Договірні фінансові посередники

Зміст

1. Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (СФКІ), їхнє місце і роль у грошово-кредитній системі. Передумови та причини становлення й розвитку.

2. Основні напрями діяльності, види, принципи й типи сучасних фінансово-кредитних установ. Відмінності від банківської діяльності.

3. Договірні фінансові посередники:

Інвестиційні фінансові посередники. Інвестиційні фонди, їхня діяльність в Україні та правове забезпечення.

Страхові компанії, страховий бізнес і його розвиток в Україні та правове забезпечення.

Недержавні пенсійні фонди і механізм їхнього функціонування, характеристика, переваги і недоліки.

Ломбарди і механізм їх функціонування.

Фінансові компанії і особливість їхньої діяльності в перехідний період.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки), їхня спеціалізація і перспективи розвитку.

4.Міжбанківські об’єднання, їхня роль у діяльності банківської та кредитної систем. Види міжбанківських об’єднань та їхня характеристика.

 

ВИСНОВОК…………………………………………………………………………………….

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Спеціалізовані фінансово-кредитні  інститути (СФКІ), їхнє місце і  роль у грошово-кредитній системі. Передумови та причини становлення  й розвитку.

 

Фінансово-кредитні інститути – це cуб'єкти грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок (банки, страхові, інвестиційні, фінансові компанії тощо)

 

Сукупність фінансово-кредитних інститутів можна зобразити в наступномувигляді

За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо.

 

Виокремлення банків в окрему групу зумовлено тим, що вони мають значно ширші можливості оперувати на грошовому ринку, ніж інші інституції. Тому банки займають ключове положення в секторі опосередкованого фінансування. Це зумовлено двома рисами, притаманними банкам:

 

1) вони не  тільки можуть акумулювати вільні  кошти кредиторів, а й самі створювати депозитні грошові кошти в процесі кредитної діяльності;

 

2) вони здійснюють  розрахунково-касове обслуговування  всіх інших фінансово-кредитних інституцій, а тому можуть мобілізувати, а отже - тимчасово використати, вільні кошти останніх.

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:

 

- приймати  грошові вклади від клієнтів;

 

- надавати  клієнтам позички і створювати  нові платіжні засоби;

 

- здійснювати  розрахунки між клієнтами.

 

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі - як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу банківської діяльності

 

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

 

- принцип  сегментування;

 

- принцип  універсальності.

 

Виходячи з цих принципів і відбувається розподіл банків на універсальні та спеціалізовані.

 

Сучасна класифікація комерційних банків може бути представлена у такому вигляді:

 

Класифікаційні ознаки Види комерційних банків

 

Порядок створення Перепрофільовані, новостворені

 

Характер спеціалізації Універсальні, спеціалізовані

 

 

Територія діяльності Регіональні, республіканські, міжнародні

 

Розмір Великі, середні, малі

 

Форма власності Загальнодержавні, муніципальні, колективні (відкриті та закриті акціонерні товариства, холдинги, товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативні), приватні, зі стопроцентною іноземною власністю, змішані

 

Функції і характер виконуваних операцій Інвестиційні зберігання, депозитні, інноваційні, поштово-пенсійні, промислові, агропромислові, біржові, експортно-імпортні, лізингові, торговельні

 

Характер відносин Банки-гаранти. банки-кореспонденти, уповноважені банки

 

Ступінь впливу Монополісти, аутсайдери

 

Структура Багатопрофільні. безфіліальні

 

Ступінь контролю Контролюючі, контрольовані

 

Конкурентноспроможність Конкурентоспроможні, неконкурентоспроможні

 

Фінансовий стан Стійкі (стабільні), проблемні, кризові, банкрути

 

Перелік операцій, які може здійснювати сучасний комерційний банк, змінюється залежно від країни та виду банку. Коло операцій, що можуть виконувати найбільш універсальні банки, показано на рис.

 

Банки виконують такі функції:

 

- трансформаційну;

 

- емісійну.

 

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.У зв'язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції: трансформація ризиків; трансформація строків; трансформація обсягів; просторова трансформація.

 

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

 

Небанківські кредитні інституції (або договірні фінансово-кредитні об'єднання)

 

 

У країнах з розвиненими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені:

 

• лізинговими,

 

• факторинговими компаніями,

 

• кредитними спілками,

 

• касами взаємної допомоги.

 

Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах та поступово набирають свого розвитку в Україні.

 

Лізинг - порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формі. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі.

 

Розрізняють два види лізингу:

 

- фінансовий;

 

- операційний.

 

Правові основи здійснення лізингових операцій на Україні регулюються Законом "Про лізинг". Оформляються лізингові угоди договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві, малому та середньому бізнесі.

 

Факторингові компанії - це фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що продає свої вимоги.

 

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Тому дохід від факторингової операції формується з двох частин - з процента на виплачену клієнту суму та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк такого кредиту досить короткий, тому рівень процента по ньому невисокий. Однак великі суми платіжних документів, що купуються, та стягування комісії на всю їх суму забезпечують достатні доходи, щоб розвивати цей бізнес. Такі компанії звичайно створюються при банках і широко користуються позичками цих банків для здійснення своїх операцій. Окремі банки самостійно виконують такі операції для своїх клієнтів.

 

В Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990-1992 pp. Спочатку банки надавали факторингові послуги, а потім було створено кілька факторингових компаній. Проте з поглибленням платіжної кризи цей бізнес став надзвичайно ризикованим і був згорнутий. У перспективі можливе його відродження, але масштаби розвитку будуть залежати від стану платіжної дисципліни в економіці та від розвитку короткострокового банківського кредиту на платіжні потреби клієнтів типу овердрафт.

 

Каси взаємної допомоги та кредитні спілки. У зарубіжних країнах широкого розвитку набули такі громадські кредитні установи як каси взаємної допомоги, які об'єднують на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги. Вони створюються при профспілкових організаціях для робітників і службовців - членів профспілки, в колгоспах - для колгоспників, у відділах соціального забезпечення місцевих рад для пенсіонерів.

 

Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені, за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотацій профспілкових органів та інших грошових надходжень. За рахунок цих коштів надаються довгострокові (до шести, в окремих випадках - до 10 місяців) та короткострокові (до чергового одержання заробітної плати) позички. Позички надаються без стягнення процентів.

 

Кредитна спілка - це фінансова установа, суспільна організація, яка залучає грошові заощадження своїх членів для взаємного кредитування:

 

Діяльність кредитної спілки ґрунтується на таких основних принципах:

 

• добровільності вступу до кредитної спілки та свободи виходу з неї;

 

• рівноправності "членів кредитної спілки;

 

• самоврядування;

 

• гласності.

 

 

Інвестиційні фінансові інституції

 

Інвестиційні фінансові інститути, як правило, включають:

 

• інститути спільного інвестування,

 

• пенсійні фонди,

 

• страхові компанії,

 

• ломбарди,

 

• фінансові компанії,

 

• позичково-ощадні асоціації,

 

• благодійні фонди.

 

 

 

 

2. Основні напрями діяльності, види, принципи й типи сучасних фінансово-кредитних  установ. Відмінності від банківської  діяльності.

 

Кредитні установи поділяються за такими критеріями:

 

• за формою власності — на державні та приватні;

 

• за формою організації — на такі, що мають власну справу (один власник), товариство (власники — партнери), корпорацію (є юридичною особою, капітал якої відокремлений від капіталу власників);

 

• за виконуваними операціями — на універсальні та спеціалізовані (лізингові, страхові компанії та ін.);

 

• за територією діяльності — на міжнародні (МВФ, МБРР, Європейський фонд розвитку), регіональні та національні (пов'язані з національною кредитною системою, що сприяє розвитку державних кредитних інститутів);

 

• за суттю та виконуваними функціями у кредитній системі — на національні (центральні), комерційні банки, спеціальні фінансово-кредитні інститути.

 

Сучасний комерційний банк виконує близько ста взаємопов'язаних операцій і послуг. Банки оперують здебільшого чужим капіталом, тому масштаби кредитування та інвестування банківських коштів залежать від спроможності кредитної установи залучити вільний грошовий капітал і заощадження. Водночас із розвитком банківської системи залежність активних операцій від пасивних послаблюється внаслідок розширення практики створення фіктивних депозитів при кредитуванні клієнтів. У такому разі пасивні операції виникають на базі активних. Однак цей процес має недоліки, зумовлені як структурою операцій комерційних банків, їх ліквідністю, так і станом господарської кон'юнктури, фазою економічного циклу. Порівняно з іншими сферами підприємницької діяльності власний капітал комерційного банку має невелику питому вагу в сукупному капіталі (його використовують для страхування інтересів вкладників). У всіх країнах світу значення показника капітал/активи, який регулюється державою, коливається в межах 0,04—0,08.

 

Крім загального зв'язку активів і пасивів існує залежність між окремими видами операцій. Конкуренція між банками змушує їх боротися за клієнта через запровадження нових форм обслуговування, надання супутніх послуг (навіть безкоштовно). Відкриття поточного рахунку супроводжується виконанням операцій з розрахунку і безготівкового перерахування коштів, видавання короткострокових кредитів (у вигляді овердрафту), використання кредитних карток, автоматів для одержання або внесення грошей у неробочі години.