Комерційна таємниця

 

 

 

2.Правовий режим  комерційної таємниці суб’єкта господарювання. 2.1.Правовий режим комерційної таємниці.

      З формуванням в Україні інформаційного типу суспільства на перший план виходять проблеми охорони та захисту прав на інформаційні ресурси різного рівня доступу. І цілком закономірно посилюється практичний інтерес до комерційної таємниці та інших, пов'язаних з нею понять, як одного з ефективних заходів інформаційної безпеки .

      Причому Вищий господарський суд України зазначає, що до кола конфіденційної інформації у сфері господарської (підприємницької) діяльності відноситься інформація, що визнається такою законом (ст. 862 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), комерційна таємниця (статті 505-508 ЦК України) та «ноу-хау» (ст. 1 Закону України № 1560-XII від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»). Комерційна таємниця належить до інформації з обмеженим доступом, що не є власністю держави.

     Сьогодні проблема комерційної таємниці має практичне значення. Якщо кілька років назад доводилося говорити тільки про науково-теоретичний аспект комерційної таємниці суб'єктів господарської діяльності, то зараз питання захисту внутрішніх секретів підприємств є одними з найбільш актуальних . Розвиток законодавства про комерційну таємницю на сучасному етапі, а також виникнення в Україні необхідних економіко-правових умов для практичного застосування юридичних механізмів охорони і захисту комерційно цінної конфіденційної інформації зумовлює актуальність дослідження.

     Визначення відомостей, які становлять комерційну таємницю, є важливим елементом у системі заходів, що здійснюються підприємством для захисту своєї безпеки. Правильне і своєчасне визначення цих відомостей суттєво підвищує ефективність такої системи.

     Закон України «Про інформацію» не дає визначення такого поняття, як комерційна таємниця. Воно міститься у Цивільному кодексі, зокрема у ст. 505 ЦК України передбачено, що комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію .

     Принципові ознаки комерційної таємниці:

- наявність «комерційної  цінності»;

- секретність;

- зміст і об'єм комерційної  таємниці встановлюється володільцем  інформації на власний розсуд;

- володільцю комерційної  таємниці належать всі права  щодо розпорядження нею;

- правовий режим комерційної  таємниці визначається ГК України  та ЦК України;

- суб'єктивне право особи  на комерційну таємницю має  специфічні визначені законом способи захисту .

     Потрібно зазначити, що інститут правового режиму комерційної таємниці є господарсько-правовим, оскільки сферою використання комерційної таємниці є господарська діяльність, яка є предметом регулювання ГК України відповідно до ст. 1 вказаного кодексу, а не ЦК України. Також метою встановлення правового режиму комерційної таємниці є досягнення економічно вагомого результату у господарській діяльності, що відповідає сутності господарсько-правових відносин. Суб'єктом права на комерційну таємницю є суб'єкт господарювання, який безпосередньо здійснює господарську діяльність .

    Чинне законодавство також не встановлює заходів захисту комерційної таємниці, не визначає конкретний механізм реалізації прав власників комерційної таємниці. Недосконалість чинного законодавства позбавляє власників інформації, яка належить до комерційної таємниці, належного захисту своєї власності, обмежує можливість реалізації прав особи щодо інформації з обмеженим доступом, яка створюється в процесі діяльності суб'єктів, завдає матеріальної та нематеріальної шкоди власникам комерційної таємниці.

    Відсутність повноцінного правового регулювання питань, пов'язаних із правом осіб на інформацію, яка належить до комерційної таємниці, фактично створює умови для поширення комерційного шпигунства, безперешкодного використання окремими особами незаконно отриманих наукомістких технологій, програмних продуктів, ноу-хау та іншої інформації або відомостей, які відносять до комерційної таємниці.

    На сьогодні немає закону України про охорону комерційної таємниці. Правники зазначають, що основною перешкодою для розроблення закону є те, що інформація про комерційну таємницю внаслідок її конфіденційності не підлягає реєстрації. З цієї причини охоронних документів на неї ніхто не видає. До того ж, виявити неправомірне використання такої інформації майже неможливо, установити порушення і порушника дуже складно. Тому для усунення зазначених недоліків вважається доцільним доповнити          Цивільний кодекс України такими положеннями:

1)  володар комерційної  таємниці самостійно обирає конкретні  способи захисту своїх прав  на комерційну таємницю і має  право вимагати:

а) визнання прав володаря на комерційну таємницю;

б) припинення дій, що порушують  режим комерційної таємниці;

в) відшкодування збитків, завданих розголошенням або неправомірним  використанням комерційної таємниці;

г) вживання інших передбачених законодавством заходів, що забезпечують захист його права на комерційну таємницю.

2)  Порушення права  суб'єкта господарювання на комерційну  таємницю тягне цивільно-правову,  дисциплінарну, матеріальну, адміністративну,  кримінальну та іншу відповідальність  відповідно до законодавства  України.

2.2.Правова природа, ознаки та підходи до регулювання комерційної таємниці.

     Вітчизняним законодавством комерційну таємницю віднесено до інституту права інтелектуальної власності, тобто сукупності виключних прав на нематеріальні об’єкти, що є результатом інтелектуальної діяльності, у тому числі творчої, та інших прирівняних до них об’єктів. Права на комерційну таємницю є різновидом прав інтелектуальної власності (виключних прав). При цьому комерційна таємниця ототожнюється із самою інформацію і не розуміється як правовий режим захисту такої конфіденційної інформації. Відповідно, для означення самого правового режиму слід вживати термін «виключні права (права інтелектуальної власності) на комерційну таємницю».

     У зв’язку з цим слід звернути увагу на типову помилку, властиву застарілому українському інформаційному законодавству, яке відносить інформацію до об’єктів речового права власності. Інститут права власності, що використовується вже кілька тисячоліть, відноситься до речей, обмежених у просторі – природних об’єктів та результатів матеріального виробництва. Право власності закріплює абсолютне право на речі. Цей правовий режим не можливо поширити на нематеріальні об’єкти, оскільки матеріальний об’єкт обмежений в просторі, і його використання пов’язане з фактичним володінням. «Володіння» на нематеріальний об’єкт існувати не може, тому він може бути використаний одночасно необмеженим колом осіб. Розпорядження нематеріальним об’єктом може суміщатись зі збереженням права використання за першоволодільцем (Тут і надалі використовуємо термін «володілець» прав(а) як найбільш адекватний змісту поняття особи, яка має виключне право на нематеріальний об'єкт, наприклад, інформацію. Термін «власник» є не доречним, оскільки відноситься до інституту речового права власності).

 

 

     Юридична конструкція «інтелектуальної власності» виникла у зв’язку з об’єктивною необхідністю закріплення абсолютних прав на нематеріальні результати інтелектуальної діяльності, аналогічних праву власності за функціями, але відмінних за юридичним змістом. Це було обумовлено необхідністю введення результатів інтелектуальної діяльності в комерційний обіг, що викликало потребу в дієвих правових інструментах охорони прав на ці результати. Вдалішим терміном для характеристики особливих прав на нематеріальні результати інтелектуальної діяльності, у тому числі на комерційну таємницю, є «виключні права», що вживається у національному законодавстві та міжнародних актах.

     Українське законодавство (що властиво й іншим країнам та окремим міжнародним актам) містить положення щодо захисту комерційної таємниці також в нормативно-правових положеннях, що стосуються захисту від недобросовісної конкуренції (Наприклад, Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (№236/96-ВР від 07.06.1996 р.), Господарський кодекс України (№436-IV від 16.01.2003). При цьому до дій, що являють собою недобросовісну конкуренції, відноситься «неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці». Але в контексті характеристики правового режиму комерційної таємниці захист від недобросовісної конкуренції слід розглядати лише як один із способів захисту прав на комерційну таємницю, що не змінює її сутності.

     Систему характерних рис, ознак комерційної таємниці можна поділити на кілька груп: 1) ті, що стосуються властивостей самого об’єкту; 2) ті, що відносяться до умов його правової охорони; 3) та інші.

    1).Нематеріальність: 1. Комерційній таємниці властиві всі ознаки нематеріального об’єкту – можливість одночасного використання необмеженим колом осіб, відсутність фізичної амортизації тощо. 2. Має значення зміст, сутність нематеріального об’єкту, тобто самі відомості, які становлять комерційну таємницю, а не форма їх зовнішнього представлення (на відміну від авторського права). Тобто комерційна таємниця є об’єктом виключних прав, для якого визначальним є сутність результату інтелектуальної діяльності. Відповідно, об’єкт, який має цінність у силу своєї сутності, а не форми, може бути створений повторно, незалежно від першого творця, іншою особою. Тому для встановлення правової охорони необхідні спеціальні заходи з відокремлення об’єкту.

    2) Ознаки комерційної таємниці, що властиві їй в силу самої сутності об’єкту, обумовлюють особливі умови надання об’єкту правової охорони. Цими умовами є: відсутність загальновідомості, відсутність загальнодоступності, оборотоздатність, відсутність потреби реєстрації об’єкту.

    Відсутність загальновідомості полягає в тому, що інформацією володіє обмежене коло осіб, хоча й не обов’язково одна особа. Однією і тією ж інформацією або навіть аналогічною інформацією можуть одночасно володіти декілька осіб – але визначальним є те, щоб коло цих осіб було обмеженим. Ця умова виконує також функцію відокремлення об’єкту, що є необхідним для його економічного обігу. Саме незагальновідомість є вихідною для встановлення охорони змістовного об’єкту, яким є комерційна таємниця, за відсутності його спеціальної реєстрації.

    Ця ознака вказує також на особливості суб’єктів права на комерційну таємницю. По-перше, оскільки змістовний нематеріальний об’єкт може бути створений незалежно  кількома особами і за відсутності реєстраційної системи закріплення права, первинне право на один і той же (або аналогічний) об’єкт може одночасно належати кільком особам. Інакше кажучи можлива множинність правоволодільців на один і той же об’єкт нематеріального характеру. По-друге, якщо є допустимим закріплення первинного майнового права на об’єкт за кількома особами, то відсутнє право авторства на цей об’єкт. Жоден із суб’єктів не має права авторства, яке як абсолютне право може належати лише одній особі. Відповідно, підставою закріплення первинних майнових прав на об’єкт охорони (права на використання відомостей та розпорядження правом) є не авторство, але належність ресурсів, завдяки яким було отримано результат, тобто ці виключні права закріпляються за суб’єктом, в особисту сферу якого входить цей матеріальний, кадровий, організаційний та інший ресурс. І, по-третє, первинним володільцем майнових прав на комерційну таємницю може бути не лише фізична, але й юридична особа (творчість не є обов’язковою ознакою об’єкту).

    3) Іншою ознакою комерційної таємниці є необмеженість строку її захисту. Право на комерційну таємницю зберігається до того часу, доки зберігається фактична монополія особи на інформацію, що її утворює, а також наявні передбачені законом умови її охорони.

    Комерційній таємниці властива також універсальність порівняно з іншими об’єктами виключних прав. Якщо під винаходом, промисловим зразком, товарними знаками тощо розуміється цілком визначений результат інтелектуальної діяльності, то під поняття комерційної таємниці можна підвести найрізноманітніші відомості «технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру». Особа може віднести до комерційної таємниці навіть потенційно патентоспроможні рішення, які правоволоділець не бажає оприлюднювати та патентувати.

     З правової точки зору комерцiйна таємниця є засобом за-хисту вiд недобросовiсної конкуренцiї в рамках реалiзацiї пра-ва на iнтелектуальну власнiсть. Це загальновизнане у свiтi по-ложення випливає iз змiсту пункту УIII статтi 2 Конвенцiї 1967 року, що утверджувала Всесвiтню органiзацiю iнтелекту-альної власностi, учасником якої був i колишнiй СРСР.

    Згiдно з законодавством України передбачена кримiналь-на, адмiнiстративна, цивiльно-правова та iнша вiдповi-дальнiсть не лише за розголошення, а й за незаконне збирання з метою використання або використання вiдомостей, що ста-новлять комерцiйну таємницю (частина 3 статтi 30 Закону “Про пiдприємства в Українi”).

    У статтi 47 роздiлу IУ Закону України “Про iнформацiю” говориться: “Порушення законодавства України про iнформацiю тяг-не дисциплiнарну, громадсько-правову, адмiнiстративну чи кримiнальну вiдповiдальнiсть згiдно з законодавством Ук-раїни”.

    Вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про iнформацiю несуть особи, що виннi у скоєннi таких пору-шень:

-   необгрунтована вiдмова вiд надання вiдповiдної iнфор-мацiї;

-   надання iнформацiї, що не вiдповiдає дiйсностi;

-   умисне приховування iнформацiї;

- розголошення державної або iншої таємницi, що охоро-няється законом, особою, яка повинна зберiгати таємницю;

-   порушення порядку збереження iнформацiї.

   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

     2.3. Особливості правового захисту та правове регулювання відносин в сфері комерційної таємниці.

     Захист інформації, що становить комерційну таємницю, від несанкціонованого використання, зміни або знищення набуває сьогодні першочергового значення. Забезпечення конфіденційності інформації – це спосіб запобігання несанкціонованого використання цінних відомостей та уникнення порушення прав і інтересів їхніх законних власників.