Ціни і ринкова політика підприємства на світовому ринку

Висновки Д. Рікардо побудовані на вимірі відносних цін у годинах праці. У наш час до таких самих висновків можна дійти, піддавши порівнянню ціни (витрати) у доларовому еквіваленті або в євро, унаслідок того, що всі види валют функціонують у режимі обмінного валютного курсу.

Теорія Хекшера-Оліна (Heckscher - Ohlin theory)

Теорія Хекшера - Оліна - це вчення, згідно з яким країна обирає спрямування експортного виробництва, заснованого на використанні насиченого ресурсу, а спрямуванням для імпорту є виробництво, яке передбачає використання рідкісного ресурсу.

Е. Хекшер (Е. Htckscher) і Б. Олін (В. Ohlin) запропонували двофа-кторну модель зовнішньої торгівлі, включивши до її складу, крім праці, дію ще одного фактора виробництва - капіталу, розвинувши таким чином теорію порівняльних переваг Д. Рікардо.

Теорія Е. Хекшера та Б. Оліна при обґрунтуванні можливості країн щодо участі у міжнародному обміні спирається на науковий прийом, застосований Д. Рікардо, - порівняння відносних цін. Але якщо Д. Рікардо в основу дослідження було покладено відносні ціни товарів, то Е. Хекшером та Б. Оліним - відносні ціни ресурсів. За теорією Хекшера - Оліна, фактори виробництва розподілені між країнами нерівномірно, вони є диференційованими за ознаками кількості та якості. Відносні ціни ресурсів залежать від їх насиченості та рідкісності. Насичений ресурс дешевший, рідкісний - відносно дорогий.

Із цього витікає визначення критеріїв вибору спрямувань зовнішньої торгівлі залежно від наявності ресурсів, а саме: 1) експорту має підлягати товар, який містить насичений ресурс, а імпортуватися той, при виробництві якого використовується рідкісний ресурс; 2) спеціалізація всередині країни має будуватися на використанні більш дешевого ресурсу - якщо капітал є дешевим, то орієнтуватися треба на капіталомістку продукцію, якщо праця є дешевою - то на трудомістку.

Сучасна структура зовнішньої торгівлі різних країн у цілому підтверджує правильність теорії Хекшера - Оліна, згідно з якою модель міжнародної торгівлі пов'язана зі структурою економіки країн, які вступають у зовнішньоторговельні відносини, а також із внутрішнім розподілом прибутків. Однак за сучасних умов не можна ігнорувати процеси, які відбуваються у міжнародному переміщенні факторів виробництва і зумовлюють послаблення значимості індивідуальних відмінностей країн, заснованих на ресурсному потенціалі. Міжнародний рух капіталу змінює зовнішню торгівлю, приводить до однакової забезпеченості факторами виробництва у різних країнах і ліквідує різницю у нормах прибутку.

Парадокс Леонтьєва (Leontief paradox)

В. Леонтьєв здійснив емпіричну перевірку основних положень теорії Хекшера - Оліна і дійшов парадоксальних висновків. Використовуючи модель міжгалузевого балансу "витрати-випуск", В. Леонтьєв показав, що в американському експорті переважають не капіталомісткі товари, як виходило з теорії Хекшера - Оліна, а трудомісткі. Отже, імпорт був представлений здебільшого капіталомісткими товарами.

Подальший науковий пошук, який мав за мету пояснення парадоксу Леонтьєва, привів до думки щодо необхідності введення розширеного тлумачення теорії Хекшера - Оліна. Сутність розширеного підходу полягає у тому, що, визначаючи місце країни у міжнародній торгівлі і здійснюючи аналіз її зовнішньоторговельних потоків, слід враховувати щонайменше три додаткові обставини: 1) неоднорідність ресурсів; 2) використання у виробничих процесах природних ресурсів, беручи до уваги масштаби вкладення капіталу; 3) залежність місця країни у міжнародному поділі праці від впливу зовнішньоторговельної політики держави.

1. Неоднорідність ресурсів обґрунтована на основі більш докладної (чотирифакторної) моделі факторів виробництва, яка дістала назву "модель кваліфікації робочої сили". Така модель відображає відносні ціни чотирьох факторів: капіталу, землі, кваліфікованої і некваліфікованої праці, і стала основою вирішення парадоксу Леонтьєва. Саме рівень кваліфікації робочої сили став причиною того, що в американському експорті виявилась відносна надлишковість праці як економічного ресурсу, а в експорті країн, що розвиваються, була представлена продукція, що потребувала значних витрат некваліфікованої праці.

Результатом подальшого поглиблення досліджень парадоксу Леонтьєва стало нове уявлення про капітал:виокремились такі складові, як фізичний капітал, людський капітал і капітал знань. Крім того, до факторів виробництва почали застосовувати ієрархічні принципи, що передбачає виділення: а) базисних факторів (пов'язаних з природними ресурсами, кліматичними умовами, географічним положенням країни) і б) розвинених факторів, тобто тих факторів виробництва, які є продуктом економічного розвитку (нові технології, кваліфікована робоча сила, сучасна інфраструктура). У диференційований аналіз факторів виробництва включений також аспект мобільності ресурсів: чим вища мобільність ресурсу, тим більше можливостей щодо здійснення зовнішньоекономічної експансії.

2. Положення про використання у виробничих процесах природних ресурсів, враховуючи масштаби вкладення капіталу, дозволило пояснити капіталомісткість експорту країн, що розвиваються (багатих природними ресурсами) на фоні того, що капітал у цих країнах не є відносно надлишковим фактором виробництва.

3. Вплив зовнішньоторговельної політики держави як фактора, що суттєво визначає місце країни у міжнародному поділі праці, є об'єктивно зумовленим, враховуючи роль державного регулювання в системі ринкових відносин сучасного типу. Наприклад, зовнішньоторговельна політика може стимулювати вітчизняне виробництво таких товарів і послуг, які передбачають використання стосовно дефіцитних факторів виробництва або будь-що інше.

Модель альтернативних витрат Г. Хаберлера (G Habrler)

На відміну від підходів Д. Рікардо, який брав за вихідну умову побудови моделі кількість товарів, що виробляється, і розглядав розбіжність у затратах робочого часу на їх виробництво, Г. Хаберлер (G Habrler) запропонував інтерпретувати цей підхід інакше - на основі альтернативних витрат (або витрат заміщення).

Модель альтернативних витрат Г. Хаберлера передбачає графічну побудову та аналіз кривої виробничих можливостей у рамках ситуації двокраїнової економіки і дозволяє визначити оптимальне співвідношення у виробництві товарів за умов використання наявних ресурсів і новітньої (найліпшої) технології. Країни, як показують дослідження Г. Хаберлера, експортують переважно продукцію тих галузей, в яких вони володіють ексклюзивною технологію. У разі поширення такої технології та її доступності до використання в інших країнах експорт згаданої країни поступово падає, що породжує зміни у структурі світової торгівлі. Потрібно зазначити, що підходи, запропоновані Г. Хаберлером стосовно використання стандартної моделі економіки як основного інструмента дослідження процесів міжнародної торгівлі, тісно пов'язані з теорією технологічного розриву.

Теорія технологічного розриву (theory of technological gap)

Теорія технологічного розриву розроблена М. Познером (M. Posner), який довів, що кожна індустріальна країна здатна зробити прорив у будь-якому напрямі науки, техніки, технології, у результаті якого одержані винаходи можуть бути освоєнні виробництвом. Такі процеси, що відбуваються в індустріальних країнах, не збігаються у часі, тому у тих країнах, в яких були досягнуті технологічні переваги, виникають одночасно і переваги конкурентні. Це дає можливість зазначеним країнам діставати монопольну ренту. При цьому зазначена ситуація може виникнути за однакової ресурсної забезпеченості країн - учасниць світової торгівлі.

Визначення періоду, впродовж якого країна - продуцент інновації буде найактивніше експортувати новий вид продукції, зроблено М. Познером на основі порівняння імітаційного лага з лагом попиту.

Імітаційний лаг (imitation lag) визначається як проміжок часу між появою новітнього продукту в одній з країн і налагодженням випуску такого товару національними виробниками в інших країнах. Лаг попиту (demand lag) визначається як проміжок часу між моментом появи нового продукту на ринку країни і тим моментом часу, коли споживачі визнають цей продукт як товар-замінник існуючим виробам або як якісно новий предмет споживання. їх різниця, обчислена в одиницях виміру часу, показує тривалість чистого лага, тобто періоду, коли експортні операції найбільш дієві та результативні.

Наукові підходи М. Познера справедливі як для визначення умов експорту готових продуктів, так і для експорту технологій. Закономірно, що в умовах сучасних світогосподарських процесів для утримання країною позиції провідного експортера потрібні системні заходи державного регулювання зі сприяння розвитку інноваційній діяльності, постійна та активна підтримка процесів, пов'язаних із проведенням науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт та впровадження їх результатів у практику.

Теорія життєвого циклу товару (product cycle theory)

Теорія життєвого циклу товару - це теорія, яка пояснює мотиви і спрямування зовнішньої торгівлі, зумовлені невідповідністю фаз життєвого циклу товарів у різних країнах.

Автором теорії життєвого циклу товару є Р. Вернон (R. Vernon). Як і М. Познер, він спрямував наукові дослідження на з'ясування конкурентних переваг національних фірм в умовах розриву різних країн, викликаних існуючими умовами виробництва. Але Р. Вернон такий розрив пов'язав не з розбіжністю в освоєнні технічного прогресу, а з місцеположенням товару у точці проходження ним фази розвитку виробництва.

Р. Вернон досліджував якісні зміни у сприйнятті товару покупцем, що відбуваються протягом життя товару - від впровадження, зростання, зрілості і до спаду. В теорії продуктового циклу, як правило, виділяються три етапи: 1) поява нового продукту на ринку (new product stage); 2) зрілість продукту (standardized product stage); 3) випуск стандартизованого продукту (maturing product stage).

Переміщення товару з внутрішнього ринку на зовнішній виникає мірою досягнення фази зростання та особливо зрілості. Підставою для цього слугує те, що національні ринки освоюють різні цикли виробництва неодночасно, тобто має місце розбіжність фаз життєвого циклу в окремих країнах. Це дозволяє, по-перше, одержувати на зовнішньому ринку монополістичний прибуток; по-друге, подовжувати життя товару в найбільш продуктивній фазі, яка дає фірмі найбільшу масу прибутку, якщо товар буде експортуватися.

Отже, міжнаціональні перепади фаз життєвого циклу товару створюють умови для одержання монопольного прибутку винятково при здійсненні зовнішньоекономічних стратегій.

Теорія конкурентних переваг М. Портера (Porter's competitive advantage theory)

M. Портер (M. Porter) поєднав макроекономічний аналіз конкурентних переваг країни з дослідженням відмінностей розвитку фірм, що застосовують зовнішньоекономічні стратегії. За М. Портером, наявність в країні природних ресурсів не може стати конкурентною перевагою нації. Навпаки, країни з багатими природними ресурсами можуть відставати в економічному розвитку, а ті країни, які відчувають нестачу природних ресурсів, - активно розвиватися. Такий розвиток пов'язаний із набутими перевагами, але не з факторами виробництва і тим більше не з використанням природних ресурсів. М. Портер довів, що успіхи країн з багатою експортною складовою зумовлені сучасними конкурентними перевагами фірм, які ґрунтуються на постійно здійснюваних інноваціях та оновленні технологій.

У своїй теорії М. Портер виділив чотири детермінанти ("ромб національних переваг") - складові успіху, які визначають стан середовища, всередині якого формуються конкурентні переваги галузей і фірм, а саме:

1. Параметри факторів виробництва. Це насамперед фактори, пов'язані з науково-технічним прогресом, - інформаційна, наукова і технічна забезпеченість та стан ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури, а також, крім того, традиційні фактори виробництва - праця, земля, капітал, підприємницька активність.

2. Стратегія фірми. Вона має відповідати становищу фірми у галузі і стану ринку. Правильно обрана стратегія передбачає формування прогресивної бізнес-структури, заснованої на ефективному менеджменті.

3. Параметри попиту. Це насамперед місткість ринку, його динаміка, диференціація, рівень вимог покупців до якості товару.

4. Споріднені і підтримуючі галузі. Вони забезпечують експортні галузі необхідними матеріалами, комплектуючими виробами, інформацією. Це єдність взаємопов'язаних галузей - кластер.

М. Портер підкреслював, що на світовому ринку існує конкуренція фірми, а не урядів. Уряди можуть лише сприяти успіху конкурентної боротьби вітчизняних виробників. Держава може посилити фактори успіху фірми шляхом виваженої економічної політики, підтримки інноваційного процесу і стимулювання експорту.

Теорія внутрішньогалузевої торгівлі (intra-industry trade theory)

Історичними передумовами виникнення теорії внутрішньогалузевої торгівлі стали процеси активного розвитку міжнародного виробничого кооперування. Такий вид міжнародного співробітництва засновується на взаємодії окремих виробничих циклів, що відбувається за дислокації певних ланок виробничого ланцюга у різних країнах. При цьому зазначені виробничі цикли є тісно поєднаними і технологічно, а також економічно цілісними. Обмін готовими виробами, які належать до однієї й тієї ж номенклатури, а також окремими вузлами, деталями, компонентами кінцевого продукту, зумовив появу внутрішньогалузевої торгівлі (intra-industry trade), яка стала інтенсивно розвиватися разом з міжгалузевою торгівлею (inter-industry trade) і навіть витискати її.

Провідна роль у розвитку теоретичних та емпіричних досліджень внутрішньогалузевої торгівлі належить таким науковцям, як X. Грубель (G. Grubel), П. Ллойд (P. Lloyd), Б. Баласса (B. Balassa), К. Ланкастер (К. Lancaster), П. Кругман (P. Krugman), П. Армінгтон (P. Armington), Е. Хелпман (Е. Helpman) та ін.

Проведені дослідження (передусім X. Грубеля і П. Ллойда, а також їхніми послідовниками) показали, що інтенсивність внутрішньогалузевої торгівлі, порівняно з базовими галузями, тим вища, чим більш технологічно насиченою є галузь. Особливо високою буде частка внутрішньогалузевої торгівлі в торгівлі хімічними продуктами, машинами, транспортними засобами, тобто науково- і техномісткими товарами. Закономірно, що чим більш промислово розвиненою є країна, тим вищою у структурі виробництва буде частка науково- і техномісткими галузей, тим більшою може бути частка внутрішньогалузевої торгівлі у зовнішньому товарообігу.