НБУ- емісійний центр готівкового грошового обороту

                                        Теоретична частина

23. НБУ- емісійний  центр готівкового грошового  обороту. 

Центральний банк України  — Національний банк — було утворено у 1991 р. згідно з законом України  «Про банки і банківську діяльність». Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого — банківську систему, представлену мережею комерційних банків.

Основи правового статусу  НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави Національному  банку надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління.

Стрімкий розвиток банківської  системи, необхідність посилення незалежності центрального банку країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас необхідність підвищення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999 р. окремого Закону «Про Національний банк України». Згідно з законом Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності.

Національний банк є  юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної  власності та перебуває у його повному господарському віданні. Статутний капітал банку є державною власністю і слугує для забезпечення зобов'язань банку.

Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний  апарат, територіальні управління в областях і Автономній Республіці Крим, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним  банком — Рада НБУ і Правління  НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці.

Рада НБУ складається  із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім — Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить:

• розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;

• розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів  та інструментів грошово-кредитного регулювання;

• затвердження кошторису  доходів і витрат банку;

• затвердження бухгалтерського балансу банку;

• право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;

• інші повноваження.

Правління НБУ — це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які передбачені у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.

Голову НБУ призначає  Верховна Рада строком на п'ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособове несе за неї відповідальність. Голова НБУ не е одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.

Основні принципи функціонування Національного банку, передбачені законом:  

* принцип незалежності  банку;  

* принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;

* принцип економічної  самостійності банку;

* принцип централізації  системи банку;

* принцип єдності системи  банку;  

 •* принцип вертикальної  структури управління банком. Першочерговою  проблемою банківського законодавства є визначення статусу центрального банку", рівня його залежності (чи незалежності) від органів державної влади. Згідно з законом «Про Національний банк України» органи  законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці.

Національний банк підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення на посаду і звільнення з посади Голови Банку та формування Ради банку. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність банку та стан грошового ринку в країні. Згідно з Законом Рада НБУ щорічно вносить Верховній Раді основні засади грошово-кредитної політики для інформування. Рахункова палата Верховної Ради здійснює перевірки НБУ в частині руху коштів Державного бюджету та виконання кошторису.

Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ. У разі перевищення доходів над витратами різниця вноситься до державного бюджету, а перевищення витрат над доходами покривається за рахунок державного бюджету, наступного за звітним роком. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання банком його функцій. Одержання прибутку не є метою діяльності банку.

Принцип централізації  системи НБУ означає, що система  організована таким чином, щоб забезпечити реалізацію єдиної державної монетарної політики в усіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без  статусу юридичної особи і від його імені здійснюють діяльність на визначеній території. Діяльність усіх структурних підрозділів та установ, що входять до системи НБУ, контролюється і напрямляється із єдиного центру, який очолює Голова НБУ.

Закон України «Про Національний банк України» визначає основні напрями діяльності (функції) банку. НБУ як емісійний центр готівкового обороту започаткував емісію українського карбованця у 1992 p., коли Україна вийшла із співдружності держав, які використовували у грошовому обороті рубль, і почала проведення грошової реформи. По завершенні грошової реформи у 1996р. НБУ здійснює емісію національної валюти — гривні і копійок.

Для виготовлення грошей в Україні створені Банкнотно-монетний двір і Фабрика банкнотного паперу. НБУ розробляє дизайн грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Як емісійний центр країни він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обороту на території України. НБУ прогнозує готівковий оборот, установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.

Тенденції розвитку готівкового  грошового обороту відбивають економічні процеси, що мають місце в Україні (табл. 10.3.1).

Таблиця 10.3.1. Динаміка готівкової грошової маси в обігу України

(на кінець року)

	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001
Готівка — гроші поза банками (МО), млн. грн.	128	793	2623	4041	6132	7158	9583	12799	19465
Темпи зростання до попереднього періоду, %	2560	620	331	154	152	117	134	134	153
Питома вага готівки у   грошовій масі (МЗ), %	27	25	38	43	49	46	43	40	43
Індекс цін споживчого ринку, %	10256	501	282	140	110	120	119	126	106

У період зростання інфляційних процесів (1992—1993 pp.) готівкова маса зростала високими темпами. З початком стабілізаційних » процесів і зниженням темпів інфляції намітилась позитивна тенденція, зокрема скорочення темпів зростання готівки, проте її частка у загальній грошовій масі все ще залишається високою. На початок 2002 р. вона становила 43%, що значно перевищує цей показник у країнах з розвинутою ринковою економікою (5—10%).

Перспективи скорочення готівкової грошової маси пов'язані  зі:

• стабілізацією економіки;

• удосконаленням системи  оподаткування;

• скороченням тіньового  сектора економіки;

• підвищенням рівня  надійності банків і зростанням довіри до них;

• запровадженням високоефективних банківських технологій у сфері  розрахунків, зокрема Національної системи масових електронних платежів, розробленої НБУ.

У 1993 р. НБУ запропонував систему електронних платежів (СЕП).

СЕП — це загальнодержавна платіжна система, що забезпечує здійснення розрахунків між банківськими установами, органами державного казначейства на всій території України. У межах цієї системи міжбанківські розрахунки здійснюються таким чином:

• через рахунки, відкриті банківським установам у НБУ;

• із застосуванням електронних  засобів приймання, оброблення, передавання  та захисту інформації;

• за кожним платіжним  документом (трансакцією) окремо, тобто  це система валових розрахунків (система брутто);

• з ініціативи платника — банку, який дебетує свій рахунок;

• у межах наявних  коштів на рахунку банку-платника, тобто  система не передбачає надання кредиту-овердрафту для урегулювання розрахунків.

СЕП працює у файловому  режимі обміну інформацією — у  режимі оф-лайн. Це режим, за якого існує певний часовий проміжок між моментами списання коштів із коррахунку банку-відправника та зарахування їх на коррахунок банку-отримувача. Цей проміжок часу і визначає швидкість перерахунку коштів через СЕП.

Принципові здобутки, пов'язані з упровадженням СЕП:

• прискорення розрахунків  та обігу грошових коштів;

• зменшення документообігу та здійснення переходу до безпаперової технології;

• зменшення вірогідності фальсифікації міжбанківських платіжних

документів і підвищення рівня безпеки розрахунків;

• мінімізація банківських  ризиків (усунення   кредитного

ризику, зниження ризику ліквідності та обмеження системного ризику);

• підвищення можливостей  НБУ щодо регулювання   грошового  ринку.

У 2001 р. НБУ запровадив Систему термінових переказів, що працює в режимі он-лайн. Це режим, за якого  кошти миттєво переказуються  на коррахунок банку - отримувача. Подальший  розвиток електронних міжбанківських розрахунків НБУ має намір здійснювати за онлайновими технологіями, орієнтуючись на новітні програмно-технічні засоби. -----------------------------

Починаючи з 2001 р. НБУ  здійснює короткострокове (до 14 днів) та середньострокове (до 6 місяців) рефінансування комерційних банків шляхом проведення щотижня кредитних тендерів. Рефінансування (кредитування) здійснюється під забезпечення державними цінними паперами або врахованими банками векселями. Процентна ставка рефінансування, що встановлюється під час проведення тендера, визначається залежно від попиту банків на кредит і можливої пропозиції з боку НБУ. Вона не може бути нижчою, ніж облікова ставка НБУ.

Для підтримки миттєвої ліквідності комерційних банків НБУ запровадив постійно діючу лінію рефінансування. Через цю лінію він НБУ згідно з Законом «Про Національний банк України» здійснює регулювання діяльності банків та банківський нагляд. Значну роль у виконанні цієї діяльності відіграє служба банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату ця служба представлена комісією з питань нагляду та регулювання банківської діяльності та Генеральним департаментом банківського нагляду. До складу Генерального департаменту входять:

• Департамент реєстрації та ліцензування банків;

• Департамент інспектування  та моніторингу банків;

• Департамент реорганізації  та ліквідації банків;

• кілька управлінь.

Спираючись на світовий банківський досвід, НБУ використовує різні форми і методи банківського регулювання та нагляду, а саме:

— визначає порядок і  здійснює реєстрацію банків та видачу їм ліцензій на здійснення банківської  діяльності;

— визначає положення, що регламентують різні аспекти  діяльності банків, принципи та стандарти бухгалтерського обліку, правила складання звітності;

— установлює для банків обов'язкові економічні нормативи, що регламентують достатність капіталу, ліквідну позицію банків, кредитний  ризик, ризик інвестування і ризик  відкритої валютної позиції, і контролює дотримання цих нормативів;

— здійснює нагляд за діяльністю банків у формі безвиїзного нагляду  і виїзного інспектування банків. За результатами інспекційної перевірки НБУ визначає рейтингову оцінку діяльності банку за системою CAMEL;