Оцінка ефективності формування і використання фінансових ресурсів

Формування статутного капіталу, його ефективне використання, управління ним — одне з головних завдань  фінансової служби підприємства. Сума статутного капіталу підприємства, як правило відображає вартість наявних  основних фондів. Статутний капітал  змінюється підприємством зазвичай за результатами роботи за рік після  внесення змін в установчі документи.

До елементу фінансових ресурсів підприємства —«додаткового капіталу»  належать:

• результати переоцінки основних фондів, тобто їхня дооцінка;
• емісійний дохід акціонерного товариства (дохід від продажу акцій більший від їхньої номінальної вартості);
• безкоштовно отримані грошові й матеріальні цінності на виробничі цілі;
• асигнування з бюджету на фінансування капітальних вкладень;
• асигнування на поповнення обігових коштів.

Резервний капітал — це грошовий фонд підприємства, що створюється  з відрахувань від прибутку. Він  спрямовується на покриття збитків.

Також на підприємстві формується низка інших грошових фондів: для  погашення кредитів банків, опанування нової техніки, науково-дослідних  робіт, відрахувань вищестоящій  організації.

Підприємства використовують кошти не лише у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань  перед бюджетом і позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями  здійснюється в не фондовій формі. У  не фондовій формі підприємства також  одержують дотації та субсидії, спонсорські  внески. Отже, ми бачимо, що фінансові  ресурси підприємства існують як у фондовій, так і у не фондовій формі, фактично будучи коштами підприємства, котрі мають або не мають цільової спрямованості.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах  – це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної, інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань  перед державою та іншими суб’єктами господарювання.

Відомо, що будь – які  ресурси обмежені і досягти бажаного ефекту можна не тільки регулюванням їхнього обсягу, а й через установлення оптимального співвідношення різних ресурсів. З всіх видів ресурсів фінансові мають першочергове значення, оскільки це єдиний вид ресурсів підприємства, що трансформується безпосередньо і з мінімальною витратою часу в будь – який інший вид ресурсів.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру  фінансових ресурсів підприємства. У  свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально – економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набувають  важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури  їхніх джерел. Підвищення питомої  ваги власних коштів позитивно впливає  на фінансову діяльність підприємства. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, зменшує ліквідність балансу  підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному окремому випадку  необхідно детально аналізувати  доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів з урахуванням  фінансових ризиків.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є  власні та залучені кошти. До власних  фінансових ресурсів належать:

• статутний капітал;
• амортизаційні відрахування;
• резерви, накопичені підприємством;
• валовий дохід та прибуток від різних видів господарської діяльності;
• ресурси від реалізації майна;
• інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, добродійні внески й інше) [29].

При створенні підприємства джерелом придбання основних коштів, нематеріальних активів, оборотних  коштів є статутний капітал. За рахунок  нього створюються необхідні  умови для здійснення підприємницької  діяльності. Статутної капітал являє  собою суму коштів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства.

Амортизаційні відрахування й частка прибутку, що направляється  на накопичення, складають грошові  ресурси підприємства, що використовуються на його виробничо - технічний і науковий розвиток. Розподіл прибутку може проводитися  шляхом утворення спеціальних фондів - фонду накопичення, фонду споживання, резервних фондів - або шляхом безпосереднього  витрачання чистого прибутку на окремі цілі.

Прибуток, що залишається в розпорядженні  підприємства - це багатоцільове джерело  фінансування його потреб, але основні  напрямки її використання можна визначити  як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Резервний фонд створюється  суб’єктами на випадок припинення їх діяльності для відшкодування  кредиторської заборгованості.

Фонди нагромадження і фонди  споживання - це фонди спеціального призначення. Вони формуються, якщо це передбачено установчими документами. Фонд нагромадження представляє  собою джерело ресурсів господарюючого суб’єкта, акумулюючого прибуток, і  інші джерела для створення нового майна, купівлі основних фондів, оборотних засобів і т.д. Фонд нагромадження відображає зростання майнового стану господарюючого суб’єкта, збільшення його власних засобів. Разом з тим операції по придбанню і створенню нового майна господарюючого суб’єкта не зачипають фонд нагромадження.

Фонд споживання представляє  собою джерело фінансових ресурсів підприємства, зарезервованого для  проведення операцій по соціальному  розвитку і матеріальному заохоченню колективу.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу ресурсів, вкладених у виробництво, і відносяться  до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно.

Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі [33].

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури  їхніх джерел. Підвищення питомої  ваги власних коштів позитивно впливає  на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів за акціями, дохід  за облігаціями, зменшення ліквідності  балансу підприємства, підвищення фінансових ризиків.

Залучені позикові фінансові  ресурси підприємства найчастіше зустрічаються  у формі:

• банківських кредитів ;
• кредиторська заборгованість;
• бюджетні асигнування;
• страхові відшкодування;
• благодійні внески і т.д.

Тому в кожному конкретному  випадку необхідно детально аналізувати  доцільність залучених додаткових фінансових ресурсів з урахуванням  фінансових ризиків.

Кредиторська заборгованість - це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних  фондів, пов’язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і  ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком  її нарахування і днем виплати  є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб’єкт  ще повинен виплатити робітникам.

Кредит – означає «розпорядження визначеною сумою грошей на протязі  деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок ресурсів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу  або має потребу в додаткових сумах».

Так за допомогою кредиту можна  перебороти труднощі, пов’язані з  тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні ресурси, а на інших  виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим  самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний  процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання  цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринкових відносин.

Джерелом позичкового капіталу служать, по-перше, ресурси, що вивільняються  з кругообігу: засоби, призначені для  відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина  оборотного капіталу, що вивільняється  в грошовій формі в зв'язку з  розбіжністю часу продажу товарів  і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тимчасово вільний у  період між надходженням ресурсів від  реалізації товарів і виплатою заробітної плати.

Іншим джерелом позичкового капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження  приватного сектора. У якості третього джерела позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою  валового національного продукту.

Таким чином, можна зробити  висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють  джерела позичкового капіталу.

До джерел фінансових ресурсів відносять також надходження  грошових ресурсів за рахунок благодійних  внесків, страхових внесків, від  продажу закладеного майна боржника, спонсорських внесків і т.д.

Таким чином, основними джерелами  формування фінансових ресурсів підприємств  є власні та залучені кошти. До власних  фінансових ресурсів належать: статутний  капітал, амортизаційні відрахування, резерви накопичені підприємством, валовий дохід та прибуток від  різних видів господарської діяльності, ресурси від реалізації майна, інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, добродійні внески й інше.). До залучених позикових  фінансових ресурсів підприємства відносяться: банківські кредити, кредиторська заборгованість, бюджетні асигнування, страхові відшкодування, благодійні внески і т.д.

3. Особливості управління фінансами підприємств

Спроможність підприємства досягнути успіху на ринку залежить від ефективності управління його фінансовими  ресурсами. Добре організоване управління є необхідною складовою для їх успішної роботи в умовах жорсткої ділової конкуренції.

Механізм управління фінансами підприємств в умовах перехідної економіки лише починає формуватись. Тому дослідження методологічних питань цього управління, визначення форм його взаємодії з державною фінансовою системою дуже актуальні на сучасному етапі. Ця актуальність визначається і тим, що без докорінної зміни механізму управління фінансами підприємств на ринкових засадах не можна розраховувати на підвищення результативності їхньої діяльності, ефективне виконання їхніх функцій як учасників ринкових відносин в Україні, вихід з економічної кризи в цілому.

Проблеми методології  управління фінансами підприємств  потребують попереднього розгляду категорій "фінанси підприємства" та "фінансові  відносини підприємства", які мають визначити сутнісний бік предмета цього управління в умовах перехідної економіки [26].

Розгляд сутності фінансів підприємства, сутності та системи його фінансових відносин дає змогу безпосередньо перейти до дослідження методологічних питань управління фінансами підприємства, його суб'єкта й об'єкта, головної мети і функцій цього управління.

Серед цих питань вагомим  є визначення сутності поняття управління фінансами підприємств або його фінансовий менеджмент.

Результати проведеного  дослідження щодо вітчизняних та зарубіжних підходів до визначення сутності управління фінансами підприємства (або фінансового менеджменту) дозволяють зробити такі основні висновки:

1. Сутність управління фінансовою діяльністю підприємства може розглядатися в трьох аспектах: як практична система, як наука, як навчальна дисципліна.
2. Управління фінансовою діяльністю підприємства становить частину загальної системи управління ним і має тісно взаємодіяти з іншими системами управління: операційним менеджментом, інвестиційним менеджментом, менеджментом персоналу тощо.
3. Як частина загальної системи управління фінансовий менеджмент має бути спрямований на досягнення загальних стратегічних і тактичних цілей діяльності підприємства. Проте як самостійна система управління фінансовий менеджмент має сприяти реалізації стратегічних і тактичних цілей безпосередньо фінансової діяльності підприємства. Системи загальних цілей підприємства і його фінансових цілей не повинні суперечити одна одній.
4. Як система управління фінансовий менеджмент характеризується комплексом (або системою) принципів, методів та форм організації фінансової діяльності підприємства.
5. Предметом управління фінансами підприємства у широкому значенні виступають його фінанси та фінансові відносини, а в більш вузькому значенні — формування, розподіл і використання його фінансових ресурсів та організація його фінансових потоків. Із цих позицій предмет фінансового менеджменту можна узагальнити як управління всіма аспектами фінансової діяльності підприємства.