Економічна сутність поняття і значення кредитоспроможності клієнта комерційного банку

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ  ПОТЕНЦІЙНОГО КЛІЄНТА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1.1 Економічна сутність поняття і значення кредитоспроможності клієнта комерційного банку

Зміни, що відбуваються в  економіці України, припускають  істотні зміни у взаєминах  між комерційними банками і суб'єктами господарювання. Висока ризикованість  банківської діяльності головним чином  пов'язана з умовами і результатами діяльності його клієнтів. Аналіз структури  активів банківської системи  України свідчить про те, що більше третини з них приходиться  на кредитний портфель. Кредитні операції банку є ведучими серед інших  як по прибутковості, так і по масштабності розміщення коштів.

У нинішніх умовах господарювання, українські комерційні банки змушені  працювати в надзвичайних обставинах. Вони опинилися в центрі багатьох суперечливих, кризових і важко прогнозованих  процесів, що відбуваються в економіці, політиці та соціальній сфері. Криза  неплатежів підвищує ризик неповернення позички клієнтом банку. Тому на даний  момент особливо важливого значення набувають методики оцінки якості потенційних  клієнтів. Вихідним моментом в оцінці можливостей потенційного клієнта, що бажає отримати кредит, є визначення банком можливості позичальника повернути  основну суму кредиту в обумовлений  час і сплатити відсотки за користування ним.

Одним з  основних способів запобігання неповернення позички є ретельний і кваліфікований добір потенційних позичальників. Головним засобом такого добору є  економічний аналіз діяльності клієнта  з позиції його кредитоспроможності. Оцінку кредитоспроможності в роботі було проведено на прикладі ПАТ «Конотопагротехсервіс».

 Під  кредитоспроможністю розуміється  такий фінансовий стан підприємства  – позичальника, що дає впевненість  в ефективному використанні позикових  коштів, здатності і готовності  позичальника повернути кредит  відповідно до умов кредитної  угоди. Існує безліч методик  оцінки якості позичальників  – методик аналізу фінансового  положення клієнта і його надійності  з погляду своєчасного погашення  кредиту. Застосовувані в даний  час і способи оцінки, що рекомендуються, кредитоспроможності позичальника  спираються, головним чином, на  аналіз його діяльності в попередньому  періоді й орієнтовані, в основному,  на розв’язанні розрахункових  задач. При всьому значенні  таких оцінок, вони не можуть  вичерпно характеризувати кредитоспроможність  потенційного позичальника в  прогнозі.

Проблема оцінки кредитоспроможності  позичальника банку не відноситься  до числа досить розроблених. Насамперед в уточнення потребує сам термін “кредитоспроможність”. Розповсюдженим є таке його визначення (здатність особи цілком і в термін розрахуватися по своїх боргових зобов'язаннях), що робить його невідмінним від іншого терміна – “платоспроможність”. Питання кредитоспроможності були досить актуальними і широко висвітлювалися ще в економічній літературі дореволюційного періоду, а також у працях економістів 20-х років. Останні в цілому під кредитоспроможністю розуміли:

• з погляду позичальника – здатність до здійснення кредитної угоди, можливість своєчасного повернення отриманої позики;
• с позицій банку – правильне визначення розміру припустимого кредиту.

При визначенні кредитоспроможності  позичальника, як правило, брали до уваги такі фактори:

• діє- та правоздатність позичальника для здійснення кредитної угоди;
• його моральний вид, репутацію;
• наявність забезпечуючого матеріалу позики;
• здатність позичальника одержувати доход.

Моральному вигляду клієнта  особливо велика увага приділялася  в літературі дореволюційного періоду. На думку І. Ададурова, “першою і найважливішою умовою кредиту є необхідність, щоб особа, яка шукає у нас можливості кредитуватися, за своїми моральними якостями не викликала недовіри”. При цьому моральну основу кредитної угоди (чесність і порядність) прямо пов'язували з фактором управління справами, компетентністю, умінням керівників господарств передбачати зміни економічної кон'юнктури і користуватися ними, вчасно перебудовувати виробництво тощо. Природно, до числа найважливіших аспектів кредитоспроможності відносилася наявність матеріального забезпечення позики. Окремі фахівці навіть додавали цьому фактору вирішальне значення. Так, Н. Бунге, що пов'язував вищу кредитоспроможність з найбільшою нерухомістю капіталу, вкладеного в нерухоме майно, писав, що “майно нерухоме розглядається як найкраща гарантія”. Проте більшість економістів того часу при розгляді питання про видачу кредиту вважали за головне можливість отримання позичальником доходу. Той же І. Ададуров пов'язував можливість кредитування конкретного господарства “з його вищою доцільністю, стійкістю і прибутковістю”. На цьому ж робився акцент і в дослідженнях 20-х років. Можна сказати, що існують розходження у визначенні поняття “платоспроможність” і “кредитоспроможність”. Платоспроможність підприємства - це його можливість і здатність вчасно погасити усі види зобов'язань і заборгованості. У той же час кредитоспроможність характеризується лише можливістю підприємства погасити кредиторську заборгованість.

Разом з тим характеристика кредитоспроможності повинна бути трохи іншою у порівнянні з  платоспроможністю, оскільки погашення  позик можливе за рахунок виторгу  від реалізації майна, прийнятого банком під заставу або по позичці  завдяки використанню гарантії своєчасного  повернення коштів або навіть за рахунок страхування погашення позички. Застосовувані в даний час і рекомендовані способи оцінки кредитоспроможності спираються головним чином на аналіз даних про діяльність позичальника в попередньому періоді. Крім того, для оцінки можливостей підприємства погашати свої зобов'язання проводиться зіставлення даних, які є в звітності, про зобов'язання підприємства і джерела коштів для їх погашення. Таке зіставлення може робитися на основі даних про зобов'язання підприємства і джерела коштів для їх погашення не тільки в цілому по сумах зобов'язань і джерелах погашення, але також по сумах зобов'язань і джерел їх погашення, що приходяться на окремі короткі періоди. При різних варіантах оцінки кредитоспроможності їх поєднує те, що вони ґрунтуються на дані звітності і відносяться до попереднього періоду. При всьому значенні такої оцінки вона не може вичерпно характеризувати кредитоспроможність позичальника в майбутньому періоді. При використанні головним чином даних звітності оцінка платоспроможності і фінансової стійкості позичальника розглядається лише як попередня. Перевірки, здійснювані аудиторськими організаціями, використовуються для оцінки кредитоспроможності позичальника. Корисність таких перевірок знижується в зв'язку з тим, що в них використовуються дані звітності.

Кредитоспроможність – поняття  більш вузьке, ніж платоспроможність. Отже, банку, щоб зважитися видати кредит даному позичальнику, досить переконатися в його кредитоспроможності, не обов'язково розглядаючи питання в більш  широкому аспекті (хоча зі співвідношення понять ясно, що якщо позичальник платоспроможний, те це містить у собі і його кредитоспроможність). Між платоспроможністю і кредитоспроможністю  мається ще одне розходження. Підприємство звичайну свою заборгованість (крім позичкової) повинне погашати, як правило, за рахунок  виторгу від реалізації своєї  продукції (робіт, послуг). Що ж стосується позичкової заборгованості, то вона, крім названого, має ще три джерела  погашення (не завжди, щоправда, надійних):

• виторг від реалізації майна, прийнятого банком під заставу по позичці;
• гарантія іншого банку чи іншого підприємства;
• страхові відшкодування.

Кредитоспроможність клієнта  комерційного банку – здатність  позичальника своєчасно повністю розрахуватися  по своїм борговим зобов’язанням  (основному боргу і процентах) [22].

Під методом  кредитування звичайно мається на увазі  сукупність прийомів, за допомогою  яких здійснюється видача і погашення  кредиту. Таких методів три: кредитування по залишку; кредитування по обороту; кредитна лінія.

Кредитування  проводиться в кілька етапів: підготовчий; розгляд кредитного проекту; оформлення кредитної документації; етап використання кредиту і наступного контролю в  процесі кредитування.

Таблиця 1.1

Етапи кредитування

За укрупненими  об'єктами кредитування банківський  кредит поділяється на три групи:

  1) кредит  в основний капітал (на технічне  переозброєння, реконструкцію і  розширення діючих підприємств,  будівництво нових підприємств,  у тому числі шляхом проведення  самим банком лізингових операцій); 

2) кредит  в оборотний капітал (на придбання  предметів праці, сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття  витрат виробництва та обігу,  на покриття дефіциту коштів  для розрахунків);

3) кредит  на споживчі потреби (на індивідуальне  і кооперативне житлове будівництво  та придбання житла, будівництво  будинків, гаражів для легкових  автомобілів, на невідкладні потреби  населення тощо).

У взаємозв'язку з джерелами погашення за характером повернення розрізняють кредити: 1) з одноразовим поверненням, коли заборгованість за позичкою погашається  у визначений у кредитній угоді  день або достроково на вимогу банку  чи за бажанням самого позичальника; 2) з погашенням у розстрочку, тобто  окремими платежами протягом установленого  кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або  у міру надходження виручки від  реалізації продукції на позичковий рахунок після завершення кожного  циклу кругообігу капіталу 3) з регресією  платежів, коли кредити були видані під гарантію поручительство чи інше боргове зобов'язання третьої особи.      

За термінами  користування банківський кредит поділяється  на короткостроковий (умовно до одного року), середньостроковий (від одного до трьох років) і довгостроковий (понад три роки). В інших країнах  ці терміни можуть бути іншими. На формування оборотного капіталу переважно використовується короткостроковий кредит, а на капітальні вкладення — довгостроковий. Масштаби надання банками середньо- і довгострокових кредитів і залежать від попиту на них та наявності кредитних ресурсів, залучених на такі самі строки.

За сферами  суспільного відтворення розрізняють  кредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу  споживання. Відповідно вони сприяють розвитку тієї чи іншої сфери. Для  сучасних українських умов досить актуальною проблемою є необхідність збільшення кредитів, котрі б спрямовувались у сфери виробництва та споживання.

За порядком надання кредит поділяється на прямий і непрямий. Непрямим є кредит, коли між кредитором і позичальником  є якийсь посередник. Наприклад, продавець  продав товар покупцеві в кредит з оформленням операції векселем. А оскільки продавцю для продовження своєї діяльності потрібні кошти, то під ідей вексель він може отримати кредит у банку. У цьому разі кінцевим позичальником буде покупець товару, а кінцевим кредитором — банк. Продавець у такому випадку є посередником.

За схемою надання розрізняють кредити, що надаються відповідно до кредитної  лінії, револьверні, контокорентні  та овердрафт. Кредитна пінія дає  змогу позичальнику використовувати  кредит поступово в межах обумовленої  кредитним договором суми та терміну. Маючи гарантію отримання кредиту, позичальник водночас не переплачує на процентах (стягуються лише комісійні  за необхідність резервування банком певної суми кредитних ресурсів). Револьверні  — це кредити, які автоматично  оновлюються в межах обумовленого кредитним договором розміру. При  контокорентному кредиті банк відкриває  клієнту контокорентний рахунок, з  якого здійснюються усі платежі  клієнта. У тому числі за рахунок  кредиту в межах установленого  ліміту, та нараховуються усі надходження  клієнту, в тому числі в рахунок  погашення кредиту. Це зручно як клієнтові, так і банку. Перший дає можливість безперебійно і без оформлення спеціальних  документів отримувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, що значить, не переплачувати проценти. Для банку  спрощується процес кредитування. Банк і клієнт у будь-який момент бачать, чи є на рахунку вільні кошти, чи числиться заборгованість за позичкою. Через технічні причини українськими банками контокорентні рахунки не відкриваються. Овердрафт вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банк  відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітна величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором. За формою залучення кредиторів до  кредитних операцій банківський кредит буває двосторонній, консорціумний (синдикатний), паралельний (багатосторонній). У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник. За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику щодо неможливості надання кредиту одним банком (за недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів,   установлених   центральним   банком)  створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі 
банку-менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду 
і надає кредит, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму. За виконанням таких функцій банк-менеджер отримує від інших учасників консорціуму комісійну винагороду. При паралельному кредиті кожен з банків на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається одному позичальнику, укладає з останнім кредитний договір. У деяких країнах (наприклад у США) застосовується так званий спільний кредит, коли його надає банк разом з кредитною установою небанківського типу (страховою компанією, пенсійним фондом тощо) на досить тривалий строк. При цьому в перші  
роки, як правило, погашається заборгованість перед банком, а  
вже потім — перед іншими кредиторами.