного тарифу називається максимальною, або генеральною, і застосовується щодо товарів тих країн, з якими немає торговельних угод. Більш низька, мінімальна, ставка, як правило, застосовується до товарів тих країн, з якими підписані торговельні договори та угоди і (це особливо важливо), яким надано режим найбільшого сприяння.