Пенсійна реформа в Україні, сутність проблеми її реалізації всучасних умовах

Загальна кількість	Роки
	1991	1994	1996	1998	2000	2006	2009	2010	2011
Кількість пенсіонерів	13,1	14,88	14,1	13,7	13,8	14	13,7	13,7	13,8
Кількість працюючих	25	23	19	17,5	15,6	15,8	15,2	14,4	14
Співвідношення між пенсіонерами і працюючими	1 : 1,91	1 : 1,54	1 : 1,34	1 : 1,27	1 : 1,12	1 : 1,13	1 : 1,11	1 : 1,05	1 : 1,02

        

        З метою диверсифікації джерел отримання доходів у старості та

пом’якшення в подальшому впливу демографічного фактору на фінансовий стан солідарної пенсійної системи і недопущення зменшення розмірів пенсій, Законом України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено запровадити накопичувальну систему загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (далі – обов’язкова накопичувальна пенсійна система) із фіксованими внесками.

        Однією із передумов запровадження ІІ рівня є досвід роботи недержавного пенсійного забезпечення.

        У системі недержавного пенсійного забезпечення від початку діяльності її учасниками стали 491,1 тис. осіб, сумарна вартість активів недержавних

пенсійних фондів на 1 липня 2009 року становила 732,2 млн. гривень. Зменшення  в період фінансово-економічної  кризи обсягів виробництва

основних видів промислової  продукції та послуг суттєво погіршили  умови

інвестиційної діяльності загалом, у тому числі, недержавних  пенсійних фондів, що вплинуло на рівень дохідності пенсійних активів. На сьогодні більшість недержавних пенсійних фондів не забезпечують дохідність пенсійних активів вище рівня інфляції. Розмір інвестиційного доходу в більшості фондів є недостатнім для забезпечення належної диверсифікації пенсійних активів у дохідні фінансові інструменти.

        Серед основних причин повільного розвитку недержавного пенсійного

забезпечення слід виділити:

- низький рівень дохідності  пенсійних активів;

- законодавча неврегульованість  окремих питань діяльності ринку

недержавного пенсійного забезпечення;

- низький рівень довіри населення до недержавного пенсійного

забезпечення, банківської  системи та інших фінансових установ;

- недостатня зацікавленість  роботодавців у фінансуванні  недержавних

пенсійних програм для  працівників;

- низький фінансовий  рівень спроможності громадян  до участі у системі

недержавного пенсійного забезпечення;

- обмежений вибір фінансових  інструментів, придатних для інвестування  в

них пенсійних коштів, внаслідок відставання розвитку ринку капіталу від потреб інституційних інвесторів;

- низький рівень роз’яснювальної роботи щодо змісту та ролі системи

накопичувального пенсійного забезпечення в суспільстві та недостатність

фінансування вказаних робіт.

        Можна констатувати, що можливості системи недержавного пенсійного

забезпечення для вирішення  проблем пенсійного забезпечення населення ще не вдалось реалізувати повною мірою.

        На стадії опрацювання перебуває законодавчий акт щодо здійснення

пенсійного забезпечення окремої категорії працівників, зайнятих на роботах із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, що дають право на призначення пенсій за віком на пільгових умовах або за вислугу років, через корпоративні та професійні пенсійні фонди. В свою чергу, впровадження обов'язкової професійної пенсійної системи передбачає додаткове навантаження на роботодавця, у тому числі й на державний бюджет, пов'язане із сплатою обов'язкових професійних пенсійних внесків на користь учасників цієї системи. [10]

        Аналіз здійснених, починаючи з 1 січня 2004 року, заходів з реформування пенсійної системи та міжнародного досвіду свідчить про необхідність коригування процесів подальшого проведення реформи з урахуванням накопиченого досвіду та соціально-економічного стану в країні. При цьому напрямами подальшого реформування пенсійної системи нині мають стати:

- зростання бази справляння страхових внесків, поліпшення фінансового стану Пенсійного фонду України та забезпечення середньо- та довгострокової стабільності пенсійної системи, з поступовим переходом до посилення ролі накопичувальних складових пенсійної системи як фактору диверсифікації;

- сприяння розвитку  недержавного пенсійного забезпечення;

- внесення змін до  законодавства щодо формування  складу правління

Пенсійного фонду України  на основі паритетного представництва сторін

соціального діалогу  та перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію;

- опрацювання питання  щодо встановлення державних  гарантій виплати

пенсій застрахованим  особам із обов’язкової накопичувальної  пенсійної

системи;

- удосконалення регулювання  у сфері недержавного пенсійного

забезпечення шляхом розширення повноважень органів, які  здійснюють нагляд за діяльністю недержавних пенсійних фондів у межах повноважень, визначених законами;

- запровадження економічних  стимулів для сплати пенсійних  внесків;

- забезпечення розмежування функцій органів виконавчої влади щодо

державного регулювання  та нагляду в системі накопичувального пенсійного

забезпечення, зокрема  в частині посилення ролі центрального органу виконавчої влади в сфері економіки щодо її впровадження та розвитку. [8]

        На другому етапі (2014 - 2017 роки) передбачається:

- завершити реалізацію  заходів з підготовки до запровадження обов’язкової

накопичувальної пенсійної  системи та її поетапного запровадження;

- здійснити поступовий  перерозподіл страхових внесків  між найманими

працівниками та роботодавцями  із одночасним запровадженням механізму

гарантованого компенсуючого  підвищення заробітної плати найманому

працівникові;

- забезпечити рівноправність  громадян в пенсійній системі  – єдині для всіх

правила призначення  пенсій;

- звільнити бюджет  Пенсійного фонду України від  не властивих йому

виплат;

- запровадити уніфіковану  законодавчу базу пенсійної системи;

- забезпечити розвиток  накопичувальної системи пенсійного  забезпечення;

- впровадити обов’язкові  професійні пенсійні програми  для працівників,

зайнятих на робочих  місцях, на яких неможливо уникнути впливу шкідливих

факторів виробничого середовища.

        Пенсійна реформа повинна реалізовуватись через широке громадське

обговорення її основних напрямів і постійний зворотній  зв’язок з тими, кому

належить жити за майбутнім  пенсійним законодавством.

З метою забезпечення розробки, фінансово-економічного обґрунтування та

широкого громадського обговорення проекту нового пенсійного законодавства Урядом буде утворено колегіальний дорадчо-консультативний орган. [11]

        2.2. Очікувані результати виконання пенсійної реформи.

        Результатами реалізації пенсійної реформи повинні стати:

- фінансова стабільність  пенсійної системи;

- забезпечення конституційного  рівня пенсійних виплат і дотримання

положень Європейського  кодексу соціального забезпечення та конвенції Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення №102 в частині пенсійного забезпечення;

- запровадження справедливого  механізму зростання пенсійних  виплат;

- створення справедливої, прозорої пенсійної системи;

- поступовий перерозподіл  навантаження зі сплати страхових внесків між

роботодавцем та працівником  із одночасним гарантованим підвищенням

заробітної плати найманому  працівникові, що забезпечить контроль за

перерахуванням страхових  внесків з боку застрахованої  особи – майбутнього

пенсіонера;

- правове регулювання пенсійної системи, що здійснюватиметься виключно

пенсійним законодавством;

- розвиток недержавного  пенсійного забезпечення. [9]

        Впровадження в пенсійній системі накопичувальної складової дасть змогу забезпечити:

- можливість примножити страхові внески громадян та передати

накопичений капітал  у їх власність з правом його успадкування;

- підвищити індивідуальну зацікавленість громадян у сплаті страхових внесків (кожен накопичує для себе);

- формування джерел довгострокових інвестиційних ресурсів для

національної економіки;

- запобігання зростанню фіскального навантаження на роботодавців у частині соціальних нарахувань на фонд оплати праці.

        Ризики при зволіканні із реалізацією заходів із подальшим реформуванням пенсійної системи призведе до:

- незабезпечення фінансової стабільності у солідарній системі, що позбавить

можливості підвищувати  рівень пенсійного забезпечення;

- відстрочення запровадження  обов’язкової накопичувальної пенсійної

системи;

- постійного підвищення  дотацій з Державного бюджету України до

Пенсійного фонду України.

        Аналіз та оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів,

необхідних для виконання  концепції фінансування заходів із реалізації концепції планується здійснювати за рахунок коштів Пенсійного фонду України, державного бюджету, міжнародних та вітчизняних донорських і благодійних організацій та інших джерел. [12]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ  ПЕНСІЙНОЇ РЕФОРМИ ІНШИХ КРАЇН ЯК

 

                                                       ПРИКЛАД

 

        У колишніх країнах соціалістичного табору використовуються різні моделі пенсійного забезпечення. Їх можна згрупувати за такими типами:

        1) Пенсійна реформа на зразок «чилійської». Цю модель застосував лише Казахстан, де пенсійні внески сплачуються лише працівниками. Розміри пенсій залежать від суми сплачених внесків та нарахованого інвестиційного доходу. Спочатку планувалося, що внески сплачуватимуться до недержавних пенсійних фондів, але в останній момент було прийняте рішення про створення пенсійного фонду, управлінням яким здійснює держава. На початковому етапі пенсійної реформи більшість казахських громадян

вибрало саме цей фонд, але з часом все більше громадян переходить до недержавних пенсійних фондів. Упродовж усього часу існування нової пенсійної системи урядом висловлювалися наміри щодо закриття державного фонду.

        У Казахстані не вщухають дискусії з приводу того, чи будуть пенсії в новій системі достатніми, і скільки доведеться доплачувати переважній більшості пенсіонерів до розміру мінімальної пенсії, обіцяної урядом.

        2) Наступною системою, що заслуговує на увагу, є угорська, в якій на додаток до внесків, що сплачуються до зменшеної солідарної системи, також перераховуються кошти до приватної пенсійної схеми з визначеними внесками. У цій останній проводиться інвестування внесків від імені їх платників, і, зрештою, з неї будуть сплачуватись додаткові ануїтетні виплати за рахунок коштів на накопичувальних рахунках.

        3) Потрібно також згадати про латвійську систему, у якій були запроваджені умовно-накопичувальні рахунки. Відповідно до цієї моделі при виході на пенсію виплати мають складатись з остаточної суми внесків та нарахованого на них інвестиційного доходу. У Латвії реальне інвестування пенсійних коштів в економіку не проводиться, але за використання грошових коштів платників внесків уряд нараховує номінальну ставку інвестиційного доходу. Її величина може встановлюватись, виходячи з рівня інфляції або змін у величині середньоїзаробітної плати.

        4) У Польщі була введена у дію модель, яка є різновидністю третьої моделі. Відповідно до цієї моделі внески за станом на початок дії нової системи обліковуються як умовно-накопичувальні, а внески, що сплачуються з 1 січня 1999 року, дійсно інвестуються приватними пенсійними фондами, і від їх інвестування платники отримують реальний інвестиційний дохід. У момент виходу на пенсію їм має сплачуватись ануїтет, розрахований на основі цих обох складових частин.