Ринок факторингових послуг

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 
 

     У сучасних умовах господарювання першорядного значення для вітчизняних підприємств  набувають проблеми ефективного  управління дебіторською заборгованістю. Переважна більшість підприємств  виявилася неспроможною ефективно  управляти дебіторською заборгованістю, яка завдає економічної шкоди  підприємству-кредитору – гроші  втрачають свою купівельну спроможність внаслідок інфляції, зростають збитки від втрачених можливостей, підприємство виплачує банку відсоток за кредит, пов'язаний із нестачею власних оборотних  коштів. Як правило, українські підприємства мало використовують загальноприйняті у світовій практиці методи управління дебіторською заборгованістю. Управління дебіторською заборгованістю зводиться  лише до її обліку, що призводить до втрати фінансових ресурсів підприємства і  зменшує ефективність управління ними.

     У цих умовах потрібен пошук нових  механізмів залучення коштів, адаптованих  до конкретних умов господарювання. Зіткнувшись  із подібними проблемами 20 – 30 років тому, компанії західноєвропейських країн знайшли вихід, використавши новий тоді фінансовий продукт, який дістав назву факторинг.

     Зважаючи  на те, що фінансове ресурсозабезпечення  економічного розвитку в умовах функціонування ринкових відносин неможливе без  використання сучасних форм та інструментів розрахунково-платіжних взаємозв'язків, аналіз перспектив розвитку факторингу в Україні сьогодні є надзвичайно  актуальним.

     Комплекс  факторингових послуг надає можливість підприємствам ефективно вирішувати проблему залучення додаткових оборотних  коштів у довгостроковій перспективі, реалізовувати плани з розвитку власного бізнесу. Серед численних  переваг, одержуваних у цьому  випадку – додатковий прибуток завдяки  збільшенню обсягів продажу, економія грошових коштів, зниження витрат, захист від небезпеки втратити економічну вигоду, уникнення початкового ризику в роботі з новим дебітором, інші.

     Наявність різноманітних наукових підходів, практичних рекомендацій при висвітленні суті факторингу, його видів, особливостей використання суб’єктами господарювання підтверджує той факт, що в Україні  цей вид фінансових послуг розвивається. Серед зарубіжних вчених, які зробили  значний внесок у теорію та практику здійснення факторингових операцій є: Е. Доллан, Р. Кембелл, Ж. Перар, П. Роуз, ін. Розвиток ринку факторингових  послуг в Україні досліджується  в роботах вітчизняних науковців: Л. Гутко, О. Ковалюка, М. Крупки, І. Наумця, О. Остафіль, Є. Склепового, А. Солтана, ін. Облікове забезпечення факторингових  угод розкрито у працях Р. Грачової, Н. Дзюби, Д. Кучерака, В. Марченка, М. Пустовіт, Б. Юровського, ін., проте одностайності  серед згаданих авторів немає.

     Метою курсової роботи є виявлення сутності факторингу і його особливостей, як інструмента ринку, дослідження  механізму застосування факторингових  операцій, пошук нових сфер його використання та розгляд практичних аспектів факторингу.

     Завданнями  даного дослідження є: розгляд теоретичних засад функціонування ринку факторингових послуг; аналіз сучасного стану ринку факторингових послуг України; виявлення проблем та перспектив розвитку ринку факторингових послуг України.

     Предметом дослідження є ринок факторингових  послуг України.

     Під час написання курсової роботи були використані такі наукові методи, як: історичний, розрахунковий, аналітичний, монографічний, статистичний та інші загально наукові методи.

     Інформаційною базою дослідження стали законодавство України, періодичні видання, наукова література, інформаційні ресурси мережі Інтернет. 
 
 

1. Теоретичні  засади функціонування ринку факторингових  послуг

 
 

     Факторинг з'явився близько 100 років тому в США, а в середині XX століття – і в Європі. Зараз міжнародна факторингова індустрія активно розвивається: у світі існує близько 1000 факторингових компаній. Понад 66% їх обігу припадає на Європу, 22% – на США, 11% – на країни Азії. В Україні послуги з факторингу надають переважно банки, хоча цією діяльністю також займаються і спеціалізовані компанії.

     Чинне законодавство трактує факторинг  так. Згідно зі ст. 350 Господарського Кодексу України:

     «1. Придбання банком права вимоги у  грошовій формі з поставки товарів  або надання послуг з прийняттям ризику виконання такої вимоги та прийом платежів (факторинг) є банківською операцією, що здійснюється на комісійних засадах на договірній основі.

     2. За договором факторингу банк  бере на себе зобов’язання  передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт бере на себе зобов’язання відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою»¹.

     Згідно  зі ст. 1077 Цивільного Кодексу України:

     «1. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

     Клієнт  може відступити факторові свою грошову  вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором.

     2. Зобов’язання фактора за договором  факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає»².

     У ст. 5 Закону України «Про фінансові  послуги і державне регулювання  ринків фінансових послуг» зазначено, що правом надання фінансових послуг володіють лише фінансові установи. До фінансових установ належать юридичні особи, які відповідно до закону надають  одну або кілька фінансових послуг і внесені у відповідний реєстр у встановленому законом порядку³.

     Так, у п. 6 ч. 2 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» факторинг визначається як придбання права вимоги на виконання  зобов’язань у грошовій формі  за поставлені товари чи надані послуги, з прийняттям набувачем ризику виконання  таких вимог та прийому платежів. За цим визначенням факторинг  являє собою купівлю-продаж грошових вимог, належних первісному кредитору  за поставлені товари чи надані послуги⁴.

     Отже, факторинг – це операція, яка об’єднує в собі ряд посередницько-комісійних послуг з кредитування оборотного капіталу суб’єкта господарювання. Основою факторингу є переуступка першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з компенсацією вартості такого боргу першому кредитору.

     Ключовими критеріями таких відносин є одночасна наявність правочину таких ознак: відступлення права грошової вимоги провадиться з метою отримання фінансування (певної суми грошових коштів); при набутті відступленого права грошової вимоги здійснюється фінансування в певній сумі грошових коштів; за проведення такої операції сторона, що відступила право грошової вимоги, сплачує винагороду.

     Якщо  всі три ознаки правочину наявні (незалежно від того, на підставі якого договору він здійснюється), то він є факторинговою операцією та відповідно є фінансовою послугою.

Учасниками  факторингової операції є:

-  клієнт  – перший кредитор відносно  боржника, тобто постачальник товарів  (послуг) за первісним (базовим)  договором. Клієнтами можуть бути  тільки фізичні або юридичні  особи – суб’єкти підприємницької  діяльності;

• фактор – другий кредитор відносно боржника; особа, яка надає грошові кошти в розпорядження клієнта за платню, а також надає додаткові послуги в межах договору факторингу. Факторами можуть бути тільки банки та інші фінансові установи, що мають спеціальні дозволи для здійснення діяльності такого типу;

-  боржник  – дебітор, тобто покупець  товарів (замовник послуг) за первісним  (базовим) договором⁵.

     Процес  факторингу складається з декількох  етапів:

     1-й  етап – аналіз платоспроможності  дебітора. Проводиться оформлення  факторингового договору між  фактором (банком або фінансовою  компанією) та клієнтом, де вказуються  зобов’язання фактора.

     2-й  етап – перевірка та купівля фактором грошових вимог.

     3-й  етап – сплата коштів фактором клієнту, що має вигляд авансу розміром до 90% боргу. Залишок боргу фактор лишає собі як компенсація ризиків, повернення залишку проводиться після сплати дебітором боргу.

     4-й  етап – виконання зобов’язань  клієнтом перед дебітором, як  поставка товару тощо.

     5-й  етап – виплата боргу дебітором  банку або фінансовій компанії      (рис. 1.1)⁶.

     

     Рис. 1.1. Схема факторингових операцій банку

     Джерело: Аналіз банківської діяльності: Підручник / А. М. Герасимович, М. Д. Алексеєнко, І. М. Парасій-Вергуненко та ін.; За ред. А. М. Герасимовича. — К.: КНЕУ, 2004. — 599 с.

     Факторинг на практиці виконує такі функції: фінансування поставок товарів; управління дебіторською заборгованістю (контроль за своєчасністю оплати заборгованості; експертиза документів, що підтверджують дійсність поставки товарів; уникнення валютних, процентних, ліквідних і ринкових ризиків; інформаційне обслуговування клієнта (оцінка платоспроможності контрагентів постачальника)⁷.

Види  факторингу

1. За обсягами ризиків, що приймає на себе фактор:

- з  регресом (фактор, не отримавши кошти від покупців, має право вимагати їх від постачальників);

- без регресу (ризик невиплати зі сторони покупців повністю переходить до фактора).

2) За типом взаємовідносин, які виникають між сторонами:

- класичний  (комісійну винагороду сплачує постачальник) і реверсивний (комісійну винагороду сплачує покупець);

- відкритий (покупцю повідомлено про те, що в угоді бере участь фактор) і закритий (покупцю не повідомлено про те, що в угоді бере  участь фактор);

- реальний (грошова вимога існує на момент підписання договору) і консенсуальний (грошова вимога виникає в майбутньому);

- прямий (в угоді бере участь один фактор) і взаємний (в угоді беруть участь кілька факторів).

3) Залежно від країни знаходження учасників:

- внутрішній (всі учасники факторингової операції є резидентами однієї країни);

-   зовнішній (учасники факторингової операції є резидентами різних країн).

     Слід  зауважити, що факторингові операції не здійснюються: за борговими зобов’язаннями приватних осіб; за вимогами, що виставляються бюджетним організаціям; за зобов’язаннями підприємств та організацій, що визнані неплатоспроможними; за зобов’язаннями філій та структурних підрозділів підприємств та організацій⁸.

     Для початку факторингового обслуговування підприємству необхідно укласти  генеральний договір з фактором. Для цього слід надати відповідні документи для ризик-аналізу. Такими документами можуть бути: фінансова звітність за декілька звітних періодів; оборотно-сальдові відомості за рахунками з покупцями та з постачальниками; розшифровки карток дебіторів, які переводяться на факторингове обслуговування; різні документи щодо дебіторів (договори купівлі-продажу, видаткові накладні тощо); установчі та реєстраційні документи.

     У договорі зазначається перелік дебіторів-покупців, строк договору (переважно укладається строком на один рік та надалі може подовжуватися), ліміти факторингового обслуговування (як загальні, так і за кожним боржником окремо), вартість обслуговування.

<