Фінанси домогосподарств

— фактично немає чітких меж між фінансовими ресурсами  підприємства і приватного домогосподарства;

— можливим є вирішення  потенційно спірних питань у режимі особистісного спілкування, а не відповідно до вимог господарського законодавства, засновницьких документів, внутрішньо-фірмових регламентів тощо.

Аналіз світового досвіду  доводить, що практично в усіх розвинутих країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку підприємництва та сімейного бізнесу, підтримці найбільш доцільних і ефективних його напрямів. Навіть у країнах з віковими традиціями приватного підприємництва ця форма бізнесу потребує підтримки і сприяння з боку держави. В Україні на шляху розвитку вітчизняного підприємництва постають численні проблеми, зумовлені об'єктивними чинниками та суб'єктивними соціально-психологічними факторами (рис. 12.3). їх вирішення на сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки потребує посилення уваги держави до розвитку підприємницької діяльності, насамперед малого бізнесу, формування відповідної державної політики у цій сфері.

Фінанси домогосподарств  виконують надзвичайно важливу  роль як у функціонуванні фінансової системи, так і суспільства загалом. Фінанси домогосподарств забезпечують стабільність споживання у межах суспільства, а також допомагають зберегти належність домогосподарства до певного суспільного класу при ймовірних випадкових коливаннях його доходів.

Сприйняття населенням соціально-економічних перетворень і змін, що відбуваються у суспільстві, а також реакція на такі зміни та чинники, що впливають на їх оцінку, є стратегіями домогосподарств, які не обов'язково усвідомлюються і реалізуються людьми як заздалегідь сплановані варіанти дій. Значною мірою такі стратегії складаються стихійно, однак під впливом певних обставин у домогосподарствах формуються деякі типові форми адаптації (пристосування) до соціально-економічних змін. На сьогодні більшість людей в Україні не бачать для себе можливості впливати на події, що відбуваються, через брак необхідних знань або демократичних механізмів впливу на суспільно-політичне життя, в цьому контексті доцільніше вживати термін "адаптація". В Україні типові форми адаптації є "стратегіями виживання", адже за умов, коли мінімальна заробітна плата е нижчою за прожитковий мінімум, для значної кількості людей метою адаптації є саме виживання.

Вітчизняні вчені виділяють  декілька основних моделей стратегій  виживання, що фіксують діапазон можливих варіантів поведінки.

1. Зменшення споживання. Основна мета — заощаджувати  на всьому, купувати лише дешеві  продукти, дешеві або вживані  речі, не купувати побутової техніки,  книжок, відмова від відвідування  кінотеатрів, поїздок на відпочинок. Тобто у таких умовах має місце відмова від усього, від чого можна відмовитися без серйозної загрози для здоров'я і життя. Як правило, це єдиноможлива стратегія для самотніх людей похилого віку.

2. Перехід до самозабезпечення. Головна мета — організувати  своє життя і побут так, щоб мінімізувати потребу в грошах. Виробляти самостійно всі чи майже всі необхідні для життя продукти харчування, а їх надлишки обмінювати на інші продукти або продавати на ринку. У такий спосіб метою домогосподарства є не товарне виробництво (не виробництво товарів на продаж), а задоволення потреб сім'ї у конкретних продуктах. Таку стратегію обирають жителі сільської місцевості, а також жителі міст, які мають земельні ділянки.

3. Пошук додаткової  роботи. Основна мета — мати  кілька незалежних джерел доходу, щоб не так гостро відчувати наслідки затримок і невиплати заробітної плати. При цьому необхідно мати доволі високу кваліфікацію та можливість координувати витрату власного робочого часу. Таку стратегію обирають консультанти, експерти, викладачі, письменники, програмісти та фахівці інших аналогічних професій.

4. Заснування власного  бізнесу. Основна мета — відкрити  власне підприємство, зареєструвати  його і розпочати діяльність. Однак така діяльність передбачає  як фахову підготовку, так і  відповідний тип характеру.

5. Тіньова діяльність. Основна мета — мати альтернативні  джерела доходів, ніде незареєстровані  і неоподатковані. Це може бути  малий бізнес, дрібна торгівля, будівництво  і ремонт будинків, нелегальна  робота за кордоном, робота за  наймом без контракту. Незареєстрованість дає змогу швидко як розпочинати, так і закінчувати діяльність.

6. Використання соціальних  зв'язків. Основна мета — знайти  можливість жити за рахунок  допомоги родичів, знайомих, релігійних  фондів, держави. До такої стратегії  вдаються люди, які опинилися в скрутних життєвих обставинах, не мають ні роботи, ні доходів.

Наведений перелік стратегій  фіксує діапазон можливих варіантів  поведінки. Проте у чистому вигляді  ці стратегії застосовуються досить рідко. Часто домогосподарство (і навіть одна людина) використовує декілька стратегій поведінки одночасно.

Отже, успішність адаптації  домогосподарства до швидкозмінних  умов ринку залежить від уміння обирати  найдоцільнішу стратегію поведінки. Однак при цьому необхідно  враховувати, що не завжди сім'я або людина має змогу зробити вільний вибір з усього окресленого спектра дій через брак або недостатність освіти, здоров'я, кваліфікації, досвіду та ін.

2. Домогосподарство як інституційна економічна одиниця та суб'єкт фінансових відносин

Однією з важливих проблем, що постали перед державою в умовах трансформаційних перетворень, є необхідність перегляду та зміни підходів щодо взаємодії держави і громадян. Саме відносини людини і суспільства визначають ступінь розвитку держави, рівень її демократизації та добробуту, оскільки розвиток людини як економічного суб'єкта зумовлюється еволюцією всієї економічної та фінансової теорії, а розвиток цивілізації є розвитком людини та її потреб.

Домогосподарство —  унікальне соціально-економічне утворення, основа життєдіяльності будь-якого суспільства. У ньому концентруються всі аспекти людського життя: біологічні, соціальні, економічні; а основою завжди була, є та залишається сім'я — засноване на шлюбі і кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Принципова відмінність між поняттями "домогосподарство" і "сім'я" полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, які ведуть загальне із сім'єю домашнє господарство, але не пов'язані з членами сім'ї відносинами спорідненості. З цих міркувань, одна людина, котра живе окремо, не вважається сім'єю, проте її діяльність із самостійної організації побуту є домогосподарством, яке може складатися з однієї або кількох сімей.

Є різноманітні визначення домогосподарств, проте найбільш вживане таке: домогосподарство — сукупність фізичних одиниць — резидентів, що мають спільні економічні інтереси, функції, поведінку і джерела фінансування. При проведенні Всеукраїнського перепису населення 2001 р. використовувалось визначення домогосподарство як сукупності осіб (або однієї особи), які спільно проживають в одному житловому приміщенні (його частині), ведуть спільне господарство (мають спільні витрати на утримання житла, харчування тощо), повністю або частково об'єднують та витрачають кошти: ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або не перебувати в них. З погляду системи національних рахунків, домогосподарства є одним є одним із п'яти інституційних секторів національної економіки (поряд з нефінансовими та фінансовими корпораціями, сектором загального державного управління та некомерційними організаціями). Система національних рахунків дає визначення домогосподарства як невеликої групи людей, що проживають в одному помешканні, повністю або частково об'єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів і послуг. Загальним у всіх цих визначеннях є спільне проживання та спільний побут. Спільне проживання і ведення побуту передбачають спільні витрати, тобто члени домогосподарства повинні мати спільний бюджет для задоволення своїх потреб (при цьому наявність споріднення або свояцтва не передбачається).

Сектор домашніх господарств  у рамках його економічної діяльності поділяють на підсектори: наймані  працівники; роботодавці; самостійно зайняті  працівники; отримувачі доходу від власності та трансфертів.

Згідно з аналізом моделі кругообігу домогосподарство можна  визначити як економічну одиницю, яка  складається з однієї або кількох  осіб, постачає економіку ресурсами  і використовує отримані кошти для  задоволення матеріальних та інших потреб .

З огляду на те, що у сім'ях живе близько 85 % людей і домогосподарство, на відміну від сім'ї, може складатися з однієї особи, можна стверджувати, що у домогосподарствах проживає фактично все населення країни.

В Україні налічується близько 17,5 млн домогосподарств, з яких більше 12 млн (понад дві третини) проживає у містах, 5,5 млн — у сільській місцевості. Цікавим є той факт, що, незважаючи на тривалий процес скорочення чисельності населення в Україні, кількість домашніх господарств збільшується. Ймовірно, це відображає тенденції до відокремлення молодих сімей, зростання кількості розлучень і, як наслідок, зменшення кількості осіб в одному домогосподарстві.

Роль домогосподарств  в економіці України важко  переоцінити. Скажімо, частка домогосподарств у виробництві продукції сільського та лісового господарства становить понад 60 %, торгівлі — 15, будівництва — 10, рибальства — 6 %. Частка домогосподарств у кінцевому використанні валового внутрішнього продукту становить близько 55 %.

Основна характеристика сектору домогосподарств в умовах ринкової економіки полягає в  тому, що цей сектор є основним споживачем ринкових та неринкових продуктів і  послуг, а також власником факторів виробництва (земля, праця, капітал). Він  Сформує пропозицію робочої сили і попит на матеріальні блага та послуги, в обмін отримує дохід, одна частина якого споживається, а  інша зберігається у формі заощаджень або може бути використана як інвестиції.

Загалом фахівці виокремлюють чотири основні функції домогосподарств:

1) постачальницьку, яка  полягає у постачанні на відповідні  ринки праці, капіталу та інших  ресурсів;

2) виробничу, суть якої  полягає у виробництві готової  продукції та наданні послуг, забезпеченні ними ринку (сільськогосподарська  продукція, ремонтні, ремісничі та інші послуги, сімейний бізнес);

3) споживчу, що зумовлена  самою природою домогосподарства, яке є основним споживачем  товарів і послуг на ринку;

4) заощаджу вальну (інвестиційну), яка має місце за умови неповного  використання поточних доходів на споживання.

Домогосподарство як специфічний суб'єкт господарювання має відповідну мету, яка за своєю  значимістю поділяється на головну (стратегічну) і проміжну, підпорядковану головній (тактичну). Загальна мета ведення  домогосподарства — досягнення високого рівня облаштування домашнього побуту і підвищення матеріального достатку. Інші цілі домогосподарства можуть відрізнятися залежно від ціннісних орієнтацій, ресурсів і можливостей сім'ї. Головною метою домогосподарства можуть бути: розвиток будь-якого виду домогосподарської діяльності, організація індивідуального підприємництва, накопичення сімейних заощаджень, будівництво житла, купівля автотранспорту тощо. При цьому проміжна (тактична) мета ставиться задля досягнення головної (стратегічної).

Основними завданнями домогосподарств в умовах економіки ринкового типу є такі:

— прогнозування на близьку  та віддалену перспективи змін у  потребах з урахуванням демографічних  зрушень у складі сімей та домогосподарств;

— прогнозування змін у бюджеті домогосподарства;

— планування діяльності членів домогосподарства;

— планування і контроль за змінами у сімейному бюджеті;

— відстежування економічної  кон'юнктури у змінному навколишньому  економічному середовищі;

— ведення обліку доходів  і витрат.

У сучасних умовах розвитку вітчизняної економіки домогосподарство як економічна одиниця господарювання стає дедалі вагомішим суб'єктом фінансових відносин, взаємодіючи з державою, підприємствами і організаціями, а також інститутами фінансового ринку. Взаємозв'язок фінансів домогосподарств з державними фінансами виявляється перш за все у сплаті податків фізичними особами до бюджету та державних цільових фондів, а також у формі грошових виплат (пенсії, допомоги, фінансування послуг і пільг), що здійснюються з бюджету і відповідних фондів. Взаємозв'язок фінансів суб'єктів господарювання і домогосподарств реалізується з використанням цінних паперів як джерела фінансування розвитку підприємств. Однак невиплата дивідендів, яка уже стала звичною практикою останніх років в Україні, блокує участь домогосподарств в інвестиційному процесі і нівелює це джерело поповнення сімейного бюджету. Вплив фінансів домогосподарств на страхування в межах фінансової системи України характеризується великою часткою обов'язкового страхування і надзвичайно малою часткою добровільного страхування, а також низьким рівнем страхових премій і відшкодувань у бюджеті сім'ї.

Проте незважаючи на певні  проблеми у сучасних економічних  реаліях та погляди окремих вчених щодо недоцільності виділення фінансів домогосподарств в окрему сферу фінансової системи України, вважаємо, що фінанси домогосподарств посядуть гідне місце в її структурі і здійснюватимуть активний вплив на розвиток вітчизняної економіки. Це можливо лише за умови приділення належної уваги з боку держави проблемам та потребам людини як найвищій цінності суспільства, її інтересів та свобод.2. Фінанси домашніх господарств у системі фінансових відносин, їх сутність і функції

3. Домашні господарства, як суб'єкт економічних відносин.

Вперше про домашніх господарствах згадується в роботах стародавнього афінського мислителя Ксенофонта (430-355 рр.. До н.е.). В його працях містяться прикладні економічні питання, а також знання з агротехніки вирощування зернових та основи садівництва. Про домашньому господарстві міркує і Аристотель, який вводить в ужиток термін «економіка», як синонім домогосподарства, і як спеціальну науку про нього. Економічна наука Арістотеля, відображала організацію господарських операцій, розподільні, в тому числі ринкові відносини з іншими домашніми господарствами, а також з іншими формами господарських осередків того суспільства-храмовими господарствами і державним господарством. Аристотель вказував на те, що головною метою домашнього господарства, перш за все, має бути багатство.