Слід зауважити, що таке
визначення фінансових ресурсів
зводиться до формування фондів
грошових засобів, що значно
скорочує склад фінансових ресурсів,
оскільки в розпорядженні підприємства
можуть бути кошти й у нефондовій формі.
Так, Г.Г. Нам вважає, що "до фінансових
ресурсів належать усі грошові фонди й
та частина коштів, яка використовується
в нефондовій формі". Проблема в тому,
що, як зазначалося вище, таким чином до
фінансових ресурсів належить фонд заробітної
плати, спрямований на відтворення робочої
сили в процесі виробництва, фонд обігових
коштів, призначений для відшкодування
спожитих у процесі виробництва предметів
праці, частина амортизаційних відрахувань,
яка спрямовується на відшкодування в
процесі виробництва основних фондів
у межах простого відтворення. Однак ці
фонди не є вільними фінансовими ресурсами
підприємства, які воно може використовувати.
Це можна пояснити тим,
що ці фонди формуються завдяки
реалізації створеного на підприємстві
продукту, а отже, додаються до собівартості.
Але ж треба враховувати, що фінансові
ресурси призначені для забезпечення
саме розширеного виробництва. Тому Ю.В.
Петленко розглядає фінансові ресурси
як "грошові кошти, залучені в господарський
оборот підприємства з різних джерел,
сформованих під впливом організаційно-правових
норм господарювання, призначені для покриття
його власних потреб". Думка автора
досить цікава, хоча дещо треба уточнити.
По-перше, фінансові ресурси — це лише
частина коштів, оскільки поняття "грошові
кошти" значно ширше. По-друге, фінансові
ресурси призначені для створення умов
розширеного відтворення виробництва,
а не для покриття власних потреб підприємства
у розрізі споживання.
Заслуговує на увагу визначення
фінансових ресурсів Л.Д. Буряком,
котрий вважає, що "фінансові ресурси
— це частина грошових коштів суб'єктів
господарювання, яка перебуває у їхньому
розпорядженні і спрямовується на виробничий,
соціальний розвиток, матеріальне заохочення".
Таким чином, грошові засоби можна віднести
до фінансових ресурсів тільки в період
їх використання не за цільовим призначенням.
Отже, проаналізувавши всі наведені
думки авторів різних економічних
шкіл Росії та України, ми доходимо висновку,
що поняття "фінансові ресурси" досить
складне й потребує детального дослідження
і постійного вдосконалення.
Оскільки визначення будь-якого
явища має відображати його
сутність, то й визначення фінансових
ресурсів повинне чітко визначати їх форму,
джерела й призначення. Тому, мабуть, фінансовими
ресурсами доцільно вважати частину коштів
підприємства у фондовій і нефондовій
формі, яка формується у результаті розподілу
виробленого продукту, залучається до
діяльності підприємства з різних джерел
і спрямовується на забезпечення розширеного
відтворення виробництва.
Так чи інакше проблема
визначення поняття "фінансові
ресурси" залишається досить
актуальною в сучасній економічній науці,
оскільки потребує чіткого визначення
й пояснення. [24, c. 77]
4. Формування і використання
фінансових ресурсів підприємства
В умовах товарного виробництва
і ринкових економічних відносин
між суб'єктами господарювання
кожне підприємство повинно мати відповідні
фінансові (грошові) кошти для забезпечення
своєї ефективної діяльності. При створенні
і функціонуванні будь-якого підприємства
використовуються певні джерела формування
і відокремлюються конкретні види їх фінансових
коштів.
Стартовим джерелом формування
фінансових коштів завжди є
статутній (акціонерний) капітал,
що являє собою суму капіталу,
яка необхідна для того, щоб
підприємство (акціонерне товариство)
розпочало свою діяльність. Його розмір
визначається Статутом або угодою про
заснування підприємства; він створюється
за рахунок державних коштів, виручки
від продажу акцій, а також приватних капіталів.
В сучасних умовах широкого акціонування
підприємств (перетворення державних
підприємств в акціонерні товариства)
однією із основних форм існування стартової
суми грошей (капіталу) є акціонерний капітал,
що використовується для фінансування
поточних і довгострокових витрат.
Найбільшим за величиною
джерелом формування власних
фінансових коштів діючого підприємства
виступають доходи від його господарської
та іншої діяльності. Переважна більшість
підприємств має три основних види доходів:
звичайний, капітальний, дивідендний.
Звичайний доход (прибуток) -
формується за рахунок грошових
надходжень від основної діяльності
підприємства.
Капітальний доход - це доход
від перепродажу (реалізації) підприємством
різних активів ( нерухомості - землі, майна;
фінансових активів - акцій та облігацій
тощо ) після певного період)1 їх використання.
Якщо підприємство купує акції іншої фірми,
воно звичайно одержує дивіденди. Ці дивіденди
називають дивідендним доходом ( міжфірмовими
дивідендами ).
Важливим джерелом формування
і підтримання на необхідному рівні
власних фінансових коштів є. амортизаційні
відрахування на реновацію (повне відновлення)
основних фондів підприємства. Щорічний
абсолютний розмір амортизаційних відрахувань
залежить від їх норми і балансової вартості
основних фондів. Значення цього джерела
фінансових коштів підприємства істотно
зростає за умови застосування методу
прискореної амортизації активів.
При потребі (через недостатність
власних коштів) підприємство може
скористатися внутрішнім (короткостроковим
і довгостроковим) чи міжнародним кредитом
у грошовій або товарній формі з умовою
його повернення і сплати певного відсотку
(кредитної ставки). Проте останнє вимагає
ретельного економічного обґрунтування
доцільності (ефективності) залучення
такої форми позички.
Сучасна система господарювання
звичайно орієнтована на власні
та позичені кошти. Проте в
окремих випадках підприємствам
можуть бути надані субсидії, тобто фінансова
допомога в грошовій або натуральній формі
за рахунок коштів державного чи місцевого
бюджетів, а також спеціальних фондів.
Розрізняють прямі та непрямі субсидії.
Через прямі субсидії держава стимулює
нагромадження капіталу, фінансує капітальні
вкладення у ті галузі, розвиток яких необхідний
для збалансованості національної економіки
країни в цілому, але є недостатньо прибутковим
для відповідних підприємств. Вони спрямовують
перш за все в нові перспективні галузі
економіки і малорентабельні виробництва.
Непряме субсидування тих чи інших підприємств
здійснюється переважно засобами податкової
і грошово-кредитної політики (податкових
пільг, пільгових кредитів тощо).
Сукупність фінансових ресурсів
підприємства, що має постійно підтримуватись
на необхідному рівні за рахунок перелічених
основних джерел формування, прийнято
розподіляти на оборотні кошти ( поточні
витрати ) та інвестиції ( капітальні довгострокові
витрати ). Особливості обігу та формування
необхідного обсягу вимагають окремого
детального розгляду обох видів фінансових
ресурсів підприємства.
На підприємствах мають місце перш
за все поточні витрати фінансових (грошових)
коштів, які у процесі господарювання
здійснюють певний кругообіг (проходять
грошову, виробничу і товарну стадії).
На першій стадії кругообігу
вони витрачаються на придбання
сировини, матеріалів та інших ресурсів,
тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну,
формують певні виробничі запаси, потім
вступають в другу стадію - виробничу.
На цій же стадії у процес виробництва
включаються робітники, що одержують за
виконану роботу заробітну плату. Потім
матеріально-товарні цінності матеріалізуються
у формі готової продукції. На останній
стадії кругообігу виготовлена продукція
продається і підприємство має відповідну
виручку (суму грошей), яка не лише повністю
відшкодовує раніше авансовані витрати,
але й містить певний прибуток.
Саме таким чином здійснюється
кругообіг поточних витрат фінансових
ресурсів. Загальновизнано, що рухаючись
по стадіях кругообігу послідовно
і безперервно, ці кошти у певній своїй
частині одночасно знаходяться в різних
формах ( грошовій, товарній ) на усіх стадіях;
обслуговують сфери, виробництва і обігу;
відображають вартість оборотних фондів
і фондів обігу.
Оборотні кошти - це сукупність
грошових коштів підприємства, необхідних
для формування і забезпечення кругообігу
виробничих оборотних фондів та фондів
обігу.[11, c. 13-15]
Формування і регулювання
окремих елементів оборотних
коштів має свої особливості.
З огляду на це відокремлюють оборотні
кошти у сферах виробництва та обігу, а
також їх розподіляють на нормовані і
ненормовані.
Певне практичне значення
мають виявлення і оцінка структури
оборотних коштів. Кошти виробничого
підприємства використовуються ефективніше
тоді, коли більша їх частина зайнята у
сфері виробництва. Перебування оборотних
коштів у сфері обігу - лише необхідна
умова безперервності процесу відтворення;
проте ця частина коштів підприємства
не бере безпосередньої участі у створені
вартості виготовлюваної продукції. За
розрахунками багаторічних ( 2000-2005 рр.
) середніх величин, зокрема на промислових
підприємствах України, частка оборотних
коштів у сфері виробництва становить
72 % ( у тому числі. на виробничі запаси
та незавершене виробництво припадає
відповідно 48 % і 20 % ), а у сфері обігу - 28
% ( з них біля 17 % - вартість готової продукції,
а 6 % - грошові кошти ).
Нормування - визначення необхідного
розміру грошових коштів, що вкладаються
у мінімальні запаси товарно-матеріальних
цінностей для забезпечення безперервного
процесу виробництва продукції.
Зрозуміло, що сукупний норматив
оборотних коштів підприємства на
розрахунковий (плановий) період є не що
інше, як загальна сума нормативів, обчислених
для окремих елементів (виробничих запасів,
незавершеного виробництва, витрат майбутніх
періодів та залишків готової продукції).
Ненормовані - оборотні кошти
які за специфікою своїх форм,
швидкістю руху, закономірностями
виникнення, не можуть завчасно
бути обліковані.
Використання фінансових ресурсів
підприємства нерозривно пов'язано з їх
формуванням.
Використання фінансових ресурсів
для одного суб'єкта - це формування
фінансових ресурсів для інших. В свою
чергу фінансові ресурси цих інших суб'єктів
знову ж таки будуть використані.
Оцінка процесу формування
і використання фінансових ресурсів
підприємства можлива лише при комплексному
підході до аналізу його фінансово-господарської
діяльності.[11, c.28]
Висновки
Перехід до ринку ставить
нові завдання, пов'язані з покращанням
фінансового стану підприємств,
удосконаленням фінансових відносин.
Підприємства, незалежно від форми власності
чи господарювання, повинні перейти до
реального самофінансування. Стійка діяльність
підприємства залежить як від внутрішніх
можливостей ефективно використовувати
всі наявні на підприємстві фінансові
та інші ресурси, так і від зовнішніх умов,
до числа яких відносяться податкова,
кредитна, інвестиційна політика держави
і ринкова кон'юнктура. В умовах змішаної
економіки необхідно пов'язувати самостійність
підприємств з державним регулюванням
економіки і фінансів.
Як інформаційна база аналізу
фінансових ресурсів підприємства
повинні виступати звітні дані підприємства,
деякі задані економічні параметри, зовнішні
умови його діяльності, які варіантно
змінюються, що необхідно враховувати
при аналітичних оцінках і прийнятті управлінських
рішень.
Поряд з надійними і перевіреними
аналітичними методами дослідження
формування і використання фінансових
ресурсів можливе впровадження запозичених
із практики країн з розвинутою ринковою
економікою, зокрема використання спрощеної
схеми балансу підприємства, системи показників
для аналізу, розрахунку впливу факторів
та інше.
Важливу роль відіграє вибір
джерел фінансових ресурсів підприємства,
який в ринкових умовах значно розширюється.
Однак підприємства на практиці не всі
джерела в змозі використовувати. Зокрема
це пов'язано з відсутністю підтримки
в: Україні з боку держави вітчизняного
підприємництва, малого та середнього
бізнесу, неможливістю одержання державних
субсидій: невигідністю користування
кредитами комерційних банків України
з причини високих, іноді навіть нереальних
відсотків і орієнтування комерційних
банків на короткострокове кредитування
( 3-6 місяців).
Доцільним було б використання такого
джерела фінансових ресурсів підприємства,
як лізинг, особливо при здійсненні інвестування
капіталу. Це джерело фінансових ресурсів
мало використовується в Україні, хоча
несе в собі значні потенційні можливості.
Не отримали широкого використання
в Україні і можливі різноманітні
напрямки використання фінансових ресурсів
підприємств. Найважливішими причинами
цього є: невигідність інвестування фінансових
ресурсів підприємства на сучасному етапі
в будь-яке виробництво, за умов недосконалої
податкової політики держави, відсутності
підтримки державою власних виробників
продукції; а як наслідок орієнтуванням
більшості українських бізнесменів на
посередництво в торгівельних операціях,
що в цілому зменшує можливості національної
економіки виробляти національний продукт,
не кажучи вже про його збільшення.
Для досягнення стійкої моделі
формування і використання фінансових
ресурсів підприємств пріоритетність
повинна надаватись внутрішнім фінансовим
ресурсам. Побудова оптимальної моделі
пов'язана із залученням зовнішніх ресурсів
шляхом акціонування та кредитування.