Кредитна система України та її еволюція

Отже, склад сучасної банківської системи охоплює  два рівні: центральний (національний) банк - емісійний центр, з його організаційною структурою, як вищий рівень; і базовий нижчий рівень: ділові (комерційні) банки зі своєю організаційною структурою (філіями, відділеннями). Структура національної банківської системи у кожній країні визначається рівнем розвитку продуктивних сил, потребами задоволення розширеного відтворювального процесу в національній економіці, законодавством даної країни. Тому банківські системи в кожній країні істотно різняться.

2.2 Центральний банк

Центральний банк - це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за усією кредитною системою і використовується як найважливіший інструмент кредитно-грошової політики держави. Головне його призначення - управління грошовим оборотом для забезпечення стабільного функціонування національної грошової одиниці та неінфляційного розвитку економіки. В ринковій економіці центральний банк, як правило, своїми операціями не націлений на комерційну діяльність і отримання прибутку, є юридично незалежним від виконавчих органів влади, в практичній діяльності керується лише державними інтересами й чинним законодавством. Він самостійно розробляє конкретні заходи щодо реалізації визначених урядом пріоритетів грошово-кредитної політики, бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, здійснює емісію готівки.

Як емісійний центр  банківської системи центральний (національний) банк забезпечує професійний  нагляд над усією кредитною системою і є провідним інструментом реалізації кредитно-грошової політики держави. Концентруючи тимчасово вільні чи обов´язкові резерви інших банків, його структури здійснюють емісію готівки так, щоб ефективно реалізувати урядові програми і стимулювати економічну кон´юнктуру в країні. Механізм діяльності національного банку можна відобразити такою схемою: 

Емісія банкнот - найдавніша функція центрального банку, його монопольне право на організацію і регулювання готівкового грошового обігу. Хоч готівковий обіг у країнах з ринковою економікою становить лише 5-10% загальної грошової маси, але грошова одиниця посідає особливе місце в грошовій системі як єдиний законний платіжний засіб на території країни. Функцію емісійного центру готівкового обігу в Україні виконує Національний банк України. З 1996 р. він емітує гривні у вигляді банкнот і розмінні монети - копійки.

У функції банку банків центральний банк забезпечує касове, розрахункове й кредитне обслуговування комерційних банків. Якщо у комерційних банків з´являється потреба у поповненні каси готівкою, то вони отримують її в обмін на безготівкові резерви, переважно векселі. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції двома способами: 1) прямого, якщо кредит він надає безпосередньо банкові, який звернувся з кредитною заявкою під фіксований процент; 2) тендерного (аукціонного) методу, коли на основі кредитних заявок комерційних банків організовуються торги. Тендери бувають кількісні, коли банки у заявці вказують лише кількісну суму кредиту, і умовні - у заявках вказується не тільки сума кредиту, а й процентна ставка. Останнім часом значно зросла роль рефінансування комерційних банків на основі операцій з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Вона означає, що комерційний банк для збільшення свого кредитного потенціалу продає цінні папери центральному банкові і, водночас, бере зобов´язання викупити їх у вказаний термін або на вимогу другої сторони.

Здійснення грошово-кредитного регулювання означає використання монетарних інструментів з метою  впливу на обсяг і структуру банківських  резервів, рівень процентної ставки, ухвалу положень нормативних актів, інструкцій і директив, застосування превентивних і протекціоністських заходів для уникнення негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації, затвердження нормативів ліквідності банків, диверсифікації банківських ризиків. З цим пов´язаний нагляд за діяльністю банків. Центральний банк уповноважений регулювати розумний доступ до банківської системи, регулярно отримувати від банків звітність, здійснювати інспекцію, застосовувати заходи примусового впливу, призупиняти діяльність банків, організовувати їх реорганізацію та ліквідацію. Для цього центральний банк використовує політику врахування векселів (дисконтну політику), операції на відкритому ринку, регулювання обов´язкових резервів і селективне регулювання кредиту.

У функції банкіра і фінансового агента уряду центральний банк тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у вирішенні загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль у організації касового виконання державного бюджету, в тому числі у надходженні грошових коштів до бюджету і їх видачі в процесі виконання бюджету. В умовах незбалансованості бюджету уряд може звертатися до фінансування дефіциту трьома методами: 1) податковим фінансуванням; 2) борговим фінансуванням; 3) емісією. Податкове фінансування на грошову базу не впливає. Боргове фінансування не справляє помітного впливу на грошову базу, за виключенням випадків купівлі державних боргових зобов´язань центральним банком. Фінансування емісією грошей означає купівлю державних боргових зобов´язань центральним банком, а, отже, стає емісією неотовареної маси грошей, що спричиняє зростання пропозиції грошей і здатне провокувати інфляційне зростання цін. В сукупності взаємопереплетення і взаємодія функцій центрального банку роблять його провідником монетарної політики країни і ключовим елементом всієї грошової системи. В Україні провідником монетарної політики є Національний банк України.

Державні фінансові  органи Органи, що разом із Центральним банком виконують регулюючі функції у сфері фінансів. Найголовнішим серед них є Міністерство фінансів, яке займається питаннями планування та виконання державного бюджету і бюджетним фінансуванням; Державне казначейство яке займається збором державних доходів і їх витратою згідно з державним бюджетом.

 

 

Функції центрального банку.

 

Традиційно центральний  банк виконує п’ять основних функцій:

1. здійснює монопольну емісію банкнот;
2. є банком банків;
3. є банкіром уряду;
4. здійснює грошово-кредитне регулювання;
5. здійснює банківський нагляд.

Будучи емісійним центром країни, центральний банк володіє монопольним правом випуску банкнот.

Функція банка банків полягає в тому, що, з одного боку центральний банк зосереджує у себе обов’язкові резерви комерційних банків, з іншого – надає їм необхідну кредитну підтримку.

Функція банкіра уряду полягає у тому, що Міністерство фінансів зобов’язане зберігати вільні грошові ресурси в центральному банку у вигляді вкладів. Центральний банк, в свою чергу віддає в державну скарбницю весь свій чистий прибуток. 

Головними інструментами грошово-кредитної політики є:

• облікова політика;
• операції на відкритому ринку;
• регулювання банківських резервів;

Центральний банк здійснює контроль за додержанням юридичними особами банківського законодавства та власних нормативних актів. У разі порушення суб’єктами банківської діяльності законодавства, економічних нормативів або технології виконання банківських операцій центральний банк має право:

• порушувати перед засновниками питання про проведення заходів щодо фінансового оздоровлення комерційного банку, його реорганізації чи припинення діяльності;
• підвищувати норми обов’язкових резервів;
• призначити тимчасову адміністрацію для управління банком на час фінансового оздоровлення;
• стягувати грошовий штраф у розмірі доходу, одержаного в результаті неправомірних дій комерційного банку;
• виключати комерційний банк з Книги реєстрації банків.

 

Операції  центрального банку.

Центральний банк виконує  такі операції:

1. видає комерційним банкам кредити на строк за домовленістю з позичальниками;
2. веде рахунки банків-кореспондентів і здійснює розрахункове касове обслуговування комерційних банків та інших кредитних установ;
3. купує та продає цінні папери, що випускаються державою;
4. видає кредити банкам під заставу векселів і цінних паперів;
5. здійснює емісію приватизаційних паперів, встановлює умови їх зберігання, обліку і погашення;
6. виступає гарантом кредитів, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна країни;
7. купує і продає іноземну валюту і платіжні документи в іноземній валюті;
8. проводить операції з резервними фондами грошових знаків;
9. організовує інкасацію та перевезення грошових знаків та інших цінностей.

 

 

2.3 Комерційні банки

 

Комерційні банки - кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Зосереджуючи тимчасово вільні кошти і грошові вклади, комерційні банки надають їх у строкове використання позичальникам у формі кредитів, виступають посередниками у взаємних платежах і розрахунках між підприємствами, установами і фізичними особами, беруть участь у регулюванні грошового обігу країни, в тому числі і у випуску в обіг нових грошей, здійснені операції із золотом, чужоземною валютою тощо. Посередництво у кредитах і платежах робить комерційні банки учасниками безготівкових розрахунків, які акумульовані кошти перетворюють у капітал і створюють додаткові платіжні засоби.

При цьому комерційні банки не можуть самостійно здійснювати емісію готівкових коштів, що є монополією Національного банку. Законодавством України комерційним банкам забороняється брати участь у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями.

Водночас, вони на договірних засадах здатні здійснювати кредитне, розрахунково-касове й банківське обслуговування своїх клієнтів, розміщувати грошові вклади, вести рахунки банків-кореспондентів. 

 

Принципи банківського кредитування

Назва принципу	Економічний зміст
Строковість	Повернення позики у строки, що передбачені кредитною угодою
Поворотність	Надання чужої власності  у тимчасове користування позичальника і повне повернення вартості основного  боргу
Платність	За користування позикою  позичальник сплачує банківській  установі додаткову суму у вигляді процентів
Цільовий характер	Вкладання позичених  коштів у конкретно вказані господарські процеси
Забезпеченість	Відповідність між заборгованістю за позикою і вартістю майна, що є  заставою за позику
Диференційований підхід	Практично індивідуальний підхід до визначення величини позичкового процента для будь-якого

 

 

 

Провідними аспектами  діяльності комерційних банків України  стали:

 а) фінансування  капітальних вкладів за дорученням  клієнтів;

б) випуск платіжних документів і цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

 в) купівля-продаж  і зберігання цінних паперів  держави й інших емітентів; 

г) видача гарантій та інших  зобов´язань за третіх осіб;

д) касове виконання державного бюджету;

e) купівля і продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів;

є) здійснення довірчих і  консалтингових операцій; ж) придбання  прав вимоги, тощо.

2.4 ?

Розділ ІІІ. Дослідження  особливостей розвитку кредитної системи 

 

Для підприємства під  час розробки кредитної політики велике значення має розмір кредиту,  а насамперед ціна кредиту у вигляді відсоткових ставок за його користування. На нього впливає багато чинників, до яких можна віднести попит і пропозицію на кредитні ресурси, збалансованість грошової

та товарної маси, розвиток виробничої інфраструктури, строк, на який надається позика, та ін.

Головною метою діяльності комерційних банків та джерелом отримання  їх доходів є акумуляція тимчасово вільних грошових ресурсів, які вони отримують від одних суб’єктів, та видача їх у позику іншим суб’єктам,  яким це потрібно. Досягнення цієї мети здійснюється за рахунок встановлення відповідних взаємовідносин, які визначають умови діяльності різних сторін. Особливе значення має їх характер та спрямованість. Прибутковість банків залежить від кількості залучених клієнтів, стосунків

із ними,  відсоткових  ставок за надані кредити або за депозити та ін.  Процес надання кредитів та різних позик є достатньо ризикованим, щоб його зменшити, комерційні банки застосовують різні заходи страхування, до яких головним чином відносяться застава та нематеріальна порука юридичних або

фізичних осіб. На жаль, у цьому питанні трапляються  випадки, коли при визначенні розміру  застави вона оцінюється банком на рівні 60 %  ринкової вартості. Недостатньо ретельно в банках перевіряються кредитні історії позичальників та відсутня ефективно налагоджена система обміну

інформації про позичальників. Це призводить до неповернення кредитів та збитків банків. Розвиток банківського кредитування в Україні наведено в таблиці 1.

Таблиця 1

Розмір наданих в  економіку України кредитів за період  1991–2007 рр.*

У тому числі у валюті на кінець

періоду млн

У тому числі у валюті на кінець

періоду, %

Період

(рік) 

Усього

національна іноземна національна  іноземна

1  2  3  4  5  6

1991  1  1  ...  100,0  0

1992  27  24  3  88,8  11,2

1993  406  385  21  94,8  5,2

1994  1 558  1 199  359  76,9  23,1

1995  4 078  3 029  1 049  74,2  25,8

1996  5 452  4 102  1 350  75,2  24,8

1997  7 295  5 195  2 100  71,2  28,8

1998  8 873  5 117  3 756  57,7  42,3

1999  11 787  5 716  6 071  48,5  51,5

2000  19 574  10 568  9 006  54,0  46,0

2001  28 373  15 845  12 528  55,8  44,2