Договірні фінансові посередники

 

Внесення інформації про фінансові компаніїдо Державного реєстру фінансових установ розпочалося в 2004 році. На кінець 2008 року до Державного реєстру фінансових установ було внесено інформацію про 190 фінансових компаній. Активи фінансових компаній переважно спрямовуються на надання фінансових послуг, пов’язаних із залученням фінансових активів фізичних та юридичних осіб із зобов’язанням щодо наступного їх повернення шляхом укладання договорів на управління майном.

 

Лізингові компанії - фінансово-кредитні формування, що займаються купівлею устаткування, машин, транспортних засобів, споруд виробничого призначення, які дорого коштують, та наданням їх в оренду з правом наступного викупу. Особливість лізингового посередництва полягає в тому, що таке кредитування здійснюється у товарній формі. Для придбання машин і устаткування лізингові компанії використовують власні та позичкові кошти. Держава, як правило, створює їм пільгові умови одержання банківських позичок, оскільки лізингові операції приносять істотну вигоду підприємницькій діяльності. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі.

 

Отже, лізинг – форма довгострокової оренди, пов’язана з передаванням в користування устаткування, обладнання, транспортних засобів і іншого рухомого та нерухомого майна. Розрізняють два види лізингу: фінансовий[19] і операційний[20].

 

Переваги лізингу полягають у тому, що лізинг дозволяє господарському суб’єкту отримати основні фонди і розпочати їх експлуатацію не відхиляючи гроші з обороту.

 

Потенційний попит на послуги лізингової індустрії в Україні дорівнює щонайменше 14 млрд. дол.., що майже в 70 разів перевищує реальні можливості ринку лізинг (221 млн. дол..).

 

Факторингові компанії , як фінансові посередники, спеціалізуються на купівлі у суб’єктів господарювання права на вимогу боргових зобов’язань. Такі права існують у формі дебіторської заборгованості за відвантажені товари, виконані роботи і надані послуги. Надання факторингових послуг передбачає автоматичне відшкодування факторинговою фірмою значної частини боргових зобов’язань, а решту – після отримання коштів від боржника. В цій фінансовій операції поєднується елементи кредитування з посередницькими функціями. Тому дохід від факторингових операцій складається з двох частин:

 

- відсотка  на виплату суб’єкту господарювання  суми грошових коштів;

 

- комісійної  винагороди, яка визначається, виходячи  із загальної суми купленого  у суб’єкта господарювання права  на вимогу боргових зобов’язань.

Ломбарди - фінансові установи, виключним видом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу майна на визначений строк і під процент та надання супутніх послуг. До супутніх послуг ломбарду, належать:· оцінка заставленого майна;· надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі агентського договору зі страховою компанією;· реалізація заставленого майна.

 

Основним видом діяльності ломбардів як учасників ринку фінансових послуг є надання миттєвих, короткострокових та невеликих за розміром фінансових кредитів на власний ризик під заставу. Надаючи короткострокові готівкові кредити, ломбарди тим самим задовольняють нагальні потреби населення в грошах на певний термін, сприяючи підвищенню платоспроможності позикоодержувачів.

 

До набрання чинності Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей сектор фінансового ринку фактично не контролювався державою, окрім контролю за обігом дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння з боку Міністерства фінансів України.

 

Після визнання ломбардів фінансовими установами відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» Держфінпослуг запровадила систему державного регулювання їх діяльності, зокрема, шляхом внесення інформації про ломбарди до Державного реєстру фінансових установ.

 

Слід зазначити, що територіально ломбарди України розташовані нерівномірно. Так, найбільша їх кількість розміщена у Дніпропетровській області (20% усіх ломбардів країни), решта 38% - у Донецькій, Харківській, Одеській, Луганській, Запорізькій областях та у місті Києві. Найменша кількість ломбардів знаходиться в Західній Україні.

 

Загалом за підсумками 2008 року в загальній чисельності нараховується 309 ломбардів.

 

Порівняно з банками та кредитними спілками, ломбарди надають досить невеликі за розміром кредити. Середня позичка ломбарду у 2008 році становила 525 грн.

 

Кредитні спілки - це юридична форма кооперування фізичних осіб з метою більш ефективного використання вільних грошових засобів учасників на основі взаємного кредитування, тобто шляхом видачі споживацьких та комерційних кредитів. Кредитні спілки створюються на кооперативній основі з метою залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Основна мета такої форми – взаємне кредитування, а мета діяльності спілки – підвищення добробуту учасників шляхом взаємного кредитування їх фінансових потреб на умовах повернення й платності. Відповідно до статті 130 Господарського кодексу України кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг. Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набуває з дня її державної реєстрації. Кредитні спілки спеціалізуються, в основному, на обслуговуванні малозабезпечених верств населення. Пасивні операції їх формуються за рахунок пайових внесків у формі купівлі особистих акцій, за якими виплачуються відсотки, а також кредитів банків. Активні операції – 90 % усіх активів складають короткострокові позики, а інша частина формується за рахунок вкладів у цінні папери як приватні, так і державні.

 

Достатньо швидкими темпами розвиваються кредитні спілки в Україні. Зокрема за підсумками 2008 року їх кількість склала 803 одиниці.

 

Брокерські і дилерські фірми – фінансові суб’єкти, які сприяють переливанню коштів від кредиторів до позичальників, але не випускають на ринок власних фінансових зобов’язань.

 

Фінансові компанії спеціалізуються на кредитуванні фізичних і юридичних осіб для придбання товарів виробничого і споживчого призначення; оскільки ці кредити мають платіжний характер, то вони мають позитивний вплив на економічне зростання: сприяють прискоренню реалізації товарів. Фінансові компанії здійснюють кредитування клієнтів шляхом купівлі їх боргових зобов’язань. Серед фінансових компаній важливе місце посідають холдинг-компанії. Купівля зобов’язань дозволяє їм тримати великі пакети акцій компаній і здійснювати контроль за їх діяльністю. До фінансових компаній відносяться і кредитні установи, що обслуговують гуртову і роздрібну торгівлю, зокрема, діючі у сфері споживчого кредиту.

 

Вищевказані інститути ведуть гостру конкуренцію між собою як за залучення грошових коштів, так і в сфері кредитних операцій.

 

У цілому протягом останніх років роль небанківських (парабанківських) фінансових посередників, в тому числі «інституційних інвесторів» (пенсійні фонди, інвестиційні фонди, страхові компанії) в Україні посилилася, хоча рівень їх розвитку значно поступається банкам. Серед причин такого відставання називають:

 

· практичну відсутність небанківських фінансово-кредитних інститутів при командно-адміністративній економіці та відповідно нестачу практичного досвіду організації їх діяльності;

 

· не відпрацьованість і невпорядкованість законодавства, відсутність спостережної та регулятивної функції з боку держави, особливо на початковому етапі становлення (1991-1995 рр.);

 

· систематичне невиконання своїх зобов’язань, численні банкрутства й масові скандали з приводу обману клієнтів та, як наслідок, втрату довіри з їх боку;

 

· «рейдерські атаки» на промисловий та фінансовий сектор економіки.

 

Проте основною перешкодою розвитку небанківських фінансових інститутів і, що має особливе значення, ефективної реалізації ними функції фінансування національної економіки, є нерозвинутість фондового ринку, дефіцит інвестиційно-привабливих фінансових інструментів на ньому. В умовах низько ліквідного фондового ринку України, дефіциту на ньому інвестиційно привабливих фінансових інструментів ускладнює проведення гнучкої інвестиційної політики небанківськими фінансово-кредитними установами, а це суттєво знижує можливості їх ефективної діяльності та навіть існування на ринку загалом.

 

Сучасному вкрай невтішному стану українського фондового ринку властиві такі негативні риси, як низька ліквідність практично всіх цінних паперів; вкрай незначні обсяги їх продажу на організованих ринках; низька капіталізація; нерозвинутість вторинного ринку акцій; низький рівень інформаційної прозорості на фондових ринках тощо. Фактична відсутність організованого ринку деформує механізми ціноутворення акцій, не дає змоги реально оцінити попит на них, обсяги їх реалізації, напрями руху капіталу, породжує тіньові схеми їх реалізації.

 

Достатньо вагомою проблемою, що стоїть на заваді розвитку сектору небанківських фінансово-кредитних установ являється недосконалість правового регулювання. Зокрема базовий закон про діяльність небанківських фінансово-кредитних інститутів, а саме Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не містить чітких вимог стосовно організаційно-правової форми та мінімального розміру капіталу зазначених установ, натомість відсилаючи до інших законів з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг. Крім того, й досі немає нормативно-правового акта, який би встановлював вимоги для набуття статусу небанківської фінансово-кредитної установи. Зазначені вимоги встановлено лише для фінансових компаній у Положенні про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній, затвердженому розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 5 грудня 2003р., № 152. Отже, одна з передумов започаткування діяльності небанківської фінансово-кредитної установи формально не може бути виконана з огляду на відсутність відповідного правового регулювання.

 

В базовому законі, крім інших правових колізій, не чітко визначений перелік фінансових послуг, які можуть надаватися небанківськими фінансово-кредитними установами. Крім того, якщо звернутись до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», то операції із залучення та розміщення залучених коштів дозволяється здійснювати лише юридичним особам, які мають банківську ліцензію, себто банкам.

 

Підсумовуючи викладене можна зробити такі висновки:

 

- правове  регулювання небанківських фінансово-кредитних  інститутів в законодавстві України є фрагментарним та суперечливим за змістом;

 

- з метою  упорядкування системи фінансових  установ України та адаптації  законодавства, яке стосується цих  питань, до законодавства Європейського  Союзу доцільно внести зміни до законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та «Про банки і банківську діяльність» у частині уточнення поняття небанківської фінансово-кредитної установи, аспектів її реєстрації та переліку послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

В дані контрольній роботі ми для себе дізналися про насупне:

Спеціалізовані фінансово-кредитні інститути (СФКІ), їхнє місце і роль у грошово-кредитній системі. Передумови та причини становлення й розвитку.

Основні напрями діяльності, види, принципи й типи сучасних фінансово-кредитних установ. Відмінності від банківської діяльності.

Договірні фінансові посередники:

Інвестиційні фінансові посередники. Інвестиційні фонди, їхня діяльність в Україні та правове забезпечення.

Страхові компанії, страховий бізнес і його розвиток в Україні та правове забезпечення.

Недержавні пенсійні фонди і механізм їхнього функціонування, характеристика, переваги і недоліки.

Ломбарди і механізм їх функціонування.

Фінансові компанії і особливість їхньої діяльності в перехідний період.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки), їхня спеціалізація і перспективи розвитку.

Міжбанківські об’єднання, їхня роль у діяльності банківської та кредитної систем. Види міжбанківських об’єднань та їхня характеристика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Адамик Б.П. Національний  банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -278 с.

 

2. Александрова М.М., Маслова  СО. Гроші. Фінанси. Кредит: Навчально-методичний  посібник. - 2-е видання, перероблене  і доповнене. - К.: ПУЛ 2002. - 336 с

 

3. Банківська справа: Навчальний  посібник / За ред. проф. Р. I. Тиркало. -Тернопіль: Карт-бланш, 2001. -314 с.

 

4. Банківські операції/Під. ред. А.М.Мороза. -К.:Лібра, 2000.

 

5. Бірюков В., Єфімов Ю., Залетов О. та інші Страхове  посередництво: теорія та практика. Навчальний посібник. За редакцією  О.М.Залєтова - К: Міжнародна агенція "Вве2опв", 2004. -416 с.

 

6. Бобровников А. 10% за безделье//Бізнес. -2004. - № 41(612). - С 54-55.

 

7. Боринець СЯ. Міжнародні  валютно-фінансові відносини: Підручник. - 2-ге вид., перероб. й доп. -К.: Т-во "Знання", КОО, 1999. -305с

 

8. Боринець СЯ. Міжнародні  фінанси: Підручник. -К: Знання-Прес, 2002. - 311с.

 

9. Борисов СМ. Трансформация  мирового рынка золота //Деньги  и кредит. - М. -2003. -№1. - С.57-64.

 

10. Бубенко С Інфляція  та експортна політика в Україні//Банківська  справа.-2000.- №2. -С. 45-47.