Нормирование запасов оборотных средств

 

1 НОРМУВАННЯ ЗАПАСІВ ОБОРОТНИХ КОШТІВ, НОРМУВАННЯ ЗАТРАТ, НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ЯК ЕТАПИ СКЛАДАННЯ ОПЕРАЦІЙНИХ БЮДЖЕТІВ ПІДПРИЄМСТВ.

1. Нормування запасів оборотних коштів

 

У процесі роботи підприємства необхідно  чітко визначити потребу в  оборотних коштах. Надлишок оборотних  коштів призводить до нагромадження  надмірних запасів, послаблення  режиму економії і їхньому використанню не за призначенням. Недолік оборотних  коштів негативно впливає на обсяг  виробництва, прибуток, призводить до перебоїв у виробничому процесі  і виникненню заборгованості.

На практиці використовуються два  методи визначення потреби в оборотних  коштах: прямий і економічний.

Метод прямого розрахунку забезпечує розробку обгрунтованих норм і нормативів на підприємстві з урахуванням впливу різних факторів, пов'язаних з особливостями організації постачань, виробництва і реалізації продукції.

Економічний метод допускає, що розраховані  за допомогою прямого методу нормативи  на поточний рік, поділяють на дві  частини:

- перша включає нормативи оборотних  коштів по статтях, розмір яких  прямо залежить від обсягу  витрат на виробництво (сировина, основні матеріали, покупні напівфабрикати, допоміжні матеріали, тара, незавершене  виробництво і готова продукція  (виробничий норматив);

- друга включає статті нормованих  оборотних коштів, розмір яких  прямо не залежить від зміни  витрат на виробництво (запчастини  для ремонту устаткування, малоцінні  і швидкозношувані предмети, витрати  майбутніх періодів (невиробничий  норматив).

Нормування оборотних коштів:

<=> дозволяє ефективно використовувати  оборотні кошти на підприємстві;

"=> забезпечує безперервний  і безперебійний процес виробництва;

О сприяє виконанню планів виробництва, реалізації продукції; сприяє мінімізації  ризику підприємницької діяльності.

Нормування оборотних коштів для  утворення виробничих запасів.

Нормування оборотних коштів для  утворення виробничих запасів здійснюється з метою забезпечення безперервного  процесу виробництва і реалізації продукції. Надлишок оборотних коштів призводить до нагромадження надмірних запасів, послабленню режиму економії та їхньому використанню не за призначенням. Недостача оборотних коштівнегативно впливає на ефективність їх використання, так і на ефективність виробництва. Норму оборотних коштів у запасах матеріалів можна визначити за формулою:

 

Норма оборотних  Матеріали в     Приймання

коштів у запасах       дорозі розвантаження,

матеріалів і інших  = (транспортний +   складування +

видів допоміжної        запас)   (підготовчий

продукції у днях          запас)

 

                      Поточний              Страховий

                  + складський     +            запас

                                 запас

 

Одноденне використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів визначається за кошторисом витрат на виробництво IV кварталу планового  року. Розмір одноденних витрат по номенклатурі сировини, матеріалів і напівфабрикатів  розраховується розподілом суми їхніх  витрат у IV кварталі планового року на 90.

 

 

 

 

1. Нормування затрат

 

Нормування затрат здійснюється відповідно до розмірних, вагових і якісних характеристик складових елементів і продукції в цілому. При цьому враховуються технологія виготовлення продукції, а також умови транспортування, зберігання, експлуатації і обслуговування, утилізації.

Норми і нормативи, які  використовуються для найбільш точного розрахунку затрат ресурсів, досить різноманітні. До їх складу входять:

—  типові норми і нормативи затрат на виконання різних видів робіт;

—  укрупнені норми і нормативи на деталі і операції, типові технологічні процеси;

—  математичні залежності між ваговими, якісними і розмірними параметрами продуктута затратами часу;

—  окремі переходи, прийоми і рух регламентно-розрахункових і планово-управлінських робіт та процедур;

—  норми і нормативи обслуговування і споживання;

—  норми керованості (керування);

—  комплексні норми і нормативи на підтримку і забезпечення умов нормального ходу технологічного процесу тощо.

Існує правило: чим більший  обсяг виробництва і реалізації продукції, тим більш ретельно повинні нормуватися затрати робочого часу і тим більш диференційованими (за переходами, операціями, деталями, стадіями технологічного процесу тощо) повинні бути нормативи. Навіть незначні перевищення фактичних затрат робочого часу проти нормативних викликають суттєвий ріст фонду заробітної плати, ріст собівартості і зниження рентабельності продукції. У масовому, багатосерійному і серійному виробництві при виготовленні продукції використовують методи технічного нормування праці.

Недоліком, що гальмує використання технічного нормування праці, є трудомісткість і довга тривалість розрахунку норм часу. У зв’язку з цим в одиничному і дрібносерійному виробництві при виконанні одноразових замовлень технічне нормування праці недоцільне: поки відбувається нормування робіт і коригування норм з урахуванням фактичних умов їх виконання, термін виконання замовлення може завершитися. В одиничному і дрібносерійному виробництві використовуються, як правило, дослідно-статистичні норми часу. Для прискорення нормування і зменшення його трудомісткості розробляються укрупнені норми часу на окремі деталі, вузли і навіть на вироби. Точність таких норм нижча, ніж технічно обґрунтованих, проте й вони повинні враховувати якомога більшу кількість конкретних факторів і умов, для яких вони розраховані.

Точність дослідно-статистичних норм часу залежить від кваліфікації і досвіду людини, яка здійснює їх розробку. Ця особа повинна добре знати техніку, технологію і організаціюконкретного виробництва.

Показником якості розрахованих норм часу є їх дотримання на практиці. Встановлення напрочуд напружених норм часу веде не стільки до підвищення інтенсивності праці, скільки до порушень технології і браку при виготовленні продукції, плинності кадрів та інших негативних явищ. З іншого боку, ненапружені норми є причиною зниження трудової дисципліни, неефективного використання робочого часу і резервів зниження затрат на виробництво продукції. У будь- якому випадку дотримання встановлених норм робочого часу повинно перебувати під постійним контролем і бути предметом аналізу.

Необхідність більш якісного нормування праці зростає, коли питома вага витрат на оплату праці у кошторисі  витрат за економічними елементами є суттєвою, особливо коли вона перевищує 50 %.

Норми і нормативи повинні  бути обґрунтовані :

—  організаційно-технічними умовами, які впливають на їх величину; технологічними, технічними характеристиками машин і устаткування, раціональною організацією виробництва і обслуговування робочих місць;

—  економічними умовами, тобто норми затрат того чи іншого ресурсу повинні давати можливість вибору ефективного варіанту діяльності;

—  соціальними умовами, що, в першу чергу, відноситься до норм затрат живої праці, але і в певній мірі до норм використання машин і устаткування. Соціальне обґрунтування норм передбачає забезпечення змістовності праці, підвищення зацікавленості до праці.

Вдале нормування витрат, яке  базується на науковій основі, є  основою для управління бізнесом. Стосовно продукції, що випускається, існують чітко встановлені вимоги — стандарти, які визначають споживні якості кожного продукту. Проте, якщо навіть продукція відповідає стандартам, то це не означає, що виробництво не потребує контролю за витратами. Управління витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, покращує політику закупівель, вимірює витрачання виробничих ресурсів і націлює на їх використання у майбутньому.

 

2. Нормування праці

 

Бюджет прямих витрат на оплату праці - це плановий документ, в якому повинні  бути відображені витрати на оплату праці для забезпечення виробництва  запланованого обсягу сільськогосподарської  продукції, виконання робіт та послуг у бюджетному періоді.

При складанні бюджету прямих витрат на оплату праці слід керуватися чинними  офіційними документами для нарахування  заробітної плати.

Закон України "Про оплату праці" №198/95 від 24 березня 1995 р. з відповідними змінами визначає економічні, правові  та організаційні засади оплати праці  працівників, які перебувають у  трудових відносинах з підприємствами усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами  та сфери державного і договірного  регулювання оплати праці і спрямований  на забезпечення відтворювальної і  стимулюючої функцій заробітної плати.

Для оцінки розміру заробітної плати  найманих працівників використовується показник фонду оплати праці. До фонду  оплати праці включається нарахування працівникам у грошовій і натуральній формах (оцінений у грошовій формі) за відпрацьований і невідпрацьований час, належний до сплати, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Структура фонду заробітної плати  згідно із Законом про оплату праці  така:

- основна заробітна плата. Це  винагорода за виконану роботу  згідно з установленими нормами  праці (нормами часу, виробітку,  обслуговування, посадовими обов'язками). Вона встановлюється у вигляді  тарифних ставок (окладів) та відрядних  розцінок для працівників і  посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата.  Це винагорода за працю понад  установлену норму, за трудові  успіхи і особливі умови праці.  Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні  виплати передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням  виробничих завдань та функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні  виплати. До них належать виплати  у формі винагород за підсумки  роботи за рік, премії за  спеціальними системами та положеннями,  компенсаційні та інші грошові  й матеріальні виплати, що не  передбачені актами чинного законодавства  або здійснюються понад установлену  зазначеними актами норму. Основні  методологічні положення щодо  визначення показників оплати  праці у формах державних статистичних  спостережень з метою одержання  об'єктивної статистичної інформації  про розміри та структуру заробітної  плати найманих працівників містяться  в Інструкції зі статистики  заробітної плати. Для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці.

Програми державних статистичних спостережень передбачають облік фонду  оплати праці, нарахованого усім працівникам, а також виділення фонду штатних  працівників, які перебувають в  обліковому складі підприємства, та поділ  його на складові.

Фонд оплати праці інших категорій  працівників (сумісників або тих  осіб, які зайняті за договорами цивільно-правового характеру) розподіляються на складові на загальних підставах  згідно з Інструкцією. При цьому  суму оплати праці вищезгаданих категорій  у формах державних статистичних спостережень відображаються у фонді  оплати працівників позаоблікового складу та не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати штатних працівників облікового складу підприємства.

При визначенні фонду оплати праці  штатних працівників із загальної  суми фонду оплат праці також  виключаються суми,*нараховані працівникам, які перебувають у відпустці  у зв'язку з вагітністю та пологами та з догляду за дитиною, вибраним до органів первинної профспілкової  організації, звільненим з роботи на момент складання бюджету витрат на оплату праці.

Фонд оплати праці працівників, прийнятих на постійну роботу за направленням державної служби зайнятості згідно із договором з роботодавцем про  надання дотації на створення  додаткових робочих місць для  працевлаштування безробітних, ураховується на загальних підставах згідно з  Інструкцією.

Потребу в затратах праці (людино-годинах  і працівниках) відображають в попередньо розроблених даних розрахункових  таблиць. При цьому використовують такі документи, як штатний розклад, виробничі програми підрозділів, розрахунки до договорів на підряд, нормативну документацію з визначення затрат праці  і чисельності працюючих.

При визначенні потреби в затратах праці виходять з того, що норма  тривалості робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень (стаття 50, глава IV Кодексу законів про працю  України). Регулювання робочого часу здійснюється нормативно-правовими  актами у сфері праці, угодами  і колективними договорами.

Працівникам, яким установлено 40-годинний робочий тиждень, тривалість роботи напередодні святкових і неробочих  днів скорочується на одну годину (стаття 73 Кодексу законів про працю  України).

Робота не проводиться на підприємствах, в установах, організаціях також  у такі святкові і неробочі дні (стаття 165 Кодексу законів про працю):

1 і 2 січня - Новий рік;

8 березня - Міжнародний жіночий  день;

1 і 2 травня - День міжнародної  солідарності трудящих;