Світові фінансові кризи та їх вплив на фінансову безпеку держави

Причиною кризи 1914 року став повний розпродаж цінних паперів, випущених іноземними емітентами, з метою фінансування військових дій. США, Великобританія, Німеччина, Франція та деякі інші країни без роздумів продавали свої цінні папери. Дана криза виникла в більшості країн практично в один і той же час. У ряді країн ситуація була врятована завдяки втручанню з боку Центральних банків. Завершилася Перша світова війна також кризою 1920-1922 років, викликаною післявоєнною дефляцією на тлі економічної рецесії, а також валютними і банківськими кризами в ряді країн [12].

24 жовтня 1929 року розпочав наступна світова криза. Обвал на фондовій біржі на тлі жорсткості монетарної політики ФРС США призвів до множинних фондових криз по всьому світу. За цим негайно пішов спад виробництва у всіх країнах, зачеплених кризою, в середньому на половину, і як наслідок – величезних масштабів безробіття. Криза панувала у світі до 1933 року. Вона увійшла в історію під назвою «Велика депресія».

Після закінчення Другої світової війни першою кризою, що охопила  одразу кілька країн, стала криза 1957 року. Вразила вона США, Канаду, Великобританію, Нідерланди, Бельгію та ряд інших  країн капіталістичної системи. Тривала криза до середини 1958 року.

Криза 1973-1974 років отримала назву нафтової, оскільки її причиною стало різке і безпрецедентне зростання цін на нафту, які збільшилися  майже на 400%. Частково причиною такого явища було зменшення видобутку нафти в арабських країнах, частково – війна Ізраїлю проти Сирії та Єгипту. Союзники Ізраїлю перестали отримувати поставки нафти від арабських країн [12].

І знову на частку США  випав чорний день – 19 жовтня 1987 року, коли відбувся черговий крах фондового ринку країни за рахунок різкого падіння індексу Dow Jones Industrial на 22,6%. Слідом за США звалилися і фондові ринки Канади, Австралії, Південної Кореї, Гонконгу [12].

У 1994 – 1995 роках сталася Мексиканська криза. В кінці 1980-х років мексиканський уряд проводив політику залучення інвестицій в країну. У 1989-1994 роках до Мексики хлинув потік іноземного капіталу. Перший прояв кризи – втеча капіталу з Мексики: іноземці стали побоюватися економічної кризи в країні. Почалася криза банківської системи.

У 1997 році відбулася Азіатська криза – наймасштабніше падіння азіатського фондового ринку з часів Другої світової війни. Криза – наслідок відпливу іноземних інвестицій з країн Південно-Східної Азії. Причина – девальвація національних валют регіону і високий рівень дефіциту платіжного балансу країн Південно-Східної Азії. За підрахунками економістів, азіатська криза понизила світовий ВВП на $2 трлн.

У 1998 році мала місце одна з найважчих економічних криз в історії Росії. Причини дефолту: величезний державний борг Росії, низькі світові ціни на сировину (Росія – крупний постачальник нафті й газу) і піраміда державних короткострокових облігацій, по яких уряд РФ не зміг розплатитися в строк [13].

Отже, упродовж всього ХХ та початку ХХІ століття відбулось 11 світових криз. Причини, що їх викликали різняться за своєю суттю: для одних криз вони мали економічний характер (падіння курсу акцій, зниження або навпаки підвищення цін на сировинні ресурси, інвестиційні коливання тощо), інші кризи були спричинені воєнною політикою урядів держав (прагненням фінансувати військові дії за рахунок продажу цінних паперів та взяття кредитів). Однак їхні наслідки для фінансової безпеки держав були однозначно негативними. 

РОЗДІЛ 2

ВПЛИВ СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ КРИЗ НА ФІНАНСОВУ БЕЗПЕКУ ДЕРЖАВИ

2.1. Аналіз «Великої депресії» в США як уроку історії

Економічна криза 1929—1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки  майже всіх держав. Почалася вона в  США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки [14].

Серед економістів немає  одностайності щодо причин «Великої депресії». Існують декілька теорій щодо її передумов, але широко вважається, що у виникненні економічної кризи відіграла роль сукупність факторів. Основними з них були:

• зниження сукупних витрат в економіці, що сприяло масштабному падінню доходів і рівню зайнятості, який був значно нижче середнього (кейнсіанський підхід);
• скорочення грошової маси, наслідок неправильної політики американської Федеральної резервної системи і продовженням кризи у банківській системі (монетаристське бачення);
• розширення грошової маси в 1920-х роках, що призвело до буму незабезпечених кредитів. Тобто причиною стала саме інфляція грошової маси, що призвела до буму в цінах як активів, так і засобів виробництва (погляд представників Австрійської школи);
• криза надвиробництва (марксистська теорія);
• інвестиції у виробництво були набагато більшими за реально необхідні (теорія біржової бульбашки) [15].

Першою ознакою економічної  кризи прийнято вважати різке  падіння цін на акції Нью-Йоркської  біржі 24 жовтня 1929 p. (Додаток Б). Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд дол., то в березні 1933 p. — лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів.

Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися  на 80 %. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт  — на 75%. За роки «Великої депресії» збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безробітними, жебраками [14]. Таких у 1933 p. налічувалося понад 12 млн.(табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Економічна криза в  США 1929-1933 рр. [17]

Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася  у перевиробництві товарів. Щоб  стримати падіння цін, скоротити  запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх.

Катастрофа в аграрному секторі США полягала в тому, що ціни на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази. Близько 1 млн фермерів збанкрутували.

Економічна криза в  США поглиблювалася й невпевненими діями уряду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими  догмами, вперто відмовлялися від будь-якого  втручання в справи економіки, приватного бізнесу, введення державної допомоги безробітним. Лише в 1931 p. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання промисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували масові страйки, "голодні" походи безробітних на Вашингтон.

Потрібна була ефективна антикризова програма, її здійснив новообраний у 1932 p. президент Ф. Д. Рузвельт. У «новому курсі» Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту.

Заходи, які були вжиті  урядом США були такими:

• скорочення надмірного виробництва товарів з одночасним підвищенням ціни на виготовлену продукцію;
• ліквідація безробіття за рахунок «повної зайнятості працездатного населення»;
• за допомогою позик і державних субсидій оздоровлено банківсько-фінансову систему та ослаблені кризою підприємства.
• припинення процесу розорення дрібних фермерів;
• була введена мінімальна заробітна плата;
• видача регулярної фінансової допомоги безробітнимб. Поступово 17 мільйонів безробітних отримали роботу.

Все це й допомогло США  вже в і 1934 p. подолати наслідки «Великої депресії» [14].

Найважчими були наслідки світової кризи 1929-1933 рр. У США валовий  національний продукт (ВНП) зменшився  на 31 %, у країнах Західної Європи валовий суспільний продукт (ВСП) – на 9-10 %. Спостерігаються істотні відмінності між країнами. В Австрії спад становив 22,5 %, у Великій Британії – 18,2 %, Німеччині – 16,1 %, Італії – 3,9 %, у Данії – 2 %. Європейські країни досягли рівня ВСП 1929 р. лише в 1935 р. [18].

Відповідно до вище викладеного можна зробити висновок, що виникнення «Великої депресії» спричинила сукупність факторів: перенасичення ринку, завеликі обсяги інвестування, невдала монетарна політика Федеральної Резервної Системи, криза надвиробництва. Наслідки були однозначно негативними, оскільки відбулося значне скорочення виробництва, падіння цін на продукцію, збанкрутували банки та підприємства, вибухнуло безробіття. «Велика депресія», вразивши економіки як провідних, так і середньорозвинених країн, стала найбільшою кризою ХХ століття.

2.2. Оцінка впливу фінансової кризи 90-х років ХХ століття на фінансову безпеку держави

Із середини 90-х років  минулого століття багато країн охопила  валютно-фінансова криза. В її основі — зростання дефіциту платіжного балансу і, як наслідок, значне зменшення  валютних резервів, інфляційні процеси  та викликане ними знецінення національних грошей на внутрішньому ринку, падіння  валютного курсу тощо. Типова для 1990-х років криза, причому безпрецедентно глибока, вибухнула взимку 1994—1995 pp. у Мексиці [19].

Наприкінці 80-х років мексиканський уряд проводив політику залучення інвестицій у країну. Зокрема відкрилася фондова біржа, на фондові майданчики було виведено більшість мексиканських державних компаній. У 1989-1994 рр. у Мексику хлинув потік іноземного капіталу, який стрімголов збіг з країни у 1995 р., вивівши 10 млрд. доларів. Розпочалася банківська криза [20].

Країна постала перед  фактом величезного дефіциту платіжного балансу — понад 17 млрд. у 1994 р. і  понад 16 млрд. доларів у 1995 р. Покрити  такий величезний дефіцит власними силами Мексика вже не могла. Пом'якшити ситуацію вдалося лише завдяки кредитам МВФ і ряду західних держав. У 1994 р. борг Мексики перевищував її квоту наприкінці 1995 р. більше як у шість разів. На той час жодна країна не мала такої заборгованості перед МВФ. У розпал кризи процентні ставки на фінансовому ринку перевищили 60%. Уряд вдався до збільшення своїх боргових зобов'язань, їхня дохідність у 1995 р. становила в середньому 51.7% річних, а в 1996р. – 32.81%.

Мексиканська криза стала своєрідним прологом до валютно-фінансових негараздів 1997—1998 років і наступного періоду, коли у країнах річних регіонів проявилися в основному одні й ті ж закономірності, що й у Мексиці, хіба що з певними «національними» особливостями [19].

Наступна криза почалася 1997 року спершу в країнах Південно-Східної Азії, зокрема в Південній Кореї, Сінгапурі, Малайзії, Гонконзі, Індонезії, а відтак і в Японії. Для її пом'якшення та локалізації МВФ і Світовий банк надали Південній Кореї кредит у 11 млрд. дол., Індонезії – 40 млрд. дол., Таїланду – понад 16 млрд. дол. Водночас з метою послаблення ажіотажного попиту на вільноконвертовану валюту Південна Корея витратила понад 60 млрд. дол. своїх золотовалютних резервів, Таїланд – понад 20 млрд., Японія – майже 80 млрд. дол. Девальвації не зазнали лише ті національні валюти, резерви яких перевищували 100 млрд. дол. (Японія, Гонконг, Тайвань), а індонезійська валюта знецінилася в 5 разів, таїландська – у 2, південнокорейська – на 30%, японська — на 3% [21].

Криза охопила країни СНД, передусім Росію, де приватні портфельні інвестиції становили понад 19 млрд. дол. із загальної суми інвестицій понад 24 млрд. дол. Рубль за січень-серпень 1999 було девальвовано майже у 3 рази [22]. Поглиблення фінансові кризи у Росії спричинило значне зниження цін на світовому ринку на енергоносії, вона втратила понад 20 млрд. дол. (до жовтня 1998) і продовжувала зазнавати значних збитків.

Наступний етап фінансові кризи охопив країни латинської Америки. Головними причинами даної фінансові кризи були: особливості вивезення капіталу й передусім портфельних інвестицій та його суперечності. Особливості цього процесу зумовлені нерівномірністю економічного розвитку країн у межах світового господарства, засиллям транснаціональних корпорацій.[23].