Перспективи розвитку та напрями вдосконалення інвестиційної діяльності комерційного банку

Варранти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими  акціями та облігаціями і дають  власникові право на купівлю простих  акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи префакціях, бо надає можливість інвестору одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку їх зростання порівняно з обумовленою у варранті.

Депозитний сертифікат являє собою грошовий документ, який свідчить про внесення в банк коштів на визначений час, має фіксовану ставку процента і випущений, як правило, на пред'явника. Вкладені в банк кошти можуть бути випечені тільки після пред'явлення правильно оформлених сертифікатів.

1.2. Діяльність комерційних банків  на ринку цінних паперів

Серед учасників фондового  ринку комерційні банки займають дуже важливе місце-вони можуть бути і емітентами, і інвесторами, і посередниками при проведенні операцій з цінними паперами. Але в різних країнах через певні існуючі обставини (в основному законодавчі обмеження) банки не можуть здійснювати весь спектр операцій з цінними паперами. Наприклад, в США комерційним банкам заборонено здійснювати операції з цінними паперами, і членство у фондових біржах. У відповідності із законом, прийнятим в 1933 році (Законом Гласса -Огігола), комерційні банки не можуть приймати участь в організації випусків акцій і облігацій промислових компаній. Але в законі є  чисельні винятки, які дозволяють банкам вкладати кошти і організовувати випуски державних цінних паперів, облігацій штатів і місцевих органів влади, а також боргових зобов'язань, які випускаються міжнародними організаціями.

Крім того, банком дозволено  виконувати окремі функції брокерів, здійснюючи купівлю - продаж акцій та облігацій промислових компаній за рахунок своїх клієнтів. При цьому, американські комерційні банки здійснюють значний об'єм трастових операцій (операції по управлінню портфелями цінних паперів за дорученням клієнтів), і є  фактично власниками великих пакетів акцій промислових компаній та фірм. На 1992р. в США на частку інституціональних інвесторів припадало біля 40 % від загального обсягу випущених простих акцій, причому приблизно 2/3 із них припадало на трастові департаменти комерційних банків. ³

Разом з тим банкам заборонено тримати акції виробничих компаній в своїх портфелях, за виключенням  тих випадків, коли вони були придбані з метою відшкодування втрат, пов’язаних з неплатоспроможністю  позичальника.

Комерційні банки в  США є основними кредиторами  інвестиційних компаній і брокерських фірм. У більшості з них розміри власного капіталу складають незначну величину в порівнянні з об'ємом зобов'язань, які вони беруть на себе при організації розміщення нових випусків акцій та облігацій виробничих компаній. В результаті за рахунок кредитів комерційних банків фінансується від 40 до 80 % активів семи найбільших інвестиційних компаній США .

В Японії комерційним  банкам заборонено членство у фондових біржах, але вони мають право, у випадку наявності на це ліцензії, купувати і продавати (при посередництві брокерських компаній і фірм - членів бірж) всі види цінних паперів як за свій рахунок, так і за дорученням клієнтів. Крім того, комерційні банки, які відповідають вимогам статуту бірж, можуть здійснювати окремі види операцій з державними цінними паперами.

Довгий період японські комерційні банки не мали права здійснювати  посередницькі функції по розміщенню нових випусків цінних паперів. Тільки в 1981 році їм було дозволено виконувати подібні операції на позабіржовому ринку. Японським комерційним банкам заборонено також здійснювати управління портфелями цінних паперів клієнтів.

Найяскравішим прикладом  діяльності банківських установ  на фондовому ринку є  досвід Німеччини. В цій країні тільки комерційні банки мають право проводити всі види операцій з цінними паперами. Брокерських компаній і фірм в Німеччині - фактично не існує. Ринок цінних паперів Німеччини неможливе уявити без банківських установ, їх роль на цьому ринку дуже велика. Банки випускають найбільшу кількість облігацій, виступають найбільшими інвесторами і власниками інвестиційних груп, на них припадає найбільша частина обсягу операцій з цінними, банківські синдикати проявляють значну активність в розпорядженні і розповсюдженні випусків державних боргових зобов'язань. Слід показати, що в Україні також будується банківська система на зразок німецької, яка передбачає універсалізацію комерційних банків, а отже передбачає їх значне місце на ринку цінних паперів.

Щоб провести певну класифікацію операцій комерційних банків з цінними  паперами, використаємо такі критерії вид операції, емітент цінних паперів, для кого здійснюється операція. Класифіковані  таким чином операції можна звести в таку таблицю:⁴

Таблиця №2.

Типи операцій комерційних  банків з цінними паперами

		Емісія випуск цінних паперів	Купівля продаж цінних паперів	Зберігання цінних паперів  рахунки “ДЕПО”	Управління цінними  паперами	Управління спільними  фондами
Папери власної емісії	Для себе	1*	3	5	Ні     7	Ні     8
	Для клієнта	Ні	4
Папери невласної емісії	Для себе	2
	Для клієнта	ні	6		Ні	Ні

 

 

 

* Пронумеровані квадрати в місцях перетину рядків і стовпців означають окремий тип операції.

 

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЙ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.

2.1. Поняття і завдання інвестиційної  діяльності комерційних банків. Інвестиційна політика банку.

Головна функція банків на сьогоднішній день - надання кредитів. Але не всі банківські ресурси можуть бути розміщені у вигляді позик, більша частина позик неліквідна - вони не можуть їх продати тоді, коли банку терміново будуть потрібні грошові кошти. Інша проблема полягає в тому, що позики через велику імовірність їх неповернення позичальником, є  найбільш ризиковими банківськими активами. Більше того, для малих і середніх банків більша частина позик, що видається, пов'язана з окремими регіонами. Тому значне зменшення економічної активності в цьому регіоні погіршує якість кредитного портфеля банку. До того ж, весь доход банку по кредитам підлягає оподаткуванню, що змушує банки шукати ефективні податкові "сховища" в періоди, коли чисті надходження по наданим позикам є  високими. Через ці перечисленні причини банки почали займатись іншою формою активних вкладень - інвестиційною діяльністю.

У широкому розумінні слова під інвестиціями прийнято розуміти використання коштів з метою отримання доходу і нарощування капіталу. З цієї точки зору фактично всі активні операції комерційних банків можуть розглядатися як інвестиції. Однак у світовій практиці при класифікації активів комерційних банків поняття інвестицій застосовується здебільшого у вузькому значенні слова, означаючи вкладення коштів банками виключно у цінні папери на тривалі періоди часу. Отримання доходу-одне із завдань інвестиційної діяльності, яка повинна забезпечувати досягнення ще таких важливих цілей як безпека вкладень, їх ріст та ліквідність.

Вимоги щодо дохідності інвестицій, як правило, вищі ніж вимоги до дохідності позичкових операцій банку. Це пов'язано, насамперед, із строками вкладень коштів, оскільки цінні папери купуються банком здебільшого на триваліші строки ніж ті, на які видаються кредити. У цьому випадку платою за додатковий ризик тривалого вкладення капіталів є  вищі доходи за цінними паперами. Це безумовно, не означає, що банки не можуть реалізувати цінні папери на вторинному ринку у випадку необхідності, але тоді рівень доходу, що може бути отриманий банком, значно знижується.

Високий рівень дохідності цінних паперів вступає у певне  протиріччя з безпекою вкладів, тобто невразливістю інвестицій щодо потрясінь на ринку капіталів і стабільністю в отриманні доходу. Стосовно зростання капіталу, то його не завжди виділяють як пріоритет інвестиційної діяльності. Річ у тім, що дане завдання можуть забезпечити лише окремі види цінних паперів здебільшого акції виробничих компаній передових галузей економіки, що швидко розширяють свою діяльність. У цьому випадку при незначній доходності забезпечується порівняно високий ріст капіталів. Крім того, зростання вкладень у цінні папери може розглядатись і як вигідніший момент ніж, скажімо, зростання їх дохідності. Така вигідність може бути зумовлена, насамперед, особливостями оподаткування в країні, коли для капіталізовоної частини доходів, отриманих від інвестицій, встановлюються податкові пільги.

Ще однією важливою метою  інвестиційної діяльності є  забезпечення належного рівня ліквідності вкладених коштів, яка вказує на можливість порівняно швидко і без втрат перетворити придбані інвесторами цінні папери на безпосередні платіжні засоби. Реалізація даного завдання є  особливо важливою для комерційних банків, ліквідність яких - одна з найважливіших умов їх нормального функціонування. Зрозуміло, що знайти на ринку цінні папери, які б відповідали усім цілям інвестування, практично неможливо, оскільки деякі з них вступають у взаємосуперечність. У зв'язку з цим комерційні банки повинні, насамперед, визначити цільові пріоритети своєї інвестиційної діяльності, на основі чого здійснюється вибір тих видів цінних паперів, які найбільше відповідають цілям банку.

Специфіка і закономірності первинного і вторинного руху цінних паперів на ринку визначають особливості  їх різноманітних видів та способи їх застосування з урахуванням характеру угод, закладених в основу емісії цінних паперів, порядку регулювання майнових прав або відносин позики, відмінностей у порядку оформлення передачі цінних паперів і правах власника при здійсненні операцій з ними, особливостей отримання доходу та ряду інших параметрів. Однак до інвестиційних можна віднести операції банків далеко не з усіма видами цінних паперів та і не всі види можливих з ними операцій.

Інвестиційними вважаються лише операції банку з акціями  і облігаціями, тобто видами цінних паперів, які здебільшого відзначаються масовим характером емісії та мають властивість обертатись на вторинному ринку.

При цьому до інвестиційних  відносяться лише операції, для яких характерним є  як вкладення банківського капіталу, так і отримання прибутку. Усі інші операції банків з цінними  паперами, пов'язані з їх купівлю - продажем за дорученням клієнта, зберіганням у спеціальних сховищах, управлінням на довірчій основі, заставою, участю у емісії цінних паперів та інші до безпосередньо інвестиційних операцій банку не належать, а є  складовою частиною посередницьких, трастових або позичкових операцій.

Основні етапи організації  інвестиційних операцій комерційними банками можна подати в такій послідовності:

• вибір пріоритетних цілей інвестування, розробка на цій основі головних напрямків інвестиційної політики та механізму її реалізації;
• вибір стратегії інвестиційної діяльності;
• розробка основ диверсифікації інвестиційного портфеля за різними критеріями;
• здійснення інвестиційного аналізу і вибір на цій основі конкретних фондових інструментів;

• безпосередні операції у формуванні портфеля інвестицій та його регулярному оновленню.⁵

Основою операцій, пов'язаних з вкладенням коштів у цінні папери, є  інвестиційна політика банку. Вище керівництво банку і рада директорів несуть відповідальність за формування інвестиційної політики. Як правило, повинен бути підготовлений спеціальний письмовий документ. У ньому повинно бути визначено:

- основну мету політики;

- питома вага інвестиційних  операцій в активах банківського  балансу;

- оптимальне співвідношення між розмірами боргових зобов'язань та обсягами коштів, що спрямовуються на різні види інвестицій;

- оцінку приблизного складу та структури інвестиційного портфеля

- види цінних паперів;

- механізм корегування складу портфеля;

- розрахунок можливих прибутків  і збитків від операцій з цінними паперами;

- порядок організаційного забезпечення  інвестиційної діяльності-умови  переміщення і зберігання цінних  паперів, ведення архівних матеріалів, розробка програмного забезпечення, визначення відповідальних за проведення інвестиційних операцій.

В цілому розробка інвестиційної політики передбачає вибір шляхів вкладення  грошових ресурсів на певний період для  забезпечення відповідного рівня дохідності і розширення операцій банку. Оскільки така розробка є  організаційно оформленим процесом, для його нормального здійснення банк повинен забезпечити такі передумови: наявність необхідної інформації та надійних джерел її отримання;

відпрацьований процес затвердження інвестиційної політики та її оперативного перегляду;

аналітичний апарат для оцінки затрат і результатів різних інвестиційних проектів та їх впливу на діяльність банку в цілому.

В основі інвестиційної політики кожного  банку лежить той чи інший вид  стратегії, що застосовується при вкладенні  коштів у цінні папери. Як правило, комерційні банки, вкладаючи капітали, орієнтуються на проведення пасивних або активних інвестицій. Пасивна стратегія орієнтована на тривалі строки зберігання цінних паперів з метою отримання доходів від процентів за ними при мінімальному ризику. Активні інвестиційні операції навпаки, спрямовані на швидке отримання максимального прибутку у відносно короткі строки, але це пов'язано із значно більшим ризиком. У результаті переваги тієї чи іншої стратегії в інвестиційній діяльності визначаються цільовими пріоритетами, яких дотримується банк.