Ціни і ринкова політика підприємства на світовому ринку

При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару (робіт, послуг) або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів від якого терміну вони встановлюються та протягом якого часу діють, або їх граничний розмір), строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов'язки сторін договору (контракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій.

12. Арбітраж. Вказується місце арбітражного суду, повне його найменування, країна й матеріальне право, яке буде застосовуватися при розгляді спорів, і обговорені випадків, при яких сторони можуть звернутися в суд.

13. Юридичні адреси, поштові й платіжні реквізити сторін. Вказуються повні юридичні адреси, повні поштові й платіжні реквізити (№ рахунку, назва банку) контрагентів договору (контракту)

За домовленістю сторін у ньому можуть передбачатись і додаткові умови страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торговельних марок, порядок сплати податків, мит, зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних екземплярів договору (контракту), можливість і порядок внесення доповнень і змін до договору (контракту) та ін.(додаток В).

Основні джерела правового регулювання зовнішньоекономічних контрактів

Визначаючи загальні ознаки зовнішньоекономічних контрактів, необхідно звертати увагу на специфіку джерел правового регулювання таких договорів. До основних джерел належать:

1) міжнародні договори;

2) національне законодавство;

3) звичаї.

У практиці міжнародної торгівлі використовуються такі джерела міжнародного правового регулювання:

o Конвенція ООН про  договори міжнародної купівлі-продажу  товарів (1980);

o Конвенція ООН про  давність позову в міжнародній  купівлі-продажу товарів (1974);

o Конвенція про право, що використовується до договорів  міжнародної купівлі-продажу товарів (1985), та ін.

Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980 р. Це міжнародний документ, що має практичне значення при підписанні і виконанні зовнішньоторговельних контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією ООН про право міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори.

Учасниками Віденської конвенції є понад 30 країн, зокрема, Австрія, Китай, Німеччина, Італія, Польща, Швейцарія, СІЛА, Ірак, Франція та ін. На території України Конвенція вступила в дію з 1 лютого 1991 р.

Віденська конвенція складається з чотирьох частин і 101 статті, в яких докладно визначається порядок підписання договору міжнародної купівлі-продажу (ч. II) і його основні умови (ч. III). Віденська конвенція не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу. Матеріали Віденської конвенції охоплюють широке поле питань з регламентації договірних відносин між контрагентами з різних країн походження.

Значення Віденської конвенції полягає в усуненні значних розбіжностей у національних законодавствах, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів; визначенні рис міжнародного характеру договору; встановленні переліку видів договорів і послуг, на які не поширюється її дія; визначенні головних прав і обов'язків сторін за договором; встановленні форми контракту купівлі-продажу; визначенні засобів правового захисту у разі порушення договору продавцем чи покупцем та ін.

Разом з тим Віденська конвенція носить диспозитивний характер. Це означає, що сторони можуть у договорі відступити від будь-якого положення Конвенції чи змінити його дії. І це повинно бути вказано в контракті. Якщо в контракті купівлі-продажу таких відступів не передбачено, до нього мають застосовуватись норми Віденської конвенції 1980 р.

Що стосується національного законодавства, то в Україні такими нормативно-правовими актами є:

o Закон України "Про  зовнішньоекономічну діяльність" [1];

o Закон України "Про  порядок здійснення розрахунків  в іноземній валюті"[6];

o Закон України "Про  регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної  діяльності" [7]:

o Закон України "Про  операції з давальницькою сировиною  у зовнішньоекономічних відносинах" [8];

o Закон України "Про  Єдиний митний тариф" [9];

o Закон України "Про  Митний тариф" [10];

o Митний кодекс України [11];

o Цивільний кодекс України [12];

o Указ Президента України  від 4 жовтня 1994 р. № 567/94 "Про застосування  Міжнародних правил інтерпретації  комерційних термінів" [13];

o Указ Президента України  від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 "Про заходи  щодо впорядкування розрахунків  за договорами, що укладають суб'єкти  підприємницької діяльності України" [14];

o Постанова Кабінету Міністрів  України і Національного банку  України від 21 червня 1995 р. № 444 "Про  типові платіжні умови зовнішньоекономічних  договорів (контрактів) і типові  форми захисних застережень до  зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки  в іноземній валюті" [15];

o Декрет Кабінету Міністрів  України від 19 лютого 1993 р. № 1593 "Про  систему валютного регулювання  і валютного контролю" [16].

Названі вище та цілий ряд інших нормативно-правових документів відіграють визначальну роль у вирішенні суперечок в арбітражі.

Крім того, умови, які мають і можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене Наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 05.10.1995 р. № 75 [3]. Такі умови поділяються на обов'язкові та додаткові.

До обов'язкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата і місце укладення; преамбула із зазначенням повного і скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту) - його опис, найменування, характеристика, модель, сорт і таке інше; кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); одиниці виміру кількості, порядок визначення кількості, система вимірів та ваги; якість товарів; вибір способу визначення якості (по стандарту, по технічним умовам, по специфікації, по опису, по первинному огляду, по змісту окремих речовин в товарі, по виходу готового продукту, за натуральною вагою, спосіб тель-кель); базисні умови поставки товарів (приймання / здачі виконаних робіт або послуг); ціна і загальна вартість договору (контракту); умови платежів (включають в себе спосіб платежу, засоби платежу, форму платежу); упаковка та маркування; гарантії та технічне обслуговування; порядок здачі і приймання товару; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

До додаткових умов належать: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) та ін.

Історія виникнення та сучасна роль зовнішньоторговельних операцій

Історично першими видами зовнішньоекономічних операцій стали експорт та імпорт. Проте у сучасних умовах поширення набули також інші форми міжнародного бізнесу: зустрічна торгівля, лізинг, інжиніринг, франчайзинг та ін. При здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, компанії мають обирати ті форми господарських операцій, які найбільше задовольнять поставленим цілям.

На початку становлення міжнародні економічні відносини зводилися переважно до здійснення зовнішньоторговельних операцій. Відомо, що іще дві тисячі років до нашої ери північно-африканські племена провадили торговельні операції з Ассирією та Вавілонією, обмінюючи фініки на оливкову олію та спеції. Ще до 500 р. до н. е. китайські торговці експортували шовк та нефритові вироби до Індії та Європи, в результаті чого сформувалися відомі торговельні шляхи. Успіх Древньої Греції та Древнього Риму значною мірою пояснюється їх активною зовнішньоторговельною діяльністю. У середньовіччі центром світової торгівлі була Італія: такі міста, як Флоренція, Генуя та Венеція мали величезний політичний і навіть військовий вплив саме тому, що в них відбувалася значна частка міжнародних комерційних і банківських операцій. Відкриття Америки, її колонізація, а згодом - створення окремих держав стали можливими не в останню чергу завдяки реалізації інтересів міжнародних торговців [1].

Таким чином, роль міжнародних торговельних операцій, насамперед - базових зовнішньоторговельних угод, у розвитку світової економіки зі всією очевидністю треба назвати визначальною.