Облік операцій на рахунках в банку СП ПАО «Донбасшахтобуд» ШШСУ

4. Платежі за товари і послуги  з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, непередбачені договором. Цей принцип організації безготівкових розрахунків відображає основоположну роль споживача (покупця) в системі ринкових відносин.

5. Безготівкові розрахунки проводяться  за рахунок і в межах коштів, шо є на рахунку платника, або  його права на одержання кредиту  (банківського чи комерційного). Якщо на рахунку покупця немає достатніх грошових коштів, платежі не можуть бути здійснені в принцепі “Не постачати, не маючи гарантій оплати” - правило ринкових відносин. Банком відкривається і обслуговується картотека неоплачених вчасно розрахункових документів. Платежі проводяться в міру надходження грошових коштів на рахунок платника.

6. Зарахування коштів на рахунок  одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. Банк зобов’язаний проконтрулювати ці рахунки, щоб попередити зловживання, що мають місце під час оплати безтоварних документів. Якщо буде встановлено факт подання в банк безтоварних розрахункових документів, то банк зобов’язаний стягнути штраф з  підприємства (організації), яке виписало такий документ.

7. Постачальники  і покуці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу. Платники й одержувачі коштів контролюють вчасне проведення розрахунків і претензій, що виникають, розглядають їх у встановленому претензійно-позовному порядку без участі банківських установ. Необхідним є використання  найраціональних форм і способів безготівкових розрахунків у даних фінансово-господарських умовах [5].

У сучасній системі безготівкових  розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу:

—  перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.

—  зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів [6].

Призначення того чи іншого способу  розрахунку полягає в погашені грошових зобов’язань юридичних і фізичних осіб.

Критерії вибору способу платежу  пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновасті, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції [7].

В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового  способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні таварооміні операції з передачею права власности на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взємних вимог.

У сучасній кризовій економіці України  на перший план виходить такий спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші  перераховуються одержувачеві до видвантаження  товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.

За своїм економічним  змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового беплатного предмету, який одержує постачальник.

В умовах платіжної кризи зростає  значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованності. Розрахунки, засновані на заліку взаємозаборгованності платників, - це розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарський суб’єктів один до одного погашаються  рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.

При заліку взаємозаборгованності використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованності ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.

Як правило, безготівкові рорахунки  поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно вид призначення  платежу, на дві групи:

—  розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;

—  розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.

В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:

—  внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);

—  міждержавні розрахунки (між господарськими суб’ектами, які знаходяться на територіях різних держав).

Безготівкові розрахунки класифікуються також як:

—  гарантовані,  тобто, такі  що забезпечують гарантію платежу за рахунок  депоновання грошових засобів;

—  негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;

Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:

- прямі - здійснюються безпосередньо  між постачальниками;

- транзитні - здійснюються за  наявності проміжних структур (ланок) [8].

У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків  у народному господарстві України:

—  оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;

—  підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і  здійснення безготівкових розрахинків у господарвькому обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;

—  постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які   дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.

Безготівкові  розрахунки в господарському обороті  України здійснюються за такими формами  розрахункових документів:

• платіжними дорученнями; 
• платіжними вимогами-дорученнями;
• чеками;
• акредитивами;
• векселями;
• платіжними вимогами;

Порядок розрахунків з допомогою платіжного доручення.

Згідно  з Положенням “Про безготівкові розрахунки”  в господарському обороті  України, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Сукупність цієї форми зводиться до того, що на бланку банку, заповненого у відповідності з вимогами НБУ, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зі свого рахунку на рахунок суб’єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надану послугу тощо. Таким чином платіжне доручення - розрахунковий документ який є письмово офомленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахувапння визначеної сумі коштів зі свого рахунку.

Розрахунки  платіжним дорученням - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків  у господарському обороті України. Позитивною рисою розахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними платежами.

Технологія  розрахунків платіжними доученнями полягає в тому що банк платника списує зазначену у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.

Платіжні  доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарно-матеріальні  цінності і надані послуги, для попередньої  оплати товарів і посллуг, внесення авансових платежів у випадках, передбаченних чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованності постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.

При розрахунках  за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні в рядку “призначення платежу” вказується назва (вид) відвантаженої  продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного  чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).

Для одержання  товарно-матеріальних цінностей від  постачальників підприємство виписує доручення типової форми. прймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розходження (недостача, пересортирація) оформляються відповідним актом.

Ця форма  безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, поданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через підприємства зв’язку пенсії, аліменти, заробітню плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громодянам, а юридичним особам -   на виплату заплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де  немає банків [10].

Доручення банк приймає до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними або взятими у кредит коштами. Незалежно від наявності коштів на рахунку клієнта банк прймає доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру до державних цільових фондів, вимагаючи відрахування на утримання доріг.

Усі примірники платіжних доручень мають бути ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.

Доручення застосовуються також при розрахунках  у порядку планових платежів на підставі договорів та угод рівномірних і постійних поставках між постачальниками і покупцями.

При рівноправних і постійних поставках товарів (наданні послуг) розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і в розмірах, обумовлених у договорах.

У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування коштів, переодичність звернення розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем. Останій платіж за договором, як правило, має врахувати взаємну заборгованість між постачальником і покупцем.

Розрахунки  платіжними дорученнями досіть прості і зручні. Їхнім недостатком є  відсуіність повної гарантії платежу  постачальнику.

Порядок розрахунків з допомогою платіжної вимоги-доручення.

Платіжна  вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить: по-перше, вимогу постачальника (одержувача коштів)     до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість  відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувати відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимога-доручення є  найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:

—  верхня частина - особливості платіжної вимоги;

—  нижня частина - особливості платіжного доручення.

Вимога-доручення  заповнюється одержувачем коштів і  надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.

З метою забезпечення гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень вам передаються у комплекті  з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставку згідно з договором (угодою) продукцію (виконанні роботи, надані послуги, тощо).

Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення  та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або  частково здає вимогу-доручення в  установу банку, що його обслуговує. Після цього акцентована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення [11].

Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення.