Проблеми фінансової системи України

Рис1.2. Структура фінансової системи

   Чільне місце  у фінансовій системі посідають  фінанси не фінансового сектора економіки, тобто фінанси підприємницьких структур. Вони обслуговують створення валового внутрішнього продукту – основного джерела фінансових ресурсів. До цієї ланки належать фінанси як виробничої, так і невиробничої сфер. Фінанси виробничої сфери можуть поділятися, залежно від форми власності, як на державні, акціонерні, колективні, індивідуальні, орендні, спільні тощо, так і, залежно від виду діяльності, на машинобудування, будівництво, транспорт, сільське господарство тощо.

   До цієї ланки належать також фінанси так званої невиробничої сфери, яка поділяється на фінанси освіти, охорони здоров’я, культури, науки, оборони й інших підрозділів. Характерною особливістю створення й використання фондів та фінансових ресурсів у цьому разі є наявність, поряд із власними джерелами, бюджетного фінансування.

   У нефінансовому  секторі економіки провідне місце  належить підприємствам державної  форми власності. З розвитком  ринкових реформ питома вага  підприємств недержавної форми  власності зростатиме.

   Державні фінанси  можна визначити як сукупність  фондів фінансових ресурсів загальнодержавного  призначення. За своєю структурою  це дуже складна та багатопланова  ланка фінансової системи. Державні  фінанси охоплюють: державний  та місцеві бюджети; централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення; фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форм власності; державний кредит; державне особисте й майнове страхування. Провідне місце в державних фінансах належить бюджетам різних рівнів, які об’єднуються у зведеному бюджеті держави[11. c.23].

   Зведений бюджет  – це сукупність усіх бюджетів  держави, що входять до бюджетної  системи. Принципи побудови бюджетної  системи регулюються бюджетним  законодавством і залежать насамперед  від її адміністративно-територіального поділу. Взаємовідносини між різними складовими бюджетної системи визначаються рівнем розвитку демократичних засад у державі.

   Зведений бюджет  України включає державний бюджет  України, бюджет Автономної Республіки  Крим і місцеві бюджети. Державному  бюджету належить центральне  місце в системі державних  фінансів. Він охоплює всі сфери економічної діяльності держави. За своєю сутністю бюджет характеризує фінансове становище держави. Проте бюджет – дуже складна економічна категорія, до якої не можна підходити однозначно, як і використовувати його показники без детального аналізу структури бюджетної системи держави.

   Централізовані та децентралізовані фонди України цільового призначення включають Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд сприяння зайнятості, Фонд конверсії, Валютний фонд, позабюджетні фонди місцевих органів самоврядування. Вони певною мірою доповнюють державний бюджет, проте специфіка їх полягає у тому, що ці фонди мають строго цільове призначення і на інші цілі не використовуються. По суті, перелічені фонди є новою складовою державних фінансів України, яка перебуває на стадії становлення.

   Державний кредит є заборгованістю держави перед своїми громадянами та господарськими структурами, іноземними кредиторами. Його величина свідчить про раціональність і ефективність фінансової політики держави та регулюється законодавством. Значний борг дає підстави для висновку, що держава живе за рахунок майбутніх поколінь. Велика сума боргу негативно впливає на видаткову частину бюджету, оскільки вимагає витрат на обслуговування.

   Страхові та  резервні фонди відіграють специфічну  роль у фінансовій системі.  Вони є сукупністю фондів фінансових ресурсів, основне призначення яких -  покрити втрати, що виникли з непередбачених причин, або фінансового забезпечення заходів, які не були включені в плани фінансування, але є важливими для держави.

   Страхові фонди  створюються за рахунок страхових внесків юридичних та фізичних осіб і перебувають в розпорядженні страхових організацій і страхових компаній різних форм власності. Страхові фонди й резерви – об’єктивне явище в економіці держави, що пов’язане з наявністю ризиків у господарській діяльності та суспільному житті.

   Наявність страхових  і резервних фондів фінансових  ресурсів дає можливість локалізувати  втрати економіки та окремих  громадян, пов’язані з фактами  стихійного лиха і непередбачених  обставин. Страхові фонди можуть  використовуватися також як інвестиційний та кредитний ресурси в економіці до настання страхового випадку. Резервні фонди як на рівні держави, так і на рівні господарських структур сприяють підвищенню ефективності господарської діяльності[17. c.142].

   Фінансовий ринок – ланка фінансової системи, яка створює і використовує фонди фінансових ресурсів у тих випадках, коли інші ланки фінансової системи не можуть діяти ефективно. Фінансовий ринок включає ринок грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів і фінансових послуг.

   Ринок грошей  або валютний ринок – це  створення фондів фінансових  ресурсів для здійснення зовнішньоторговельних  операцій. Тут має місце обмін  валюти однієї держави на валюту  іншої. При девальвації національної  грошової одиниці підприємницькі  структури та населення, власники національної грошової маси несуть втрати пропорційно темпам знецінення національної грошової одиниці, а власники валюти іноземної держави одержують додатковий дохід. Втім, девальвація національної грошової одиниці має й деякі позитивні ознаки. Вона, зокрема, впливає на зменшення імпорту і, отже, розширює ринок збуту для власних товаровиробників.

   Ринок кредитних  ресурсів є формою залучення  тимчасово вільних коштів на  інвестиційні та інші потреби.  Ринок кредитних ресурсів регулюється за допомогою облікової ставки національного банку.

   Ринок цінних  паперів – це мобілізація коштів  на потреби господарської діяльності  шляхом випуску й реалізації  цінних паперів, які є гарантом  повернення вкладених коштів  і одержання доходу. Усі операції з реалізації цінних паперів здійснюються на фондовому  ринку. Існує також позабіржова торгівля цінними паперами. Фонди фінансових ресурсів, мобілізовані на фондових біржах при продажу цінних паперів, суттєво впливають на рівень фінансового забезпечення розвитку економіки, зміцнення фінансового становища держави[19. c.56].

   Фінанси домогосподарств  є засобом створення та використання  фондів фінансових ресурсів для  задоволення особистих потреб  громадян. Джерелом створення вказаних  фондів є заробітна плата й інші джерела доходів кожного громадянина чи його сім’ї. До доходів домогосподарств належать доходи від продажу власного капіталу, землі, продукції підсобних господарств, доходи, одержанні від здачі в оренду майна, відсотки на капітал, вкладений у цінні папери тощо.

   До видатків  домогосподарств належать витрати  на придбання споживчих товарів,  оплату наданих послуг і виконаних  робіт, формування заощаджень, купівлю  цінних паперів та інші витрати.  Домогосподарства за своєю економічною  суттю – це господарські структури виняткового типу, діяльність яких ґрунтується на створенні й використанні фондів фінансових ресурсів. Ця підсистема найбезпосередніше пов’язана з іншими підсистемами фінансової системи.

   Так, домогосподарства  одержують кошти з бюджету  та від господарських структур у рахунок оплати праці та при одержанні безоплатних послуг від держави. Зі свого боку домогосподарства вносять платежі до бюджету та централізованих фондів, беруть участь у формуванні й використанні страхових фондів, є суб’єктами фінансового ринку. Економічна суть і призначення кожної із підсистем найповніше розкривається в їхній взаємодії та методах впливу на інші системи економіки держави[5. c.75].

Фінансові органи України

     Фінанси як категорія  існують об’єктивно та підпорядковуються економічним законам. Від рівня пізнання їхньої суті та призначення залежить їх використання в економічній системі держави. Водночас будь-яке використання фінансів владними структурами держави є суб’єктивним, тобто на ньому позначаються інтереси певних економічних, соціальних і політичних сил, які можуть не збігатися з інтересами суспільства або більшості його членів.

Рис.1.3.Фінансова система України

   За умов демократичної  держави з ринковою економікою  основним призначенням фінансів  є забезпечення зростання суспільного добробуту. Для досягнення поставленої мети здійснюється жорстке правове регулювання щодо використання фінансів в економічних і соціальних процесах.

   Побудова ефективної  фінансової системи потребує  великих наукових досліджень, глибокого аналізу причин і наслідків створення та використання фондів фінансових ресурсів, впливу цих процесів на всі аспекти життя держави. У процесі функціонування фінансів виникають певні відносини між суб’єктами створення й використання фондів фінансових ресурсів. Ці відносини мають свою складну структуру, де проявляються інтереси кожного із суб’єктів, значною мірою ґрунтуючись на суперечності. Гармонізація цих інтересів – величезне й складне завдання законотворчої діяльності в державі.

   Правове регулювання фінансових відносин, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на які певного часу поширюється дія правової норми; регламентують права й обов’язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям  для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

   Суб’єктами фінансових  відносин є держава, громадяни  та підприємницькі структури.  Усі фінансово-правові відносини  виникають і припиняються на  законодавчій основі. Вони можуть  припинятися також у випадках, встановлених законом, наприклад, у разі сплати платежів, використання передбачених асигнувань тощо[12. c.90].

   Правові норми,  що регулюють фінансові відносини,  є системою фінансового права,  яка ґрунтується на конституції  держави. Так, у розділі 2 Конституції України, де йдеться про права, свободи та обов’язки людини й громадянина, статтею 67 визначено, що кожна особа зобов’язана сплачувати податки і збори за порядком і розмірами, встановленими законом.

   У статті  92  зазначено,  що виключно законом України встановлюються державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори; засади щодо створення та функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти, а також іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргів; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи.

   Питання, що торкаються  фінансової системи, визначаються  також у статтях  95-99, 116, 119, 143 та в деяких інших. На основі  Конституції приймається низка законів, що регулюють певні сфери фінансових відносин. Це насамперед Закони “Про бюджетну систему України”, “Про систему оподаткування України” та ін[1. c.12].

   Від імені держави організаційну роботу  з виконання чинного законодавства проводять фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансове становище держави, розробку та реалізацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України.

   На колегії  розглядаються проекти нового  фінансового законодавства, звіти  керівних працівників міністерства  та підзвітних йому фінансових  органів, проекти бюджету і питання контролю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління і відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

• підготовка проекту державного бюджету України, подання його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уряду до Верховної Ради;
• організація виконання бюджетів, підготовка звіту про його виконання та подання звіту на затвердження до Верховної Ради;
• розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів із фінансових питань;
• обґрунтування основних положень фінансової політики держави і подання на розгляд уряду і Верховної Ради України концепції бюджетної та податкової політики;
• розгляд і реалізація управлінських рішень, пов’язаних  із використанням фінансових ресурсів;
• здійснення контролю за дотриманням фінансового законодавства всіма органами управління;
• керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

контроль, ревізія, перевірка  фінансово-господарської діяльності всіх державних організацій, установ  і підприємств.

  Фінансові органи державної адміністрації, а також виконкомів місцевих рад базового рівня виконують свої функції відповідно до чинного законодавства.

   Управління фінансами  підприємств здійснюють їхні  фінансові служби. Відповідно функціонують  фінансові підрозділи і на рівні міністерств та відомств. Їхні повноваження дещо різняться щодо підприємств різних форм власності.

   До числа органів,  що здійснюють управління окремими  ланками фінансової системи, належать  також Державна податкова адміністрація,  Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, Пенсійний фонд, Міжбанківська валютна біржа, Рахункова палата. Їхні права та обов’язки визначаються відповідними законами.