Перспективи розвитку малого бізнесу в Україні після прийняття Податкового кодексу

         Про місце і значення малого бізнесу свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема, частка малих та середніх підприємств у загальній кількості зайнятих, а також частка малого бізнесу у ВВП країни. Наприклад, частка малих та середніх підприємств у загальній кількості зайнятих складає понад половину: у США та Франції 54%, у країнах ЄС -72%, в Італії - 73%, в Японії - 78% , а в Україні- близько 75% (Додаток Б) .

           У нашій країні в залежності від прородокліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення  малого  бізнесу.  
             Малий бізнес – досить поширена й ефективна форма господарювання. Саме малий бізнес здатен найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів та  послуг. [7,  c.112] 
             Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (у тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід економічно розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90–95% усіх підприємств і до 20–60% валового національного продукту. В Україні цей показник становить лише 13%.

За вкладом малого бізнесу в ВВП країни Україна посідає останні місця в Європейському рейтингу (за даними  Євростату), але необхідно відмітити, що в Україні та ЄС все ще зберігається  значна різниця у класифікації малого та середнього бізнесу, що методологічно не дозволяє об‘єктивно порівнювати вклад малого та бізнесу у ВВП країни.

      За твердженням науковців, малий бізнес в Україні має конкретний вплив на наступні категорії: ринкова трансформація економіки, населення, великий бізнес та макропоказники. Розглянемо детальніше вплив на перелічене. Малий бізнес регулює господарство України і, за даними  аналітиків, досягнувши своєї критичної маси (120-150 одиниць малих підприємств на 10 000 осіб населення), сприяє нормальній конкуренції, яка, в свою чергу, зумовлює процесс розвитку економіки України та розвитку ринків.[ 17, c.170-171]

        Розвиток малого бізнесу є джерелом підвищення питомої ваги індивідуальної власності, що є не тільки поштовхом до демонополізації, приватизації та роздержавлення вітчизняної економіки, а й до побудування економіки, що в змозі адекватно реагувати на сигнали ринку, формувати ефективні приватні економічні стратегії. Таким чином у влади з'являється можливість застосовувати традиційні регулітори екомочної стабілізації.

        Наступний об’єкт, на який впливає малий бізнес, є населення. Механізм цього впливу реалізується одночасно через створення пропозиції необхідних товарів (робіт, послуг) та забезпечення платоспроможного попиту на них з боку населення. Малий бізнес роглядають як засіб боротьби із безробіттям внаслідок реструктуризації великих підприємств, засобом виживання та подолання зубожіння населення. [17, c.91-97]. В малому бізнесі вбачають джерело ефективної зайнятості, оскільки цей сектор може дозволити собі прийняти на роботу робітників з обмеженими знаннями та досвідом та навчити їх в процесі праці. Така ефективна зайнятість, в свою чергу сприяє в Україні послабленню майнової диференціації та підвищенню рівня життя та добробуту населення, пом’якшенню соціальної напруги тощо.  Малий бізнес забезпечує зайнятість та підвищення ділової активності населення, сприяючи таким чином накопиченню його заощаджень [18, c.86], що можуть стати потенційними інвестиціями у створення власного малого підприємства. Все це, в свою чергу, є факторами для забезпечення платоспроможного  попиту в країні. 

         Особливими та багатоаспектними є взаємовідносини малого бізнесу із великим бізнесом. На думку науковців, малий бізнес повинен стати своєрідним засобом боротьби із негативними наслідками існування великого бізнесу,  оскільки є передумовою для демонополізації економіки України, її роздержавлення та створення конкурентного середовища, а також є засобом подолання безробіття внаслідок скорочення працівників на великих підприємствах . Саме в малому бізнесі вбачають альтернативу великого бізнесу, оскільки мале підприємництво сприяє залученню до економічного обороту матеріальних, природних, фінансових, людських та інформаційних ресурсів,  які  менше використовуються великими компаніями.  Малий бізнес виключає можливість виготовлення великими підприємствами нерентабельної для них дрібносерійної та штучної продукції, яка задовольняє індивідуальний попит. [17,c.95]

  Розвиток малого бізнесу є потужним фактором структурної перебудови економіки, прискорення науково-технічного прогресу, формування нового соціального шару.

   Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим чинником, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування «середнього класу», а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації. 

             Істотний внесок малий бізнес робить у формування конкурентного середовища, що для нашої високо монополізованої економіки має першорядне значення. Не можна також забувати, що малі підприємства менше впливають і на екологічне становище. Немаловажна роль малого бізнесу в здійсненні прориву в ряді найважливіших напрямків НТП, насамперед в області електроніки,  кібернетики  й  інформатики.  
            У нашій країні цю роль важко переоцінити. Всі ці і багато інших властивостей малого бізнесу роблять його розвиток істотним чинником і складовою частиною реформування економіки України. [11, c.305-308] 
          Отже, значення малого бізнесу в ринковій економіці дуже велике. Без малого бізнесу ринкова економіка ні функціонувати, ні розвиватися не в змозі. Становлення та розвиток його є однією з основних проблем економічної політики в умовах переходу від адміністративно-командної економіки до нормальної ринкової економіки. Малий бізнес у ринковій економіці – головний сектор, що визначає темпи економічного росту, структуру і якість валового національного  продукту. 

2. Система оподаткування діяльності підприємств малого бізнесу

Найважливішим напрямом державної політики підтримки малого бізнесу є зниження податкового тягаря і спрощення процедур оподаткування. Практика низки країн з розвиненою ринковою економікою (Франція, Іспанія) доводить необхідність особливих щадних податкових режимів для малих і середніх підприємств. У інших країнах (Великобританія, Голландія, Швеція, США)для цих підприємств діють звичні правила оподаткування, але передбачаються конкретні адресні пільги. [12, c. 148]

Існуючий сегмент малого бізнесу в Україні свідчить про необхідність стимулювання його з боку держави, а отже, і продовження дії спрощеної системи оподаткування. Оскільки потужний сектор малого бізнесу є саморегулюючим механізмом, що найкращим чином здатний усувати явища в економіці, то саме цей сектор потребує встановлення чіткого законодавчого регламентування умов здійснення підприємницької діяльності та стабільності.

Спрощена система оподаткування застосовується як малими і середніми підприємствами-організаціями (юридичними особами), так і індивідуальними підприємцями (без утворення юридичної особи).

Застосування спрощеної системи оподаткування організації припускає заміну сплати податку на прибуток організації, ПДВ, податку з продажів, податку на майно організацій і єдиного соціального податку сплатою єдиного податку, обчислюваного за наслідками господарської діяльності організації за податковий період. Застосування спрощеної системи оподаткування індивідуальними підприємцями припускає заміну сплати податку  на доходи фізичних осіб (одержані від підприємницької діяльності), ПДВ, податку з продажів, податку на майно (використовуваного для підприємницької діяльності) і єдиного соціального податку, а  також інших виплат і винагород, сплатою єдиного податку, обчислюваного за наслідками господарської діяльності за податковий період.

Спрощена система оподаткування відноситься до спеціальних податкових режимів і існує разом із загальним режимом оподаткування здійснюється платником податків добровільно за встановленими законодавством правилами.

Організації і індивідуальні підприємці, що виявили бажання перейти на спрощену систему оподаткування, подають про це заяву до податкового органу по місцю свого знаходження (місцю проживання) в період з 1 жовтня по 31 листопада року, передуючому року, починаючи з якого платники податків переходять на спрощену систему.

     Об’єктами оподаткування по спрощеній системі признаються доходи або доходи, зменшені на величину витрат (прибуток). Причому вибір об’єкту здійснюється самим платником і не може мінятися протягом всього терміну застосування спрощеної системи оподаткування. Важливо відзначити, що при ухваленні платником. [2]

    Єдиний податок – це встановлений державою консолідований податок для визначеної частини суб’єктів малого бізнесу, який замінює справляння певної сукупності передбачених законодавством обов’язкових платежів та зараховується до бюджетів і державних цільових фондів і відповідних пропорціях, характеризується добровільністю обрання платниками його сплати та має на меті спрощення оподаткування доходів цих суб’єктів [23]

     Суб’єкт малого бізнесу, який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків та зборів (обов’язкових платежів): податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб-суб’єктів малого бізнесу), податку на землю, збору за спеціальне використанні природних ресурсів, збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, збору на обов’язкове соціальне страхування, відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України, комунального податку, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, плати за патенти згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Для платників єдиного податку податковий період дорівнює одному кварталу. Це свідчить про те, що суб’єкт малого бізнесу у разі незадоволення таким способом оподаткування може перейти на загальну систему оподаткування з наступного кварталу при умові подання ним відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього кварталу. Рішення про перехід на сплату єдиного податку може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.[2]

    Порядок сплати єдиного податку передбачає ведення обліку доходів і витрат його платниками за спрощеною формою безпосередньо на місці здійснення підприємницької діяльності.

    Єдиному податку властиві фіскальна та стимулююча функції. Фіскальна функція проявляється у розподільчих відносинах між державою та суб’єктами малого бізнесу. Стимулююча функція визначається метою введення єдиного податку, якою є стимулювання розвитку малого підприємництва шляхом створення сприятливих умов його оподаткування, що є своєрідним проявом захисту прав суб’єктів малого підприємництва з боку держави.

З 1 січня 2012 року вступає в силу глава Податкового кодексу України, що передбачає диференціацію платників єдиного податку на 4 категорії [3]

До першої категорії віднесені фізичні особи-підприємці, що займаються торгівлею на ринках або надають побутові послуги населенню, не мають найманих робітників, а об’єм доходу їх не перевищує 150 тис.грн на рік. Для таких підприємців установлюється ставка податку в межах від 1% до 10% мінімальної заробітної плати в місяць.

До другої категорії віднесені фізичні особи-підприємці, що працюють в ресторанному бізнесі або які надають побутові послуги населенню, або платники єдиного податку, що мають не більше 10 найманих робітників з обсягом доходу не більше 1 млн.грн за рік. При цьому до другої  категорії не відносяться підприємці, що займаються наданням послуг посередників з продажу, оренди або оцінки нерухомості. Такі підприємці відносяться до третьої категорії. Для другої категорії місцевими радами встановлюється ставка податку в межах від 2% до 20% мінімальної заробітної плати за місяць.

До третьої категорії віднесені фізособи-підприємці, що мають не більше 20 найманих робітників з обсягом доходу не більше 3 млн.грн за рік.

До четвертої категорії відносяться юридичні особи будь-якої організаційної форми, що мають не більше 5млн. грн. за рік.

Для підприємців третьої та четвертої категорії встановлюються ставка податку в розмірі 3% від отриманого доходу при умові сплати ПДВ або 5% від отриманого доходу без сплати ПДВ.

У випадку, якщо платник єдиного податку отримає дохід, що перевищує встановлений категоріями  ліміт, дохід від діяльності, не вказаний в свідоцтві або що не дає права користатися єдиним податком, або дохід, отриманий при використанні невстановленого способу розрахунків, то таких дохід буде обкладатися єдиним податком за ставкою 15% для першої, другої та третьої категорії підприємців і за подвійною ставкою для четвертої категорії платників. [23]

Проте Кабмін наклав певні обмеження, визначивши, що не можуть біти платниками єдиного податку наступні суб’єкти господарювання, що здійснюють [28]

• діяльність  з організації, проведенню азартних ігор;
• обмін  іноземної  валюти;
• виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібної продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів і діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива і столових  вин);
• видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння,  у  тому  числі  органогенного  утворення;
• видобуток,  реалізація  корисних  копалин;
• діяльність у сфері фінансового посередництва, окрім діяльності у сфері страхування, що здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України "Про страхування", сюрвейєра, аварійними комісарами і аджастер, визначених  розділом  III  Податкового  кодексу України;
• діяльність  з  управління  підприємствами;
• діяльність  з  надання  послуг  пошти  і  зв'язку;
• діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування  або  антикваріату;
• діяльність з організації, проведення гастрольних заходів. [28]