Системи інвестицій: поняття, структура, принципи функціонування

        У нинішніх реаліях вищий менеджмент українських підприємств розглядає проблему залучення інвестицій лише з погляду одержання кредиту в банку. І навіть цей процес представляється йому досить простим, не потребуючої підготовки передінвестиційної документації. Результатом непрофесійного підходу до питань реалізації інвестиційних проектів, а також слаборозвиненої законодавчої, податкової бази і ризиків, що випливають з нестабільної політичної ситуації, є відсутність прагнення у вітчизняних і іноземних інвесторів вкладати кошти в українську економіку.

         Українські підприємства можна підрозділити на дві групи. Перша - найбільші підприємства, що мають можливість залучити українські і іноземні консалтингові компанії з метою професійної підготовки і реалізації інвестиційного проекту для подальшого виходу на ринок капіталу, як правило, міжнародного.

          Друга група - це дрібні і середні підприємства, на частку яких приходиться основний обсяг інвестицій і, як наслідок, вони складають основну частку ВВП. Однак саме дана категорія підприємств не в змозі відповідним чином розробити повноцінний бізнес-план інвестиційного проекту в зв'язку з низьким професійним рівнем середньої і вищої ланки управління і недостатністю фінансових засобів для трудомісткої і капіталомісткої роботи. Хоча необхідно відзначити, що причиною відсутності інвестицій є не тільки внутріфірмові проблеми, але і відсутність належного інвестиційного клімату на макрорівні, що веде до зниження обсягу приваблюваних ресурсів вітчизняними підприємствами і подорожчанню планованих інвестицій. [1. с,112-120].

         Для ефективної реалізації інвестиційного проекту вище керівництво повинно мати чітку «інвестиційну філософію» (investment philosophy), тобто усвідомити для себе стратегію розвитку власної компанії і напрямок інвестицій.      Це може бути філософія росту - висока рентабельність проекту і високий ризик; філософія розвитку - модернізація і розширення виробництва; філософія екстенсивного або інтенсивного зростання; філософія захоплення ринку і т.д.

          Підприємству необхідно мати ціль інвестування (investment objective) - об'єкт напрямку інвестицій: нове обладнання, нерухомість, портфельні інвестиції, нематеріальні активи і т.д.

           Якщо підприємства мають більш-менш виразну філософію й уявляють собі мету, то з третім елементом ланки інвестиційного проекту виникають проблеми. Це управління інвестиціями (investment menegement) - професійна діяльність усіх структурних підрозділів підприємства в справі досягнення поставлених цілей відповідно до раніше розробленого бізнес-плану інвестиційного проекту.

             Економічна діяльність суб'єктів господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій.

 Термін «інвестиція»  означає «вкладати». Нині інвестиції - це вкладення капіталу з метою  його подальшого збільшення. Приріст  капіталу в неодержання процентів  від банківських вкладень капіталу.

             Джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування є одержуваний прибуток, Обидва процеси - вкладання капіталів і одержання прибутку відбуваються в певному поточному часі, а саме: може бути послідовне вкладення капіталу, а потім одержання прибутку; паралельне вкладення капіталу й одержання прибутку; інтервальне вкладення капіталу, а потім через деякий час одержання прибутку. У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому - одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому - між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

        Розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції це загальний обсяг інвестування в певному періоді, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних засобів.

          Чисті інвестиції - це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

            Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо ж сума валових інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо ця сума перевищує суму амортизаційних відрахувань, це свідчить про розвиток економіки.

           Поточний стан економіки визначається діяльністю господарюючих суб'єктів, майбутній - обсягами інвестицій у виробництво.

           У результаті виготовлення продукції та надання послуг зношуються основні фонди підприємств: будівлі, споруди, машини, обладнання. Для їх відновлення нагромаджується амортизаційний фонд. Сума обсягів амортизаційних фондів підприємств, нарахованих за певний період часу, визначає обсяг коштів, необхідних для простого відновлення зношених основних фондів. Основні фонди підприємств відновлюються у процесі інвестиційної діяльності. Якщо обсяг інвестицій дорівнює обсягу амортизаційного фонду, відбувається просте відновлення.

           Розподіл валового внутрішнього продукту (ВВП) на фонд споживання та фонд нагромадження є важливою макроекономічною пропорцією національної економіки. Від того, яку частину ВВП країна витрачає на створення матеріально-технічної та фінансової бази нових виробництв товарів та послуг, залежать майбутні обсяги ВВП та відповідно добробут населення. Реалізація фонду нагромадження - важлива частина інвестиційної діяльності.

           Закон України «Про інвестиційну діяльність» визначає інвестиції як усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та іншої діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

 • кошти, цільові  банківські вклади, паї, акції  та інші цінні папери;

 • рухоме та  нерухоме майно (будівлі, споруди,  устаткування та її матеріальні  цінності);

 • майнові права,  що випливають з авторських прав, досвіду та інтелектуальних цінностей;

 • права користування  землею, водою, природними ресурсами;

 • сукупність технічних  та економічних знань у формі  документації, навичок, виробничого  досвіду, необхідних для організації  виробництва товарів та послуг, але не запатентованих (ноу-хау). [2, с.256].

           Існує багато визначень інвестиційної діяльності. У цілому можна вважати, що інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої кошти (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі) з метою отримання прибутку.

          Інвестор - це суб'єкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення та вкладає власні, позичені й залучені кошти в об'єкти інвестування.

          Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні органи влади, фізичні та юридичні особи України та інших держав.

           Об'єктом інвестиційної діяльності є майно в різних формах, на яке витрачено інвестиції та яке використовується для отримання прибутку: основні та оборотні кошти, цінні папери, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, майнові права.

             Комплекс підприємств і установ, продукція чи послуги яких сприяють реалізації інвестиційної діяльності, становить інвестиційний комплекс країни. До нього належать:

 • підприємства  будівельної індустрії, промисловості  будівельних матеріалів, машинобудування;

 • проектні організації  та установи;

 • фінансові посередники:  інвестиційні банки, компанії, фонди;

 • органи державного  управління, що регулюють діяльність суб'єктів інвестиційної діяльності;

 • інфраструктура фондового  ринку.

               Увесь національний дохід країни поділяється на фонд споживання та фонд нагромадження. Останній є узагальненим обсягом капітальних вкладень усіх підприємств за рік. Його частка може становити 20 - 30% національного доходу. На частку державних коштів за останні роки в Україні припадає лише п'ята частина капітальних вкладень, і можливе подальше ЇЇ зниження.

             За формами відтворення прямі інвестиції (капітальні вкладення), поділяються на такі види:

 • у нове будівництво  створення нових підприємств (виробництв) на нових місцях за новими проектами;

 • на розширення  виробництва - уведення в дію  нових основних фондів, подібних  до діючих, для екстенсивного  збільшення обсягів виробництва  на діючих об'єктах;

 • на реконструкцію  обладнання діючих виробництв новою технологією та технікою за новими комплексними проектами;

 • на технічне  переустаткування - для підвищення  технічного рівня виробництва  за рахунок заміни старого  обладнання на нове, продуктивніше.

         За складом і характером витрат у прямих інвестиціях можна вирізнити їх технологічну структуру:

 • будівельні роботи;

 • монтажні роботи;

 • машини та  обладнання;

 • проектні роботи.

           Період типової реалізації інвестицій поділяється на три частини:

1) підготовку (проектні  роботи, організація фінансування, погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт);

2) реалізацію - створення  нового матеріального об'єкта;

3) експлуатацію нового  виробництва, отримання прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальшу роботу об'єкта.

         Розуміння інвестицій як вкладень тільки в основні фонди або тільки в цінні папери є надто вузьким і не розкриває сутності цієї економічної категорії.                     

               У сучасній літературі багатоманітні визначення інвестицій часто трактують цю категорію недостатньо чітко або надмірно вузько, акцентуючи увагу лише на окремих її сутнісних сторонах.

 Найтиповіша неточність  багатьох визначень полягає в  тому, ідо під інвестиціями розуміється  будь-яке вкладення фінансових коштів, яке часто не пов'язане з рішенням інвестиційних цілей суб'єктів їх здійснення. До них іноді відносяться так звані «споживацькі інвестиції» (покупка телевізорів, автомобілів і т.п.), які по своєму економічному змісту до інвестицій не відносяться - засоби в придбання цих товарів витрачаються вданому випадку на довгострокове їх споживання (якщо їх придбання не переслідує мети подальшого їх перепродажу для отримання прибутку). Крім того, часто не проводиться відмінність між інвестиційними витратами фінансових коштів і поточними їх витратами, обслуговуючими операційний процес підприємства.

    1. Інвестиції як об'єкт економічного управління. Предметна суть інвестицій безпосередньо пов'язана з економічною сферою її прояву. Не дивлячись на розглянуті раніше достатньо значущі термінологічні відмінності, інвестиції трактуються всіма дослідниками як категорія економічна, хоча і пов'язана з технологічними, соціальними, приро-доохоронними і іншими аспектами їх здійснення. Іншими словами, категорія «інвестиції» бачить понятійно-категоріальний апарат, пов'язаний зі сферою економічних відносин, економічною діяльністю. Відповідно - виступаючи носієм переважно економічних характеристик економічних інтересів, інвестиції є суб'єктом економічного управління як на мікро -, так і на макрорівні будь-яких економічних систем.

        2. Інвестиції як найактивніша форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес. В теорії інвестицій їх зв'язок з накопиченим капіталом (заощадженнями) займає центральне місце. Це визначається сутнісною природою капіталу як економічного ресурсу, призначеного до інвестування.       Термін «капіталіст» в першу чергу характеризує індивідуума, що інвестує свій капітал, а не тільки що накопичив певний його запас. Тільки шляхом інвестування капітал як накопичена цінність залучається до економічного процесу.

          Проте не весь накопичений підприємством запас капіталу використовується виключно в інвестиційних цілях. Частина грошового або іншого капіталу через вимоги ліквідності є формою страхового резерву, що забезпечує ритмічність господарської діяльності, платоспроможність і т.п., зберігаючи пасивну форму. Інвестиції ж на противагу цьому, слід розглядати як найактивнішу форму використання накопиченого капіталу.

            Рівень споживання накопиченого капіталу як інвестиційного ресурсу, що залучається до реального виробничого процесу підприємства, має мінімальні економічні межі. Ці межі визначаються, з одного боку, граничним продуктом капіталу, а з другого боку - нормами вибуття (амортизація) капіталу у виробничому процесі, предмету відшкодування для забезпечення простого відтворювання.

            3. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу у всіх альтернативних його формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використовування. Самою універсальною з позицій сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка, проте, для безпосереднього вживання в цьому процесі вимагає в більшості випадків його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до безпосередньої участі в інвестиційному процесі, проте, сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.