Перспективи розвитку та напрями вдосконалення інвестиційної діяльності комерційного банку

3) нерозвиненість матеріальної бази, технології торгівлі цінними паперами, інфраструктури;  

4) відсутність відкритого доступу до макро- та мікроекономічної інформації про стан фондового ринку. У результаті загальні обсяги банківських інвестицій залишались порівняно незначними (табл. 4)

Таблиця 4.

Динаміка обсягу і структури  банківських інвестицій в Україні(млн. грн.)¹

Види вкладень	1.01.96		1.01.97		1.01.98		1.01.99
	Сума	Питома вага, %	Сума	Питома вага, %	Сума	Питома вага, %	Сума	Питома вага, %
Усього вкладень в цінні папери, в тому числі: 1) вкладення в акції акціонерних  товариств 2) вкладення в акції підприємств 3) вкладення в недержавні боргові  зобов’язання  4) вкладення в державні боргові  зобов’язання 5) враховані векселі	29   18   1   0,0   1,0 0,0	100   62,1   3,4   -   34,5 -	92   4   3   39   1 45	100   4,4   3,2   42,4   1,1 48,9	141,41   68   1   116,84   1 23,87	100   0,5   0,0   82,6   0,0 16,9	316,36   10,46   5   17,49   207,55 80,81	100   3,3   0,0   5,5   65,7 25,5

 

Як видно із таблиці  на початок 1999 року загальні інвестиції комерційних банків у цінні папери склали 315,36 млн. грн., основна частина яких припадала на державні облігації – 207,55 млн. грн., і зовсім незначна частка - на акції господарських організацій - 10 млн. грн.,. Така велика частина державних боргових зобов'язань у інвестиційному портфелі комерційних банків пояснюється їх значними перевагами над іншими цінними паперами. Державні облігації, як ніякі інші цінні папери, можуть забезпечити досягнення всіх інвестиційних цілей (низький ризик, висока дохідність, ліквідність).

У 1999 рік багато комерційних банків увійшли із неповерненими позичками, що змусило їх різко скоротити кредитну діяльність і спрямувати вільні кошти в інше русло. І тут з'явилися безпечні облігації Міністерства фінансів України, які забезпечували такі доходи, яких не приносить навіть високоризикові позичкові операції. Інвестиційні операції комерційних банків звелись на даному етапі до простих дій: купівля облігацій внутрішньої державної позики на первинному ринку: зберігання їх до погашення.¹¹

Але така ситуація тривала  недовго. Період "бурі і натиску" на ринку ОВДП минув. Позаду фантастичні  проценти доходності первинного розміщення ОВДП. Перед банками постали проблеми ефективного формування інвестиційного портфеля, який би забезпечував максимальний дохід і гарантовані надходження для виплат за майбутніми зобов'язаннями.

Розглянемо кілька методів  формування інвестиційного портфеля, які б допомогли інвестиційному менеджеру банку ефективно вирішити дану проблему.

1. Стратегія імунізації

Цей метод полягає  у формуванні портфеля, тривалість якого дорівнює проміжку часу до моменту виконання зобов'язання чи, у більш загальному випадку, тривалості потоку зобов'язань.

Тривалість портфеля визначається як сума тривалостей кожної облігації у портфелі:

Dr =

          k

 де Dк. - тривалість к-ї облігації, хк - частка облігації у загальному обсязі інвестицій.

Стратегія імунізації базується  на такій простій властивості  портфеля. Нехай сьогоднішня вартість портфеля становить Рр(г), вартість через п періодів:

Vр(г) =(1+r) Pp(r)

де г - розглядається як ставка доходності в плановому періоді. Якщо г зміниться, то вартість портфеля зміниться на величину:

dVp = (1 + г) Рр(г) + (1 + г) dРр

dr                                                  dr

 Якщо тривалість  портфеля Dр = n, то при будь-яких змінах г:

dVp = Dp(1+r)     Рр(г) + (1+г ) dPp =  - dPp    1  (1+r)(1+r)x

 dr                                                  dr          dr    Pp(r)

Рп(г)+(1+г) dРр = О, тобто вартість портфеля на кінець планового періоду

 dr

залишиться незмінною, тому що ефект  зміни ціни буде точно компенсований  ефектом зміни ціни буде точно  компенсований ефектом зміни ставки реінвестування.

Найбільш проста модель імунізації, таким чином, полягає у виборі портфеля

Х= {Х1,Х2,...,Хк),

такого, щоб гарантовано  виконати виплату через період часу Т при мінімальних витратах. Модель можна сформулювати. Птах {гр} Ор=Т            (1)

  Доходність портфеля розраховується наближено як зважено за

доходність кожної із складових:

гр=SDk xk rk / Sdk xk

      k                  k

Необхідна сума інвестицій розраховується як

I = LT

   (1+rp)

 відповідно обсяги  інвестицій в облігації

І = ІХ1, ..., ІК = ІХК

Модель (1) - найбільш проста з можливих моделей імунізації. Зокрема, вона не враховує обмежень на розмір інвестицій у кожний вид облігацій. Цей та інші фактори можна враховувати, вводячи в модель додаткові обмеження.

Розглянемо такий приклад  застосування стратегії імунізації. Нехай на початку квітня 1999 року перед інвестором стояло завдання інвестування коштів на період до 15 серпня 1999 р. На 15 серпня припадає виплата розміром 100 млн. грн. Отже необхідно вибрати такі напрями інвестицій, щоб з найменшими витратами гарантовано виконати дане зобов'язання. 2 та 4 квітня проводилися аукціони з розміщення три-, шести-, дев'яти- та дванадцяти-місячних облігацій (відповідно 29-й, 27-й, 28-й та 30-й аукціони) Будемо вважати, що можливості для інвестицій обмежуються даними випусками облігацій. Таким чином, необхідно визначити обсяги купівлі кожного виду облігацій, які забезпечували б виконання сформульованих завдань. Відповідно до стратегії імунізації потрібно сформулювати портфель з необхідною тривалістю (у даному випадку - 0,37 року) та максимально можливою дохідністю до погашення. Розв'язуючи модель (1), отримаємо, що оптимальним у даному випадку буде портфель, який складається з 568 тримісячних облігацій та 172 річних облігацій. Якщо припустити паралельну часову структуру доходності, тобто однакову доходність облігацій з різним строком погашення, на рівні ставки рефінансування 85%, то гарантована дохідність портфеля становитиме 85% річних, а необхідна сума інвестицій – 750 тис. грн.¹²

Для оцінки ефективності портфеля, припустимо, що протягом періоду, який розглядається, можливі три сценарії перебігу подій - стабільність ставок доходності, раптове зростання та зниження. Розрахуємо реалізовану доходність окремо для кожного виду облігацій та для імунізованого портфеля. Результати свідчать, що імунізований портфель гарантує досягнення запланованого рівня дохідності, тоді як інвестиції тільки в один вид облігацій є  ризикованими. З рисунка видно, що, наприклад, при виборі виключно тримісячних облігацій (29 - аукц.) інвестор зазнав збитків за умови зменшення процентних ставок, а при виборі, скажімо, виключно річних облігацій, збитків завдасть неочікуване зростання ринкової дохідності.

Методи імунізації портфеля, незважаючи на простоту та відносно високу ефективність, не враховують багатьох важливих факторів:

- неможливо адекватно враховувати фактор оподаткування та операційні витрати;

- суттєво обмежені можливості прогнозування інвестора;

- для дійсного досягнення гарантованих результатів необхідний постійний перегляд портфеля, що пов'язано з операційними витратами;

- на коротких проміжках часу переваг імунізованого портфеля перед портфелем понадкороткострокових облігацій практично немає.

Одним із головних недоліків  стратегії імунізації є  те, що даний  підхід побудований з припущення про паралельну структуру ставок дохідності, тобто припускається, що довгострокові та короткострокові облігації мають однакову дохідність ї відповідно коливання ринкових процентних ставок однакові для всіх видів облігацій .

Зазначений фактор може суттєво вплинути на ефективність імунізованого портфеля. За умови непаралельної структури дохідності (тобто коли дохідність довгосторокових облігацій більша за дохідність короткострокових), при послідовних коливаннях процентних ставок портфель є  не найефективнішим. Реалізована дохідність портфеля для кожного з трьох сценаріїв виявляється значно нижчою, ніж скажімо, дохідність інвестицій виключно в річні облігації (30-й аукціон).

Ефективною альтернативою  стратегії імунізації є  методи аналізу  горизонту планування. Цей підхід базується на застосуванні показників реалізованої дохідності, які розраховуються на основі прогнозів інвестора, про майбутні ставки процента. При цьому дані прогнози можуть бути як жорсткими, так і багатоваріантними із врахуванням ступеня впевненості інвестора (імовірності) в реалізації кожного з можливих сценаріїв розвитку подій.

Завданням є  формування портфеля, який забезпечував би досягнення заданих показників на заздалегідь визначену дату.

Для реалізації методу необхідне  виконання таких етапів:

1) найважливіший етап - визначення сценаріїв коливання процентних ставок на протязі горизонту планування та імовірностей реалізації кожного з сценаріїв;

2) розрахунок реалізованої дохідності облігацій, які розглядаються як кандидати на включення до портфеля. Розрахунок здійснюється для кожного з визначених сценаріїв;

2) розрахунок портфеля, оптимального з погляду вибраного критерію, наприклад, максимізації дохідності. Один з найпростіших можливих варіантів моделі можна записати:

mах {S Ws гр

s

                            Dmіп < Dр < Dmах,

rр > r mіп

де гр - реалізована дохідність портфеля при 8-му сценарії (розраховується наближено як середньозважена реалізована дохідність облігацій, що входять до портфеля), Dр - тривалість портфеля, r mіп - мінімально необхідний рівень дохідності, 5 - номер сценарію, 8 - імовірність. У моделі максимізується очікувана середня дохідність портфеля за умови, що фактична дохідність не може бути меншою за встановлений мінімальний рівень. Обмеження на тривалість портфеля служить додатковою гарантією мінімального ризику.

Перевагою сценарних  моделей є  також те, що в них  можна закласти елементи активного підходу, вказуючи вищі значення імовірностей найбільш правдоподібних з погляду інвестора сценаріїв.

 

 Висновки

Для нормального функціонування виробництва, його розвитку, необхідні  інвестиції. Інвестиції надходять з  двох джерел - власних заощаджень і чужих заощаджень. Чужі заощадження перетворюються в інвестиції через фінансовий ринок. В залежності від форм, в яких грошові ресурси обертаються на фінансовому ринку, в його складі можна виділити ринок банківських кредитів і ринок цінних паперів.

На ринку цінних паперів  обіг капіталу здійснюється у формі  спеціальних документів (цінних паперів), які мають власну вартість і можуть продаватись, купуватись і погашатись.

В розвинутих економічних  країнах виділяють три основних види фондових інструментів

1) акції приватних компаній і корпорацій;

2) облігації приватних компаній і корпорацій;

3) державні цінні папери, які випускаються центральними урядами і місцевими органами влади;

а також похідні цінні  папери, які носять вторинний характер по відношенню до акцій та облігацій - конвертовані облігації та акції, варранти, ф’ючерси, опціони.

На фондовому ринку  розподіл капіталу відбувається між трьома видами учасників: емітентами, посередниками та інвесторами. Емітенти через випуск цінних паперів залучають грошові ресурси інших учасників фондового ринку - інвесторів, які купують щ цінні папери.

Існування ринку цінних паперів і задоволення ним інтересів емітентів та інвесторів було б неможливим без участі на ньому посередників брокерів та інвестиційних ділерів.

Комерційні банки на фондовому ринку займають особливе місце: вони виступають як емітенти, залучаючи грошові кошти через випуск цінних паперів, як інвестори, формують власний фондовий портфель, а також як посередники, забезпечуючи обіг цінних паперів на фондовому ринку.

Основою інвестиційних  операцій комерційних банків є  розробка інвестиційної політики, у відповідності з якою вони здійснюють формування фондового портфеля.

Для прийняття рішення  про вкладення коштів у той  чи інший вид цінних паперів здійснюється фундаментальний аналіз цінних паперів, їх емітентів та інвестиційної ситуації, на основі якого портфелі інвестицій диверсифікуються за емітентами. Такий аналіз є  детальним вивченням суті процесів, що відбуваються на фондовому ринку, з'ясуванням причин, які визначають економічну ситуацію на ньому, та вибори напрямків вкладень, які є  найбільш ефективними з точки зору завдань банку.