Автор работы: Пользователь скрыл имя, 26 Ноября 2014 в 22:11, контрольная работа
Фінансово-кредитні інститути – це cуб'єкти грошового ринку, які, виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого імені і за свій рахунок (банки, страхові, інвестиційні, фінансові компанії тощо)
1. Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (СФКІ), їхнє місце і роль у грошово-кредитній системі. Передумови та причини становлення й розвитку.
2. Основні напрями діяльності, види, принципи й типи сучасних фінансово-кредитних установ. Відмінності від банківської діяльності.
3. Договірні фінансові посередники:
Інвестиційні фінансові посередники. Інвестиційні фонди, їхня діяльність в Україні та правове забезпечення.
Страхові компанії, страховий бізнес і його розвиток в Україні та правове забезпечення.
Недержавні пенсійні фонди і механізм їхнього функціонування, характеристика, переваги і недоліки.
Ломбарди і механізм їх функціонування.
Фінансові компанії і особливість їхньої діяльності в перехідний період.
Кредитні кооперативи (товариства, спілки), їхня спеціалізація і перспективи розвитку.
4.Міжбанківські об’єднання, їхня роль у діяльності банківської та кредитної систем. Види міжбанківських об’єднань та їхня характеристика.
ВИСНОВОК…………………………………………………………………………………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………
4.Міжбанківські об’єднання, їхня роль у діяльності банківської та кредитної систем. Види міжбанківських об’єднань та їхня характеристика.
У кредитних операціях все більшу роль відіграють міжбанківські об’єднання. Вони утворюються з метою координації дій, підвищення ефективності операцій та захисту професійних інтересів учасників цього об’єднання.
Згідно із законом України «Про банки та банківську діяльність», банки мають право створювати банківські об’єднання таких типів: банківська корпорація, банківська холдингова група, фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного законодавства України.
Банківська корпорація — це юридична особа (банк), засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки. Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів банків — учасників корпорації, підвищення їхньої загальної ліквідності та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду за їхньою діяльністю.
Банківська холдингова група — це банківське об’єднання, до складу якого вхо- дять виключно банки. Материнському банку банківської холдингової групи має належати не менше ніж 50% акціонерного (пайового) капіталу або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми банками.
Фінансова холдингова група має складатися переважно або виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути фінансовою установою. Материнській компанії має належати більше ніж 50% акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової холдингової групи.
З метою захисту та представлення інтересів своїх членів, розвитку міжрегіональних та міжнародних зв’язків, забезпечення наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів, розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають право створювати неприбуткові спілки (асоціації).
Банківські спілки (асоціації) не мають права займатися банківською чи підпри- ємницькою діяльністю і не можуть бути створені з метою отримання прибутку.
Асоціація (спілка) банків є договірним об’єднанням банків і не має права втру- чатися в діяльність банків — членів асоціації (спілки).
У світі існує велика кількість різноманітних міжбанківських об’єднань, утворення яких ґрунтується як на добровільному об’єднанні самостійних банків («злиття»), так і на правах власності, контролю, централізованого управління, прямого підпоряд- кування та залежності («поглинання»).
Головні представники міжбанківських об’єднань:
- асоціативного
комерційного типу —
- корпоративного типу — концерни та трести.
Банківський консорціум— це тимчасове об’єднання на договірній основі кіль- кох банків для спільного проведення кредитних, гарантійних або інших банківських операцій. Головна мета консорціуму: збільшення обсягів операцій концентрацією ресурсів, розподіл ризиків, що дає можливість обмежити втрати для кожного учасника консорціуму в разі неплатежів позичальників.
Банківський картель— об’єднання великих банків, в основі якого лежить угода про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики при встановленні відсоткових ставок та виплати дивідендів, умов кредитування тощо).
Банківський концерн— це монопольне об’єднання акціонерних банків, де великий банк (головне акціонерне товариство) володіє контрольним пакетом акцій юридично самостійних банків (дочірніх товариств), тим самим фактично встановлює фі- нансовий контроль за їхньою діяльністю.
Банківський трест— це монопольне об’єднання банків, яке утворюється об’єднанням власності банків, що входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються єдиному органу управління. На відміну від концерну, трест ґрунтується не на акціонерній, а на пайовій формі власності.
Банківські об’єднання створюються за попередньою згодою НБУ, підлягають обов’язковій реєстрації, а ліквідуються за рішенням його учасників або за ініціативи НБУ за рішенням суду. НБУ може ініціювати ліквідацію банківського об’єднання у випадку, коли його діяльність суперечить антимонопольному законодавству або загрожує інтересам вкладників чи стабільності банківської системи.
У сучасних ринкових умовах банки відіграють важливу економічну роль у суспільстві та суттєво розширили сферу своїх основних функцій:
— мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх в капітал;
— кредитування підприємств, держави та населення
— випуск кредитних засобів обігу (кредитних грошей);
— здійснення розрахунків та платежів в господарстві;
— емісійно-засновницька діяльність;
— консультування, надання економічної та фінансової інформації.
Виконуючи функцію мобілізації вільних грошових коштів і перетворюючи їх на капітал, банки акумулюють грошові доходи і заощадження у вигляді вкладів. Вкладник отримує винагороду у вигляді відсотка або наданих банком послуг. Сконцентровані у вкладах заощадження перетворюються на позиковий капітал, що вико- ристовується банками для надання кредитів підприємствам і підприємцям.
Використання кредитів забезпечує розвиток виробничих сил країни в цілому. Користувачі позик вкладають кошти в розширення виробництва, купівлю нерухомості, споживчих товарів. В результаті за допомогою банків заощадження перетворюються на капітал.
Кредитні можливості банків залежать від розмірів накопичення грошових коштів населення та збільшення власних грошових коштів підприємств. Постійне зростання цих коштів у промислово розвинутих країнах і потреба в кредитних ресурсах з боку підприємств створюють умови для розширення кредитування.
Важливе економічне значення має функція кредитування підприємств, держави і населення. Пряме надання в борг вільних грошових капіталів їхніми власниками користувачам позик в практичному господарському житті ускладнено. Банк виступає фінансовим посередником, отримуючи грошові кошти у кінцевих кредиторів і передаючи їх кінцевим користувачам кредитів.
Останніми роками зростає попит на кредит. Підприємствам необхідні додаткові грошові кошти для оновлення капіталу і розширення виробничих потужностей. Для задоволення попиту з боку підприємств комерційні банки розробляють нові форми кредитування, удосконалюють його механізм.
Випуск кредитних грошей є специфічною функцією, що відрізняє банки від інших фінансових інститутів. Сучасний механізм грошової емісії пов’язаний з двома поняттями: банкнотна та депозитна емісія. Відповідно грошова маса виступає в готівковій (банківські білети та розмінна монета) і безготівковій (грошові кошти на рахунках і депозитах в комерційних банках та інших кредитних установах) формах.
Частка готівкових грошей складає в промислово розвинутих країнах близько 10 %, причому спостерігається її подальше зменшення. Банкнотну емісію здійснює емісійний (центральний) банк, який має монопольне право випуску грошей. В структурі грошового обороту переважає безготівковий оборот, а основними емітентами грошей є не центральні, а комерційні банки.
Комерційні банки здійснюють депозитну емісію — випуск кредитних інструментів обігу на основі створення банком вкладів (депозитів), які утворюються в результаті видачі позик клієнту. Грошова маса збільшується, коли банки видають позики своїм клієнтам, і зменшується, коли повертаються позики, отримані від банків.
Позика, що надається клієнту, зараховується на його рахунок у банку, тобто банк створює депозит (вклад до запитання). При цьому збільшуються боргові зобов’язання банку. Власник депозиту може отримати в банку готівкові кошти в розмірі вкладу: таким чином, банк створює гроші проти вимог клієнта і відбувається збільшення грошей в обігу.
За наявності попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дозволяє розширяти грошову емісію, що підтверджує зростання грошової маси в промислово розвинутих країнах. Банківський кредит став однією з головних причин цього збільшення. Разом з тим економіка потребує необхідної, але не надлишкової кількості грошей, тому комерційні банки функціонують в рамках обмежень, передбачених державою в особі центрального банку. Ці обмеження повинні регулювати процес кредитування і відповідно процес створення грошей та здійснювати контроль за цим процесом.
5.Проблеми розвитку небанківських фінансово-кредитних установ в Україні.
Росту спеціалізованих небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини:
- ріст доходів населення;
- активний розвиток ринку цінних паперів;
- надання цими установами спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.
Основні форми діяльності цих установ на ринку фінансових послуг зводяться до акумуляції заощаджень населення, надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі, мобілізації капіталу через усі види акцій, наданню іпотечних і споживчих кредитів, а також кредитної взаємодопомоги.
Страхові компанії здійснюють акумуляцію грошових засобів у специфічній формі – шляхом продажу страхового захисту, який засвідчується страховим полісом (договором, свідоцтвом). Отримані страхові премії страхові компанії вкладають у цінні папери приватних підприємств та державні цінні папери. Страхові компанії здійснюють страхування життя, майна, страхування від нещасних випадків, страхування відповідальності, перестрахування та багато ін. Угоди страхування, що з ними укладаються, є основою для фінансового забезпечення інвестиційних проектів, тобто, продаючи страхові поліси, вони мобілізують певні суми грошових коштів, які розміщують у доходні активи. З доходів від цих активів вони покривають свої операційні витрати та отримують прибуток. Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних ринках фінансових послуг країн з ринковою економікою.
Страховий ринок України розвивається потужними темпами, зокрема кількість страхових компаній у 2008 р. склала 482 установи. Достатньо великою є доля іноземних страхових компаній – 66 установ (або 14%), що свідчить про існування потужної конкуренції з боку іноземних фінансових ринків та наявності незаповненого простору такої діяльності для вітчизняних страховиків. Біля 20 % страхових послуг страхових компаній складає страхування життя (СК «life»). Слабко розвинуті в Україні такі соціально значимі види страхування, як пенсійне і медичне.
Як відомо, активність страхових компаній характеризує показник валових премій, які за результатами 2008 року менші за 2004 рік на 2 млн. грн. (найвищий показник за весь період незалежності України – 14041, 2 млн. грн.) і сягнули 12041 млн. грн.
Пенсійні фонди – акумулюють грошові засоби у формі пенсійних внесків та нарахувань. Вони спеціалізуються на здійсненні пенсійних виплат громадянам після досягнення певного віку і формуються як приватними підприємствами, так і державними органами. Пенсійні фонди розрізняють за формою організації управління та за структурою активів. Так, мають місце пенсійні страхові фонди, управління якими здійснюють страхові компанії, а також пенсійні фонди, що перебувають в управлінні приватних підприємств або банків за дорученням останніх. Є також фондовані пенсійні фонди (їхні засоби інвестують у цінні папери) та нефондовані (виплата пенсій із поточних надходжень). Кошти пенсійних фондів утворюються за рахунок систематичних внесків робітників, службовців, підприємств, а також прибутків від інвестицій самих пенсійних фондів у такі довгострокові доходні активи, як акції, облігації, державні цінні папери, довгострокові кредити.
Розвиток недержавних пенсійних фондів в Україні є надзвичайно важливим як для національної економіки (оскільки значно збільшує її фінансові можливості), так і для населення (оскільки надає можливість забезпечити додатковий до державного соціальний захист). Для банків і великих підприємств організація фонду – це можливість отримання дешевих фінансових ресурсів за рахунок залучення до учасників недержавного пенсійного фонду власних працівників.
Про розвиток недержавних пенсійних фондів в Україні свідчить постійне стале зростання кількості цих установ. Так, у 2008 році в Україні зареєстровано 99 недержавних пенсійних фондів.
Інвестиційні фонди - це юридичні особи, засновані у вигляді акціонерних товариств, виключною діяльністю яких є спільне інвестування. Інвестиційні фонди здійснюють випуск акцій та вкладають мобілізовані таким чином засоби дрібних інвесторів у інші цінні папери, що приносять дохід у вигляді відсотка і підвищення курсової вартості. Відкриті інвестиційні фонди (взаємні) мають право на придбання цінних паперів інших емітентів як будь-яка інша юридична або фізична особа. Закритим інвестиційним фондам дано право працювати з приватизаційними цінними паперами. У світовій практиці склалося дві форми організації інвестиційних фондів: корпорація і довірче товариство (траст).
Інвестиційні компанії – різновид фінансово-кредитних інститутів, капітал яких утворюється на акціонерній (пайовій) основі шляхом акумуляції грошових коштів приватних інвесторів за допомогою емісії власних цінних паперів (зобов’язань). Сформований капітал вкладається в акції та облігації підприємств у своїй країні та за кордоном. Таким чином, інвестиційні компанії виступають посередником та індивідуальним інвестором. Вони купують, зберігають і продають цінні папери з метою одержання прибутку на вкладений капітал. Залежно від методу формування пасивів інвестиційні компанії поділяються на дві основні групи – закритого та відкритого типу. Перші мають фіксований акціонерний капітал, їх акції котируються на ринку і не підлягають погашенню до моменту ліквідації компанії. Другим властивий капітал, що постійно змінюється, тобто їх акції (паї) вільно продаються та купуються учасниками компаній за цінами, які відповідають поточній ринковій вартості активів інвестиційної компанії. Компанії відкритого типу мають право залучати тільки банківський кредит, а закритого типу – випускати також облігаційні позики. Основними операціями інвестиційних компаній є організація емісії власних цінних паперів і видача гарантій у їх розміщенні, здійснення інвестицій безпосередньо в цінні папери, купівля-продаж цінних паперів за свій рахунок і від свого імені і т. д. Інвестиційні компанії здійснюють кредитування малих і середніх фірм. Їх інвестиційні програми розраховані, як правило, на недовготривалий період і здійснюються в невеликих масштабах на відміну від інвестиційних банків. На відміну від інвестиційного фонду, інвестиційна компанія може працювати також інвестиційним консультантом або фінансовим брокером на фондовій біржі.