Не державні пенсійні фонди в системі пенсійного забезпечення

 

ВСТУП

 

 

Курсова работа присвячена теоретичним, методичним і практичним питанням формування державної політики в сфері діяльності недержавних  пенсійних фондів.

Актуальність теми дослідження. Одним із найважливіших здобутків України протягом останніх кількох років є реформування пенсійної системи з метою підвищення рівня соціального захисту населення. Необхідність структурного реформування системи пенсійного забезпечення населення країни є очевидною, виходячи з таких соціально-економічних факторів, як: зростання демографічного навантаження; неспроможність традиційної солідарної системи, що базується на принципі перерозподілу, забезпечити необхідні фінансові ресурси для виплати гідних розмірів пенсій; соціальна несправедливість існуючої системи; низький коефіцієнт заміщення, тобто співвідношення розміру пенсії із заробітною платою.

У сфері пенсійного забезпечення зміни проявилися в запровадженні  приватного (недержавного) пенсійного забезпечення, яке функціонує в багатьох державах світу. У свою чергу, це спричинило появу якісно нових суб’єктів права — недержавних пенсійних фондів (далі — НПФ), яким властивий особливий цивільно-правовий статус, що пояснюється специфікою виду їхньої діяльності. Можна говорити про те, що законодавча модель НПФ ставить перед доктриною цивільного права завдання переосмислення й розвитку традиційних правових конструкцій, таких як: природа юридичної особи, правосуб’єктність юридичної особи, управління юридичною особою тощо.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу цивільно-правового статусу НПФ.

Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та інших держав, які регулюють цивільно-правовий статус НПФ, практика їх застосування.

Метою роботи є обґрунтування  організаційно-економічного механізму  державного регулювання діяльності НПФ в Україні, а саме передбачається вирішення таких завдань:

1. розглянути теоретичні концепції створення систем пенсійного забезпечення;
2. визначити соціально-економічну природу та особливості недержавного пенсійного забезпечення, тенденції його становлення та розвитку в системі соціально-економічних відносин;
3. обґрунтувати роль держави в регулюванні діяльності НПФ;
4. здійснити аналіз соціально-економічних передумов розвитку НПФ в Україні; виявити причини, що його гальмують, та обґрунтувати заходи, які доцільно впровадити у системі державного регулювання;
5. рекомендації щодо сприяння та розвитку добровільного пенсійного забезпечення;
6. розробити підходи до побудови системи моніторингу соціально-економічних індикаторів (показників) діяльності НПФ.

Зазначу, що різні аспекти пенсійного забезпечення розглядаються у працях вітчизняних та зарубіжних економістів. Вагомий внесок у формування національної концепції пенсійного забезпечення зробили: С. Березіна, М. Вінер, В. Геєць, В. Гордієнко, Ю. Драбкіна, Б. Зайчук, С. Злупко, В. Колбун, Е. Лібанова, Б. Надточій, Ю. Палкін, М. Папієв, І. Сахань, С. Сивак, Б. Сташків, Н. Тихоненко, Фалін Г.І., Цвєтков В.В., Цисар І.Ф., Четиркін Є.М. та інші.

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ

 

 

1.1 Необхідність створення  недержавного пенсійного фонду  в Україні

 

У 80-90-х роках у світі відбулися суттєві зміни у системі приватного пенсійного забезпечення. Значна частина традиційних пенсійних планів (програм) із фіксованими виплатами була трансформована у суто накопичувальні плани (програми) з фіксованими розмірами внесків.

Чинна солідарна система  пенсійного забезпечення не відповідає сучасним потребам і має цілу низку  серйозних проблем. Так, здійснювані  сьогодні пенсійні виплати недостатні для забезпечення навіть мінімально допустимого рівня життя осіб похилого віку, а середня трудова пенсія становить трохи більш як 40% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. У трудовій пенсії нівелюється диференціація, пов'язана зі стажем роботи і розмірами попереднього заробітку. Високі ставки обов'язкових відрахувань до Пенсійного фонду (33,2% для роботодавців) посилюють процес тінізації економіки. Загалом пенсійна система має, по суті, адміністративно-розподільчий характер, де за рахунок внесків на пенсійне страхування здійснюються окремі види соціальних виплат, які не залежать від участі у фінансуванні пенсійного забезпечення.

Реформування пенсійного забезпечення, що відбувається в Україні, спрямоване на створення трирівневої  системи і передбачає удосконалення  нинішньої розподільчо-солідарної системи (перший рівень), створення загальнообов'язкової накопичувальної системи (другий рівень) та поступове запровадження елементів добровільної накопичувальної системи (третій рівень).

Важливою умовою успішної реалізації пенсійної реформи є  розвиток недержавного пенсійного забезпечення як складової частини системи  накопичувального пенсійного забезпечення. Воно ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їхніх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень із метою отримання додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат за рахунок відрахувань та інвестиційного доходу, нарахованого на них.

Визначальними умовами розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні є створення належної і цілісної законодавчої бази та побудова дійової регулятивної системи, державні гарантії захисту внесків і доходів на інвестиції від розкрадання та втрат при банкрутстві.

Недержавна пенсійна система  є безпечним, а у більшості  випадків і пільговим засобом забезпечення після виходу на пенсію більш високого життєвого рівня, ніж той, що його спроможна забезпечити лише солідарна система.

Інша, не менш важлива функція  недержавної пенсійної системи  полягає в тому, що вона, як підкреслюють багато дослідників, є джерелом довгострокових інвестицій, необхідних для економічного розвитку країни. Акумулюючи заощадження населення у межах пенсійних програм та інвестуючи їх у акції, облігації підприємств, державні цінні папери, венчурні фонди тощо, пенсійні фонди забезпечують довгострокове фінансування економіки і держави.

В Україні назріла нагальна потреба у створенні та розвитку недержавних пенсійних фондів як обов'язкового елемента системи недержавного пенсійного забезпечення. Ці фонди, з одного боку, мають надати змогу ефективно й цивілізовано залучати кошти громадян і роботодавців на формування додаткових пенсійних заощаджень для забезпечення достойного життя після виходу на пенсію, а з другого – стати джерелом довгострокових інвестицій для реального й інноваційного секторів економіки, що сприятиме загальному економічному розвитку країни. Отже, створення пенсійного фонду, як державного так і недержавного є необхідним елементом фінансової системи будь-якої країни, і Україна не є винятком.

1.2 Суть, структура і функціональні  завдання НПФ в Україні

 

Недержавний пенсійний фонд – це фінансова установа, призначена для накопичення коштів на додаткову  недержавну пенсію та здійснення пенсійних  виплат учасникам фонду. Учасники НПФ  – це люди, на користь яких сплачуються  пенсійні внески до фонду, а вкладники – це особи, які здійснюють такі внески (сам учасник, його роботодавець, професійне об’єднання або члени сім’ї).

НПФ створюється, провадить  діяльність і ліквідується згідно з Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення". НПФ має статус неприбуткової установи, тобто не має на меті одержання прибутку для його подальшого розподілу між засновниками фонду. Весь отриманий фондом інвестиційний дохід розподіляється тільки між його учасниками.

Пенсійні внески стають власністю  учасника фонду одразу після їх зарахування на рахунок в НПФ, незалежно від того, хто їх платив – сам учасник, його роботодавець або родичі. Пенсійні кошти не можуть бути вилучені з фонду іншими особами або перерозподілені між іншими учасниками фонду. Учасник НПФ має право розпоряджатися своїми пенсійними коштами згідно з законодавством, тобто протягом періоду накопичення – переводити до іншого НПФ, а за певних підстав – отримувати у вигляді пенсійних виплат. Пенсійні кошти учасника можуть успадковуватись його спадкоємцями.

НПФ не може бути проголошений банкрутом та ліквідований за законодавством про банкрутство. Ліквідація НПФ може бути проведена за спеціальною процедурою під контролем Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. При цьому пенсійні накопичення громадян переводяться за вибором учасників до інших НПФ, страхових організацій або банківських установ, які надають послуги з недержавного пенсійного забезпечення.

Органом управління НПФ є  рада фонду, яка контролює поточну  діяльність НПФ і вирішує основні  питання його роботи (зокрема, затверджує інвестиційну декларацію фонду). Рада фонду створюється в кількості  не менше 5 осіб, яких можуть призначати засновники фонду, а у випадку  корпоративного фонду також і  роботодавці-платники, і таким чином впливати на діяльність та інвестиційну політику фонду. Рада підзвітна зборам засновників НПФ – вищому органу управління НПФ, або засновнику, якщо фонд створено одним засновником.

НПФ для виконання своїх  функцій використовує послуги інших  юридичних осіб – адміністратора, компанії з управління активами (КУА) і банка-зберігача.

Рада фонду вибирає  такі компанії, укладає з ними договори про обслуговування фонду і контролює  їх роботу. Вкладники перераховують  пенсійні внески на рахунок НПФ, відкритий  у зберігачі. Адміністратор НПФ  обліковує інформацію про суми внесків та інвестиційного доходу на індивідуальних пенсійних рахунках учасників. КУА примножує кошти, що надходять, шляхом їх інвестування в акції, облігації та інші інвестиційні продукти. Але КУА не має прямого доступу до пенсійних коштів.

Інвестиційний дохід, за вирахуванням адміністративних витрат на обслуговування фонду, розподіляється між учасниками та обліковується на рахунку кожного учасника. Отриманий дохід повторно інвестується, в результаті чого кошти НПФ зростають за принципом складного відсотка. Така структура НПФ була передбачена з метою недопущення втрати пенсійних накопичень і забезпечення "прозорості" діяльності фондів. НПФ юридично відокремлений від засновників, роботодавців - вкладників і компаній, які надають послуги. Тому навіть у разі банкрутства або ліквідації будь-якої з цих компаній, в тому числі й зберігача, пенсійні кошти не будуть втрачені.

Перші НПФ з'явилися в  Україні в 2004 році. До 1 січня поточного року їх число вже досягла 109. У 2008 році кількість учасників недержавних пенсійних фондів збільшилася до 482,5 тисячі, а загальна сума пенсійних внесків досягла 582,9 мільйона гривень.

Під час реформи здійснено низку важливих для дальшого розвитку пенсійної системи перетворень.

У солідарній системі:

- забезпечено призначення  пенсій на підставі даних системи персоніфікованого обліку;

- запроваджено розмежування  джерел фінансування пенсій за  різними пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України та державним бюджетом;

- дещо зменшено обсяг  пільг зі сплати страхових внесків, зокрема з травня 2009 року здійснені заходи щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України фізичними особами – підприємцями та членами їх сімей, які приймають участь у впровадженні такими суб’єктами підприємницької діяльності та не перебувають з ними в трудових відносинах, на рівні не меншому мінімального розміру страхового внеску на кожну особу;

- законодавчо розмежовано  системи справляння податків та справляння страхових внесків;

- передано до Пенсійного  фонду України функції з призначення  і виплати пенсій і грошового  забезпечення від Міноборони, Держприкордонслужби,  УДОУ, органів управління інших  військових формувань, СБУ, Служби  зовнішньої розвідки України,  МВС, Держспецзв’язку, ДПА, Державного  департаменту України з питань  виконання покарань,  МНС, Мінтрансзв’язку  та органів судової влади;

- в управлінні Пенсійним  фондом України беруть участь  представники сторін соціального діалогу (по три представника від  профспілок та об’єднань роботодавців);

- встановлено мінімальну  пенсійну виплату на рівні не нижче прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що дозволило виконати в повному обсязі норми статті 46 Конституції України.

Основні проблеми формування НПФ пов’язані з недостатнім  ступенем макроекономічної стабільності держави, низьким рівнем ефективності діяльності підприємств, капіталізації фінансового ринку та доходів населення.

Причини низького темпу розвитку недержавного пенсійного забезпечення в Україні:

- низький рівень доходів населення,

- низька поінформованість як працівників, так і роботодавців,

-  недостатня зацікавленість  роботодавців у фінансуванні  недержавних пенсійних програм  для працівників,

- обмежений вибір фінансових інструментів, придатних для інвестування в них пенсійних коштів,

- відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторівта недостатньо низькі адміністративні затрати системи через невеликий обсяг нагромаджених активів.

Статтею 1 ч. 15 Закону України  „Про недержавне пенсійне забезпечення”  вперше на законодавчому рівні визначено НПФ. Це юридична особа, створена відповідно до Закону, що має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку.