Комерційна таємниця

    Вперше захист комерційної таємниці був передбачений у Законі СРСР «Про підприємства в СРСР» (№ 1529-I від 4 червня 1990 р.) , де визначався термін «комерційна таємниця підприємства» та загальні риси її правового режиму. Під комерційною таємницею підприємства розумілись «пов’язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства відомості, що не є державною таємницею».

    Правовий захист інформації, що становить комерційну таємницю, здійснюється через закріплення у нормативних і установчих документах прав і обов’язків відповідних суб’єктів щодо порядку захисту відомостей з обмеженим доступом.

    Загальноприйнятим є той факт, що захист порушених суб’єктивних прав на комерційну таємницю може здійснюватися у юрисдикційній і неюрисдикційній формах захисту. Юрисдикційна форма захисту є діяльністю уповноважених державних органів щодо захисту порушених прав або оспорюваних суб’єктивних прав. Суть цієї форми виражається в тому, що суб’єкт господарювання, чиє право на комерційну таємницю порушене, звертається за захистом до державних або інших компетентних органів.

     Відповідно до ч. 2 ст. 155 ГК України на об’єкти права інтелектуальної власності (зокрема і на комерційну таємницю) розповсюджуються загальні умови захисту прав інтелектуальної власності, визначені в ЦК України. Стаття 432 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 ЦК України. Проте ст. 432 ГК України закріплює специфічні, прийнятні лише щодо об’єктів права інтелектуальної власності способи захисту, що реалізуються в судовому порядку, такі як застосування невідкладних заходів з попередження порушення права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; припинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт або експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, використаних переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності.

     Аналізуючи положення ст. 20 ГК України, де визначені засоби захисту прав суб’єктів господарювання, можна дійти висновку, що основними способами захисту права на комерційну таємницю є: визнання права на комерційну таємницю; відновлення становища, що існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; визнання недійсним повністю або частково акта державного або іншого органу, що суперечить законодавству і порушує право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю; відшкодування збитків, завданих порушенням права суб’єкта господарювання на комерційну таємницю.

    Розглянемо способи захисту, передбачені чинним законодавством у сфері комерційної таємниці.

    Стосовно такого способу захисту, як  визнання права на комерційну таємницю варто зазначити, що позов про визнання права на комерційну таємницю може бути використаний суб’єктом господарювання, коли має місце спір про порушення такого права, коли третя особа вимагає від суб’єкта господарювання без встановлених законом підстав розкрити інформацію, що становить комерційну таємницю.

     Такий спосіб захисту, як відновлення положення, що існувало до порушення, має сенс, і припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, може бути ефективне лише у тому випадку, коли відомості, які становлять комерційну таємницю, були отримані третьою особою незаконним способом, але вона або не мала ще можливості з ними ознайомитися, або у разі, коли відомості були придбані незаконним способом з метою їх подальшої передачі й передача таких відомостей особі, зацікавленій у їх отриманні, ще не відбулася. Повинна мати місце можливість ліквідації наслідків порушення, наприклад, на особу, яка заволоділа інформацією за допомогою незаконних способів, може бути покладений обов’язок з повернення незаконно отриманої документації або знищення матеріальних носіїв інформації, на неї може бути накладена заборона на використання придбаної незаконним способом інформації, що становила комерційну таємницю, для особистих цілей.

     Органи державної влади, правоохоронні органи для реалізації покладених на них завдань мають право отримувати інформацію від суб’єктів господарювання. Проте проблематичним є питання надання  інформації, що становить комерційну таємницю.

    У разі, коли особа отримала відомості, що становлять комерційну таємницю за договором, що передбачає обов’язок з виплати винагороди володільцю права на комерційну таємницю, і не провела своєчасно такої виплати, суд має право за позовом сторони, що потерпіла, винести ухвалу про присудження до виконання обов’язку в натурі.

    В межах судової форми захисту можливе застосування таких видів санкцій, як відшкодування збитків, що передбачено ч. 3 ст. 162 ГК України,  та штрафні санкції.

     Керуючись нормами чинного законодавства, застосовуєтья такий способів захисту, як-то: вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту матеріалів і знарядь, що використалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; публікація в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності і зміст судового рішення про таке порушення (при цьому в публікації не повинна розкриватися суть комерційної таємниці); застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об’єкта права інтелектуальної власності .

     Одним із законодавчо закріплених способів захисту об’єктів прав інтелектуальної власності називають компенсацію. В науковій літературі, підтримана доцільність застосування компенсації до комерційної таємниці.

     В умовах сьогодення особливої значимості набуває захист комерційної таємниці у відносинах економічної конкуренції. Це зумовлено тим, що комерційна таємниця насамперед служить конкурентоздатності суб’єкта господарювання. Тому  перш за все слід захищати комерційну таємницю від конкурентів − учасників економічної конкуренції. Безумовно, інформація, що містить комерційну таємницю, становить великий інтерес для конкурентів, тому що, скориставшись нею, конкуренти реально набувають можливості позбавити свого суперника по ринку переваг, яких така інформація йому надавала.

    З огляду на те, що захист комерційної таємниці у відносинах економічної конкуренції є найбільш значимим, розглянемо можливості охорони комерційної таємниці в таких умовах.

     Ю. Капіца, досліджуючи проблеми захисту комерційної таємниці в європейських країнах, звертає увагу, що ч. 2 ст. 39 Угоди TRIPS передбачає: «Фізичним і юридичним особам повинна бути надана можливість перешкоджати тому, щоб інформація, що законно знаходиться під їх контролем, без їхньої згоди була розкрита, зібрана або використана іншими особами способом, що суперечить чесній комерційній практиці...».

     Нерідко виникає ситуація, коли можливе застосування різних поєднань зазначених вище засобів. Порушення комерційної таємниці може бути водночас і актом недобросовісної конкуренції, і цивільним правопорушенням, і кримінальним злочином. Навпаки в тих випадках, коли не конкуренти здійснюють тиск або вплив на тих чи інших осіб, які володіють таємницею, з метою одержання конфіденційної інформації, застосовуються лише норми цивільної відповідальності.

     Частиною 2 ст. 36 ГК України, ст. 16 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачені такі склади порушень:

1). неправомірне збирання відомостей, що становлять комерційну таємницю, яке являє собою добування протиправним способом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання;

2). розголошення комерційної таємниці, тобто ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання;

3). схиляння до розголошення комерційної таємниці, а саме спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання;

неправомірне використання комерційної таємниці, яким слід вважати  впровадження у виробництво або  врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю.

Згідно Цивільного Кодексу  України, глава 46 „Право інтелектуальної власності на комерційну таємницю”, у Статті 505 Поняття комерційної таємниці, йдеться про те, що :

    1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

    2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

    Стаття 506. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

  1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1) право на використання  комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти  використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати  неправомірному розголошенню, збиранню  або використанню комерційної  таємниці;

4) інші майнові права  інтелектуальної власності, встановлені законом.

    2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

    Стаття 507. Охорона комерційної таємниці органами державної влади

1. Органи державної влади  зобов'язані охороняти від недобросовісного  комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею  та створення якої потребує  значних зусиль і яка надана  їм з метою отримання встановленого  законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними,  сільськогосподарськими, хімічними  продуктами, що містять нові хімічні  сполуки. Ця інформація охороняється  органами державної влади також  від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

2. Органи державної влади  зобов'язані охороняти комерційну  таємницю також в інших випадках, передбачених законом. 

    Згідно Господарського Кодексу України Стаття 36. Неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею

1. Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону.

2. Неправомірним збиранням  відомостей, що становлять комерційну  таємницю, вважається добування  протиправним способом зазначених  відомостей, якщо це завдало чи  могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

3. Розголошенням комерційної  таємниці є ознайомлення іншої  особи без згоди особи, уповноваженої  на те, з відомостями, що відповідно  до закону становлять комерційну  таємницю, особою, якій ці відомості  були довірені у встановленому  порядку або стали відомі у  зв'язку з виконанням службових  обов'язків, якщо це завдало  чи могло завдати шкоди суб'єкту  господарювання.

    Власне законопроект "Про комерційну таємницю”, який зареєстрований 20 лютого цього року, визначає правові засади одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, яка належить до комерційної таємниці. Його виносять на розгляд депутатів із метою конкретизувати норми Цивільного та Господарського кодексів України, а також удосконалити регулювання інформаційних відносин, захист прав та інтересів власників інформації, яка належить до комерційної таємниці.

    Зокрема, згідно з законопроектом, до комерційної таємниці належить "інформація, яка має незалежну економічну цінність зважаючи на те, що вона невідома іншим особам, які можуть отримати будь-яку вигоду від її виявлення чи використання”. Також під визначення цього терміну потрапляє інформація, яка забезпечена заходами щодо захисту, зокрема розробка правил обмеження користування інформацією, набутої власником на законних підставах. Окрім того, до комерційної таємниці пропонують зарахувати інформацію, що не є державною таємницею, інтелектуальною власністю третіх осіб і яка не є відкритою відповідно до чинного законодавства.

    Проект Закону "Про комерційну таємницю” визначає такі поняття, як власник комерційної таємниці, режим комерційної таємниці, матеріальний носій комерційної таємниці. Також визначено порядок зарахування інформації до комерційної таємниці, перелік інформації, яка не може бути зарахована до комерційної таємниці, підстави виникнення права на інформацію, яка належить до комерційної таємниці, доступ та умови припинення доступу до комерційної таємниці, коло обов'язків осіб, які мають доступ до комерційної таємниці. Зокрема, до інформації, яка не є державною таємницею, належать документи установчі, про платоспроможність, сплату податків, зборів та інших обов'язкових платежів і такі, що засвідчують право на здійснення окремого виду господарської діяльності.