Перспективи розвитку та напрями вдосконалення інвестиційної діяльності комерційного банку

Зміст

 

 

 

ВСТУП

Сьогодні більшість  розсудливих політиків та економістів  розуміє, що реальне відродження  економіки України можливе лише тоді, коли запрацює вітчизняне виробництво. І починати слід із впровадження програм щодо його модернізації та розширення. Вже створено умови для поновлення інвестиційного процесу, підготовлено відповідний законодавчий та фінансовий грунт. Завдяки політиці фінансового оздоровлення введено національну грошову одиницю, стабілізовано обмінний курс української валюти, закладено базу для накопичення реальних не інфляційних заощаджень.

Серед багатьох причин, які  заважають піднесенню вітчизняної економіки, головна - відсутність достатніх інвестиційних коштів. За даними експертних досліджень, потреба української економіки в інвестиціях сягає 40 мільярдів доларів США. Джерела цих коштів можуть бути як внутрішні, так і зовнішні Вітчизняні підприємства майже вичерпали свій інвестиційний потенціал, більшість їх неспроможна оновлювати виробництво. Тому капітал розвитку виробництва слід залучити на кредитному і фондовому ринках.

На кредитному ринку  залучення капіталу відбувається у  вигляді довгострокових кредитів. Але  банкам на даний період невигідно надавати такі кредити через високий рівень ризиків, пов'язаних з ними, неліквідність виданих позик, а також відсутністю у них коштів, залучених на тривалі депозити.

На фондовому ринку  підприємства можуть залучити кошти, розмістивши на ньому свої цінні папери - акції та облігації.

У грудні 1996 року в Україні формально закінчилася мала і середня приватизація. Понад 800 підприємств стали потенційними емітентами цінних корпоративних паперів. І власники цих паперів, починаючи з 1997 року шукають відповідних інвесторів - портфельних, корпоративних, юридичних, фізичних. Безумовно, одним із найважливіших операторів цього ринку, найсолідніших його учасників є банківська система. В операціях, які виконуються банками для задоволення потреб суб'єктів фондового ринку, представлені всі стадії обігу цінного паперу - від його випуску і обслуговування до погашення.

В інвестиційних процесах на фондовому ринку банки відіграють потрійну роль. З однієї сторони, вони самі залучають капітал, здійснюючи випуск акцій, облігацій та депозитних сертифікатів, з іншої сторони, вони самі вкладають кошти, формуючи власний портфель акцій та облігацій. Третьою функцією комерційних банків є  забезпечення нормального проходження інвестиційних процесів, надаючи ряд послуг. Насамперед, це розміщення емісії, яке супроводжується депозитним обслуговуванням емітентів. Банк може взяти на себе розробку на замовлення клієнта емісійного проекту, моделей фінансування його діяльності за допомогою використання різноманітних фінансових інструментів. Важливе значення в забезпеченні інвестиційного процесу мають інвестиційні та консультаційні послуги банку, які допомагають клієнтам ефективно вкладати капітали, а також трастові послуги.

Дані операції нові для  комерційних банків України і  виникає багато проблем з впровадженням їх на фондовому ринку. Тому завданням даної дипломної роботи є  визначення місця комерційних банків на фондовому ринку, перш за все на основі розгляду його будови, огляду можливих операцій з цінними паперами, і власне, самих фондових інструментів, з якими вони мають здійснюватись. Також необхідно розглянути інвестиційні операції комерційних банків: розробку ними інвестиційної політики і формування на її основі фондового портфеля, методи оптимізації портфеля і проблеми, пов'язані з діяльністю на фондовому ринку України.

 

1. МІСЦЕ КОМЕРЦІЙНИХ  БАНКІВ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ.

1.1. Види фондових інструментів на  ринку цінних паперів.

Як відомо, капітал  має три функціональні форми: грошову, виробничу і товарну. Процес кругообігу капіталу відкриває грошова форма. Для того, щоб розширити виробництво, підприємець повинен знайти додаткові грошові кошти, тобто інвестиційний капітал. Інвестиційний капітал надходить з двох джерел: власних заощаджень підприємства (нерозподілений прибуток і амортизація) і чужих заощаджень (тимчасово вільних грошових коштів інших підприємств, урядів, населення). Заощадження перетворюються в інвестиції, як тільки вони попадають в руки тих, хто витрачає їх на купівлю елементів виробництва. Таке перетворення може бути прямим і опосередкованим. Наприклад, підприємство вкладає свій нерозподілений прибуток у нові потужності - це пряме перетворення заощаджень у інвестиції. Зрозуміло, що прямо перетворюватись у інвестиції можуть лише власні заощадження. Чужі повинні -здійснити опосередкований шлях. Цей шлях лежить через фінансовий ринок.

На фінансовому ринку  здійснюється розподіл грошових засобів між учасниками економічних відносин. В залежності від форм в яких грошові ресурси обертаються на цьому ринку, в його складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів. Ринок цінних паперів включає як кредитні відносини, так і відносини власності, які виражаються через випуск спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість і можуть продаватись, купуватись і погашатись.

В розвинутих економічних  країнах виділяють три основних види фондових інструментів:

1) акції приватних, змішаних і державних корпорацій;

2) облігації приватних компаній і корпорацій;

3) державні облігації, які випускаються центральними урядами і місцевими органами влади.

Акція - це цінний папір, який засвідчує участь її власника у статутному фонді, дає йому право на участь в управлінні справами емітента й одержання частини прибутку у вигляді дивідендів та частини майна при ліквідації емітента. Емітент не несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність власником акції.

Акції служать трьом основним цілям:

по-перше, їх випуск необхідний під час організації акціонерного товариства, щоб забезпечити новому підприємству стартовий капітал для розгортання господарської діяльності;

по-друге, це залучення  додаткових грошових ресурсів вже в  ході господарської діяльності;

по-третє, випуск акцій  використовується для обміну з метою  злиття з іншою компанією.

На початку відкритої  підписки на акції товариства його засновники мають вказати кількість  і вид акцій, які вони пропонують.

Крім акцій, з метою  залучення грошових коштів на фондовому ринку комерційні організації випускають боргові цінні папери. Найбільш розповсюдженою формою приватних боргових зобов'язань є облігації.

Згідно із законодавством України, облігації мають право  випускати підприємства усіх форм власності. Акціонерні товариства можуть їх випускати на суму, що не перевищує 25% величини статутного фонду, і тільки після повної оплати всіх попередніх емісій. Власники облігацій не є  власниками акціонерного товариства, як власники акцій. Але особи, які мають на руках облігації, мають деякі переваги над акціонерами. До того, як акціонерне товариство нараховує дивіденди по акціям, воно повинно забезпечити виплату % по облігаціям, які включаються у витрати. Якщо акціонерне товариство терпить банкрутство, то в першу чергу погашаються його зобов'язання перед власниками облігацій та іншими кредиторами, а потім тільки активи, які залишаються, розподіляються між акціонерами.

Приватні боргові цінні  папери в залежності від інвесторів, на яких вони розраховані, мають різну  номінальну вартість. Наприклад, в США найчастіше комерційні облігації випускаються за номінальною вартістю 1 тис. дол. Але зустрічаються також облігації номіналом 10 тис. дол., 500 дол. і навіть 100 дол. Банки, як правило, віддають перевагу облігаціям з великим номіналом, тому що по них зручніше платити проценти.¹

Курс облігації на ринку цінних паперів, як і акцій, залежить від попиту та пропозиції на неї. Визначальними факторами у формуванні попиту та пропозиції є  доходність даної облігації, рівень позикового процента, ступінь прибутковості альтернативних грошових вкладів, у тому числі інших облігацій, випущених конкурентами. Тому ринкова вартість кожної облігації у певний момент часу може бути вищою від номінальної чи нижчою.

Серед інструментів ринку  цінних паперів важливе місце  займають державні боргові зобов'язання, їх емітентами є центральні уряди, органи влади на місцях, установи і організації, які користуються державною підтримкою.

Держані цінні папери випускаються для:

• фінансування поточного бюджетного дефіциту;
• погашення раніше розміщених позик;
• забезпечення касового виконання державного бюджету;
• забезпечення комерційних банків ліквідними резервними активами;
• фінансування цільових програм, що проводяться місцевими органами влади;
• підтримки установ і організацій, які мають соціальне значення.

Випуск державних цінних паперів є найефективнішим методом фінансування бюджетного дефіциту в порівнянні з практикою залучення коштів в центрального банку чи від емісії грошей.

Тому випуск державних  цінних паперів є одним із основних джерел фінансування внутрішнього боргу, що підтверджують дані табл.1

 

 

Таблиця 1.

Доля державних цінних паперів в процентах до неоплаченого внутрішнього боргу.²

Країни	Державні цінні папери і гарантовані урядом облігації  із % до внутрішнього боргу
Італія  Японія  США  Великобританія  Канада  Франція  Німеччина	83,1 66,2 62,8 88,6 44,6 82,7 35,0

Первинне розміщення державних цінних паперів, як правило, здійснюється при посередництві  багатьох суб'єктів. Серед них найважливіше місце займають центральні банки, які  організовують роботу по розміщенню позик, залучають інвесторів, а в ряді винадив купують великі пакети державних боргових зобов'язань. В деяких країнах вказані функції виконує міністерство фінансів, а також підрозділи по управлінню державним боргом. В багатьох країнах допускається участь в якості посередників при первинному розміщенні державних цінних паперів приватних фінансове - кредитних установ (комерційних та інвестиційних банків, фінансових компаній та ін.) В той же час в деяких країнах забороняється участь комерційних банків в подібній діяльності.

Найбільш розповсюдженим типом державних фондових інструментів є  ринкові цінні папери, які можуть вільно обертатись на ринку. Класичним прикладом ринкових цінних паперів є  казначейські векселя, які випускаються на строк не більше одного року, в основному, з метою касового виконання бюджету. До ринкових цінних паперів відносять різні середньострокові інструменти (ноти); довгострокові - облігації.

Неринкові державні боргові  інструменти не можуть вільно переходити від одного власника до іншого. Вони розміщуються, як правило, серед населення. Через розміщення на ринку таких боргових зобов'язань уряди інколи намагаються регулювати діяльність комерційних банків, тому що купівля населенням неринкових цінних паперів скорочує можливості розміщення коштів в банківські депозити.

Крім акцій та облігацій  в 70-80-ті роки на ринку цінних паперів західних країн з'явились нові види цінних паперів. Як правило, ці папери носять вторинний характер по відношенню до діючих на ринку акцій та облігацій. До таких цінних паперів відносяться перш за все конвертовані облігації та акції, варранти, ф’ючерси, опціони.

Конвертовані облігації - це похідні цінні папери з трьома варіантами конвертованості: облігація може бути обміняною на акцію, облігація обмінюється за додаткову плату, власник не може продати право на купівлю акцій по зазначеній ціні окремо від облігації.

Конвертована облігація  для обміну на акції найбільш розповсюджена в Японії, що знайшло відображення також в операціях на світовому ринку цінних паперів. В другій половині 80-х років 2/3 ринку припадало на облігації японських компаній, які обмінювались на акції. Це пояснюється тим, що курс акцій японських компаній, які обмінювались на облігації, виявився найвищим в порівнянні з акціями інших країн.

Фінансові ф’ючерси - це стандартний строковий контракт, який заключається між емітентом (продавцем) і покупцем (інвестором) з метою купівлі і продажу в майбутньому цінних паперів за раніше зафіксованою ціною. Як правило, такі угоди здійснюються на фондовій біржі. Угода передбачає внесення страхового депозиту в залежності від руху на ринку тих паперів та інструментів, право на здійснення операцій з якими має покупець контракту.

Особливість ф’ючерса полягає  в тому, що продавець не має цінних паперів або фінансових інструментів на момент заключення контракту. Тому, угода базується на різниці між фіксованою ціною і ціною на дату виконання угоди. При цьому ф'ючерсні контракти можуть багато разів перепродаватись так само, як це проходить на валютних біржах.

Ф'ючерсними угодами активно користуються корпорації, банки, а також інші кредитне - фінансові установи для регулювання своїх активів і пасивів з метою підтримки прибутковості під впливом ринкової кон’юнктури.

Опціон також являє  собою строковий контракт на цінні папери, який одержує покупець опціону з умовою продажу права на проведення тої чи іншої операції. Суть опціону полягає в тому, щоб обмежити негативний вплив ринкової кон’юнктури на активи і пасиви покупця сумою, виплаченою за контракт. У випадку сприятливих обставин на ринку одержує при цьому додатковий прибуток. Опціони, як правило, заключаються на акції. В розвинутих країнах існує багато різновидів як ф’ючерсних, так і опціонних контрактів. Крім того, зустрічаються комбінації угод цих двох видів.