НБУ- емісійний центр готівкового грошового обороту

— визначає порядок формування резервів на покриття ризиків. Здійснює контроль за формуванням резервів для відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності, розміщення коштів на коррахунках та депозитах в інших банках, операцій з цінними паперами і дебіторської заборгованості;

— визначає порядок гарантування банківських депозитів фізичних осіб;

— застосовує до банків певні заходи впливу з метою реагування на проблеми і недоліки, виявлені в діяльності банків, аж до реорганізації та ліквідації банків.   

За період з 1992 до 2001 р. кількість банків, зареєстрованих НБУ, зросла з 133 до 189. За цей же період 87 банків було ліквідовано у зв'язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин.

НБУ як банкір уряду і  провідник монетарної політики проводить консультації з Кабінетом Міністрів з питань монетарної політики, валютної, фіскальної та інших напрямів загальноекономічної політики держави.

НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду. Відповідно до Закону «Про Національний банк України» кошти державного бюджету та позабюджетних фондів повинні зберігатися в НБУ, на рахунках Державного казначейства. Для створення оптимальних умов ефективного управління коштами бюджету НБУ запровадив систему обслуговування коштів державного бюджету через консолідований рахунок Державного казначейства, що діє на зразок кореспондентського рахунку комерційного банку. Державному казначейству надана можливість проводити розрахунки за коштами державного та місцевих бюджетів через Систему електронних платежів НБУ.

НБУ є кредитором уряду. До 1996 р. НБУ надавав уряду прямі  кредити на покриття дефіциту державного бюджету, а з 1996 р. він кредитує уряд  шляхом  купівлі державних  боргових зобов'язань (облігацій внутрішньої державної позики). Закон «Про Національний банк України», як уже зазначалося, обмежує операції банку з державними цінними паперами тільки вторинним ринком, тобто дозволяє їх здійснювати тільки з метою регулювання грошового ринку.    Основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на макроекономічних показниках розвитку економіки України, які визначає уряд, а саме:

• реальний та номінальний  обсяг внутрішнього валового продукту (ВВП);

• обсяг дефіциту державного бюджету та джерела його  фінансування  або профіциту бюджету);

*рівень інфляції

НБУ відповідно до макроекономічних показників  загальноекономічної політики держави встановлює цільові орієнтири монетарної політики:

• рівень інфляції;

• зміна грошової бази;

• зміна грошової маси;

• зміна обмінного  курсу гривні до долара США.

Для регулювання грошової маси в обігу НБУ застосовував такі інструменти:

* підвищення норм обов'язкових  резервів до 17% і посилення контролю  за дотриманням норми комерційними  банками;

* введення мораторію  на рефінансування комерційних  банків;

* розміщення серед комерційних банків депозитних  сертифікатів НБУ з метою вилучення надлишкової ліквідності банківської системи.

Валютна політика НБУ  у 1999 р. була спрямована на послаблення, а потім і скасування валютних обмежень і визначалась головним чином сподіваннями на отримання кредитів від МВФ. Однією з умов кредитування була лібералізація валютного ринку.

У 2000 р. Україна нарешті вийшла на стадію зростання реального обсягу ВВП (5,9%). Проте, незважаючи на підвищення попиту на гроші завдяки економічному зростанню, темпи інфляції суттєво підвищились: за рік замість запланованих 16% інфляція зросла до 26%. Водночас девальвація гривні відносно долара США знизилась до 4,2% порівняно із 52,5% у 1999 р.

Стабільність обмінного курсу гривні визначали в основному такі чинники:

* проведення урядом України  реструктуризації зовнішнього боргу;

* зростання валютних надходжень  в Україну у зв’язку із збільшенням  експорту;

* збільшення обсягу іноземних  інвестицій в Україну. Здійснюючи  регулювання грошового ринку, НБУ використовував такі інструменти:

* процентну політику. Упродовж  року облікова ставка була  знижена НБУ з 45% до 27% річних;

« політику обов'язкового резервування. Норму обов’язкових резервів НБУ  знизив з 17% до 15%;

* розміщення депозитних сертифікатів з метою вилучення («стерилізації»)' грошової маси з обігу.

У 2001 р в Україні спостерігалася позитивна динаміка основних макроекономічних показників. Реальний валовий внутрішній продукт зріс за рік на 9,1% при  відносно низьких темпах інфляції (6%). Номінальний обмінний курс гривні відносно долара США ревальвував на 2,5%. Піднесення економіки, сповільнення темпів інфляції, курсова стабільність сприяли підвищенню рівня реальних грошових доходів населення і зниженню рівня безробіття.

Основною визначальною рисою розвитку грошового ринку у 2001 р. було значне збільшення грошової маси за низьких значень інфляції, продовження процесу ремонетизації економіки України, тобто зростання рівня монетизації ВВП. Ситуація, що склалася на грошовому ринку впродовж 2001 p., дала змогу НБУ знизити рівень облікової процентної ставки до 12% річних, запровадити новий механізм рефінансування комерційних банків знизити норму обов'язкового резервування і внести її диференціацію.

Аналіз монетарної політики, яку  НБУ проводив протягом 1991—200Ірр., дає підстави для висновку, що забезпечити рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін заходами тільки монетарної політики неможливо.   Для вирішення таких макроекономічних завдань держава насамперед повинна забезпечити:

• прискорення реструктуризації реальної економіки;

• реалістичний державний бюджет на бездефіцитній основі.

У свою чергу, діяльність НБУ як центрального банку країни має бути спрямована на:

* забезпечення внутрішньої та  зовнішньої стабільності гривні, як необхідної (але не єдиної і недостатньої) передумови економічного зростання та підвищення добробуту населення;

• забезпечення фінансової стійкості  банківської системи;

«стимулювання кредитно-інвестиційної  діяльності комерційних банків, з  тим щоб вони більш інтенсивно підтримували реальну економіку.

 

Центральний банк - це емісійний, розрахунковий і касовий центр, що здійснює нагляд за усією кредитною  системою і використовується як найважливіший  інструмент кредитно-грошової політики держави. Головне його призначення - управління грошовим оборотом для забезпечення стабільного функціонування національної грошової одиниці та неінфляційного розвитку економіки. В ринковій економіці центральний банк, як правило, своїми операціями не націлений на комерційну діяльність і отримання прибутку, є юридично незалежним від виконавчих органів влади, в практичній діяльності керується лише державними інтересами й чинним законодавством. Він самостійно розробляє конкретні заходи щодо реалізації визначених урядом пріоритетів грошово-кредитної політики, бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, здійснює емісію готівки.

 

Як емісійний центр банківської  системи центральний (національний) банк забезпечує професійний нагляд над усією кредитною системою і є провідним інструментом реалізації кредитно-грошової політики держави. Концентруючи тимчасово вільні чи обов´язкові резерви інших банків, його структури здійснюють емісію готівки так, щоб ефективно реалізувати урядові програми і стимулювати економічну кон´юнктуру в країні.

Емісія банкнот - найдавніша функція центрального банку, його монопольне право на організацію і регулювання готівкового грошового обігу. Хоч готівковий обіг у країнах з ринковою економікою становить лише 5-10% загальної грошової маси, але грошова одиниця посідає особливе місце в грошовій системі як єдиний законний платіжний засіб на території країни. Функцію емісійного центру готівкового обігу в Україні виконує Національний банк України. З 1996 р. він емітує гривні у вигляді банкнот і розмінні монети - копійки.

 

У функції банку банків центральний банк забезпечує касове, розрахункове й кредитне обслуговування комерційних банків. Якщо у комерційних  банків з´являється потреба у  поповненні каси готівкою, то вони отримують  її в обмін на безготівкові резерви, переважно векселі. Надлишки готівки комерційні банки здають до центрального банку для зарахування на їхні рахунки. Центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції двома способами: 1) прямого, якщо кредит він надає безпосередньо банкові, який звернувся з кредитною заявкою під фіксований процент; 2) тендерного (аукціонного) методу, коли на основі кредитних заявок комерційних банків організовуються торги. Тендери бувають кількісні, коли банки у заявці вказують лише кількісну суму кредиту, і умовні - у заявках вказується не тільки сума кредиту, а й процентна ставка. Останнім часом значно зросла роль рефінансування комерційних банків на основі операцій з цінними паперами на умовах угоди РЕПО. Вона означає, що комерційний банк для збільшення свого кредитного потенціалу продає цінні папери центральному банкові і, водночас, бере зобов´язання викупити їх у вказаний термін або на вимогу другої сторони.

 

Здійснення грошово-кредитного регулювання означає використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів, рівень процентної ставки, ухвалу положень нормативних актів, інструкцій і директив, застосування превентивних і протекціоністських заходів для уникнення негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації, затвердження нормативів ліквідності банків, диверсифікації банківських ризиків. З цим пов´язаний нагляд за діяльністю банків. Центральний банк уповноважений регулювати розумний доступ до банківської системи, регулярно отримувати від банків звітність, здійснювати інспекцію, застосовувати заходи примусового впливу, призупиняти діяльність банків, організовувати їх реорганізацію та ліквідацію. Для цього центральний банк використовує політику врахування векселів (дисконтну політику), операції на відкритому ринку, регулювання обов´язкових резервів і селективне регулювання кредиту.

 

У функції банкіра  і фінансового агента уряду центральний  банк тісно взаємодіє з фінансовими  органами держави у вирішенні  загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль у організації касового виконання державного бюджету, в тому числі у надходженні грошових коштів до бюджету і їх видачі в процесі виконання бюджету. В умовах незбалансованості бюджету уряд може звертатися до фінансування дефіциту трьома методами: 1) податковим фінансуванням; 2) борговим фінансуванням; 3) емісією. Податкове фінансування на грошову базу не впливає. Боргове фінансування не справляє помітного впливу на грошову базу, за виключенням випадків купівлі державних боргових зобов´язань центральним банком. Фінансування емісією грошей означає купівлю державних боргових зобов´язань центральним банком, а, отже, стає емісією неотовареної маси грошей, що спричиняє зростання пропозиції грошей і здатне провокувати інфляційне зростання цін. В сукупності взаємопереплетення і взаємодія функцій центрального банку роблять його провідником монетарної політики країни і ключовим елементом всієї грошової системи. В Україні провідником монетарної політики є Національний банк України.

 

 

 

 

                                       ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

                                         Задача №1 

Для встановлення ціни відсікання на аукціоні з розміщення державних  облігацій необхідно визначити розрахункову ставку дохідності купонних облігацій. Вихідні умови: номінал облігацій – 10 тис. грн., строк обігу – 180 днів, розмір купонної виплати – 150 грн.. кількість купонних виплат – 6, ціна придбання облігації – 10,5 тис. грн.

 

                                           Розв’язання

Формула розрахункової  ставки дохідності купонних облігацій:

Д=

де Д – дохідність купонної облігації, визначена у  відсотках у розрахунку на рік;

- номінальна ціна, або ціна, за якою буде погашено облігації;

- розмір купонної виплати;

- ціна придбання облігації;

- кількість днів обігу;

365 – кількість днів  у календарному році (базовий  рік).

 

Вихідні умови: номінал облігацій - 10 тис. грн.; строк обігу - 180 днів; розмір купонної виплати - 150 грн.; кількість купонних виплат n – 6; ціна придбання облігацій - 10,5 тис. грн.

Д=

 

 

 

                                  Задача №2

Задача 2. Провести аналіз діяльності комерційного банка згідно нормативів ((положення НБУ № 368 від 28.08.2001 р.) див. додаток А) і визначити достатність капіталу на підставі даних, наведених в таблиці 1.

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1 – Вихідні  дані

№ п/п	Показники	Млн.грн.
1	Основний капітал	121
2	Регулятивний капітал	218,68
3	Активи	1644,43
4	Сума резервів	21 %
5	Кошти на кор. рахунку	243
6	Кошти в касі	111
7	Зобов’язання	1478,29
8	Активи первинної та другорядної ліквідності	1445,89
9	Залишки на поточних рахунках клієнтів	818,7
10	Цінні папери в портфелі банка	70
11	Короткострокові зобов’язання	724
12	Сукупна заборгованість на 1 позичальника	100
13	Сукупна заборгованість всіх позичальників	800
14	Сукупна заборгованість на 1 інсайдера	5
15	Сукупна заборгованість всіх інсайдерів	25
16	Сума коштів, які інвестуються в цінні папери одного підприємства	25
17	Сума коштів, які інвестуються в цінні папери підприємств	100
18	Вкладення в капітал інших банків	12,1
19	Валютна позиція банка	50