Кредитна система України та її еволюція

2002  42 035  24 463  17 572  58,2  41,2

2003  67 835  39 563  28 272  58,3  41,7

2004  88 579  51 207  37 372  57,8  42,2

2005  143 418  81 274  62 144  56,7  43,3

2006  245 226  123 783  121 443  50,4  49,6

2007  426 863  213 798  213 065  50,1  49,9

*Джерело: Національний  банк України

Як свідчить інформація Національного банку України, розмір кредитів, які надаються в економіку держави, з кожним роком збільшується, що свідчить про розширення кредитного ринку. При цьому потрібно відзначити, що темпи зростання постійно підвищуються. Достатньо суттєво збільшуються обсяги наданих кредитів. Так, якщо в 1992 р. надано кредитів на 27 млн грн, то в 2007 р. – на 426 863 млн грн. Постійно зростають темпи надання кредитів. Так, якщо в 1999 р. порівняно з 1998 р. вони збільшилися на 132,8 %, то в 2006 році – на 171 %, у 2007 р. – на 174 %. Потрібно також відзначити, що постійно збільшується питома вага кредитів,  які надаються в іноземній валюті. Якщо до 1996  р.  питома вага кредитів,  які надавалися в іноземній валюті, не перевищували 25 %,  то починаючи з 1998 р., питома вага таких кредитів поступово має тенденцію до зростання (а в останні роки

вони наближаються до половини). За своєю суттю така практика є негативною, що показала економічна криза 2008–2009 рр. Видача достатньо великої кількості кредитів в іноземній валюті призвела до труднощів їх погашення, коли почав суттєво збільшуватися курс долара та євро щодо гривні. Це викликало, з одного боку, до неповернення взятих кредитів позичальниками, а з іншого – з’явилися труднощі в банків під час реалізації майна, яке було взяте як застава. Як наслідок, окремі банки мали

достатньо серйозні фінансові проблеми. 

Для зменшення ризику банківської діяльності в розвинутих країнах світу все більше набуває розповсюдження так зване синдиковане фінансування. Кредитування такого типу досліджували різні

автори [2, 11–19; 3, 15–18; 4, 14–21]. Його сутність полягає в тому, що кредити (особливо великі за розмірами) надаються не одним банком, а декількома позичальниками. Відповідно, і ризик в цьому разі також розподіляється між цими суб’єктами. Цей тип кредитів,  які надаються,  дав позитивні  наслідки в Росії та інших країнах. 

Головними формами кредиту  зараз є грошова та товарна,  причому вони тісно пов’язані  між собою  (наприклад,  кредит,  який виданий у товарній формі,  може бути повернений і в грошовій). Найбільшого розповсюдження в останні роки набула товарна форма.  Головним чином до нього відносяться продаж товарів із виплатою платежу протягом певного часу  (споживчий або комерційний кредит),  передача майна підприємству в користування або оренду з умовою оплати його в подальшому (лізинг), передача різних речей юридичним та фізичним особам на прокат з оплатою за користування,  погашення боргів юридичними особами виробленою продукцією або через надання різних послуг  (це ж стосується і міждержавних розрахунків). Таке розширення форм кредиту пов’язано

насамперед із розвитком  економічних відносин у суспільстві  та зв’язків між суб’єктами господарювання.

В умовах розвитку науково-технічного прогресу особливе значення відводиться  лізинговому кредиту. Його сутність полягає в тому,  що встановлюються відносини між юридичними особами

стосовно придбання, фінансування рухомого та нерухомого майна і застосування при цьому такого інструменту, як оренда на визначений строк. Укладеною угодою визначається не тільки строк оренди, а й умови викупу цього майна,  оплати після закінчення строку оренди. При цій формі кредиту

існують два суб’єкти – лізингодавець і лізингоотримувач. Як лізингодавець можуть виступати будьякі структури  (комерційні банки, фінансові установи,  громадські організації тощо). Можуть також бути і різні посередники. Він дає змогу стимулювати розвиток новітніх технологій та більш оперативно впроваджувати останні досягнення науково-технічного прогресу,  придбати в оренду нове обладнання з умовами виплати в подальшому його вартості,  тобто це за своєю суттю –  відстрочка платежу. Найбільшого поширення в Україні набув фінансовий лізинг, який передбачає оренду обладнання та іншого майна протягом визначеного часу з виплатою повної суми його амортизації до терміну її закінчення. Це дає можливість виробнику, який отримав майно в лізинг, без обмежень збільшувати закупівлю сировини та матеріалів і розширювати своє виробництво,  отримуючи при цьому додатковий прибуток. Інший різновид лізингу –  оперативний.  Його особливість полягає в тому, що при ньому можлива переуступка майна іншим орендарям. Виділяють два різновиди цього лізингу. Сутність першого полягає в тому,  що оренда здійснюється на короткі терміни без права

викупу цього майна. Особливістю другого є оренда майна на довгостроковий термін (до трьох років) із можливістю багаторазової передачі його від одного орендаря іншим до закінчення строку амортизації. 

Існують особливості  й під час погашення лізингового кредиту. Згідно з угодою можуть бути застосовані погашення вартості в натурально-речовій формі, виплаті орендних платежів у розмірах, які дають змогу під кінець оренди розрахуватися за майно, яке взяте в лізинг, укладання інших угод,

які передбачають різні  пільги або збільшення строків оренди та ін. 

Зараз в Україні така форма кредиту застосовується здебільшого для сільськогосподарських виробників  (головними є фермерські та колективні господарства). Таким чином купується сільсько-господарська техніка, мінеральні добрива,  паливо та інший інвентар. Кінцеві розрахунки здійсню-

ються після закінчення сільськогосподарського сезону та реалізації врожаю. На придбання сільсько-господарської техніки лізингодавцем можуть виступати також і комерційні банки.

Перевагами такої форми  кредиту є:

–  господарюючий суб’єкт  має можливість придбати необхідне обладнання і використовувати його для виробничих цілей;

– тимчасовий дефіцит  грошових коштів не є перепоною для  придбання необхідного майна;

– оплата за взяте в  оренду майно здійснюється в кінці  строку оренди, коли виробник вже має результати своєї діяльності, а при вдалому господарюванні отримує прибуток;

–  підвищується ефективність використання майна і при неможливості його використання для підприємства в сучасних умовах воно може бути передане іншому орендарю;

–  суб’єкт господарювання –  лізингоотримувач – має можливість взяття в оренду найновішого обладнання,  що прискорює впровадження у виробництво нової техніки та новітніх технологій і прискорює науково-технічний прогрес;

–  з урахування відстрочення оплати за взяте в оренду майно  підприємство має можливість розподілити свої витрати на більший строк і в кінцевому підсумку зменшити їх;

– лізингодавець також  має вигоду, тому що кошти перебувають  в обороті, і він отримує на них відповідний лізинговий відсоток, що є його додатковим прибутком. 

Потрібно відзначити, що подальший розвиток кредитного ринку в Україні пов’язаний із недостатністю розвитку фінансової системи. До головних проблем,  вирішення яких потребує першо-

чергових дій, можливо  віднести такі:

1. Недостатня розвиненість  банківської системи. Головною метою існування банків є отримання прибутку за рахунок акумуляції тимчасово вільних грошових коштів від юридичних та фізичних осіб та передача їх іншим особам. Така передача здійснюється переважно при видачі кредиту.  Але більшість комерційних банків при видачі кредиту застосовує такі умови,  які не дають можливості швидко отримати грошові ресурси для використання.  Одним із таких недоліків є також великий відсоток за користування кредитом, який досягає рівня вищого, ніж ставка рефінансування НБУ на 10–12 %.  (У розвинутих країнах світу маржа комерційних банків по поточному кредитуванню встановлюється на рівні 3–4 %). 

2. Достатньо складна  організація видачі кредиту. Головною  умовою видачі кредиту є її гарантованість, в основному за допомогою застави або гарантії третьої особи. У більшості випадків при оцінці вартості майна його вартість установлюється на рівні 50–60 %  від ринкової вартості,  що ставить

кредитоотримувача в  достатньо скрутні умови.

3. Недовіра до банківської  системи з боку юридичних та фізичних осіб. Одним із джерел грошових коштів,  які надаються в позику,  є грошові ресурси клієнтів банку. Постійна зміна валютних курсів, умов зберігання та видачі депозитів призводить до відтоку грошових ресурсів із вітчизняних

банків і викликає недовіру в цілому до існуючої банківської системи.

4.  Незважаючи на  достатньо жорсткі умови надання  кредитів, залишається великий ризик  їх неповернення. Здебільшого причиною є неефективна праця кредитних бюро та об’єднання їх у єдину  мережу. Крім того, не достатньо застосовуються можливості системи страхування діяльності банків, у тому числі і з надання позики.

5. При наданні кредитів  кредитори мають на меті отримання  швидких грошей, і тому переважно надаються короткострокові кредити. Як правило,  вони застосовуються для кредитування обігових ресурсів і надаються підприємствам торгівлі, масового харчування й туристичного бізнесу. Це дає

комерційним банкам тимчасову  вигоду, але загальнодержавний економічний  ефект недостатньо великий.

6. Існують проблеми і в кредитуванні малого та середнього бізнесу, фізичних осіб. Крім вищезазначених труднощів в отриманні кредиту потрібно відзначити наявність головної умови – наявність застави у вигляді нерухомого майна, незалежно від розмірів кредиту. У більшості випадків бажаючі отримати кредит у цих підприємств такої застави не мають.