Системи інвестицій: поняття, структура, принципи функціонування

        Монетаристи виходять з того, що грошовий ринок має механізм, який одночасно впливає на підприємців (фірми) та на сімейні господарства (фізичних осіб), стимулюючи перших і других інвестувати та заощаджувати рівновеликі маси грошових коштів. Таким механізмом є динаміка процентної ставки як плати за використання грошових заощаджень.

         Представники кейнсіанської школи заперечують можливість автоматичного вирівнювання заощаджень та інвестицій на тій підставі, що не тільки процентна ставка впливає на їх рух, а й сама ставка процента змінюється під впливом не лише попиту на інвестиції та пропозиції заощаджень.

         Ключовий аргумент кейнсіанців полягає в тому, що рішення про заощадження і про інвестиції приймають різні економічні суб'єкти, які керуються різними цілями і міркуваннями.

          Рішення про зміну заощаджень приймають мільйони сімейних господарств, кожне з яких керується своїми власними інтересами, які можуть бути зовсім не пов'язаними з рухом процентної ставки. З іншого боку, рішення про інвестування приймають мільйони підприємців (фірм), кожний з яких керується насамперед можливістю одержати прибуток. Ставка процента інтересує інвестора лише у зв'язку з визначенням затрат на реалізацію інвестиційного проекту. Зміна заощаджень населення їх може зовсім не цікавити.

         Більше того, кейнсіанці вважають, що заощадження населення - не єдине джерело інвестиційних ресурсів. Ними можуть бути гроші "поточної каси" населення, позички кредитних установ, нагромадження самих фірм і навіть ресурси уряду. Використання цих джерел розширює обсяги інвестицій за межі заощаджень сімейних господарств.

        Незважаючи на логічність цих доказів кейнсіанців, в цілому їх позиція має істотні вади. [10, с. 51-53].

2.2 Функції інвестицій

          Зміст інвестиційної діяльності та принципи управління нею формують її мету та завдання. Розглядаючи головну мету управління інвестиційною діяльністю, слід зазначити, що вона нерозривно пов'язана з головною метою господарської діяльності підприємства в цілому і реалізується з нею в єдиному комплексі. З розвитком інвестиційної теорії змінювалися і підходи економістів до визначення головної мети інвестиційної діяльності, і, зрештою, дослідниками було сформульовано три основні підходи.

           Представники класичної економічної теорії стверджують, що головною метою інвестиційної та інших видів господарської діяльності підприємства є максимізація прибутку. Згідно з теорією А. Сміта максимізація прибутку окремих суб'єктів господарювання приведе до максимізації всього суспільного добробуту. Високий рівень прибутку підприємства може досягатися за високого рівня інвестиційного ризику, що генерує загрозу банкрутства, а тому в ринкових умовах максимізація прибутку є одним із найважливіших завдань інвестиційної діяльності підприємства чи критеріїв оцінки ефективності окремих видів його інвестицій.

         За теорією стійкого економічного зростання, яка постійно розвивається, головною метою інвестиційної діяльності є забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі його функціонування та розвитку. Реалізація цієї мети забезпечує тривалий безкризовий розвиток підприємства та поступове розширення обсягу його господарської діяльності у процесі інвестування.

        Представники сучасної економічної теорії головною метою інвестиційної діяльності підприємства вважають забезпечення максимізації добробуту власників підприємства, що отримує конкретне вираження в максимізації ринкової вартості підприємства. Такий підхід поділяють усі сучасні теоретики у сфері інвестиційного менеджменту тому, що, на їхню думку, він якнайкраще реалізує фінансові інтереси власників підприємства (прибуток і ризик з урахуванням фактора часу).

        Враховуючи викладене, І.О. Бланк зазначає, що головною метою інвестиційного менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періодах.

        Головна мета інвестиційної діяльності — забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства. У процесі реалізації основної мети механізм інвестиційного менеджменту має бути спрямований на вирішення таких найважливіших завдань або цілей, а зокрема забезпечення:

— високих темпів економічного розвитку підприємства, його конкурентоспроможності за рахунок ефективної інвестиційної діяльності;

— максимальної дохідності (чи прибутковості) або досягнення соціального  ефекту від інвестиційної діяльності підприємства;

— мінімізації ризиків  при впровадженні інвестицій і здійснення інвестиційної діяльності;

— оптимальної ліквідності  інвестицій і можливостей швидкого реінвестування капіталу за зміни зовнішніх  і внутрішніх умов щодо здійснення інвестиційної діяльності;

— достатнього обсягу інвестиційних ресурсів та оптимізації (форми та методів усіх можливих джерел) і погодженості їх структури з прогнозом;

— фінансової стійкості  та платоспроможності підприємства у процесі інвестиційної діяльності (прогнози щодо впливу інвестиційної  діяльності на рівень своєї фінансової стійкості та платоспроможності);

— пошук ефективних шляхів прискорення реалізації діючої інвестиційної  програми підприємства та інвестиційних  проектів.

           Усі розглянуті завдання інвестиційної діяльності взаємозалежні, взаємодоповнюючі, і тому їх слід розглядати та враховувати сукупно з особливостями кожної окремо. Об'єкт дослідження — це процеси управління інвестиціями, які містять у собі об'єкт, суб'єкт і функції управління. [11, с. 426].

3. Проблеми формування  інвестиційного клімату в Україні.

3.1 Аналіз прямих іноземних інвестицій в Україні.

           Економічна ефективність здійснення прямих іноземних інвестицій узагальнено визначається впливом міжнародного руху капіталу на прибутки власників капіталу.

          Оцінка прямих іноземних інвестицій. Оцінити обсяги прямих інвестицій в історичній ретроспективі практично неможливо. Це пов'язано як із відсутністю національної статистики прямих інвестицій, так і з істотними розбіжностями в їх визначенні і композиціями, прийнятими в різних країнах. Історичні дані про прямі інвестиції існують тільки як окремі приклади. У наш час усі прямі іноземні інвестиції оцінюються в поточних ринкових цінах. Це означає періодичну переоцінку активів і пасивів порівняно з початковою ціною у момент їх придбання. Багато статистичних видань містять інформацію про прямі інвестиції в історичних цінах і в поточних ринкових цінах. При цьому для перерахунку використовуються поточні котирування акцій підприємств з іноземними інвестиціями на найбільших фондових біржах. Найповніші дані про щорічні прямі зарубіжні інвестиції містяться у зведеному платіжному балансі всіх країн світу, що випускає щорічно МВФ. Через те, що до мандату МВФ у початковому періоді його діяльності не входило спостереження за міжнародним рухом капіталу, ця статистика з'явилася у більш-менш повному вигляді тільки з початку 70-х років XX ст. Докладні дані про американські прямі інвестиції за рубежем публікує департамент торгівлі США. Найбільший аналітичний інтерес становлять дані про щорічний вивіз і ввіз прямих інвестицій, а також про накопичувальний (кумулятивний) підсумок їх вивозу і ввозу впродовж кількох років.

        Більша частина прямих іноземних інвестицій здійснюється між розвиненими країнами у формі перехресного інвестування. Основними прямими інвесторами є провідні індустріальні країни, зокрема США, Японія, ФРН, Великобританія, Франція. Останніми роками, наприклад, США інвестують за кордон приблизно стільки ж капіталу, скільки іноземного капіталу інвестується у США. Серед держав, що розвиваються, основними інвесторами є нафтовидобувні (Саудівська Аравія, ОАЕ) і нові індустріальні країни (Південна Корея, Сінгапур). Ввіз і вивіз прямих інвестицій країнами з перехідною економікою поки що за міжнародними масштабами незначний.

         Отже, прямі іноземні інвестиції є предметом тривалого інтересу з боку резидента однієї країни (прямого інвестора) до підприємства-резидента іншої країни (підприємства з прямими інвестиціями). Основною метою прямого інвестора є його прагнення розмістити капітал у тій країні й у тій галузі, де він буде давати максимальний прибуток і диверсифікувати ризик. Міжнародне переміщення капіталу приводить до збільшення сукупного світового виробництва завдяки ефективнішому перерозподілу і використанню факторів виробництва. Держава заохочує прямих іноземних інвесторів, надаючи їм державні гарантії через страхування, виключення подвійного оподатковування, врегулювання інвестиційних суперечок за допомогою дипломатичних і адміністративних каналів. [11, с. 426].

3.2. Інвестиційна привабливість  економіки України.

        В умовах глобалізації економічний розвиток будь-якої країни тісно пов’язаний зпідвищенням її інвестиційної привабливості для іноземних інвесторів. У період становленняринкової економічної системи в Україні проблемам інвестиційної привабливості булоприсвячено низку праць вітчизняних вчених-економістів. Проте все ще залишаютьсяневирішеними питання політики сприяння та покращення інвестиційної привабливості країни.

         При прийнятті інвестиційного рішення про розміщення виробництва в тій чи іншій країнііноземний інвестор, насамперед оцінює її потенційний інвестиційний ринок. Визначенняінвестиційної привабливості країни належить до числа складних завдань, розв’язання якихґрунтується на застосуванні різних підходів.

       Аналіз найвідоміших підходів до оцінки інвестиційної привабливості країни показує, щоміжнародні агентства як основні параметри використовують макроекономічні показники, а саме:динаміку приросту і структуру ВВП, стан платіжного балансу країни, фінансового ринку,обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу.

        Мета таких досліджень - оцінка політичного,економічного і соціального стану країни. Серед різних міжнародних методик оцінкиінвестиційної привабливості варто виділити Moodys Investors Service, Standard & Poors Rating

Services, Fitch Ratings, Heritage Foundation / Wall Street Journal, Transparency International,Euromaney, Economic Intelligence Union та інші.

     Так, за версією Economist Intelligence Unit (EIU), Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце серед 82 країн. Попри прогнози цієї організації щодо певногоз ростання рейтингу протягом 2007-2011 рр. (на 5 позицій), Україна й надалі суттєво відстає від основних конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку [12, 120].

       За даними проведеного у 2006 році рейтингу Heritage Foundation / Wall Street Journal Україна знаходилася на 133 місці, тобто була віднесена до країн з недостатнім рівнем економічної та політичної свободи. Характерними рисами даної підгрупи країн є проведення на державному рівні політики валютних обмежень, маніпулювання банківською системою.

          Оцінка інвестиційної привабливості України згідно з іншими рейтинговими агентствами досить схожа – Україну визначають як інвестиційно-непривабливу країну. Проте, ми вважаємо, що при визначенні інвестиційної привабливості країни рейтингові агентства можуть отримати не

зовсім вірний результат, оскільки в їх дослідженнях існують  певні недоліки.    Наприклад, до числа недоліків проведених рейтингів варто віднести обмеження вибірки дослідження тільки группами бізнесменів, компаній, організацій, котрі здійснюють діяльність на внутрішньому ринку України, що призводить до виключення з аналізу інших груп потенційних інвесторів. Крім того,включення в рейтинг питань, що визначають мотиви і перешкоди для інвестування, без

урахування їх вагових  часток в цілому при прийнятті  інвестиційних рішень, не може бути джерелом отримання іноземними інвесторами об’єктивної інформації про інвестиційне середовище.

      За даним рейтингом неможливо визначити, частка якого з факторів у ваговому вимірі є домінуючою.

       Звідси випливає необхідність удосконалювання способів статистичного збору інформації,використання загальних критеріїв оцінки і сучасних методик оцінки з метою одержання об’єктивної інформації. Адже застосовувані показники мають відбивати стан і результати діяльності країни, бути актуальними, динамічними, прогнозованими і порівнянними при проведенні комплексної рейтингової оцінки.

       На нашу думку, для отримання правдивої, точної інформації щодо рівня інвестиційної привабливості країни, насамперед, необхідно активізувати діяльність організацій, що виконують функції інвестиційної оцінки економіки, з метою її спрощення. До того ж, враховуючи відсутність в Україні агентства, здатного забезпечити якісний аналіз усіх суб’єктів господарської діяльності на основі єдиної бази даних й уніфікованої методики, вважаємо доцільним створення великої рейтингової структури, яка не повинна залежати від впливу державних органів і 53 зацікавлених осіб, насамперед замовників, що буде спрямовано на створення єдиної бази даних і використання уніфікованої методики оцінки інвестиційної привабливості.

     Проте, слід відзначити, що навіть створення в Україні спеціалізованої рейтингової структури не змінить ситуації, яка і визначає Україну як непривабливу для іноземних інвесторів.

     Для підтвердження цього можна навести такі дані: за останні 10 років прямі іноземні інвестиції в

      Україну становили 88 доларів США надушу населення, в той час як невикористаний потенціал для поліпшення даного показника можна побачити, порівнюючи його хоча б із Чеською Республікою, де на душу населення припадає 3100 доларів США прямих іноземних інвестицій[2,с. 20].

       Ми вважаємо, що в даному випадку для збільшення обсягів іноземного капіталу доцільно було б створити систему диференційованих податкових пільг, які б компенсували несприятливий інвестиційний клімат або можливі ризики. До такої системи пільг необхідно включати субсидії за рахунок державного і місцевих бюджетів на інвестування проектів у пріоритетні галузі економіки, звільнення від оподаткування коштів підприємств, які направляються на розвиток власного виробництва.

      Напрями покращення інвестиційної привабливості країни доцільно було б доповнити такими діями: