Диагностика банкротства на предприятии

Де-факто ознакою банкрутства  є призупинення розрахунків із позикодавцями, коли підприємство не забезпечує чи явно нездатне забезпечити виконання  вимог кредиторів протягом певного  часу, але де-юре банкрутство настає після визнання факту неспроможності арбітражним судом або, після  офіційного оголошення про неї, боржником  при його добровільній ліквідації.

На сьогодні в законі передбачено  реорганізаційні та ліквідаційні процедури, а також мирову угоду, які ліквідовують підприємство-банкрут. Причому мирова угода є оптимальним варіантом, при якому, так би мовити, і вовки (кредитори) ситі, і вівці (боржник) цілі. Процедури ліквідації та реорганізації мають лише одну спільну закономірність — вони ініціюються через неплатоспроможність підприємства. У решті це антагоністи: перша означає фактичне припинення роботи, друга займається реанімацією виробництва. Ліквідація відбувається за двома сценаріями: це або добровільне банкрутство, або примусове, яке проводять компанії, що виграли конкурс із ліквідації банкрута.

У світовій практиці 90-х років ліквідація або, як варіант, продаж підприємства вроздріб застосовується порівняно нечасто, оскільки поділ його призводить до руйнації сформованих зв’язків із кредиторами і споживачами товарів  або послуг, які надавало підприємство-банкрут. Особливо це очевидно у випадку зі стратегічно важливими для країни підприємствами. Приміром, у банківській  системі Японії, Південної Кореї  та скандинавських країн вона використовувалася  майже виключно щодо небанківських  фінансових компаній, а у США —  лише до ощадних кас. Крім того, процедура  банкрутства менш прозора. За словами  Сергія Тігіпка, народного депутата України, «процеси банкрутства в  Україні також недостатньо прозорі, проводяться в інтересах компаній кредиторів, які, по суті, і доводять боржника до банкрутства». Опосередковане підтвердження цього — українська статистика, яка свідчить, що, по-перше, до минулого року процедура санації  в Україні не застосовувалася, а  по-друге, кількість боржників, яким призначено процедуру фінансового  оздоровлення, у 2001 році в два з  половиною рази менша, ніж доведених  до банкрутства.

 «Є лише дві причини, з яких банкрутство залишається єдиним виходом для підприємства, — це низькоякісний менеджмент або продукція, на яку немає попиту. У решті випадків санація краща, ніж банкрутство, — сказав «ДТ» Валентин Подвисоцький, віце-президент УСПП з питань інвестицій і регіонального розвитку.

 

1.2. Державне регулювання  банкрутства в Україні

В Україні державне регулювання  банкрутства і санації відбувається згідно із Законом України «Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом». Розглянемо основні його положення.

Згідно із Законом, визнаються наступні терміни:

неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого  строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі  по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових  внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності;

боржник - суб'єкт підприємницької  діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після  настання встановленого строку їх сплати;

банкрутство - визнана господарським  судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;

суб'єкт банкрутства (далі - банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Суб'єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо);

кредитор - юридична або фізична  особа, яка має у встановленому  порядку підтверджені документами  вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам  боржника, а також органи державної  податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових  внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні  кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство;

грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового оговору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом;

безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими  документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства  здійснюється списання коштів з рахунків боржника;

досудова санація - система заходів  щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство;

розпорядження майном боржника - система  заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища;

розпорядник майна - фізична особа, на яку у встановленому цим Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому цим Законом;

санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання  визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища  боржника, а також задоволення  в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Державну політику щодо запобігання  банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом стосовно державних  підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності  перевищує двадцять п'ять відсотків, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених цим Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого  у встановленому порядку.

Державний орган з питань банкрутства:

сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом;

пропонує господарському суду кандидатури  арбітражних керуючих (розпорядників  майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або  підприємств, у статутному фонді  яких частка державної власності  перевищує двадцять п'ять відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених цим Законом;

організовує систему підготовки арбітражних  керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької  діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

забезпечує реалізацію процедури  банкрутства щодо відсутнього боржника;

здійснює ведення єдиної бази даних  про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання  арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних  про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

організовує проведення експертизи фінансового  становища державних підприємств  і підприємств, у статутному фонді  яких частка державної власності  перевищує двадцять п'ять відсотків, при підготовці справи про банкрутство  до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення  судом експертизи та надання відповідного доручення;

готує на запити суду, прокуратури  або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків;

готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства;

здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Справи про банкрутство розглядаються  виключно господарськими судами, навіть якщо одна із сторін – це фізична  особа, в тому числі така, що не є  суб’єктом підприємницької діяльності. Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються  ними за місцезнаходженням боржника.

Боржниками можуть бути лише юридичні особи, а кредиторами – як юридичні, так і фізичні особи.

Ініціаторами порушення справи про банкрутство можуть бути як кредитори  підприємства-боржника, так і саме підприємство. Право на звернення  до господарського суду із заявою про  порушення справи про банкрутство  мають боржник і кредитор.

Справа про банкрутство порушується  господарським судом, якщо вимоги кредитора  до боржника в сукупності складають  не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців  після встановленого для їх погашення  строку.

Для ініціювання процедури визнання підприємства банкрутом кредитору  достатньо надіслати до господарського суду заяву, додавши до неї необхідні  докази неплатоспроможності боржника.

Заява про порушення справи про  банкрутство подається боржником  або кредитором у письмовій формі  і повинна містити:

найменування господарського суду, до якого подається заява;

найменування та поштові адреси боржника та кредитора;

ідентифікаційний код кредитора  як платника податків і зборів;

викладення обставин, які підтверджують  неплатоспроможність боржника, із зазначенням  суми боргових вимог кредиторів, а  також строку їх виконання і розміру  неустойки;

перелік документів, що додаються  до заяви.

Якщо справа про банкрутство  порушується за заявою боржника, боржник  зобов'язаний одночасно подати план санації.

З метою забезпечення майнових інтересів  кредиторів в рішенні господарського суду призначається розпорядник  майна. Кредитори мають право  запропонувати кандидатуру розпорядника майна, яка відповідає попередньо встановленим вимогам.

Розпорядниками майна не можуть призначатися особи, які:

здійснювали раніше управління боржником-юридичною  особою, за винятком випадків, коли з  моменту усунення даної особи  від управління боржником пройшло не менше трьох років;

мають судимість за вчинення корисливих злочинів.

Розпорядник майна призначається  на шість місяців. Проте цей строк  може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням кредиторів чи самого розпорядника майна.

Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження  у справі про банкрутство. На цьому  засіданні господарський суд  розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення  боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру  вимог кредиторів.

За результатами розгляду господарський  суд виносить рішення, в якому  зазначається розмір визнаних судом  вимог кредиторів та призначається  дата проведення зборів кредиторів.

Реєстр вимог кредиторів повинен  включати усі визнані судом вимоги кредиторів.

У реєстрі вимог кредиторів повинні  міститися відомості про кожного  кредитора, розмір його вимог за грошовими  зобов'язаннями, черговість задоволення  кожної вимоги, окремо розмір неустойки.

Підставами для ліквідації підприємства можуть бути: