Шпаргалка по "Финансам"

б) виконання  бюджету за видатками, що означає  здійснення фінансування видатків, передбачених у бюджеті, відповідно до бюджетного розпису.

Бухгалтерський  облік усіх операцій з виконання  Державного бюджету України здійснюють органи Державного казначейства України. Цей облік відображає обсяг активів та зобов´язання держави.

У ряді випадків планові показники, які  є основою формування бюджету, відрізняються  своїм фактичним значенням. Для  приведення фактичних показників у  певну відповідність з плановими Державним казначейством здійснюється секвестрація. Секвестр — це пропорційне зниження державних витрат за всіма статтями бюджету протягом часу, що залишається до закінчення поточного бюджетного року. Секвестру не підлягають захищені статті, визначені при затвердженні Державного бюджету.

У бюджетному кодексі йдеться про секвестрування Державного бюджету і передбачається, що такі ж повноваження надаються  місцевим органам. Якщо квартальні звіти зафіксовують нестачу надходжень на рівні понад 15% бюджетного розпису на відповідний бюджетний період, то Міністерство фінансів уповноважене підготувати зміни до Державного бюджету з секвестрації. Кабінет Міністрів України розглядає ці пропозиції і подає до Верховної Ради України розроблений на їх основі проект Закону «Про внесення змін до Закону «Про Державний бюджет України»» не пізніше двох тижнів з дня подання пропозицій Міністерством фінансів України.

Верховна  Рада України приймає рішення  щодо зазначеного проекту закону стосовно скорочення видатків Державного бюджету України у 2-тижневий термін з дня відповідного подання Кабінетом Міністрів. До ухвалення Верховною Радою України відповідного рішення видатки бюджету проводяться з врахуванням тимчасових обмежень бюджетних асигнувань, встановлених Міністерством фінансів України.

Зведення, складання та надання звітності  про виконання Державного бюджету України здійснюється Державним казначейством України. Форми звітності про виконання Державного бюджету України встановлюються Державним казначейством за погодженням з Рахунковою палатою та Міністром фінансів України. Звітність про виконання Державного бюджету України є оперативною, місячною, квартальною і річною. Річний звіт про виконання Державного бюджету України, підготовлений Державним казначейством і розглянутий Кабінетом Міністрів України, подається до Верховної Ради України не пізніше 1-го травня року, наступного за звітним.

Звіт  Кабінету Міністрів України перед  Верховною Радою України про  виконання Закону «Про Державний  бюджет України» представляє Міністр фінансів. За результатами розгляду ВРУ приймає рішення щодо звіту про виконання Закону «Про Державний бюджет України». Постанова Верховної Ради України про виконання бюджету публікується у пресі.

 

20. Порядок формування доходів  місцевих бюджетів.

До місцевих бюджетів відносяться бюджет АР Крим, обласні та районі бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. Бюджети місцевого самоврядування включають бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст і їх об'єднань. Місцевий бюджет охоплює надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АР Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

З метою  проведення регулювання доходів  місцевих бюджетів і досягнення їх бюджетної забезпеченості доходи, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування розбиваються на дві групи. До першої групи відносяться доходи, що враховуються при визначені міжбюджетних трансфертів. Друга група охоплює доходи, які не враховуються при проведенні міжбюджетних трансфертів.

До доходів, що закріплюються  за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначені обсягів міжбюджетних трансфертів відносяться:

1.  Прибутковий  податок з громадян.

2. Державне мито.

3. Плата за  ліцензії на провадження певних  видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчим органами відповідних рад.

4. Плата  за державну реєстрацію суб'єктів  підприємницької діяльності.

5.  Плата за торговий патент.

6.  Надходження   адміністративних   штрафів,   що   накладаються виконавчими органами відповідних рад.

7. Єдиний податок  для суб'єктів малого підприємництва.

При   цьому,   такі  доходи  розподіляються  між різними  ланками

місцевих бюджетів в певних пропорціях. Згідно з бюджетним  кодексом України прибутковий податок з громадян розподіляється таким чином:

1. До доходів  бюджетів м. Києва і м. Севастополя  зараховується 100 % податку, що  справляється на території цих  міст.

2. До бюджетів  міст республіканського (АР Крим) та обласного значення зараховуються  75 % суми податку, що спрямовуються на території цих міст.

3. До  бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об'єднань  зараховується 25 % податку, що  справляється на цій території.

З метою  забезпечення реалізації спільних соціально-економічних  і культурних програм до бюджетів АР Крим та обласних бюджетів зараховуються:

1. Прибутковий  податок з громадян, що справляється  на відповідній території в  розмірі 25 %.

2. Плата  за землю, що справляється на  відповідній території в розмірі  25 %.

3. Плата  за ліцензії на впровадження  певних видів господарської діяльності, що видаються АР Крим та  облдержадміністраціями.

До районних бюджетів зараховуються:

1. Прибутковий  податок з громадян, що справляється  на території сіл, селиш та  міст районного значення та їх об'єднань в розмірі 50 %.

2. Плата  за землю в розмірі 15 %.

3. Плата  за ліцензії, що видаються районними  державними адміністраціями.

4. Плата  за державну реєстрацію суб'єктів  підприємницької діяльності, що  справляються районними державними адміністраціями.

5. Адміністративні  штрафи, що накладаються районними  державними адміністраціями.

Склад доходів та видатків бюджетів у містах визначаються міською радою, з урахуванням  переданих районам повноважень.

До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів відносяться:

1. Місцеві  податки і збори, що зараховуються  до бюджетів місцевого самоврядування.

2. Плата  за землю в таких розмірах:

до  бюджетів міст Києва і Севастополя     100 %;

до  бюджетів   міст   республіканського  (АР   Крим)  та  обласного підпорядкування    75 %;

до  бюджетів сіл, селищ і міст районною значення та їх об'єднань 60 %.

3. Податок  з власників транспортних засобів  та інших самохідних машин  і механізмів у частині, що  зараховується до відповідного бюджету.

4. Надходження  відсотків за користування тимчасово  вільними бюджетними коштами.

5. Податок  на промисел (зараховується до  бюджетів місцевого самоврядування).

6. Дивіденди  на акції (частки, паї) господарських  товариств, що є у власності відповідної територіальної громади.

7. Плата  за забруднення навколишнього  природного середовища у частині,  що зараховується до відповідного  бюджету.

8. Кошти  від відчуження комунального  майна, включаючи земельні ділянки   несільськогосподарського призначення.

9. Фіксований  сільськогосподарський податок  у частині, що зараховується  до бюджетів місцевого самоврядування.

10. Плата  за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній  власності.

11. Надходження  від місцевих грошово-речових  лотерей.

12. Плата за надані гарантії.

13. Плата  за дарунки.

14. Власні  надходження бюджетних установ,  що утримуються за рахунок  коштів відповідного бюджету.

15. Податок  на прибуток підприємств комунальної  власності.

16. Платежі  за спеціальне використання природних  ресурсів місцевого значення.

17. Інші  надходження.

 

21. Регулювання між бюджетних  відносин шляхом використання  між бюджетних трансферів.

Важлива роль в розвитку бюджетної системи  країни належить регулюванню міжбюджетних відносин. Це пов'язано з тим, що кожен з бюджетів повинен мати достатньо фінансових ресурсів з метою забезпечення функцій відповідних органів державного управління.

Міжбюджетні відносини - це відносини між державою, АР Крим та місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України. Метою регулювання міжбюджетних відносин є забезпечення відповідності між повноваженнями та бюджетними ресурсами бюджетів.

З метою  регулювання міжбюджетних відносин використовуються міжбюджетні трансферти. На них покладається задача досягнення однакової забезпеченості бюджетних витрат в кожному регіоні країни. Міжбюджетні трансферти - це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого з метою вирівнювання доходної спроможності різних бюджетів та реалізації державних програм (пов'язаних з соціальним захистом, наданням пільг та виконанням інвестиційних проектів). Сума міжбюджетних трансфертів визначається на основі розрахунків видаткових потреб бюджету та його потенційних доходів.

Доходоспроможність (доходні можливості) бюджету визначаються на основі розрахунку кошика доходів  бюджету. Кошик доходів - це податки і збори, що закріплені за місцевим бюджетом та враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Далі розраховується індекс відносної податкоспроможності. Це - відношення середніх доходів на душу населення міста (району) до середнього показника доходів на душу населення по країні в цілому. Очікувані доходи бюджету на душу населення коригуються на цей індекс.

Міжбюджетні трансферти можуть бути як позитивними, так і негативними. Позитивні трансферти передбачають одержання коштів відповідним бюджетом в процесі бюджетного регулювання. Негативний трансферт - це вилучення доходів з місцевого бюджету до Державного бюджету. Такі перерахування мають місце тоді, коли місцевий бюджет має перевищення доходів над плановими видатковими потребами.

Міжбюджетні трансферти поділяються  на такі види:

1) дотації вирівнювання.

2) субвенції.

3) кошти,  що передаються до державного  бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів.

4) інші  дотації.

Дотація вирівнювання - це міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету. Субвенції являють собою міжбюджетні трансферти для використання на певну мету і в порядку, визначеному тим органом, який прийняв рішення про їх надання.

Важлива роль в розвитку бюджетної системи  країни належить регулюванню міжбюджетних відносин. Це пов'язано з тим, що кожен  з бюджетів повинен мати достатньо фінансових ресурсів з метою забезпечення функцій відповідних органів державного управління.

 

22. Державне соціальне  страхування  та його організаційні форми.

Державне  соціальне страхування має  важливу  роль у розвитку суспільства. В Конституції  України (ст. 46) зазначено: "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної,    часткової   або    тимчасової   втрати    працездатності,    втрати годувальника, безробіття  з  незалежних  від  них обставин, а також у старості   та   в   інших   випадках,   передбачених   законом".   З   метою забезпечення       таких прав в Україні створена система загальнообов'язкового державного  соціального  страхування.  Поряд  з цим, існують форми добровільного соціального страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування  -  це система прав,   обов'язків   і   гарантій,   які   надаються   з   метою   впровадження соціального захисту громадян за рахунок державних страхових коштів. Такий     захист,     зокрема,     передбачає     організацію     матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, втрати працездатності (повної, часткової або тимчасової), втрати годувальника, безробіття, у старості, народження дитини,  необхідності  догляду за  малолітньою дитиною, хворими членами сім'ї, у випадках смерті громадянина та ін. З метою фінансового   забезпечення   соціального   захисту   населення   створено декілька цільових державних страхових фондів, на які покладаються задачі надання державою матеріальної допомоги громадянам.

В залежності від страхового випадку розрізняють  декілька видів загальнообов'язкового соціального страхування. До них, зокрема, відносяться:

1) пенсійне  страхування;

2)страхування  у зв'язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами,  зумовленими народженням та похованням;

3) медичне  страхування;

4)страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності;

5)страхування  на випадок безробіття;

6) інші  види страхування.

До  суб'єктів загальнодержавного соціального   страхування відносяться:

1)застраховані  особи.

2)страхувальники.

3) страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється державне соціальне страхування. В окремих випадках до застрахованих відносяться члени сімей громадян, а також інші особи. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та громадяни, що забезпечують себе роботою самостійно. Громадяни України, які працюють за межами України, мають право на забезпечення з державного соціального страхування за умови сплати передбачених страхових внесків. Представниками застрахованих осіб можуть бути профспілки, або інші уповноважені працівниками органи.