Пенсійна реформа в Україні, сутність проблеми її реалізації всучасних умовах

Рисунок 2.1- Схема умов за для успішного впровадження пенсійної реформи.

       

        Сьогодні важливо також, щоб кожен працюючий легально сплачував внески, тобто зарплат у "конвертах" не повинно бути. В свою чергу уряд гарантує стовідсоткову виплату пенсій зараз і в майбутньому. 
        Про реформування пенсійної системи у нас йдеться не один рік. На думку фахівців її давно вже треба було розпочати. Адже населення України старіє, тому утримувати пенсіонерів у солідарній системі працюючим громадянам буде проблематично. Пенсійне законодавство не переглядалося чимало років. Як наслідок, сьогодні його слід адаптовувати до сучасного світу. Справедливим має бути пенсійне законодавство і до людей, які усе трудове життя сплачували пенсійні внески, не приховуючи своїх трудових доходів. Тобто, головною метою проведення пенсійної реформи уряд визначив забезпечення достойного рівня життя громадян. 
        Понад дві третини пенсіонерів отримує розмір пенсій  до 1 тис. гривень.

У той же час середній розмір "спеціальних" пенсій щонайменше у 2,5 рази перевищує середній розмір пенсії, призначеної на загальних умовах. На даний час існує також і розрив між розмірами пенсій жінок і чоловіків. Для жінок встановлено нижчу межу працездатного віку, вони мають меншу тривалість стажу, заробітна плата жінок в середньому майже на 30% нижча, ніж у чоловіків. Тобто, існує ще й гендерна нерівність. У цифрах це виглядає так: середній розмір пенсії за віком у жінок становить  872,6 грн., у чоловіків - 1327,06 грн. Отже, розмір пенсії за віком жінок майже на 30 % менший за розмір пенсії за віком чоловіків. Крім того, у зв’язку з найнижчим рівнем депопуляції України серед країн Євросоюзу стрімко зростає навантаження щодо пенсійних відрахувань на робоче місце. [12] 
        Якщо нічого не змінювати, може статися, що держава не зможе покривати зростаючий дефіцит Пенсійного фонду. Приміром, у 2010 році з держбюджету на покриття дефіциту бюджету ПФ виділено майже 27 млрд. грн.

        Незбалансованість бюджетної сфери Пенсійного фонду - тема болюча. Видатки на пенсійне забезпечення вже сягнули 16,3% ВВП. При цьому не слід забувати, що розмір пенсійних внесків становить 35%.  Це набагато більше, ніж в інших країнах Європи. Приміром, в Угорщині сплата пенсійних внесків складає 26,5%, у Франції - 24%, Чехії - 28%, Швеції - 18,9%. Проте, навіть цього недостатньо для покриття пенсійних видатків. Тому збалансування доходів і видатків Пенсійного фонду річ вкрай необхідна. 
      За статистичними даними, в Україні налічується 13,7 млн. пенсіонерів. В даний час на 88 людей поважного віку припадає 100 осіб, що сплачують пенсійні внески. Якщо реформу не провести, то у 2025 році 1 працюючий утримуватиме 1 пенсіонера. У 2050 р. вже буде 125 пенсіонерів на 100 працюючих громадян. Пенсійна реформа в Україні полягає в переході до трирівневої пенсійної системи: солідарної, обов’язкової накопичувальної та недержавного пенсійного забезпечення. [15]

        Нині можливості солідарної системи пенсійного страхування дещо обмежено. Демографічна ситуація в Україні погіршуватиметься. Це призведе до збільшення числа пенсіонерів та фінансового навантаження на Пенсійний фонд. Із солідарної системи, тобто з першого рівня, розмір пенсій сягатиме не більш як 25-30% зарплати, а решту – можна собі “наростити” самому, відкладаючи гроші на другому та третьому рівнях, де пенсійна виплата залежатиме від суми “нарощених” коштів.

        Старт другого рівня відкладався через низку об’єктивних причин. Слід було виконати певні умови: досягти збалансованості коштів Пенсійного фонду, підготувати організаційно-технічну базу, створити інституційну структуру обов’язкової накопичувальної системи. Відповідно українська економіка теж має бути готовою до ефективного використання довгострокового інвестиційного ресурсу – пенсійних грошей накопичувальної системи. Сутність другого рівня полягає в тому, що частина обов’язкових внесків до державної системи пенсійного страхування накопичуватиметься в єдиному Накопичувальному фонді й обліковуватиметься на накопичувальних пенсійних рахунках громадян. Зазначені гроші будуть власністю застрахованих осіб, а в разі їхньої смерті – успадковуватимуться. Ці кошти  мають інвестуватися в економіку країни з метою одержання інвестиційного доходу і захисту від інфляції. [10]

        Важливою передумовою старту другого рівня є й набуття позитивного досвіду з функціонування третього рівня, тобто недержавних пенсійних

інституцій – банків, недержавних пенсійних фондів та страхових компаній. Базовим документом для функціонування третього рівня  став Закон України “Про недержавне пенсійне забезпечення”, що набрав чинності з 1 січня 2004 року.

         Система недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень пенсійної системи) створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення, як передбачено законодавством, здійснюється:

недержавними пенсійними фондами (НПФ) шляхом укладення пенсійних  контрактів між адміністраторами пенсійних  фондів та вкладниками таких фондів;

- страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

- банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

        На жаль, поки що українці дуже пасивно ставляться до своєї участі в недержавному пенсійному забезпеченні. Воно ще не стало вагомою складовою соціального чи компенсаційного пакета, що надається роботодавцем найманим працівникам поряд з іншими видами винагороди (відпочинком, преміями, пільговим лікуванням тощо). [17]

 

 

 

 

                     

 

                      2. АНАЛІЗ ПЕНСІЙНОЇ СИСТЕМИ УКНАЇНИ

        2.1. Аналіз існуючої пенсійної системи та проблеми, які потребують розв’язання.

        Напрямки реформування пенсійної системи в Україні закріплені у прийнятих Верховною Радою України у 2003 році законах України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне

пенсійне забезпечення”. Згідно із затвердженою моделлю системи пенсійного забезпечення передбачається створити 3-рівневу пенсійну систему: солідарну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (І – рівень); накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (ІІ – рівень); систему недержавного пенсійного забезпечення (ІІІ – рівень). З 2004 року впроваджено солідарну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та систему недержавного пенсійного забезпечення.

        Зазначена модель відповідає широко розповсюдженій у світі багаторівневій моделі пенсійної системи. Разом з тим необхідно здійснити ряд додаткових заходів, що дало б можливість застрахованим громадянам після виходу на пенсію мати гарантований рівень доходів, який забезпечував би достатній рівень життя, та врахування результатів трудової діяльності кожного працівника при визначенні розміру пенсії.

        У 1991 році країна розпочала перехід до розбудови пенсійної системи,

заснованої на страхових засадах. На базі Пенсійного фонду України було

створено систему збору  і розподілу страхових внесків  роботодавців та громадян на пенсійні виплати. Це стало початком переходу до традиційних в країнах з розвинутою ринковою економікою принципів організації пенсійного забезпечення.

        Під час реформи здійснено низку важливих для дальшого розвитку

пенсійної системи перетворень.

        У солідарній системі:

- забезпечено призначення  пенсій на підставі даних системи

персоніфікованого обліку;

- запроваджено розмежування джерел фінансування пенсій за різними

пенсійними програмами між бюджетом Пенсійного фонду України  та

державним бюджетом;

- дещо зменшено обсяг  пільг зі сплати страхових  внесків, зокрема з травня

2009 року здійснені  заходи щодо сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України фізичними особами – підприємцями та членами їх сімей, які приймають участь у впровадженні такими суб’єктами підприємницької діяльності та не перебувають з ними в трудових відносинах, на рівні не меншому мінімального розміру страхового внеску на кожну особу;

- законодавчо розмежовано  системи справляння податків  та справляння

страхових внесків;

- передано до Пенсійного  фонду України функції з призначення  і виплати

пенсій і грошового  забезпечення від Міноборони, Держприкордонслужби,

УДОУ, органів управління інших військових формувань, СБУ, Служби

зовнішньої розвідки України, МВС, Держспецзв’язку, ДПА, Державного

департаменту України  з питань виконання покарань, МНС, Мінтрансзв’язку та органів судової влади;

- в управлінні Пенсійним фондом України беруть участь представники

сторін соціального  діалогу (по три представника від  профспілок та об’єднань

роботодавців);

- встановлено мінімальну  пенсійну виплату на рівні  не нижче прожиткового

мінімуму для осіб, які втратили працездатність, що дозволило виконати в

повному обсязі норми  статті 46 Конституції України. [1]

        Завдяки підвищенню у 2008 році вартості року страхового стажу з 1% до 1,2% з 1 січня 2008 року (а з 1 жовтня 2008 року до 1,35%) та реалізації

законодавчих змін щодо актуалізації заробітку, який враховується при

призначенні (перерахунках) пенсій (виходячи з розміру середньої  заробітної

плати, з якої сплачувались страхові внески, за 2006 рік – 928,81 грн.) вдалось у певній мірі відновити диференціацію розмірів пенсій для 8 млн. пенсіонерів (близько 60% від їх загальної чисельності) та забезпечити виконання рекомендацій 102 Конвенції МОП “Мінімальні розміри соціального забезпечення” в частині забезпечення пенсії за наявності 30 років стажу у розмірі 40 відсотків заробітку.

        Проте вплив одноразової актуалізації на базі нового показника заробітної плати дуже швидко зникне, – якщо основний розмір пенсій у подальшому не осучаснюватиметься, вже за два-три роки він знов стане нижчим за мінімальний розмір, тобто досягнута диференціація знівелюється.

        Донині зберігаються диспропорції у пенсійному забезпеченні, обумовлені збереженням для окремих категорій громадян спеціальних пенсійних програм, якими встановлені відмінні, від загальних, умови пенсійного забезпечення.

        Зокрема, це стосується порядку визначення заробітної плати, з якої

обчислюється пенсія працівникам окремих галузей  економіки, та індексації

розмірів їх пенсій на інфляцію та у зв’язку із зростанням заробітної плати. Сплата страхових  внесків фізичними особами суб’єктами підприємницької

діяльності на особливих  умовах, обумовлює звуження їх прав у системі

загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Не досягнуто остаточного розмежування джерел фінансування пенсійних виплат.

        Незважаючи на заходи, які здійснюються у зв’язку з переглядом Єдиної

тарифної сітки та розміру мінімальної заробітної плати, близько третини

застрахованих осіб сплачує  пенсійні внески із зарплати не вище мінімального її розміру. Це призводить до звуження бази нарахувань страхових внесків та викликає небажане зниження пенсійних виплат у майбутньому.

        Застосування механізму підвищення розміру страхового внеску для

забезпечення виплати  пенсій не є ефективним засобом для  легалізації заробітної плати та збільшення надходжень страхових внесків до Пенсійного фонду України. [15]

        Дієвим заходом збільшення зазначених надходжень є підвищення заробітної плати.

        Фінансово-економічна криза обумовила додаткові труднощі щодо

стабільної роботи Пенсійного фонду України.

        Крім того, основною довгостроковою тенденцією демографічної ситуації в Україні, як і в більшості країн світу, є старіння населення, що виявляється у збільшенні частки осіб похилого віку та зміні співвідношень між поколіннями.

        За період між переписами населення 1959 і 2001 років демографічне

навантаження особами  пенсійного віку на населення працездатного  віку

збільшилося майже вдвічі (з 22,7% до 41,1%). За прогнозом Інституту

демографії та соціальних досліджень НАН України, протягом 2010–2025 років це співвідношення досягне 50%, а до 2050 року – 76%. Вже нині пенсіонери становлять майже 30% загальної чисельності населення.

Чисельність платників  внесків на пенсійне страхування  становить

15,2 млн. осіб, а чисельність  пенсіонерів – 13,8 млн., тобто пересічний платник внесків фінансує 90,8% середньої пенсії, а в окремих регіонах - і більше. При цьому, частка пенсійних видатків у ВВП країни вже перевищує 15%. [16]

        Таблиця 1.2 - Співвідношення кількості працюючого населення до пенсіонерів за 1991-2011рік.