Перспективи розвитку та напрями вдосконалення інвестиційної діяльності комерційного банку

За останні роки було розроблено ряд альтернативних стратегій відносно розподілу строків інвестування, кожна з яких має свої переваги та недоліки.

Політика рівномірного розподілу  є  одним із найпопулярніших підходів до проблеми інвестиційного горизонту, особливо серед невеликих фінансових інститутів. Воно полягає у виборі деякого максимально допустимого строку: наступним інвестуванням у цінні папери в рівній пропорції на кожному з декількох інтервалів в межах цього строку. Припустимо, що керівництво банком прийняло рішення не купувати облігацій або нот з строками дії більше 5 років. Потім банк може вкласти 20 % свого інвестиційного портфеля в цінні папери, до погашення яких залишається рік або менше року, інші 20 % - в цінні папери, які будуть .гасити в інтервалі від 1 року до 2 років, інші 20 % - з інтервалом від 2 до 3 років і т.д. в межах п'ятирічного терміну

Ця стратегія не максимізує дохід  від інвестицій, але ц перевагою є  зменшення відхилень доходу в ту чи іншу сторону, а також для її проведення не потрібно значних управлінських талантів. Більше того, цей підхід, як правило, приносить інвестиційну гнучкість, тому цінні папери весь час погашаються і забезпечують постійно надходження грошових коштів, якими банк скористатися при появі багатообіцяючих можливостей.

Інша розповсюджена  стратегія-політика короткострокового  акцепту - передбачає купівлю тільки короткострокових цінних паперів і розміщення всіх інвестицій в межах короткого проміжку часу. Наприклад, банківський інвестиційний менеджер може прийняти рішення-інвестувати 100 %- фондів банку, які не задіяні в кредитних операціях і готівкових резервах, в цінні папери, які погашаються через 2 роки або раніше. Цей підхід розглядає інвестиційний портфель перш за все, як джерело ліквідності, а не доходу.

Протилежний підхід підкреслює роль інвестиційного портфеля як джерело  доходу. Банк може дотримуватись так  званої стратегії довгострокового  акцепту, інвестуючи кошти в облігації з діапазоном строків погашення від 5 до 10 років. Для забезпечення вимог, пов'язаних з ліквідністю, цей банк, можливо, буде в значній мірі користуватися позиками на грошовому ринку .

Об'єднання короткострокового  і  довгострокового підходів до інвестицій складає стратегію "штанги", у відповідності з якою банк, з однієї сторони, вкладає більшу частину своїх засобів в портфель короткострокових високоліквідних цінних паперів, а з іншої сторони - в довгостроковий портфель облігацій при мінімальних або нульових вкладеннях на проміжні строки. Короткостроковий портфель забезпечує ліквідність, а довгостроковий - дохідність.⁶

Найбільш агресивною із всіх стратегій визначення інвестиційного горизонту є  підхід процентних очікувань. Він передбачає постійне оновлення цінних паперів, що зберігаються у банку, у відповідності з поточними прогнозами процентних ставок і економічної кон’юнктури. Цей підхід сукупної якості портфеля або процентних очікувань, передбачає скорочення строків погашення цінних паперів, коли очікується ріст процентних ставок, і навпаки, збільшення строків, коли очікується падіння процентних ставок. Подібний підхід збільшує можливість значних капітальних приростів, але і можливість значних капітальних збитків. Він потребує глибоких знань ринкових процесів, пов'язаний з великим ризиком, якщо очікування виявляться помилковими, і пов'язаний з великими витратами, так як потребує частого виходу на ринок цінних паперів .

Якщо є  перспектива  суттєвого виграшу на очікуваній віддачі або є  можливість зниження ризику без значних втрат очікуваної дохідності, банки без вагання торгують своїми не заставленими цінними паперами. Вони особливо агресивно настроєні, коли надходження по кредитам малі і продаж цінних паперів, ринкова вартість яких зросла, збільшить чистий дохід і прибуток акціонерів. Але оскільки втрати в результаті торгівлі цінними паперами знижують чистий дохід до сплати податків, портфельні менеджери не люблять йти на подібні втрати, якщо не можуть довести раді директорів, що збитки будуть компенсовані більш високими доходами по новим активам, купленим за рахунок надходжень від продажу цінних паперів. Взагалі, банки торгують цінними паперами, якщо:

а) очікуваний дохід після  сплати податків може бути підвищений за допомогою ефективних стратегій податкового управління;.

б) можна зафіксувати  більш високу норму доходу на віддаленому  кінці кривої доходності, коли планується падіння процентних ставок;

в) ці операції будуть сприяти  загальному покращенню якості активів;

г) інвестиційний портфель може бути оновленим на користь цінних паперів більш високої якості без відчутних втрат очікуваного доходу, особливо якщо загострюються проблеми, пов'язані з кредитним портфелем.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Формування інвестиційного портфелю  банку

Після визначення мети , якої банк хоче досягти, проводячи інвестиційну діяльність, починається формування портфеля інвестицій. При визначенні переваги тих чи інших типів цінних паперів, у які інвестуються кошти банків, враховуються два основні моменти:

рівень дохідності і рівень ризику. Як правило, дохідність цінних паперів є  прямо пропорційною до рівня ризику, якого зазнає інвестор, вкладаючи капітал: чим більший обсяг доходів приносить певний цінний папір, тим більший ризик пов'язаний з такими інвестиціями, що підтверджується даними табл. З

Таблиця 3

Співвідношення рівнів дохідності та ризику за деякими типами цінних паперів

Тип цінних паперів	Рівень дохідності	Рівень ризику
Прості акції Привілейовані акції Облігації корпорацій Облігації держави	потенційно високий середній низький низький	високий середній низький дуже низький

Наведені у таблиці 3 оцінки дохідності і ризику інвестицій у цінні папери можуть відрізнятися між собою у різних країнах, що пов'язано з національними особливостями функціонування фондового ринку. Наприклад, у розвинутих країнах придбання боргових зобов'язань держави вважається одним із найбільш надійним видів інвестицій, безпека яких гарантується державою. У нашій крайні довіра до держави ще не набула рівня, який дозволяв би з упевненістю віднести зобов’язання держава до низькоризикових інвестицій

Однак в цілому справедливість таких оцінок стосовно ризикованості і дохідності інвестицій не підлягає сумніву у переважній більшості країн з розвинутою ринковою економікою з урахуванням цього комерційні банки можуть формувати свої портфелі цінних паперів, дотримуючись певного балансу між існуючим ризиком і очікуваною віддачею, на кожен конкретний період часу. При однаковому рівні ризику банки намагаються придбати ті цінні папери, які приносять найбільший дохід. Разом з тим, оскільки дохідність цінних паперів, як правило, є похідною від рівня ризику, то лише незначна кількість банків надає перевагу вкладенням значних коштів у цінні папери з високим рівнем доходу та із значним ступенем ризику. Загалом кожен комерційний банк сам визначає співвідношення ризику і віддачі при інвестиціях, виходячи із власних можливостей здійснення операцій на фондовому ринку.⁷

З метою зниження ризику і забезпечення збалансованості  інвестиційної діяльності портфель комерційного банку повинен включати різні типи цінних паперів - облігації, прості та привілейовані акції. Для оптимального поєднання можливостей досягнення дохідності, безпеки, зростання капіталу і ліквідності, як основних інвестиційних завдань банку, диверсифікації вкладень лише за типами цінних паперів недостатньо. Не менше важливим є  розподіл інвестицій за якістю кожного типу цінних паперів, що визначається особливостями діяльності їх емітентів. Даний критерій диверсифікації інвестиційного портфеля є  найбільш важливим для комерційних банків, так як безпосередні можливості реалізації тих чи інших цілей інвестицій залежать від надійності певного конкретного емітента та успішності його діяльності.

Безпосередньою основою  для прийняття рішення про вкладення коштів у той чи інший вид цінних паперів, служить фундаментальний аналіз цінних паперів, інвестиційної ситуації, на основі якого портфелі інвестицій диверсифікуються за емітентами цінних паперів. Такий аналіз є  детальним вивченням суті процесів, що відбуваються на фондовому ринку, з'ясуванням причин, які визначають економічну ситуацію на ньому, та вибором напрямків вкладень, які є  найбільш ефективними з точки зору інвестиційних цілей.

Інвестиційний аналіз може здійснюватись комерційним банком у три основні етапи. На першому здійснюється аналіз загальноекономічної ситуації в країні та фондового ринку в цілому, на другому вибір галузей і підгалузей економіки, які найбільше підходять для інвестування; третій полягає у вивченні стану окремих фірм і компаній з точки зору перспективності вкладення коштів у їх цінні папери .⁸

 На першому етапі  аналізу при вивченні загальноекономічної  ситуації розглядаються показники, які характеризують основні тенденції розвитку макроекономічних процесів: обсяги валового національного продукту (ВНП) за останні періоди, рівень інфляції, динаміка виробництва, стан ділової активності, загальні обсяги споживання і нагромадження, дефіцитність державного бюджету, ситуація на кредитному ринку і рівень позичкових процентних ставок та інші. При цьому аналізується поточна ситуація, а також робляться прогнози на перспективу щодо впливу зазначених показників на стан фондового ринку з точки зору наявності певних сприятливих або несприятливих умов, за яких комерційному банку доведеться проводити інвестиційні операції.

Оцінка макроекономічних показників дає уявлення про стан справ у переважній більшості  галузей економіки. Однак для  кожної з них, окрім загальноекономічних, притаманні внутрішні закономірності і особливості розвитку. Тому на другому етапі аналітичної роботи комерційним банкам необхідно оцінити стан окремих галузей і підгалузей економіки, представлених на фондовому ринку які за конкретних загальноекономічних умов є  найбільш привабливими для розміщення капіталів.

На даному етапі інвестиційного аналізу комерційні банки намагаються виявити галузі, що знаходяться на підйомі і в рамках визначених інвестиційних пріоритетів надають кращі, порівняно з іншими, можливості розміщення коштів. Тому при здійсненні фундаментального аналізу діяльності галузей слід враховувати специфіку їх виробництва, інформацію про досягнення науково - технічного прогресу та передові технології, що надає глибокі уявлення про потенційні об'єкти інвестування та перспективи їх розвитку. Вибір галузевих напрямків інвестицій здійснюється на основі співставлення показників, що відображають динаміку виробництва, обсяги реалізації, величину товарних і сировинних запасів, рівень цін, заробітної плати, прибутку, нагромаджень як в розрізі різних галузей, так і у порівнянні з аналогічними показниками в економіці країни в цілому. Оптимальність такого вибору значною мірою визначає ефективність інвестиційної діяльності банку.

Оцінка найбільш прийнятних напрямків розміщення коштів серед різних галузей створює основу для вибору в їх рамках конкретних видів цінних паперів, вкладання в які забезпечували в найбільш повне вирішення інвестиційних завдань. Тому на третьому етапі інвестиційного аналізу комерційні банки проводять детальну оцінку стану окремих підприємств, у цінні папери яких можуть бути інвестовані кошти.

Даний етап інвестиційного аналізу відзначається найбільшою складністю і трудомісткістю, оскільки вимагає від банку всебічного вивчення усіх аспектів діяльності того чи іншого підприємства.

У загальному вигляді  структура такої аналітичної  роботи складається з двох частин. Одна включає оцінку поточного фінансово-господарського стану підприємства, ефективності його діяльності та перспективи розвитку .⁹

Такий аналіз дозволяє найбільш повно вивчити стан справ у  емітента, що може слугувати одним із ключових моментів для прийняття рішення про інвестування коштів.

 

3.  ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ  РОЗВИТКУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ УКРАЇНИ.

З розвитком фондового  ринку України - нарощуванням обсягів  емісії цінних паперів, впровадженням  приватизації, випуском державних боргових зобов'язань, комерційні банки стали приймати активну участь в його функціонуванні. Станом на 1.01.1999 р. Міністерством фінансів України було видано 141 дозвіл комерційним банкам на здійснення посередницької діяльності по випуску та обігу цінних паперів, а Фондом державного майна України було видано 22 ліцензії комерційним банком на здійснення посередницької діяльності з приватизаційними паперами.¹⁰

Проте здійснення інвестиційних  операцій комерційними банками в  Україні було вкрай ускладнено деякими  законодавчими актами, а також  загальною ситуацією, яка склалась на фондовому ринку. Так згідно з доповненнями до закону "Про банки і банківську діяльність" загальна сума внесків комерційних банків до статутних фондів інших підприємств і організацій не могла перевищувати 10% його власного статутного фонду. При цьому частка комерційних банків у статутному фонді одного підприємства чи організації не повинна була бути вищою за 15 % . Значно гальмує розвиток інвестиційних операцій комерційних банків недосконалість фондового ринку України, який на даний період характеризується такими ознаками:

1) невизначеність моделі, нормативно-правова незабезпеченість з точки зору його ефективного функціонування, роздрібнена система державного регулювання;

2) невеликі обсяги і неліквідність цінних паперів, високий ступень ризиків, пов'язаних з цінними паперами;