Економічна сутність поняття і значення кредитоспроможності клієнта комерційного банку

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 14 Июня 2013 в 00:52, реферат

Описание работы

Зміни, що відбуваються в економіці України, припускають істотні зміни у взаєминах між комерційними банками і суб'єктами господарювання. Висока ризикованість банківської діяльності головним чином пов'язана з умовами і результатами діяльності його клієнтів. Аналіз структури активів банківської системи України свідчить про те, що більше третини з них приходиться на кредитний портфель. Кредитні операції банку є ведучими серед інших як по прибутковості, так і по масштабності розміщення коштів.

Файлы: 1 файл

РОЗДІЛ 1.docx

— 58.75 Кб (Скачать файл)

За забезпеченістю повернення кредити бувають забезпечені  та незабезпечені (бланкові). Забезпеченням  кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручительство третьої особи, страховий поліс, відступлення на користь банку дебіторської заборгованості позичальника тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів відносять і потечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна.

За строками повернення розрізняють кредити  строкові, до запитання. відстрочені (пролонговані) та прострочені. Строкові — кредити, строк погашення яких ще не настав. Кредити до запитання видаються  банком на невизначений термін. Погашаються  вони в міру появи для цього  можливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку. Відстроченими є кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін. Простроченими вважаються кредити, які не погашені клієнтом у передбачений кредитним договором термін.

Найважливішим показником, що визначає масштаби кредитних  операцій, є величина власних засобів (капіталу) банку; до нього прив'язана  основна маса обов'язкових економічних  нормативів, що утримуються в Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків». У межах нормативних  обмежень, установлених НБУ, КБ самостійно визначає коло майбутніх позичальників, види кредитів, формує позичковий портфель і встановлює процентні ставки виходячи з розумінь вигідності. При формуванні позичкового портфеля банк повинний дотримувати загального для всіх інвесторів принципу — сполучити  високоприбуткові і досить ризиковані вкладення з менш ризикованими напрямками кредитування [5].

Однією  з обов'язкових умов зниження кредитного ризику є диверсифікованість позичкового  портфеля. Правила диверсифікованості передбачають: видавати позички різним підприємствам з різних галузей  економіки меншими сумами на більш  короткий термін і більшому числу  позичальників. Як додаткова умова  зниження ризику повинна застосовуватися  диверсифікованість забезпечення повернення кредитів на основі сполучення різних способів забезпечення повернення позичок  — застави, гарантій, поручительства, страхування. Дотримання цих правил дозволять компенсувати можливі  втрати по одним кредитним угодах вигодами від інших. Кредитна політика є найважливішим інструментом досягнення стратегічних цілей комерційного банку. Від її успішної реалізації багато в чому залежить фінансовий результат банківської установи. Найважливішою задачею кредитної політики є ефективна оцінка кредитоспроможності позичальника. Вибір методу оцінки кредитоспроможності позичальника вимагає ретельного розгляду [43].

Поняття кредитної політики нерозривно зв'язано  з кредитним ризиком. Усі методики кредитування підприємства-позичальників  ґрунтуються на зниженні кредитного ризику.

 

1.2  Інформаційні джерела  аналізу кредитоспроможності позичальника

 

Процес переходу до ринкової економіки  в Україні та формування початкових ринкових структур потребують нових підходів до питань організації й ефективності використання фінансових ресурсів підприємств У складних умовах вітчизняного податкового клімату, кризи неплатежів, уповільнення реформ у виробничій та соціальній сферах суб'єкти господарювання можуть мати різні інтереси в питаннях одержання і розподілу прибутку та збільшення доходів підприємств. Основою цих та інших аспектів їхньої діяльності має виступати фінансова стійкість, оптимальний рівень якої підтримується за допомогою універсальних методів, вироблених світовою ринковою цивілізацією й об'єднаних через науку фінансового менеджменту в струнку та практично ефективну систему.

Фінансова аналітика, до складу якої входить оцінювання фінансової стійкості підприємства, посідає проміжне становище між збором інформації та прийняттям управлінських рішень. У зв'язку з цим комплексність, глибина й ефективність аналітичної роботи значною мірою залежать від обсягу і якості первинної інформації. Водночас фінансовий аналіз виступає не лише як споживач інформації, але й сам створює її для власних потреб.

Суб'єктами фінансової аналітики виступають як безпосередньо так і опосередковано зацікавлені в діяльності підприємства користувачі інформації, яких можна поділити на дві групи [25].

До першої групи таких користувачів належать власники засобів підприємства, кредитори (банки та інші фінансово-кредитні заклади), постачальники, покупці, податкові органи, персонал підприємства та його керівництво. Кожний суб'єкт аналізу вивчає інформацію, керуючись своїми інтересами. Так, власникам необхідно визначити збільшення або зменшення частки власного капіталу й оцінити ефективність використання ресурсів адміністрацією підприємства; кредиторам і постачальникам — доцільність пролонгації кредиту, умови кредитування, гарантії повернення кредиту; потенційним власникам і кредиторам — вигідність вкладення в підприємство свого капіталу тощо. З огляду на це слід відзначити, що тільки керівництво (адміністрація) підприємства може поглибити аналіз звітності, використовуючи дані виробничого обліку в рамках управлінського аналізу, який проводиться з метою підвищення ефективності управлінської діяльності.

Друга група користувачів фінансової звітності — це суб’єкти аналізу, які, хоча безпосередньо і не зацікавлені в діяльності підприємства, зобов'язані за договором захищати інтереси першої групи користувачів звітності. Це   аудиторські фірми, консультанти, біржі, юристи, преса, асоціації, профспілки [46].

У деяких випадках для реалізації мети фінансового аналізу буває  недостатнім використання лише бухгалтерської звітності. Окремі групи користувачів, наприклад керівництво й аудитори, мають можливість використовувати додаткові джерела (дані виробничого і фінансового обліку), хоча найчастіше річна та квартальна звітність є єдиним джерелом зовнішнього фінансового аналізу.

Найважливішим показником якості інформаційного забезпечення є достовірність інформації відображати реальні господарсько-фінансові процеси та явища з необхідною точністю.

Перевіряючи якість звітних матеріалів, слід встановлювати:

  • відповідність звітності її затвердженим (діючим) формам;
  • повноту звітності;
  • правильність заповнення форм, підрахунків та обчислень;
  • порівнянність звітних даних за різні періоди часу з урахуванням інфляції, обсягів виробництва, методик розрахунків тощо;
  • правильність і вчасність відображення у звітності господарських та фінансових операцій;
  • правильність відображення змін у статутному фонді, списання запланованих і непланових доходів, видатків, утрат .

За ступенем доступності фінансову інформацію можна поділити на відкриту і закриту (таємну). Інформація, яка міститься в офіційних формах звітності і виходить за межі підприємства, є відкритою. Разом з тим кожний господарюючий суб'єкт розробляє свої планові показники, норми, тарифи і ліміти, систему їхнього оцінювання та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а інколи і "ноу-хау".

Головним джерелом інформації для  фінансового аналізу є бухгалтерський баланс підприємства. Його значення настільки важливе, що аналіз фінансового стану нерідко називають аналізом балансу. Джерелом даних для аналізу фінансових результатів є звіт про фінансові результати і використання їх. Джерелом додаткової інформації служить звіт про фінансово-майновий стан підприємства.

З переходом  на нові стандарти бухгалтерського обліку та звітності основними джерелами інформації для оцінювання фінансового стану підприємства є такі форми фінансової звітності:

  • баланс підприємства — П(С)БО 2 — Форма № 1;
  • звіт про фінансові результати — П(С)БО 3 — Форма № 2;
  • звіт про рух грошових коштів — П(С)БО 4 — Форма № 3;
  • звіт про власний капітал — П(С)БО 5 — Форма №4 [46].

У чому полягає зручність таких  джерел інформації для зацікавлених суб'єктів фінансового аналізу? Перш за все в тому, що можна без попередньої  підготовки даних для аналізу вже лише на підставі  бухгалтерського балансу (Форма № 1) і звіту про фінансові результати (Форма №2) зробити порівняльне експрес -  оцінювання діяльності підприємства за попередні періоди. По - друге, з появою спеціальних автоматизованих бухгалтерських програм виникає можливість відразу після складання форм звітності, не виходячи з програми, здійснити оцінювання фінансового стану за готовими формами з допомогою вмонтованого програмного блоку.

Фінансовий аналіз, як правило, починають  із складання плану його проведення, збору, накопичення та систематизації інформації. Головними завданнями цієї роботи мають бути: обґрунтування фінансового плану підприємства, виявлення слабких місць у фінансових операціях, розробка заходів для поліпшення фінансового стану, вибір найбільш оптимальних варіантів вкладення грошових коштів та ресурсів, коригування напрямів майбутньої діяльності для досягнення найкращих результатів.

Разом з тим, ефективність фінансового  аналізу багато в чому буде визначатися якістю його інформаційного забезпечення. Від того, наскільки адекватно відповідає циркулююча в системі економічна інформація дійсним потребам у ній суб'єктів аналізу, наскільки вона якісна, значною мірою залежатиме продуктивність їхньої роботи, а отже, і рівень віддачі вкладених коштів [41].

Звичайно, яка б система оцінки кредитоспроможності  не застосовувалась, банку перш за все  потрібна якісна інформація. Ось в  зв’язку з відсутністю такої  банки нерідко стикаються з досить серйозною проблемою, адже при відсутності  інформації або її неправдивості  викривляється результативна оцінка кредитоспроможності , і в результаті банк приймає рішення, що не відповідає реальному положенню справ.

Сучасність  в Україні характеризують загальна нестабільність та проблеми з погашенням позик в усіх галузях економіки. Загальний рівень ризиків у господарській  системі на декілька порядків вищий, ніж у сталих економіках розвинутих країн. Аудиторські перевірки, що їх проводить банківський сектор у  всесвітньо відомих фірмах, фіксують роботу банку лише у межах конкретного  періоду, і це не усуває невизначеність, яка може спричинитися до збитків  у майбутньому. Отже найгострішою проблемою  українського банківського менеджменту  нині є нестача інформації для  прийняття оптимальних рішень щодо кредитування конкретних господарських  суб’єктів  і доцільності роботи з окремими галузями економіки [4].

Створювати  в Україні систему приватних  інформаційних агенцій з питань кредитоспроможності недоцільно, бо поки вона сформується, триватимуть  різного роду шахрайства з кредитуванням  і банкрутства банків; до того ж  досить великою лишається небезпека  зловживань (незаконне використання, перекручення або знищення конфіденційної інформації про майновий стан громадян та підприємств, продаж її злочинним  елементам та мафіозним угрупуванням, злочинне приховування на користь певних зацікавлених осіб відомостей про неповернення кредитів, банкрутства, афери та інше).

Безперечно, сьогодні здійсненню державними органами України  функцій щодо запобігання  банківським ризикам та регулювання  пов’язаних з ними проблем немає  альтернативи. Але неможливо однозначно віддавати перевагу  одним методам  державного контролю  за банківськими ризиками і відкидати інші - потрібен діалектичний підхід, що грунтується на раціональному поєднанні різних методів і чіткому розумінню особливостей їхнього застосування. Щоб забезпечити стабільну і прибуткову роботу банківського сектора у коротко- та середньостроковій перспективі, підтримку суспільної довіри до нього, необхідно поряд з такими формами державного контролю банківських ризиків, як регулювання банківського капіталу та страхування вкладів, також законодавчо делегувати Національному банку України функції контролю за державною програмою збирання і використання інформації про банківські ризики.

Клієнт, що звертається в  банк за одержанням кредиту, повинен  представити заявку, де містяться  вихідні дані про необхідну позичку.

До заявки повинні бути додані документи і фінансові  звіти, що служать обґрунтуванням прохання про надання позички і пояснюють  причини звертання в банк. Ці документи - необхідна складова частина заявки. Їх ретельний аналіз проводиться  на наступних етапах, після того, як представник банку проведе  попереднє інтерв'ю з позичальником  і зробить висновок про перспективність  угоди. У солідних банках багатьох країн  до складу пакета супровідних документів, наданих у банк разом із заявкою, входять наступні документи:

  • Нотаріально завірені копії установчих документів компанії позичальника.
  • Фінансовий звіт, що включає баланс і рахунок прибутків і збитків за останні три роки. Баланс складається на дату (кінець року) і показує структуру активів, зобов'язань і капіталу компанії. Звіт про прибутки і збитки охоплює річний період і дає докладні відомості про доходи і витрати компанії, чистий прибуток, його розподіл (відрахування в резерви, виплата дивідендів тощо).
  • Звіт про рух касових надходжень. Він заснований на зіставленні балансів компаній за два звітних періоди і дозволяє визначити зміни різних статей і рух фондів. Звіт дає повну картину використання ресурсів, часу вивільнення фондів і утворення дефіциту касових надходжень.
  • Внутрішні фінансові звіти характеризують більш детально фінансове положення позичальника, зміна його потреби в ресурсах на протязі року, поквартально або щомісячно.
  • Дані внутрішнього оперативного обліку. Складання балансу вимагає багато часу. Однак банку - кредитору можуть знадобитися дані оперативного обліку, що міститися в відомостях, підготовлених для керівництва компанії - позичальника. Ці документи стосуються поточних операцій і продажів, величини запасів тощо.

Информация о работе Економічна сутність поняття і значення кредитоспроможності клієнта комерційного банку