Пенсійна реформа в Україні, сутність проблеми її реалізації всучасних умовах

        5) Російський варіант пенсійної системи складається з базової пенсії для всіх громадян, а також додаткових пенсійних виплат, які формуються за рахунок номінального і реального інвестування внесків. Одна частина другого рівня складається з умовно-накопичувальних внесків, а друга (для осіб у віці до 50 років) – з коштів від інвестування внесків, що здійснюється як недержавними пенсійними фондами, так і єдиним державним накопичувальним фондом, схожим на фонд у Казахстані.

        Розглядаючи будову системи, яка буде існувати в Україні, стає можливим пояснити, що вона часткового нагадує угорську з урахуванням української специфіки.

       Про схожість з угорською системою свідчить той факт, що Україна зберігає солідарний компонент, хоча він є істотно меншим ніжв Угорщині та матиме обов’язковий накопичувальний компонент.

        Якраз прийняття рішення про запровадження додаткового обов’язкового компоненту, побудованого за рахунок накопичення внесків є позитивною особливістю української нової пенсійної системи. Разом з цим, відмінність української системи полягає у підході до інвестування накопичених внесків. Вони не інвестуються “умовно”, як у Латвії, і український підхід не нагадує жодну модель у інших країнах, де учасники мають можливість обрати фонд

для сплати внесків на власний розсуд.

        Тут можна згадати про державні накопичувальні

схеми у Росії та Казахстані. Але на відміну від Росії, де державна накопичувальна схема знаходиться в управлінні лише одного суб’єкта, коштами такої схеми в Україні будуть керувати щонайменше троє інвестиційних управляючих. За рахунок цього мають бути отримані вищі доходи від інвестування для українських громадян, оскільки між

інвестиційними управляючими виникне конкуренція, а також  існує можливість усунути того чи іншого управляючого за незадовільні результати діяльності.

        Однак, якщо Україна затримуватиме впровадження другого рівня, це негативно вплине на пенсії громадян.

        При проведенні пенсійної реформи у переважній більшості пост-соціалістичних країн міжнародні донорські організації надавали дуже активну підтримку.

        Найактивнішим з них було АМР США, яке надавало технічну допомогу майже всім постсоціалістичним країнам, за винятком Росії. Світовий банк також був причетним до цієї діяльності у більшості країн, але у меншому обсязі в Україні, Росії і Болгарії. У деяких країнах, наприклад, у Польщі і Угорщині, АМРСША і Світовий банк працювали спільно.

        Якщо подивитись далі на Схід, то в таких країнах, як Казахстан і Узбекистан, допомога надавалась Азійським банком розвитку. У країнах, що розташовані ближче до Заходу, відчувається вплив Європейського Союзу, особливо у тих, якізбираються вступити до нього.

       Майже як і про всі пенсійні реформи, про українську можна почути і схвальні, і негативні відгуки. Одні особи називають її не надто радикальною, а інші – надміру радикальною.

        Але потрібно брати до уваги той факт, що пенсійна реформа в Україні тільки почалась, і з часом її проведення вимагатиме вжиття подальших дій. Ті заходи, які вже здійснені Урядом, є достатніми для початку процесу реформування та ефективними, зважаючи на теперішню ситуацію у країні. Однак, врешті решт, будуть потрібні подальші зміни.

        Наприклад, рішення про те, щоб не підвищувати вік виходу на пенсію, є прийнятним у даний час, але зовсім незабаром до цього питання треба повернутись, оскільки у майбутньому поступове підвищення пенсійного віку стане вкрай необхідним.

        Майже всі країни, які провадили пенсійну реформу підвищили чи ще продовжують підвищувати пенсійний вік.

        Таблиця 2.3 - Підвищення пенсійного віку в країнах ЄС і СНД

Країна	Пенсійний вік
	Для жінок	Для чоловіків
Болгарія	60 (у 2009 р.	63 (у 2005 р.)
Великобританія	65 (у 2020р.)	65
Вірменія	58,5 (підв. до 63)	64
Грузія	65 (у 2013 р.)	65
Данія	67	67
Естонія	63 (у 2016 р.)	63
Казахстан	58	63
Киргизстан	58	63
Латвія	62 (у 2008 р.)	62
Литва	60 (у 2006 р.)	62,5
Молдова	57	62
Польща	60	65
Румунія	60 (у 2015 р.)	65 (у 2015 р.)
Словацька Республіка	53-57, (під. до 62р. р.)	60 (підв.до 62)
Словенія	61	63
Туреччина	58	60
Угорщина	62 (у 2009 р.)	62
Чеська Республіка	57- 61	62 (у 2006 р.)

 

        Також, можна згадати про рішення не запроваджувати обов’язкову накопичувальну систему до того часу, поки розмір виплат із солідарної системи не дорівнюватиме величині мінімального прожиткового рівня, що може і було прийнятним у 2003 р. для того, щоб Закон був прийнятий і щоб була можливість розпочати процес реформування пенсійної системи. Та

з іншої сторони вимога виконання такої умови відкладає  на невизначений термін запровадження обов’язкового накопичувального рівня і як наслідок і може скластись така ситуація, що сьогоднішнє працююче населення на пенсії стане таким же бідним, як і сьогоднішні пенсіонери.

        Позитивним є те, що розміри пенсій визначаються в залежності від сплачених страхових внесків та тривалості страхового стажу. Хто більше матиме страхового стажу, той матиме і більшу пенсію. Буде враховуватись та заробітна плата, з якої сплачені страхові внески до Пенсійного фонду та про яку є інформація в персоніфікованій базі даних Пенсійного фонду. Це сприятиме і легалізації доходів населення.

        Норми нового Закону поширені і на пенсії, призначені до набрання чинності цього Закону. Це є особливістю для пенсійної реформи України. Як правило, країни, які провадять пенсійну реформу, поширюють норми нового законодавства тільки на пенсії, що призначаються вперше.

        Ще одна особливість - пільгові пенсії. Призначення дострокових пенсій для пільгової категорії осіб зберігається. Передбачається нова система фінансування пільгових пенсій у майбутньому – за рахунок обов’язкових страхових внесків роботодавців до професійних чи корпоративних пенсійних фондів, які діятимуть в рамках законодавства про недержавне

пенсійне забезпечення. Зміни у порядку сплати внесків у ході проведення пенсійної реформи. «Хто сплачує внески? За якими ставками? Чому сплата внесківмає розподілятись між роботодавцями і працівниками?»

        У світі існують різні схеми сплати внесків. Однак, неможливо однозначно відповісти, яка з них найкраща. Це повністю залежить від конкретної ситуації у країні.

        Наприклад, в Австралії працівник не зобов’язаний нічого сплачувати у вигляді внесків на пенсійне забезпечення. Всі внески сплачує роботодавець.    Схожа модель застосовується і у Данії. Але все-таки працівники сплачують кошти опосередковано, оскільки державні пенсії у цих країнах у повному обсязі фінансуються за рахунок бюджетних коштів, які складаються з

податкових платежів роботодавців і працівників. При  запровадженні у Австралії і  Данії систем, у яких внески сплачуються лише роботодавцем, виникали протести з приводу того, що такий порядок може зробити їх неконкурентоспроможними внаслідок високих ставок відрахувань на соціальне страхування. Проте, виявилось, що це не так.

        Зовсім протилежною є ситуація у Чилі і Казахстані, де відповідальність за сплату внесків покладена на працівників. Чилі не можна вважати добрим прикладом, оскільки там реформа проводилась під час диктатури Піночета. При проведенні реформи у Казахстані передбачалось, що роботодавці мали підвищити заробітну плату своїх працівників, щоб величина їх чистого доходу залишилась незмінною. Однак, так відбулось лише у тих місцях,

де уряд міг застосувати  і контролювати застосування законодавства. Зі слів осіб, безпосередньо причетних до реформи у Казахстані, заробітна плата більшості працюючого населення не була підвищена. Лише працівники державних органів і великих підприємств, де є впливові профспілки, отримали збільшену заробітну плату.

        Безперечно, існують інші схеми сплати внесків, у яких величина їх ставки, що сплачується працівником і роботодавцем, у деяких випадках змінюється завдяки розподілу її між ними.

       Якщо казати про Україну, то потрібно бути дуже обережними при вирішенні питання про перехід до паритетної участі працівника і роботодавця у фінансуванні витрат на пенсійне страхування. Теоретично, такий принцип виглядає привабливим, але в Україні він може

виявитись невигідним для  роботодавця, оскільки виникає потреба  у пов’язаному з цим відшкодуванні у вигляді підвищення заробітної плати, а це, у свою чергу, призведе до збільшення загальної вартості найму робочої сили. [17]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                     ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

 

        Пенсійна проблематика – одна з найскладніших у державі в числі інших невідкладних питань, які потребують вирішення.

        На мою думку, впровадження пенсійної реформи є однією з найважчих процедур. Це доволі тривалий процес, і необхідно буде мінімум 10, а те й 20 років, щоб перейти від державного монополізму до повноцінного функціонування пенсійних фондів. Цей процес не буде простим, а для багатьох він буде дуже болісним, але життєво необхідним.

        Головною метою пенсійної реформи є: забезпечити справедливу систему розподілу пенсійних коштів; створити для людей можливість накопичувати максимальний розмір пенсії, виходячи із власних доходів; стабілізувати пенсійну систему та гарантувати виплати пенсій на довгострокову перспективу; стабілізувати фінансовий стан Державного бюджету України; ліквідувати надмірний розрив в розмірах пенсій із солідарної системи.

        Україна належить до держав із старіючим населенням, що обумовлює систематичне погіршення співвідношення між громадянами працездатного і непрацездатного віку.

        В Україні 13,7 мільйонів пенсіонерів. Упродовж останніх років чисельність працюючих поступово зменшується, а чисельність пенсіонерів практично залишається на одному рівні. Зараз на 88 пенсіонерів припадає 100 осіб, що сплачують пенсійні внески, а в 2025 році 1 працюючий утримуватиме 1 пенсіонера. У 2050 році вже буде 125 пенсіонерів на 100 працюючих.

        Виходячи з таких реалій можна констатувати, що Україна має одне з найгірших в Європі співвідношень працюючих до пенсіонерів.

        Солідарна система пенсійного страхування ефективно працює, коли 5 працюючих утримують одного пенсіонера.

        А тому реформа пенсійної системи не має альтернативи. Якщо нічого не змінювати, дефіцит пенсійної системи зростатиме, почнуться затримки з виплатами, що остаточно розбалансує солідарну пенсійну систему.

        Є два шляхи вирішення проблеми: зменшувати розмір пенсії або просити громадян працювати довше.

        Зменшувати розмір пенсій неможливо, так як рівень пенсій більшості осіб, що досягли пенсійного віку, низький: понад дві третини пенсіонерів отримують пенсії до 1 тис. гривень. У той же час, середній розмір "спеціальних" пенсій щонайменше у 2,5 рази перевищує середній розмір пенсії призначеної на загальних умовах.

        Впровадження сучасної трирівневої пенсійної системи дасть змогу гідно забезпечити старість людям, які все життя працювали, сплачували податки, а тепер лише бажають бути забезпечені державою, на яку вони трудились кілька десятиліть, і дати надію в майбутньому сучасному поколінню. Усе так і мало б бути, але не в нашій країні.

        Потрібна накопичувальна система. Щоб перейти до накопичувальної системи, необхідно здійснити комплексну роботу економічного блоку уряду і соціального блоку. Передбачити інструменти фінансової диверсифікації пенсійних внесків, забезпечити збереження вкладів населення. Без розвитку цих фінансових інструментів, без розвитку фондового ринку, який у нас, на жаль, поки ще не розвинений, це неможливо. Адже світова практика доводить, що ресурси накопичувальної пенсійної системи є серйозним варіантом стимулювання економіки в цілому.

        В результаті реалізації реформи очікується: гарантування стовідсоткової виплати пенсії зараз і в майбутньому; встановлення соціально справедливої системи пенсійного забезпечення; підвищення престижності роботи працівників бюджетної сфери; стабілізація та покращення стану державних фінансів; детінізація економіки; забезпечення економічного зростання та добробуту українців.

        Пенсійні системи удосконалюються практично в усьому світі, в першу чергу в країнах з високорозвиненими суспільними відносинами. Це зумовлено тенденціями старіння населення. Тому, крім підвищення пенсійного віку, запроваджуються інші, побудовані на принципово нових засадах, системи пенсійного забезпечення, які зменшують ризики і послаблюють їх вплив. 

        Але будемо відвертими. Не зважаючи  на гарні наміри і перевірені  розрахунки – пенсійна реформа,  в тому вигляді в якому вона  є, залишається недосконалою і  потребуючою допрацювання.